Пам'ятки Полтавської області

Полтавський Просвітницький Будинок імені Миколи Гоголя збудовано в 1901 році за проєктом академіка Олексія Трамбицького, петербурзького архітектора Дирекції імператорських театрів.

Театральний будинок виконано в стилі неоренесансу. Прямокутний у плані зал для глядачів на 1100 місць з балконами та ложами, оркестровою ямою та компактною сценічною коробкою нагадували в мініатюрі сцену знаменитого міланського театру Ла Скала.

Під час Другої світової війни театр був зруйнований, у повоєнні роки відновлений у початкових архітектурних формах та пристосований під кінотеатр "Wizoria Колос" (зараз 3D-кінотеатр).

Градизький придорожній рибний ринок стихійно склався навпроти автостанції селища Градизьк на трасі Н-08 Київ – Дніпро завдяки розвиненому рибному промислу на Кременчуцькому водосховищі.

На градизькому ринку продають свіжу, сушену, в'ялену та копчену дніпровську рибу: судак, лящ, сом, щука та інша.

Родинний музей братів Гребінок у селі Мар'янівка відкрився 2018 року під час проведення фестивалю культури "Гребінчині вечорниці". Експозиція знаходиться в приміщенні Мар'янівського сільського будинку культури.

Саме у Мар'янівці, яка у XIX столітті мала назву Глибокий Яр, народилися видатний український письменник-байкар Євген Гребінка (1812) та його брат, архітектор Микола Гребінка (1819). Від родинної садиби Гребінок лишився тільки погріб і старий каштан, на місці поховання Євгена Гребінки встановлено пам'ятник.

В музеї представлені матеріали про життєвий і творчий шлях видатних земляків. Зокрема, можна побачити репродукцію портрета Євгена Гребінки, написаного Тарасом Шевченком, та інші експонати, які розповідають про перебування Шевченка в родині Гребінок.

Хомутецький палац - родова садиба козацького роду Апостолів, де в 1820-ті роки проходили збори декабристів.

Дерев'яний палац збудував у Хомутці майбутній гетьман України Данило Апостол у XVIII сторіччі. Пізніше маєток перейшов у спадок російському письменнику, історику та громадському діячеві Іванові Муравйову-Апостолу. Оселившись у Хомутці, він перепланував парк і прибудував до палацу кам'яні флігелі, з'єднавши їх із основною будівлею напівкруглими переходами.

Сини Івана Муравйова-Апостола Матвій, Сергій та Іполит, які були активними учасниками декабристського руху, проводили тут таємні засідання декабристів за участю Павла Пестеля, Михайла Бестужева-Рюміна та інших.

У радянські часи в палаці розмістився ветеринарно-зоотехнічний технікум, було відкрито кімнату-музей декабристів.

Останнім часом будівля перебуває у вкрай занедбаному стані та руйнується. Збереглася ліпнина з гербами колишніх власників.

В регулярному ландшафтному парку площею 15 гектарів росте дуб-трійця, посаджений Іваном Муравйовим-Апостолом на честь своїх трьох синів.

Палацово-парковий комплекс у Березовій Рудці споруджений у 1838 році поміщиком Платоном Закревським, істориком та етнографом.

Палац у стилі необароко побудований за проєктом архітектора Євгена Червінського на місці згорілого дерев'яного будинку XVIII століття.

Садиба складається з елегантного двоповерхового палацу з видовою терасою та двома еркерами, двох одноповерхових флігелів та великого парку (45 гектарів), що налічує понад 40 видів дерев та чагарників.

У 1840-ті роки брати Віктор та Платон Закревські неодноразово приймали в гостях поета та художника Тараса Шевченка. Тут він почав писати поему "Кавказ", а також намалював портрети Закревських. Вважається, що Шевченко був таємно закоханий у дружину Платона Закревського Ганну, присвятивши їй вірш "Якби зустрілися ми знову", який став знаменитим романсом.

З радянських часів у садибі розміщується аграрний технікум. На центральній клумбі встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

В одному з флігелів працює історико-краєзнавчий музей, в якому представлені фотографії та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги та картини.

Співробітники проводять екскурсії по палацу, парку та до піраміди-усипальниці Закревських.

Садиба у Вишняках побудована в 1805 році гадяцьким полковником Радіоном Паламенцем, ймовірно за проєктом відомого архітектора Миколи Львова.

Двоповерховий будинок у стилі класицизму розташований на схилі, що спускається до річки Хорол, колись був обсаджений парком та фруктовим садом. Композиційним центром будівлі є овальна зала, завершена куполом з невисоким шпилем. Над головним входом – різьблений дерев'яний балкон-тераса, що спирається на масивні кам'яні стовпи. На парковому фасаді чотири стовпи підтримують напівкруглий балкон.

Радіон Паламенець був одружений з Надією Оболонською, чий козацький рід володів Вишняками з 1744 року. Після смерті засновника садибу успадкувала його дружина, а потім її брат Дем’ян Оболонський. Його сина, редактора та видавця журналу "Народне читання" Олександра Оболонського добре знав поет і художник Тарас Шевченко. У 1845 році Оболонські приймали Шевченка у себе у Вишняківській садибі, про що він пізніше згадувалося у повісті "Близнюки" (встановлена ​​пам'ятна табличка).

Пізніше хазяйкою Вишняків була поміщиця Родзянко-Котляревська, чиє ім'я садиба має зараз.

Зараз це закрита територія будинку-інтернату для інвалідів.

Садиба Котляревських з'єднана підземним ходом із розташованою навпроти Троїцькою церквою.

Колишню поміщицьку садибу в Білоусівці було закладено у XIX столітті. До 1845 року маєток належав поміщику Степанові Петровському, син якого Петро навчався у Петербурзькій академії разом із Тарасом Шевченком. Його сестрі Парасці поет присвятив поему "Тополь".

За легендою, Шевченко бував у Білоусівці під час поїздок Україною у 1843-1845 роках. Нібито тут він написав картину "Ніч на Мартосівщині".

Будинок одноповерховий, чотирикімнатний. Перед входом веранда з колонадою. Останнім господарем маєтку був Андрій Андерсон, зять (за іншими даними – прийомний син) білоусівського поміщика Бебеля. Нині це Білоусівська загальноосвітня школа.

Меморіальна садиба батьків Григорія Сковороди – малоземельного козака Савви Сковороди та його дружини Пелагеї.

В 1722 році тут народився їхній син Григорій - майбутній поет, філософ і просвітитель. У 1734 році він вирушив звідси на навчання до Києво-Могилянської академії, звідки потрапив до Петербурга, а потім у тривалу подорож країнами Європи. На батьківщину повернувся в 1750 році, але вже не застав батьків у живих.

В центрі садиби знаходиться хата під солом'яним дахом, де представлені предмети сільського побуту ХVIII-ХIХ століть. Велика експозиція присвячена життю та роботі філософа.

Церква преподобного Сампсонія (Сампсона) Прочанолюбця на Шведській могилі в Полтаві закладена в 1852 році на честь перемоги російської армії над шведами в 1709 році.

Храм на полі Полтавської битви хотів збудувати ще сам Петро I, але Священний Синод затягнув із рішенням, а після смерті імператора ідею забули. Виконати волю Петра пізніше вирішив таємний радник Йосип Судієнко, виділивши зі своїх коштів 100 тисяч рублів, але і він не дожив до початку будівництва, а його гроші міська влада почала витрачати не за призначенням. Лише після особистого втручання царя Миколи I почалося будівництво храму за проєктом архітектора Йосипа Шарлеманя, і в 1856 році Сампсоніївська (Самсонівська) церква була урочисто освячена.

В 1893-1895 роках було проведено реконструкцію, до храму було прибудовано другий престол на честь Святого Костянтина. Іконостас виконаний у майстерні московського купця Астаф'єва, ікони написав художник Малишев. В 1909 році добудовано надбрамну дзвіницю.

Церква Вознесіння Господнього на території нинішнього житлового масиву Половки в Полтаві (колишнє село Пушкарівка) побудована в 1762 році коштом полтавського полковника Івана Черняка як соборна церква Пушкарівського Вознесенського монастиря, заснованого тут у 1721 році.

За деякими даними, останні роки життя тут провела в чернецтві Мотря Кочубей, донька страченого гетьманом Іваном Мазепою генерального судді Василя Кочубея (до 30-х років XX століття на монастирському цвинтарі була могила Мотрі).

На початку ХІХ століття монастир закрили, а Вознесенська церква набула статусу парафіяльної. Всі монастирські будівлі занепали і були розібрані. Наразі Вознесенська церква - діючий храм УПЦ московського патріархату.

Скромний Свято-Макаріївський храм із 1962 року є кафедральним собором Полтавської єпархії.

Невелика парафіяльна Макаріївська церква була збудована на околиці міста на початку ХХ століття. Згідно з пророцтвом юродивого Кузьми Івашина з Горбанівки, який жив у 20-х роках минулого століття, цей храм мав вистояти у лихоліття і згодом стати кафедральним, оскільки майже всі інші церкви міста будуть знищені. Так і сталося - хвиля храмових руйнувань за радянських часів обійшла Макаріївську церкву. А після тог, як в 1962 році знесли Преображенський собор, вона справді набула статусу кафедрального собору.

Декілька реставрацій не змінили її початкового вигляду. В інтер'єрі збереглися розписи початку ХХ століття, в північній частині храму знаходиться найбільша святиня собору - Горбанівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці (1786 рік), в Іллінському приділі - шанована Каплунівська чудотворна ікона.

Свято-Миколаївська церква в Диканьці - родовий храм-усипальниця родини Кочубеїв.

Церква збудована в 1794 році графом Віктором Кочубеєм на території графської садиби, на місці старої дерев'яної церкви XVII сторіччя. За легендою, на цьому місці знаходився пень, на якому з'явилася ікона Миколи Чудотворця. Перед цим образм молилася за здоров'я майбутнього сина мати Миколи Гоголя, на його честь дала ім'я дитині.

При спорудженні Миколаївської церкви архітектор Микола Львов використав стиль моравських храмів-ротонд. Внутрішній об'єм перекритий складною системою подвійного куполу з пелюстками скляних рам, які на літо відкриваються. Коли співають певчі на хорах, здається, що звук лунає з неба. Також унікальна система повітряного опалення та провітрювання приміщень.

Зберігся іконостас із мореного дуба, фрагменти оригінального розпису. Надбрамна дзвіниця виконана у стилі, характерному для католицьких храмів.

В підвалі знаходиться склеп з оригінальними саркофагами, в яких спочивають кілька поколінь Кочубеїв.

За радянських часів у приміщенні відкрили музей атеїзму. Нині Миколаївський храм чинний, використовується громадою УПЦ московського патріархату.

Неподалік ростуть Кочубеївські дуби віком 800 років, висаджені на в'їзді до колишнього княжого маєтку з боку Полтави.

Свято-Миколаївська церква у Веприку збудована в 1823 році в стилі класицизму.

Центральну частину вінчає напівсферичний купол на високому циліндричному барабані, над західним притвором - двоярусна дзвіниця, завершена куполом зі шпилем. Північний, південний та західний фасади прикрашені чотириколонними тосканськими портиками з трикутними фронтонами.

В інтер'єрі Миколаївської церкви збереглися залишки олійного живопису ХІХ століття.

До останнього часу храм перебував у вкрай плачевному стані, але зараз триває реставрація.

Пам'ятка архітектури національного значення.

Храм Миколая Чудотворця було засновано під час будівництва Полтавської фортеці, розташовувався на одному з її бастіонів на Інститутській горі.

Спочатку він був дерев'яним. У 1774 році було збудовано нову кам'яну Миколаївську церкву. До середини ХІХ століття невеликий храм уже не міг вмістити всіх парафіян, і в 1855 році коштом купця Миколи Вакуленка було зроблено двоповерхову кам'яну прибудову, на другому поверсі якої розташовувалася тепла церква Георгія Побідоносця.

Основний храм було зруйновано під час Другої світової війни (залишилися фрагменти цегляних стін), а прибудова збереглася - за радянських часів її використовували як виробниче приміщення.

Нині храм Свято-Миколаївський храм діє. Належить громаді Православної церкви України.

Свято-Михайлівська церква в Ковалях заснована в 1901 році. Початковий храм було збудовано з дуба без жодного цвяха.

Під час Другої світової війни церкву було пошкоджено, пізніше використовувалось як хімсклад. У 1960-х роках була зруйнована радянською владою. І лише в 1993 році Михайлівську церкву було відроджено і відбудовано з цегли на старому фундаменті.