Пам'ятки Полтавської області

Пам'ятник Миколі Гоголю у Великих Сорочинцях – один з перших пам'ятників письменнику в Україні. Також вважається одним із найкращих у світі.

Увічнити пам'ять великого земляка жителі Сорочинців вирішили в 1909 році, коли відзначали сторіччя від дня його народження. Автор проєкту монумента – петербурзький скульптор Ілля Гінцбург.

Пам'ятник урочисто відкрили в 1911 році неподалік будинку лікаря Михайла Трохимовського, в якому Гоголь народився в 1809 році. Бронзова скульптура зображує письменника, що сидить у глибокій задумі.

Пам'ятник на місці відпочинку Петра I у Полтаві встановлено там, де в XVIII сторіччі знаходився будинок козака Магденка, в якому другого дня після Полтавської битви 1709 року зупинявся російський цар Петро I.

Перший монумент, споруджений в 1817 році, був простим цегляним обеліском. В 1849 році замість нього було встановлено нинішній пам'ятник роботи архітектора Олександра Брюллова, брата знаменитого художника Карла Брюллова.

Відпочинок імператора після перемоги у Полтавській битві символізує увінчаний лавровим вінком давньоруський шолом та круглий щит, що мирно лежать не богатирському мечі. У нижній частині гранітного п'єдесталу розміщено горельєфне зображення сплячого лева. Напис на п'єдесталі говорить: "Петро I спочивав тут після подвигів своїх 27 червня 1709 року".

Пам'ятний знак полтавській галушці, встановлений поруч із оглядовим майданчиком на Івановій горі, вважається одним із символів сучасної Полтави.

Автори пам'ятника - художник Анатолій Чорнощоков та скульптор Микола Цись. Відкриття пам'ятника в 2006 році було присвячене дню народження письменника Миколи Гоголя, який оспівав галушку в своїх творах.

Спочатку пам'ятник встановили біля Успенського кафедрального собору, але на вимогу віруючих згодом перенесли ближче до ресторану "Лілея".

Це місце популярне у молодят та гостей міста. Біля пам'ятника щорічно у першій декаді червня проводиться Свято полтавської галушки.

Пам'ятник сантехнікам у Кременчуці створено коштом працівників місцевого водоканалу. Він покликаний увічнити нелегку працю слюсарів та сантехніків.

Пам'ятник встановлено біля входу до комунального підприємства "Кременчукводоканал" з нагоди 95-річчя підприємства.

Скульптура зображує двох робітників, що закручують засувку водогону.

Скульптура сантехніка, що до пояса виглядає з каналізаційного люка, - одна з нових пам'яток Горішніх Плавнів.

Сантехнік зображений з розвідним ключем у руці і, судячи з виразу обличчя, трохи напідпитку. Навпроти нього на кришці люка сидить пес.

Автор пам'ятника – скульптор Олег Рябо.

"Пам'ятник полковнику Келіну та доблесним захисникам Полтави" встановлено в 1909 році на місці Мазурівських воріт Полтавської фортеці на згадку про оборону міста напередодні Полтавської битви 1709 року.

Протягом 3 місяців фортеця витримувала облогу шведської армії Карла XII до підходу основних сил російської Петра I. Обороною керував комендант Полтавської фортеці полковник Олексій Келін, який отримав за це звання генерал-майора.

Монумент захисникам Полтави роботи скульптора-анімаліста Артемія Обера спорудили до 200-річчя Полтавської битви. Пам'ятник є гранітним обеліском на п'єдесталі, на якому розташована бронзова фігура лева. Раніше обеліск був увінчаний імперським двоголовим орлом.

Пам'ятник Тарасові Бульбі, героєві однойменного твору Миколи Гоголя, встановили у Келеберді до 200-річчя від дня народження письменника.

Бронзова скульптура зображує запорозького отамана Бульбу, що сидить на камені з люлькою в роті на високому скелястому мисі і дивиться в задумі на широку гладь Дніпра. Поруч із ним пасеться кінь, неподалік стоїть козацька гармата.

Автори скульптурної композиції – художник Володимир Чепелик та його син, скульптор Олексій Чепелик.

Поруч знаходиться Спасо-Преображенська церква (2005 рік) та пам'ятник воїнам, які загинули під час форсування Дніпра у 1943 році.

Пам'ятник "Шведам від шведів" під Полтавою споруджений в 1909 році поряд із полем Полтавської битви.

Монолітний гранітний монумент заввишки 6 метрів доставили зі Швеції. За легендою, російська влада висунула вимогу - на пам'ятнику не повинно бути жодних барельєфів, скульптур та будь-яких інших прикрас. Шведи виконали умову, проте щороку в день Полтавської битви рано вранці, коли перші промені сонця, що сходить, падають на граніт, на ньому з'являється силует скорботної жінки.

На двох сторонах пам'ятника мають написи шведською та російською мовами: "На згадку шведам, що загинули тут у 1709 році, споруджено співвітчизниками у 1909 році".

Центральна площа міста є кільцем, серед якого розташований Корпусний сад з монументом Слави на честь 100-річчя перемоги над шведами під Полтавою (1806-1811 роки, архітектор Жан-Франсуа Тома де Томон, скульптор Феодосій Щедрін). За легендою, на цьому місці Петро зустрічався із захисниками міста.

Навколо площі в 1809-1811 роках споруджені адміністративні будівлі: Присутні місця (зараз - Міськрада), Дворянські збори (зараз - кінотеатр імені Івана Котляревського), Будинок генерал-губернатора (зараз - Рада профспілок), Малоросійський поштамт (зараз - Полтавська школа мистецтв), Петрівський кадетський корпус (до останнього часу (Вище зенітно-ракетне училище) та інші. В підземній частині збудовано сучасний торговий комплекс.

Популярне місце прогулянок містян.

"Парк Миру" закладений у Кременчуці в 1983 році з нагоди 40-річчя визволення міста від німецько-фашистських загарбників.

На території парку встановлено єдиний в Україні Гонг Миру – індонезійський символ миру. Тут же розміщується музей військової техніки просто неба та автомістечко, є дитячий та спортивний майданчики, діє шаховий клуб.

В 2012 році в парку було висаджено Алею сакур. В 2017 році у парку Миру, на території якого в роки німецько-фашистської окупації було розстріляно понад 20 тисяч мирних мешканців, було відкрито пам'ятний знак "Праведникам світу".

З оглядового майданчика Парку Миру відкривається чудовий краєвид на центральну частину Кременчука.

Піраміда-усипальниця в Комендантівці, створена за мотивами гробниць єгипетських фараонів, є 15-метровим гранітним чотиригранником.

Офіцер російського флоту Олександр Білевич, який брав участь у російсько-турецькій війні і воював на Балканах, перебуваючи на початку 1860-х років в Єгипті у складі обмеженого контингенту російських військ, під враженням від побачених там пірамід здійснив у 1864 році будівництво храму-піраміди у своєму маєтку край села Комендантівка.

Піраміда зводилася з гранітних блоків, здобутих у місцевому кар'єрі, які тросами витягали дерев'яними жолобами вгору. Оскільки блоки скріплювалися дорогим вапняним розчином із додаванням крові худоби та яєчних білків, будівництво розтяглося на 13 років.

Споруда триярусна. Підземний ярус складали три похоронні камери, з'єднані між собою ходами. У першому надземному ярусі розміщувався православний храм з іконостасом та вівтарем. Верхній ярус служив дзвіницею. Споруду вінчав православний хрест.

У 1877 році в усипальниці було поховано дружину Білевича Софію, а в 1916 році - самого будівельника Комендантівської піраміди, яка була освячена як православна церква Святої Софії.

В середині XX століття могили Білевичів були розорені, у піраміді влаштували склад добрив.

Нині богослужіння відновлено парафією УПЦ московського патріархату, храм ремонтується. До нього зроблено прибудову, яка своїм сучасним виглядом порушує композиційну цілісність пам'ятки архітектури.

Ярмарок у селі Великі Сорочинці регулярно проводиться з ХІХ сторіччя. Сорочинський ярмарок прославився завдяки творам Миколи Гоголя.

На рубежі XIX-XX століть ярмарок у селі проводився по п'ять разів на рік. Була закрита у 20-х роках XX століття, проте відроджена в 1966 році. Нині на Національний Сорочинський ярмарок щорічно з'їжджаються представники різних виробничих підприємств із усіх куточків України, пропонуючи відвідувачам свій товар. В останні роки обладнано фольклорно-етнографічну частину, де продаються сувеніри та вироби народних промислів найкращих майстрів України.

Ярмарок відбувається у передостанній тиждень серпня кожного року. В решту часу можна оглянути поле Сорочинського ярмарку з макетами хат, вітряків та інших традиційних дерев'яних споруд.

Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського розміщений у колишній будівлі присутніх місць губернського земства.

Будівлю губернського земства було збудовано архітектором Василем Кричевським у стилі модерн з елементами українського народного стилю (цей факт викликав невдоволення імператора Миколи II). Внутрішній розпис виконали видатні художники Сергій Васильківський та Микола Самокиш. Фасад прикрашають герби повітових міст губернії.

Основу експозиції музею заклав в 1891 році вчений Віктор Докучаєв. Сьогодні в 40 музейних залах та сховищах знаходиться понад 300 тисяч експонатів. Серед раритетів - давньоєгипетська колекція, твори античного та східного мистецтва, козацькі реліквії.

Музей тимчасово зачинений на реставрацію.

Полтавський музей авіації та космонавтики присвячений видатним подіям в аерокосмічній науці та техніці в Україні та світі.

Музей авіаційної та ракетно-космічної тематики засновано в Полтаві у 1987 році з ініціативи творця ракетних двигунів академіка Валентина Глушка.

Експозиція розміщена в колишній будівлі першої пожежної команди Полтави (1810 рік). У 6 залах виставлені особисті речі космонавтів, моделі космічних кораблів та справжні агрегати космічних апаратів.

Значне місце в експозиції відведено уродженцям Полтавщини. Зокрема висвітлено наукову спадщину полтавця Юрія Кондратюка.

Фонди налічують близько 4 тисяч експонатів.

Полтавський художній музей розміщено в новій будівлі Галереї мистецтв (1999 рік побудови; архітектор Юрій Олійник).

Першу в Полтаві картинну галерею започаткував у 1919 році український вчений-археолог Михайло Рудинський на основі подарованої йому колекції художника-передвижника Миколи Ярошенка. Серед 100 живописних творів були роботи Івана Шишкіна, Василя Полєнова, Володимира Маковського, Іллі Репіна, Василя Максимова та інших. До зібрання були включені художні цінності з націоналізованих маєтків Кочубеїв (Диканька), Ґалаґанів (Сокиринці), Капністів (Обухівка), Репніних (Яготин).

Колекція західноєвропейського живопису включає унікальні твори Джованні Тьєполо, Пітера Пауля Рубенса, Мельхіора де Хондекутера, Адріана ван Остаде, Елізабет Віже-Лебрен, Карла Петерса та інших.

Тривалий час музей розташовувався в колишньому особняку поміщика Болюбаша (1912 рік), проте через аварійний стан приміщення в 2000 році змушений був переїхати на теперішнє місце.