Пам'ятки Харківської області

Шарівський палацово-парковий комплекс, відомий як "Шарівський палац" або "Замок Кеніга", - одна з найкращих аристократичних садиб Слобожанщини, пам'ятка культурної спадщини національного значення.

Панську садибу в Шарівці, на березі річки Мерчик заклав у 1836 році секунд-майор у відставці Сава Ольховський (за іншими даними - його син, надвірний радник Петро Ольховський), збудувавши садибний будинок та розбивши на схилі двокілометрової балки великий парк. Пізніше садиба у Шарівці перейшла до братів Гебенштрейнів, які збагатили парк безліччю екзотичних рослин, збудували храм та школу.

Наприкінці XIX століття новий власник, цукрозаводник німецького походження Леопольд Кеніг капітально реконструював Шарівський палац, надавши йому рис неоготики з елементами ренесансу. Дві стилізовані оборонні вежі надають споруді вигляду середньовічного замку. В цьому ж стилі виконано парадний в'їзд: ворота з фортечними зубцями, будиночок для охорони зі стрілчастими вікнами, гостроверха сторожова вежа.

Шарівський парк реконструював відомий паркобудівник Георг Куфальдт, прикрасивши його терасами, сходами, басейном, фонтанами та кам'яним містком. Головним елементом парку стала широка липова алея.

З 1925 року до останнього часу в садибі розміщувався туберкульозний санаторій, відвідування було обмежене.

Наразі це Палацово-парковий комплекс "Садиба" у віданні обласного комунального підприємства "Знахідка". В останні роки проведено окремі реставраційні та консерваційні роботи. Збереглися багаті інтер'єри двоярусної бібліотеки з балконом та масивними шафами, Блакитної зали з розписною стелею та хорами для оркестру, деяких інших приміщень із кесонними стелями, мармуровими камінами, кахляними печами, ліпниною та розписами.

Вхід на територію платний, проводяться екскурсії.

"Будинком зі шпилем" називають висотний житловий будинок у центрі Харкова в стилі "сталінського ампіру".

Займає цілий квартал на розі майдану Конституції. Побудований у 1950-1954 роках за проєктом архітектора Петра Орешкіна для працівників Харківського турбінного заводу.

Основна 7-поверхова частина будинку з 11-поверховою вежею увінчана шпилем, що дав назву будівлі.

За результатами голосування в 2008 році "Будинок зі шпилем" увійшов до списку "Семи чудес Харкова".

Ротонда фонтану "Дзеркальний струмінь" у сквері Перемоги навпроти Оперного театру вважається візитівкою Харкова.

Споруджена в 1947 році за проєктом архітектора Віктора Коржа на честь Перемоги в Другій світовій війні.

До 1930 року на цьому місці розташовувалась Мироносицька церква (1701 рік), потім пустир та тролейбусний парк. За легендою, рішення про створення скверу з фонтаном було прийнято міською владою після того, як Микита Хрущов, що побував в Харкові, залишився незадоволеним видом з вікна обкому.

Спочатку фонтан-альтанка називалася "Скляний струмінь". В 2007 році до 60-річчя "Дзеркального струменя" було проведено його реконструкцію. Чергова реконструкція відбулася восени 2019 року.

Будівля Земельного банку у Вільшанах побудована в 1912 році (за іншими даними - в 1903 році).

Архітектура в стилі модерн. Наразі у будівлі розміщується селищна рада Вільшан.

Краснокутський дендропарк – один із найстаріших дендрологічних парків України.

Заснований в 1809 році (за іншими даними, в 1793 році) біологом Іваном Каразіним, братом засновника Харківського університету Василя Каразіна, в їх родовому маєтку. Батько братів Каразіних, Назар Каразін, полковник російської армії, отримав ці землі від Катерини II. Його син Іван Назарович провів меліоративні роботи на околиці колишнього військового поселення, на місці козацького Петропавлівського монастиря (1664 рік), і заклав тут дендропарк.

Мандруючи світом, він зібрав безліч саджанців і насіння рідкісних рослин, які потім акліматизував. Серед них: гінкго, тополя канадська, платан західний, ялиця Лоуа, сосна веймутова, айва японська, горіх чорний та інші.

В даний час Краснокутський дендропарк входить до складу Краснокутської дослідницької станції садівництва, вільний вхід. На території збереглися печери Петропавлівського монастиря.

Палац у Старому Мерчику збудований в 1786-1788 роках дійсним статським радником Григорієм Шидловським, представником одного з найзнатніших дворянських прізвищ Харківщини.

На місці дещо скромного батьківського будинку він збудував чудовий палац у стилі Людовіка XVI. Імовірно, проєкт розробив харківський губернський архітектор Петро Ярославський (за іншими версіями - Франческо Бартоломео Растреллі або Василь Баженов).

Комплекс палацу Шидловських відноситься до найбільш ранніх архітектурних пам'яток переходу від бароко до класицизму. Великий двоповерховий будинок на високому цоколі, овальний у плані, одним фасадом звернений у двір кам'яними флігелями, а іншим – до партера зі сходами, що ведуть на берег ставка. У палаці було кілька віталень та чудова бальна зала, прикрашена ліпленням.

Парк садиби Шидловських закладено в 1724 році, потім розширювався. Його пейзаж формували вікові дерева, ставки, зелені галявини, альтанки та містки. Ростуть дуб, клен, ясен, липа. Є також ялина срібляста та канадська, сосна прямо-хвойна. Усього близько 30 видів та форм дерев.

Занепад садиби почався після того, як Шилдовський продав її графу Орлову-Денисову. У другій половині ХІХ століття новий власник, підприємець Євген Духівський, більше дбав про розвиток господарства.

У 1920-ті роки в садибі розмістилася агрошкола, палац Шидловських був серйозно перепланований. З 1997 року палац залишається безхазяйним.

Соколівський музей бойового братства відкрито в селі, у якому в 1943 році під час Другої Світової війни вперше вступили у бій проти німецько-фашистських військ чехословацькі добровольці 1-го окремого чехословацького батальйону під командуванням полковника Людвіка Свободи.

В ході битви було знищено близько 300 солдатів та офіцерів противника, 19 танків та 6 бронетранспортерів. Підпоручику Отакару Ярошу першому із закордонних громадян було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Ордени та медалі отримали й інші чехословацькі та радянські воїни, що билися з ними пліч-о-пліч.

Центральне місце в експозиції музею бойового братерства займає діорама "Бій 8 березня 1943 року в селі Соколове".

Також в музеї представлені документи, особисті речі, обмундирування чехословацьких воїнів, зразки бойової техніки. Окремо виставлені подарунки та сувеніри іноземних гостей.

Харківський аквапарк "Джунглі" - великий сучасний критий аквапарк, інтер'єр якого стилізований під джунглі Південної Америки.

На 11 тиячах квадратних метрів площі, з яких 4 тисясі квадратних метрів займає зона водних розваг, розміщено 7 басейнів (у тому числі спортивний, хвильовий, круговий, гідромасажний, джакузі) із 11 водними атракціонами.

Водні гірки відрізняються профілем жолобів та крутістю вигинів. Суператракціони: гірка-центрифуга "Космічна діра" (спіраль діною 54 метри) та гірка "Чорна діра" (16 метрів швидкісного спуску).

Цілий рік підтримується температурний режим у межах 30-33 градуси при 65-70% вологості.

В комплекс також входить готель, ресторан, бари, сауна та масаж, солярій, більярд, тир.

Бабаївський історико-краєзнавчий музей розташовується в приміщенні Палацу культури та мистецтв селища Бабаї. Експозиція в шести залах розповідає про історію та культуру Слобідського краю.

Зокрема, у залі етнографії представлені знаряддя праці кінця XIX – початку ХХ століття, старовинні предмети побуту, зразки традиційного слобожанського вбрання.

Зала історії селища Бабаї, від виникнення до теперішнього часу, містить інформацію  про князів Щербініних, Архангело- Михайлівській храм, а також про перебування у селищі українського філософа Григорія Сковороди.

В інших залах представлені матеріали про видатних мешканців Бабаїв, колекції порцеляни, годиннків та смичкових інструментів, картини місцевих художників тощо. 

Балаклійський краєзнавчий музей розташований у найстарішій будівлі міста Балаклія, що була побудована в 1818 році для штабу Серпухівського полку у стилі класицизму.

Музей відкрився в 1979 році. В основу його експозиції лягла збірка меморіальних речей відомої оперної співачки 30-40-х років XX століття Оксани Петрусенко, уродженки міста Балаклія. Зараз фонди музею налічуть близько 13 тисяч предметів, які характеризують різні періоди життя Балаклійщини.

До повномасштабного російського вторгнення 2022 року в музеї було представлено три постійних експозиції: етнографічний відділ з колекцією побутових речей XVII-XX століть; експозиція з історія Балаклійщини в період Другої світової війни; експозиція "Оксана Петрусенко - видатна українська співачка", де представлені портрети і скульптури співачки, особисті речі, фотографії.

Під час російської окупації Балаклії 2022 року будівля музею була пошкоджена, окупанти частково пограбували та зіпсували експозицію. Зараз Балаклійський краєзнавчий музей потребує реставрації.

Барвінківський краєзнавчий музей був створений в 1936 році завдяки старанням групи місцевих ентузіастів на чолі з етнографом, художником і збирачем старожитностей Іваном Плисом.

До Другої світової війни музей працював на громадських засадах і мав багату колекцію старожитностей – старовинних меблів, прикрас, предметів декоративно-ужиткового мистецтва, творів образотворчого мистецтва. З початком Другої світової війни музей припинив свою діяльність, більша частина колекції була втрачена. Відновив роботу в 1946 році в приміщенні міського кінотеатру. В 1950 році музей знову було закрито. В 1960 році завдяки клопотанням Івана Дяченка музей знову було відкрито і розташовано в аварійному приміщенні. Через півтора року його знову було закрито. І після першого, і після другого закриття музею найцінніші експонати вивозилися в інші музеї.

В 1974 році музей відновив свою роботу як художній. В ньому були виставлені роботи Івана Плиса та інших авторів. В 1977 році музей отримав звання "Народного музею".

В 1990 році музей було реорганізовано на краєзнавчий і розміщено в будівлі початку ХХ століття, де він розташовується до нині. В 2003 році в сусідньому приміщенні було відкрито художній відділ Барвінківського краєзнавчого музею. Музей має понад 9 тисяч одиниць зберігання, з них творів мистецтва: живопису – понад 300, скульптур – 16, предметів декоративно-ужиткового мистецтва – понад 100.

Історико-краєзнавчий відділ музею має 6 виставкових зал: природничо-археологічний, чотири зали присвячені історичним періодам розвитку міста і району, шоста зала призначена для тимчасових експозицій.

Художній відділ має 4 виставкові зали, з яких дві тематичних: одна присвячена роботам Івана Плиса, друга – життю та творчості Народного художника України скульптора Івана Макогона.

Бєльовська фортеця (Більовська) у нинішньому Берестині – центральне укріплення Української оборонної лінії.

Ланцюг фортифікаційних споруд між Дніпром і Сіверським Донцем для захисту південних рубежів російської імперії від нападів кримських татар був створений у 1731-1733 роках. Лінія відігравала роль розділової смуги між вільними землями Запорозької Січі та підконтрольною російським царям Гетьманською Україною. Автором проєкту 16 фортець Української оборонної лінії був генерал Вейсбах.

Бєльовська фортеця на березі річки Берестової отримала назву гарнізону, що розташовувався в ній, - Бєльовського піхотного полку. Тут було й управління фортецями, яке невдовзі перетворилося на адміністративний центр усього району.

Частково збереглися два північні бастіони, вал і рів. На північно-західному бастіоні встановлено пам'ятний знак.

Богодухівська філія Харківської пожежно-технічної виставки заснована в 1993 році. 

Експозиція представлена в трьох тематичних залах. В першій залі представлені історія пожежної охорони та державного пожежного нагляду, автоматизація технологічних процесів, обробка матеріалів та конструкцій вогнезахисними сумішами, нормативно-технічна та наукова робота, пропаганда. 

В другій залі демонструються зразки пожежно-технічного обладнання, систем автоматичної пожежної сигналізації, а також на зображені зразки пожежної техніки. 

Третя зала присвячена причинам виникнення пожеж та способам гасіння пожеж на різних об’єктах.

Молодий Богодухівський краєзнавчий музей розміщено в будівлі 1970-х років побудови.

Основний фонд музею налічує 3374 одиниці зберігання.

Експонати розміщені у 5 залах: природничій, археології, побуту, Другої Світової війни, сучасності Богодухівщини.

Церква в ім'я Святих Бориса та Гліба у Водяному збудована в 1905 році на місці дерев'яної Борисоглібської церкви, заснованої у Водяному в 1819 році.

Будівництво Борисоглібської церкви велося архітектором Володимиром Нємкіним коштом професора Харківського університету Федора Зеленогорського та благодійниці Серафими Ключарьової.

У 1932 році храм було закрито радянською владою і перетворено на склад, але в 1942 році в ньому відновилися богослужіння. У 1984-1985 роках місцева влада планувала підірвати Борисоглібську церкву, але громаді вдалося відстояти храм, хоча він знову був закритий.

У 1991 році. відновилися богослужіння, а в 1997 році храм було перетворено на Борисоглібський жіночий монастир.

Тут зберігається ікона Спаса Нерукотворного, прекасно оновлена в 1997 році.

На подвір'ї є криниця з цілющою освяченою водою.