Пам'ятки Львівської області

Колегіум при монастирі єзуїтів був заснований у Самборі в 1680 році.

Тут навчався гетьман Петро Сагайдачний.

Нинішня будівля в стилі бароко збудована в 1756-1759 роках архітектором Каршницьким.

Пізніше єзуїтський колегіум було перетворено на гімназію. Нині це Самбірський коледж культури.

Триповерхова будівля єзуїтського колегіуму у Львові збудована у 1839-1842 роках у стилі класицизму за проєктом архітектора Фіделіса Штадлера. Після заборони ордену єзуїтів у приміщенні певний час розташовувалися казарми. У 1851 році будівлю було передано Львівському університету.

Нині в приміщенні колишнього єзуїтського колегіуму біологічний та геологічний факультети ЛНУ, а також Музейний комплекс університету, що включає Зоологічний музей, Палеонтологічний музей, Мінералогічний музей та Музей рудних формацій.

Зоологічний музей ЛНУ належить до числа найстаріших університетських музеїв Європи – він був заснований ще у 1784 році як Кабінет натуральної історії. Близько 10 тисяч експонатів у чотирьох залах репрезентують тваринний світ усіх континентів та всіх акваторій земної кулі. Зали обладнані мультимедійними панелями, які дозволяють почути співи птахів та побачити життя тварин у природному середовищі.

Палеонтологічний музей ЛНУ експонує рослинні і тваринні рештки у вигляді скам'янілостей, які розповідають про розвиток життя на планеті. Музейні фонди налічують понад 18 тисяч палеонтологічних і геологічних зразків, виявлених у різновікових відкладах усіх континентів.

Мінералогічний музей ЛНУ імені академіка Євгена Лазаренка заснований у 1852 році. В його колекції представлені кристал-велетень апатиту з Забайкалля, гігантські кристали моріону і польового шпату з камерних пегматитів Волині, пірити з Березівського золоторудного родовища на Уралі, унікальні друзові агрегати димчастого кварцу з Уралу й самородної сірки з родовища Шор-Су в Середній Азії, зразки метеоритів.

Музей рудних формацій ЛНУ експонує різноманітні руди з більш як 500 родовищ України та світу.

Музей Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української греко-католицької церкви відкрито в Трускавці поряд із храмом Святого Миколая.

Експозиція розповідає про життя та діяльність видатних діячів католицької церкви східного обряду, таких як архієпископ Йосафат Кунцевич, митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосип Сліпий.

В єпархіальному музеї представлені старовинні книги, церковне начиння, інші предмети сакрального мистецтва. Священні реліквії музею: мощі Святого Йосафата, пасмо волосся митрополита Андрея, накидка митрополита, особисті речі патріарха Йосифа, копія грамоти Берестейської унії.

Жовківська ратуша в стилі неоренесансу входить до ансамблю Ринкової площі.

Перша міська ратуша в Жовкві була збудована архітектором Петером Бебером в 1687 році. На її стінах розміщувалися сонячний годинник і зразок аршина. Старий будинок розібрали в 1832 році через аварійний стан, і протягом цілого століття магістрат засідав в замку.

Нинішня ратуша збудована в 1932 році. Її звели за конкурсним проєктом архітектора Броніслава Віктора на місці колишніх казарм і казематів.

У передвоєнні часи з годинникової вежі міський сурмач опівдні виконував мелодію "гейнал". Тепер опівдні дзвони годинника виконують уривок гімну України.

У вежі ратуші розміщується історико-краєзнавча експозиція "Музей "Жовківська вежа" з виходом на оглядовий майданчик.

Найдавніша частина Белза при впадінні струмка Речиця в річку Солокія на в'їзді в місто з боку Великих Мостів зветься Замочком, оскільки саме тут розташовувався літописний Белзький замок. Його перші дерев'яні укріплення були зведені ще в XI столітті, проте невдовзі місто було зруйноване монголо-татарами.

За литовсько-польських часів замок був відроджений. Він залишався дерев'яним, але був зміцнений потужними земляними валами та захищений оборонним ровом, сліди яких досі простежуються. До нашого часу замок не зберігся, але про нього нагадують пізніші сакральні споруди, що надають території Замочку романтичного вигляду. 

У 1906-1911 роках на замчищі був збудований костел Пресвятої Діви Марії у стилі модерн з елементами неоготики за проєктом архітектора Калікста Кшижановського (нині це церква святого Миколи ПЦУ).

У 1933-1938 роках архітектор Вітольд Равський добудував комплекс сакральних споруд на Замочку. Поруч із костелом він звів дзвіницю у вигляді замкової вежі в стилі модерн з елементами романтизму. На її фасаді розміщено один з історичних гербів Белза у вигляді грифона. Інший герб Белза – гармаш з гарматою – можна побачити на триарковій в'їзній брамі. У модерновому стилі були збудовані також каплиця Святого Валентина та Хресна дорога у вигляді цегляної огорожі з маленькими вежами-каплицями, що нагадують оборонні мури.

Комплекс сакральних споруд урочища Замочок входить до складу Державного історико-культурного заповідника в місті Белзі.

Зоопарк "Лімпопо" в Мединичах – найбільший зоопарк у Львівській області.

Тут містяться понад 300 тварин, що представляють сотні різних видів світової фауни. Територія зоопарку становить понад 3 гектари.

На території зоопарку розташовано кафе та літній дворик.

Ілівське городище-святилище VIII–X століть є частиною Історико-культурного заповідника "Стільське городище".

Розташоване за 5 кілометрів на схід від Стільського городища, давньої столиці слов'янського племені білих хорватів.

Ілівське городище облаштоване на мисоподібному виступі плато на висоті близько 80 метрів над річкою Іловець, котра омиває його підніжжя частково з північного та західного боків. На високій скелястій, покритій лісом Токаревій горі, що височить над південною околицею села Ілів, досі видно сліди двох концентричних оборонних валів і ровів. Тут же розташована скеля із трьома невеликими печерами. Одна з них – це печера-кімната, видовбана у скелі людськими руками. Вхід у печеру зроблено у вигляді жіночого лона. Можливо, тут колись поклонялися богині Мокоші.

Імовірно, Ілівське городище було головним святилищем білих хорватів. Пізніше у печерах оселилися ченці, а під час Другої світової війни у тут переховувалися місцеві жителі та воїни УПА.

До печерного комплексу веде дуже стрімка стежка, облаштована дерев'яним поручнем.

Перший музей товариства "Бойківщина" був організований в Самборі в 1927 році та присвячений історії та культурі корінних жителів бойківського краю, неформальною столицею якого вважається Самбір.

За радянських часів музей було закрито. Відновлений в 1990 році як Історико-етнографічний музей "Бойківщина".

Розміщений у колишній будівлі парафіяльної школи, побудованої у 1679 році на фундаментах ХVІ століття.

Постійні експозиції музею: "Матеріально-господарська культура бойків", "Родина Козакевичів" (один із найстародавніших самбірських пологів), "Боротьба за українську державність на Самбірщині та Бойківщині".

2023 року в двох залах музею "Бойківщина" відкрилася Аптека-музей "Під зіркою", що розповідає про історію медицини Бойківщини. У першій залі відтворено інтер’єр класичної міської аптеки XIX-XX століть, представлені скляні й керамічні ємності для ліків, різноманітне фармацевтичне обладнання. Друга зала оформлена як кімната знахарки.

Проводяться майстер-класи з розпису писанок.

Історико-етнографічний музей "Яворівщина" було відкрито в 1927-1933 роках з ініціативи "Кружка рідної школи".

Активними подвижниками музейної справи стали доктор Михайло Фільц, художник Олекса Харків та інші. Після Другої світової війни музей занепав.

У 2002 році відкрито оновлену експозицію. На сьогодні фонди історико-етнографічного музею “Яворівщина” налічують 351 експонат.

Музейна експозиція розміщена у чотирьох кімнатах та умовно поділена на розділи: "Прядіння та ткацтво", "Речі господарсько-побутового призначення", "Старовинна яворівська ноша", "Народні промисли Яворівщини", "Археологічні пам'ятки та нумізматика".

Художню цінність має експозиція робіт Володимира Патика “Дерев'яні церкви Яворівщини”.

Предметом гордості музею є бібліотека, яка постійно поповнюється.

Історико-краєзнавчий музей "Мостищина" створений у 1994 році з нагоди відзначення 750-ліття першої писемної згадки про Мостиська з ініціативи групи активістів на чолі з місцевим істориком і краєзнавцем Іваном Саганом.

Музей розміщується в самому центрі міста, біля площі Ринок, в колишньому будинку повітового лікаря, громадського діяча, видатного просвітителя Омеляна Лебедовича, збудованому у 20-х роках ХХ століття.

Фонди музею "Мостищина" налічують майже 3 тисячі одиниць зберігання.

В п'яти залах музею представлені мистецькі твори, речі побуту, старовинні меблі, археологічні знахідки, нумізматика, матеріали (документи, щоденники) про рідний край, 300 книг рідкісних видань, зброя, інформація про видатних людей Мостищини.

Окрема експозиція присвячена діячам легіону Українських Січових Стрільців Галичини, національно-визвольному руху у краї.

Значну цінність становлять картини видатної художниці Олени Кульчицької, знайдені в селах Малнів і Черневе.

Історико-краєзнавчий музей "Сколівщина" з 2018 року розміщується у 12 залах ошатної двоповерхової вілли, зведеної на початку XX століття, коли у Сколе активно розвивалася промисловість та рекреація.

У першій кімнаті зібрані предмети бойківського лісопромислу, сільськогосподарський реманент, побутові речі горян, вироби народних ремесел. В наступній залі відтворено інтер’єр бойківської хати з традиційними предметами побуту і фігурами газди і газдині у національному вбранні. Про розвиток сколівської промисловості у ХІХ-ХХ столітті розповідають світлини та речі місцевих підприємців баронів Гредлів.

Далі представлена військова атрибутика та раритети часів двох світових воєн та сучасної російсько-української війни. У залі сакрального мистецтва експонується іконостас із сколівської Церкви Різдва Пресвятої Богородиці та плащаниця 1895 року.

Також можна відвідати стилізовану світлицю Захара Беркута, реконструкції криївки УПА, кабінету допиту НКВС та  в'язниці.

Державний історико-культурний заповідник у місті Белз об'єднує комплекс архітектурних пам'яток середмістя, замчище княжої доби, храми різних конфесій, християнський та єврейський цвинтарі.

Головним об'єктом заповідника є Історико-краєзнавчий музей, розташований у приміщенні міської ратуші. Оскільки оригінальна ратуша на ринковій площі була зруйнована під час Другої світової війни, нині під магістрат пристосовано келійний корпус монастиря домініканів XVII століття з чотириярусною годинниковою вежею у стилі бароко. У 2004 році на третьому ярусі вежі знайдено єдині вцілілі стінописи монастиря.

Колекція музею відображає історію та культуру давнього населення міста Белз. Зокрема, в археологічному відділі представлені матеріали щорічних археологічних розкопок, найцікавішими з яких є наконечник стріли I тисячоліття до нашої ери та хрест енколпіон XI століття.

Колекція старовинного чоловічого і жіночого одягу, вишивок і предметів побуту, що пов'язані з ткацтвом і вишиванням, складають основу відділу народного мистецтва та етнографії Белзчини. Про культуру єврейської громади міста розповідають старовинна Тора, одяг белзьких хасидів, старі світлини.

Із сакральних пам'яток найціннішою є дерев'яна скульптура апостола Петра з церкви Святої Параскеви, датована кінцем XVI – початком XVII століття.

Історико-краєзнавчий музей Кам'янеччини працює з 1996 року при Центрі дитячої та юнацької творчості Кам'янка-Бузької міської ради.

Експозиція у чотирьох залах розповідає про історію Кам'янеччини від стародавніх часів, національно-визвольну боротьбу на території краю, культуру та побут місцевих мешканців, історію театру Кам'янки-Бузької.

Окрему експозицію присвячено родині державних і громадських діячів Цегельських. Завдяки старанням отеця Михайла Цегельського у Кам'янці з'явилася нова церква Різдва Пресвятої Богородиці та Народний дім. У його родині 1875 року народився його син Льонгин, який згодом став першим міністром внутрішніх справ ЗУНР. Представлені особисті речі членів родини Цегельських та їхні меблі.

Серед інших експонатів музею – оригінал карти Галичини 1940-х років, старі поштівки з архітектурними пам'ятками Кам'янки-Бузької, а також світлини та матеріали, пов'язані з діячами українського національного руху.

Історико-культурний заповідник "Древній Звенигород" створений у 2020 році на території пам'ятки археології національного значення – городища літописного міста Звенигород на Львівщині. В XI-XII століттях воно було столицею Звенигородського князівства, значним культурним, мистецьким та освітнім центром. Звідси походять три найстаріші документи архівного фонду України – берестяні грамоти.

Розквіт Звенигорода Галицького пов'язаний із перебуванням на престолі Володимирка Володаревича, правнука Ярослава Мудрого. Збереглися вали давньоруського городища з дитинцем, залишки князівського палацу, кам'яної церкви, боярського та ремісничого кварталів.

Після монголо-татарської навали 1241 року Звенигород надовго занепав. На початку XVIII століття гетьман Речі Посполитої Адам Сенявський почав будувати на городищі Звенигородський замок, але будівництво так і не було завершене. Від його укріплень нині залишилися чотири п'ятикутні кутові земляні бастіони та рештки системи земляних фортифікацій.

Детальніше про історію літописного міста можна дізнатися в музеї історико-культурного заповідника "Древній Звенигород". Тут представлено археологічні знахідки з території городища, графічні матеріали, інтерактивні експонати на основі доповненої реальності. Можна здійснити віртуальний тур вулицями середньовічного міста, побачити гіпотетичні інтер'єри церков і палаців.

Також до складу заповідника входить будинок "Просвіти" 1926 року, де планується реставрація і розміщення додаткових експозицій.

Місто-фортеця Тустань – давньоруський наскальний оборонний комплекс, що виконував функції прикордонної фортеці та митного пункту (назву інтерпретують як наказ мандрівникові: "Ту стань!"). Також відоме як "Скеля Довбуша".

Перші укріплення на скелі Камінь в районі нинішнього села Урич було зведено білими хорватами в ІХ сторіччі. Дерев'яні конструкції вписали прямо в скельний масив (збереглися пази та вирубки в скелі, за якими проведено реконструкцію).

Фортеця Тустань була важливим опорним пунктом Київської Русі, згодом Галицько-Волинського князівства. В 1241 році її зруйнували орди хана Батия, а в 1340 році захопив і наново відбудував польський король Казимир Великий як королівську фортецю. Через неї до Закарпаття та Угорщини експортувалася сіль, яку видобували в Дрогобичі та його околицях. Останнім власником у XVI столітті був польський магнат Бліцинський, після чого фортеця втратила значення та зникла з літописів.

Збереглися залишки кам'яної стіни, печери, сходи, колодязь та дві цистерни для води. В 1994 році створено Державний історико-культурний заповідник "Тустань", діє музей історії Тустані.