Пам'ятки Львівського району

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові розташований у колишньому будинку співачки, який вона купила в 1903 році, перебуваючи в зеніті своєї творчої кар'єри.

Музей було відкрито з ініціативи її племінниці Одарки Бандровської у 1989 році після завершення реставрації будинку.

У відтворених інтер'єрах кімнат зібрано особисті речі співачки, концертні сукні, фотографії та документи. Експозиція розповідає про дитинство Соломії Крушельницької, історію її артистичної діяльності у Львові, Відні, Парижі, Варшаві, Мілані та на інших оперних майданчиках світу.

У чотирьох додаткових кімнатах представлено унікальні артефакти, що розкривають життєвий і творчий шлях видатної оперної співачки, дають можливість зануритися у спадщину Соломії Крушельницької та відчути дух її епохи. Це рідкісні світлини, театральні афіші та рецензії, рукописи.

Загалом музей Соломії Крушельницької у Львові має 25 тисяч експонатів основного фонду та близько 16 тисяч – резервного фонду.

В музичному салоні музею регулярно відбуваються концерти.

Музей отця Маркіяна Шашкевича відкрився в селі Деревня в листопаді 2012 року в приміщенні Народного дому села до 201-й річниці від Дня народження письменника. Він став п'ятим музеєм на Львівщині, що присвячений цьому видатному українському культурному діячеві.

Автором музейному експозиції став відомий український художник Орест Скоп.

Село Деревня тривалий час було родинною парафією отців Крушинських, з роду яких Юлія Крушинська - дружина Маркіяна Шашкевича. Саме в Деревні у 1839 році молодята взяли шлюб і деякий час мешкали.

В музеї представлені предмети побуту Шашкевичів, книги, рукописи, листи, фотоматеріали, ікони, живописні полотна. Експозиція розповідає про родину Крушинських, одруження Маркіяна Шашкевича, побут молодої родини.

Одна із зал музею присвячена етнографії краю - в ній експонуються старовинні предмети народного вжитку, що побутували в селі в різні періоди часу, світлини, рушники, килими тощо.

В перспективі музей отця Маркіяна Шашкевича планують перенести в автентичну плебанію, що збереглася в селі Деревня і якій вже понад двісті років.

Народний музей Тараса Шевченка відкрився у Львові в 2004 році у Львівському Палаці мистецтв до Дня народження Кобзаря.

Кімната-музей нараховує тисячі експонатів, які протягом двадцяти років подарували львів'яни і гості міста. Основою колекції стали понад 100 унікальних картин 26 художників, які відправилися в подорожі шляхами Шевченка до України, Вільнюсу, Петербургу та Казахстану.

Загалом на сьогодні у збірці близько 7 тисяч томів книжок, понад 5 тисяч картин на тему Шевченкіани, скульптури, колекція численних видань "Кобзаря", вишиті рушники, народний одяг, бандура знаного кобзаря з Канева Олекси Чуприни, а також унікальна філателістична колекція - Шевченкіана у марках та конвертах, зокрема тих, що були видані підпільною поштою України у 1961 році.

Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові  представляє видатну колекцію творів української національної культури та мистецтва.

Понад 175 тисяч експонатів віддзеркалюють еволюцію художньої культури України впродовж дев’яти століть. Особливу цінність має збірка сакрального мистецтва ХІІ–ХVІІІ століть.

Музей заснував у 1905 році греко-католицький митрополит Андрей Шептицький як "Церковний музей", у 1913 році урочисто передав його у дар українському народові. Роботу з організації музею очолював професор Іларіон Свєнціцький, активну участь у його розвитку брали Іван Франко, Михайло Грушевський та інші.

У просторих експозиційних залах основного музейного корпусу розгорнуто постійну експозицію "Українського мистецтва ХІІ – початок ХХ століття", що презентують перлини національної та світової мистецької скарбниці. Серед творів українського середньовічного сакрального мистецтва виділяються давні ікони: "Юрій Змієборець" (ХІV сторіччя), "Архангел Михаїл з діяннями" (ХІV сторіччя), "Свята Параскева П'ятниця" (ХІV століття), "Богородиця Одигітрія" (ХV століття) та інші. У книжкових фондах – Бучацьке Євангеліє (ХІІІ століття), Пандекти Антіоха (1307 рік), видання першодрукарів Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова та інших. Також представлена графіка, скульптура, народне мистецтво.

Відділами Національного музею Шептицького є експозиція "Українське мистецтво ХХ століття" в історичному корпусі музею, художньо-меморіальні музеї Івана Труша, Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, облаштовані у колишніх оселях та творчих майстернях цих видатних українських митців.

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької, який називали "галицькою Ла Скалою", свого часу був найбільшим театром Львова.

Побудований у 1837-1842 роках коштом графа Станіслава Скарбека (на порталі збереглася літера "W" його герба "Абданк"). Проєкт будівлі в стилі віденського класицизму завдовжки близько 96 метрів, завширшки 76 метрів та площею понад 7000 квадратних метрів розроблений архітекторами Людвігом Піхлем та Йоганом Зальцманом. Під портал із шістьма іонічними колонами могла в'їхати трійка коней. Була передбачена прогресивна на той час система опалення та вентиляції.

На цій сцені виступали Ніколо Паганіні, Ференц Ліст, Сара Бернар.

В 1923 році тетру було присвоєно ім'я Марії Заньковецької.

Жовківська синагога - оригінальна і добре відома в світі культова споруда в стилі ренесансу з елементами бароко, що входила до системи міських укріплень Жовкви. До синагоги примикали міські стіни та Єврейські ворота, а сама вона могла бути потужною оборонною вежею.

Побудована в 1698 році за сприяння короля Яна ІІІ Собеського на місці згорілої дерев'яної синагоги.

В 1941 році вибухом було зруйновано перекриття та інтер'єр.

До початку 1990-х років будівля синагоги в Жовкві використовувалася як склад. Наразі ведеться реставрація, планується відкриття Єврейського центру Галичини.

Палац львівських архієпископів в Оброшиному – видатний зразок галицької заміської садиби, в архітектурі якої переплелися стилі бароко, рококо та сецесії (австрійського модерну).

З XV сторіччя село Оброшине під Львовом служило літньою резиденцією львівських архієпископів. У 1730 році архієпископ Ян Скарбек збудував тут палац за проєктом архітектора Юзефа Фонтани. Спочатку архітектурний комплекс був витриманий у стилі бароко. У 1922-1925 роках архітектор Броніслав Віктор перебудував парадний фасад у стилі модерну, при цьому парковий фасад зберіг барокове оформлення. Службові будівлі, що примикають до парадних воріт, прикрашені скульптурами у стилі рококо.

До палацу архієпископів примикає дендропарк (60 видів дерев та чагарників) із невеликим звіринцем.

Нині на території палацу розташовано науково-дослідний інститут землеробства та тваринництва.

Палац у Туліголовому збудував у 1899 році галицький шляхтич Станіслав Баль (Балл).

Проєкт палацу у стилі французького неоренесансу розробив львівський архітектор Владислав Галицький (за іншою версією, Фердинанд Фелльнер та Герман Гельмер, автори Одеської опери). Багате скульптурне оформлення будівлі виконав майстер Петро Герасимович.

Також зберігся парк та два флігелі.

Від 1954 року у садибі Балів розміщувався туберкульозний диспансер. В 2022 році палац передано у розпорядження Історико-краєзнавчого музею у Винниках.

Елегантна ренесансна будівля палацу була збудована для графа Сапеги, проте пізніше архітектор Ян де Вітте перебудував її для родини Любомирських.

З ХІХ сторіччя будівля належала українському товариству "Просвіта".

Зараз у приміщенні палацу Любомирських розташовується експозиція Музею старовинних європейських меблів та порцеляни (680 предметів) - філія Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

Садиба Лянцкоронських у місті Комарно закладена в XVIII столітті навпроти старого замку. Палац у стилі класицизму побудований у кінці ХІХ століття.

До 1939 року в садибі розташовувалася польська школа. Під час Другої світової війни палац Лянцкоронських сильно постраждав і з того часу не відновлювався, зараз у руїнах. Парк у дуже занедбаному стані.

Найрозкішніший палац Львова створений для впливових польських магнатів Потоцьких за проєктом спілки львівських архітекторів Людвіга Балдвіна-Рамулта, Юліуша Цибульського, Петра Гарасимовича та Леонарда Марконі.

Замовником був граф Альфред II Юзеф Потоцький, завершував будівництво його син Роман Потоцький. Палац у стилі історизму споєктовано за зразком резиденцій entre cour et jardin короля Людовика XIV епохи барокового класицизму, коли чітке планування поєднується із багатим зовнішнім оформленням.

Збереглися інтер'єри в стилі короля Людовика XVI. Зокрема, на першому поверсі розміщені парадні зали для прийому гостей, в оформленні яких широко використано ліпнину, позолоту, кольоровий мармур, розпис. За радянських часів тут розміщувався Палац одружень.

В 2007 році в Палаці Потоцьких відкрили Музей європейського мистецтва XIV-XVIII століть – відділ Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. На другому поверсі представлено одну з найбагатших збірок творів європейського мистецтва в Україні, серед яких "Ловля коралів і перлів" Якопо Цуккі, "Платіж" Жоржа де ла Тура, "Портрет молодої патриціанки" Софонісби Ангішоли, "Алегорія Божественного милосердя" невідомого німецького художника XVІІ століття, "Відвідини Марії Єлизаветою" Яна ван Скореля, ескізи монументальних розписів Пауля Трогера, Йозефа Вінтерхальтера, Франца Антона Маульберча та інших.

На подвір'ї палацу Потоцьких відкрито Парк замків та оборонних споруд давньої України. Архітектор Ігор Качор створив у масштабі 1:50 макети 18 фортифікаційних споруд, які існують зараз або існували раніше на історичних теренах України-Русі. Вхід на територію безкоштовний.

Еклектичний палац графського роду Сєменських-Левицьких у Львові збудований у 1849 році на місці старої садиби XVIII сторіччя.

Посол галицького сейму Констянтин Сєменський замовив проєкт у прусського архітектора Фридерика Баумана. У 1877 році архітектор Отто Вагнер на замовлення таємного радника Станіслава Костки Сєменського-Левицького перебудував палац у стилі французького бароко. Декор фасаду та інтер'єрів виконав скульптор Петро-Віталіс Гарасимович.

Палац має бічні флігелі та великий двір. На схід від головних воріт знаходиться в'їзд у стайні та манежу, прикрашений двома головами коней (Станіслав Костка Сєменського-Левицький був президентом Галицької комісії з розведення коней).

Нині у будівлі колишнього палацу Сєменських-Левицьких розміщується школа-інтернат.

Палацом Сосновського у Львові називають прибуткові будинки архітектора Юзефа Сосновського з елементами неоготичного та неороманського стилів, які були збудовані в 1901 році за його власним проєктом. Скульптурне оформлення фасадів приписують Антонію Попелю.

Будинок нагадує середньовічний рицарський замок і складається з двох окремих кам'яниць з окремими входами і сходовими клітками.

Неоготичний палац на вулиці Пекарській у Львові, відомий як палац Туркулів-Комелло, збудований у 1840-1843 роках. графом Генриком Дідушицьким.

Авторство проєкту будівлі у стилі ранньої неоготики венеціанського типу приписують Фридерикові Бауману, польському архітектору епохи романтизму. Готичними елементами тут є і великі стрілчасті арки, і хрестоцвіти. Головний фасад будівлі, розгорнутий у бік невеликого парку, підкреслює портик на двох колонах, які підтримують балкон із мереживними поручнями, завдяки чому будівля нагадує романтичний середньовічний будинок.

У другій половині ХІХ століття палац належав графині Феліції Камелло. У 1920-1930 pоках будівлею володів адвокат Батицький, Його донька, артистка Софія Батицька, першою удостоїлася титулу "Міс Полонія".

Колона Адама Міцкевича – один з двох пам'ятників видатному польському поетові, створеним в Україні до його сторіччя (другий знаходиться в Івано-Франківську).

Ідею проєкту монумента як колони запропонував письменник Адам Креховецький. Урочисте закладання першого каменю в постамент на Маріацькій площі (зараз площа Адама Міцкевича) відбулося в день століття Міцкевича в 1898 році.

Спорудження монумента тривало п'ять років, він був відкритий 30 жовтня 1904 року. Вважається одним з найкращих пам'ятників Міцкевичу в світі.