Пам'ятки Обухівського району

Жуківцівський історико-краєзнавчий музей носить ім'я свого засновника – педагога і краєзнавця Петра Топчія. Саме за його ініціативою у 1984 році у Жуківцях була зведена оригінальна двоповерхова будівля музею.

Сьогодні експозиція в чотирьох залах налічує понад 8000 експонатів, що охоплюють всю історичну спадщину села. Зокрема, представлені матеріали трипільської та черняхівської культур, а також велика етнографічна колекція.

Біля будівлі музею у 1990 році встановлено Шевченківський верстовий стовп на згадку про перебування Тараса Шевченка у Жуківцях проїздом з Богуслава до Трипілля у 1845 році. На подвір'ї встановлено трактор Т-74 на честь вшанування праці хліборобів.

Жуківцівський історико-краєзнавчий музей імені Петра Топчія є філією Обухівського краєзнавчого музею.

Замкова гора у Лісниках - один із пагорбів над селом, на якому в XVI сторіччі знаходився середньовічний замок.

Споруджений князем Юхимом Корецьким, який у 1596 році придбав Лісники в Адама Богохвала. З діяльністю князя та його дружини Ганни пов'язаний розквіт села. Подальша доля замку невідома, але ще в ХІХ столітті на горі було видно руїни.

До останнього часу на Замковій горі була пустка. Наразі плато активно забудовується приватними котеджами. На в'їзді встановлено пам'ятний знак у вигляді хреста.

Велике Ходосівське городище (городище Круглик) розташоване на південній околиці Києва між селами Хотів, Лісники, Ходосівка та Іванковичі.

Всередині городища знаходяться села Круглик і Кременище. Це одне з трьох городищ-гігантів лісостепу України, пам'ятка археології національного значення, що є частиною Ходосівського археологічного комплексу і входить до системи Змієвих валів.

Городище належить до ранньої залізної доби (VI–V століття до нашої ери). Це було поселення скіфів-орачів, оточене захисним валом загальною довжиною 10-12 кілометрів. Зараз цей вал має висоту до 8 метрів, у деяких місцях вздовж нього досі проглядається оборонний рів. В часи Київської Русі вал городища був вбудований у систему Змієвих валів як останній рубеж оборони перед Києвом.

Змієвими валами називають залишки давньоруської системи земляних фортифікаційних споруд, розташовані на південних околицях Києва та в інших місцях на території Середньої Наддніпрянщини. Їх загальна протяжність, за різними оцінками, сягає від 900 до 1500 кілометрів. Імовірно, вали служили для захисту південних рубежів Київської держави від кочівників. Історія їх спорудження та функції недостатньо досліджені.

Легенда оповідає про билинного героя Микиту Кожум'яку, який запряг у плуг Змія Горинича й проорав гігантські борозни, звідки пішла назва валів.

За оцінками археологів, більша частина Змієвих валів була зведена у X-XI століттях. Земляні вали з дерев'яними конструкціями всередині мали до 15 метрів заввишки, були укріплені дерев'яним частоколом вздовж гребеня. Створювалися фронтом у бік степу – на південь та південний схід. В будівельних роботах мали брати участь не менше 4000 будівельників, роботи могли тривати близько 4-5 років.

Фрагменти Змієвих валів збереглися вздовж приток Дніпра: Віта, Красна, Стугна, Трубіж, Сула, Рось та інших. Одним із найкращих місць для огляду є розріз валу по дорозі від Круглика до Іванковичів. Поруч облаштовано паркінг. Дерев'яний знак помилково вказує, що це козацькі вали XVI століття.

Урочище Іван-гора знаходиться на березі Дніпра на південно-східній околиці Ржищева, праворуч від пристані.

На вершині гори заввишки 174 метри у XIX столітті відкрито давньоруське городище XI-XIII сторічь, ототожнюване з літописним містом-фортецею Іван (згадане в Іпатіївському літописі в 1151 році). Знайдено залишки дерев'яних укріплень.

В XVI столітті на Іван-горі було споруджено польську фортецю, яку в 1663 році використовували війська короля Яна Казимира як плацдарм для вторгнення на Лівобережжя (за однією з версій, гора носить ім'я короля Яна (Івана).

Після спорудження Канівської ГЕС розпочався процес ерозії та підмивання гори водами Канівського водосховища.

Історико-краєзнавчий музей села Карапиші засновано у 1984 році з ініціативи місцевих активістів-краєзнавців Олексія Гури та Михайла Перетятька. Допомогу у зборі місцевого матеріалу їм надавали односельці.

Експозиція у п'яти залах розповідає про історію села Карапиші від найдавніших згадок і до сьогодення, а також про культуру та побут його мешканців.

Зокрема, представлене "Свідоцтво про населені пункти", укладене 25 квітня 1896 року, коли Карапиші належали до Київської губернії Канівського повіту. Також експонуються зразки чоловічого та жіночого одягу початку XX століття, старовинний ткацький верстат та інші знаряддя праці, предмети селянського побуту, зброя часів Другої світової війни.

Гребенівський історико-краєзнавчий музей носить ім'я свого засновника, місцевого краєзнавця Василя Калиновського. Саме за його ініціативою музей у Гребенях відкрився у 1967 році.

В експозиції представлені фрагменти кераміки трипільської культури, прикраси та посуд часів Київської Русі, зброя XVI-XVII століть, матеріали про події Другої світової війни, старовинні предмети побуту місцевих жителів, фотографії і документи знаменитих гребенчан: письменника Олеся Бердника, бандуриста Василя Литвина та інших.

В картинній галереї експонуються роботи місцевих художників, скульпторів і народних умільців. Представлена колекція скульптур радянського періоду.

Кагарлицький історико-краєзнавчий музей з 2023 року розташовується у просторому приміщенні, де колись був читальний зал міської бібліотеки для дітей. Раніше музей знаходився у маленькому будиночку в центрі Кагарлика, збудованому ще в кінці XVIII століття, де колись був гостиний двір, потім поштова станція.

Музей засновано в 1974 році. З 33 тисяч одиниць зберігання у експозиційному залі музею виставлено близько 1,5 тисячі експонатів.

Музейна експозиція охоплює широкий часовий період – від перших поселень на Кагарличчині до сучасності. Розділ природи знайомить з флорою та фауною Кагарличчини. У розділі археології представлені матеріали розкопок на території краю. В етнографічному відділі представлені колекції вишиванок, рушників, хусток, гончарних виробів. Також можна ознайомитися з колеціями зброї, скульптурами, грошових знаків різних часів, історичними документами та старовинними книгами.

Київський обласний археологічний музей в Трипіллі переважно присвячений трипільській археологічній культурі, яка отримала назву цього села на Київщині, де проводилися перші археологічні розкопки.

Темна конструктивістська будівля кубічної форми розташована на Посадовій горі, на місці стародавнього городища Треполь. За задумом архітектора Анатолія Ігнащенка, будівля-скриня символізує багатство України, а розташоване навколо каміння – брилу землі.

Київський обласний археологічний музей створено до 100-річчя відкриття Вікентієм Хвойкою трипільської культури на базі колишнього музею комсомольської слави. В експозиції представлено 34 тисячі експонатів. Найцікавіші з них виставлені в трипільській залі, що стилізована під храм трипільців: кераміка, прикраси, макети трипільських жител тощо. Загалом близько 200 виробів різної форми, розміру, застосування та орнаментування.

Ще у двох залах розміщені експонати інших епох, починаючи з кам'яного віку та закінчуючи XVIII століттям. Продаються сувеніри, що імітують трипільську кераміку. Найбільшою популярністю користується оригінальний біноклевидний ритуальний посуд трипільців.

Поруч із будівлею музею встановле на п’єдесталі бронзове погруддя Вікентія Хвойки – перший в Україні пам’ятник  археологу. Перед пам’ятником споруджено “Стіл злагоди”, в центрі якого встановлений металевий циліндр – вісь землі з написом “Діалог культур” українською та англійською мовами, що символізує переплетіння культур на цій землі, перехід однієї в іншу. Навколо “Стола злагоди” розмістили історичні експонати із каміння, створені руками давньої людини. Перед фасадом музею встановлені великі брили каменю-пісковику, вік яких понад 70 мільйонів років – подарунок Національного історико-етнографічного заповідника Переяслав.

Відділеннями Київського обласного археологічного музею є Археолого-краєзнавчий музей у селі Копачів, Історико-краєзнавчий музей у селі Соснова, Музей Анатолія Солов'яненка в селі Козин, Військово-історичний музей села Трипілля, Музей Вікентія Хвойки та Музей Івана Франка в селі Халеп'я, Музей Козаччини та Картинна галерея в селі Германівка.

Ландшафтний заказник місцевого значення "Васильківські Карпати" розташований на схід від Василькова, між селами Велика Бугаївка і Рославичі. Свою назву отримав завдяки стрімкому горбистому рельєфу, що нагадує карпатські краєвиди.

Заказник площею 226,8 гектарів створений 1999 року на основі великої балки з прилеглими ярами, днищем яких протікає річка Крушинка та кілька безіменних струмків, що впадають у річку Бугаївку. Розчленований яружно-балковий ландшафт має штучні посадки сосни у верхів'ях і природний широколистяний ліс у нижній частині, зокрема заплавний осиковий ліс. На схилах балки збереглись окремі сосни.

Головною цінністю "Васильківських Карпат" є природне лучно-степове різнотрав'я, що збереглося на схилах ярів, які ніколи не використовувалися людиною в сільськогосподарських цілях. Влітку схили буяють цвітом, наповнюючі повітря медовими ароматами дикого цикорію, лугової шавлії, альпійської конюшини та інших лугових трав. З рідкісних рослин трапляється льон твердоволокнистий і гронянка півмісяцева (ключ-трава), що занесена до Червоної книги України.

Згідно з даними Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, у "Васильківських Карпатах" мешкають олені, лані, козулі, кабани, зайці, куріпки та занесений до Червоної книги України лось звичайний. Гніздиться понад 30 видів птахів.

Заїхати на територію заказника можна з траси Т-1006 грунтовою дорогою, що починається навпроти повороту на гірськолижний комплекс Gvozdoff. Є облаштоване місце для пікніків.

З протилежного боку від села Велика Бугаївка розташована інша яружно-балкова система "Казковий яр", яку часто плутають з "Васильківськими Карпатами".

Літературний меморіальний музей-садибу Андрія Малишка відкрито в будинку на околиці Обухова, де майбутній поет народився в 1912 році.

Експозиція присвячена життю та творчості поета, а також етнографії Південної Київщини.

Особливий інтерес представляють особисті речі Малишка: робочий стіл з друкарською машинкою, книги та інші.

Меморіал на честь героїв військової наступальної операції "Букринський плацдарм" (1943 рік), споруджений на місці давньоруського городища Чучин, яке вперше згадується у літописах у ХІ сторіччі.

У княжі часи тут була фортеця, що контролювала околиці, та порт на Дніпрі. Збереглися залишки валів заввишки до 4 метрів, проведено часткову реконструкцію. Встановлено пам'ятник Бояну - автору "Слова про похід Ігорів".

В 1943 році в ході операції зі звільнення Києва радянські війська, ціною страшних втрат форсували Дніпро в цьому районі і захопили плацдарм довжиною 11 кілометрів, двічі намагалися розпочати наступ на Київ, але обидва рази невдало. Не було враховано умови місцевості, що ускладнювали наступальні дії військ, особливо танкової армії. Втрати живою силою були колосальними.

За найскромнішими оцінками, загинуло 250 тисяч солдатів Радянської армії. Цей епізод вважається одним із найкривавіших за всю Другу світову війну.

Меморіал пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років встановлений на околиці Обухова в 2008 році.

Під час голодомору, влаштованому радянською владою в Україні, в Обухові голодною смертю помер кожен четвертий мешканець міста. Загалом за підрахунками краєзнавців, Голодомор забрав життя до 3 тисяч обухівців.

Автор пам'ятника жертвам Голодомору – український художник-монументаліст Анатолій Гайдамака.

Меморіальний будинок-музей Івана Сошенка в Богуславі відкрито в 1973 році в будинку батька художника, в якому він народився в 1807 році.

Експозиція розміщена в трьох кімнатах. У першій кімнаті експонуються матеріали, що розповідають про дитячі та юнацькі роки Івана. Експозиція наступної кімнати висвітлює перебування художника у Петербурзі та навчання в Академії мистецтв (1832-1838 роки). У третій кімнаті розповідається про зустріч Івана Сошенка з Тарасом Шевченком, роботу художника вчителем малювання.

В музеї представлені фоторепродукції численних ескізів та малюнків художника, а також фотокопії, які розповідають про діяльність Івана Сошенка як педагога, про останні роки його життя.

На території  музею встановлено пам'ятник Івану Сошенку (скульптор Іда Копайгоренко, архітектор Вольдемар Богданівський).

Миронівський історико-краєзнавчий музей відкрився у 2019 році в двоповерховому будинку колишнього кінотеатру в самому центрі містечка Миронівка на Київщині. Експозиція розповідає про історію Миронівського краю від найдавніших часів до сьогодення.

В археологічному розділі представлені предмети і зброя середньодніпровської, зрубної, чорноліської, скіфської та черняхівської археологічних культур. Також музей представляє чудову колекцію різноманітних прикрас часів Київської Русі.

Історична експозиція розкриває теми Козаччини, російського панування у XIX-XX століттях, Української революції, Голодомору, Другої світової війни, сучасної російсько-української війни тощо. Тут можна дізнатися і про історію заснування міста Миронівка.

В експозиції "Український побут ХІХ – першої полавини ХХ століть" відтворено інтер'єр тодішнього житла, експонуються знаряддя сільськогосподарської праці. Унікальними експонатами є жорновий млин, віялка і ткацький верстат.

Також можна побачити великий макет Миронівського цукрового заводу.

Дерев'яну Михайлівську церкву в Підгірцях під Києвом збудовано 1742 році з ініціативи ігумені Фролівського монастиря на місці зруйнованого храму Петра та Павла на честь Чуда архістратига Михайла. В ХІХ столітті прибудовано дзвіницю.

Завдяки майже однаковим розмірам об'єднаних під загальним дахом зрубів церква нагадує найстаріший клітський тип дерев'яних храмів, характерний для князівської доби. Головною особливістю цього є розташування в основі будівлі найпростішої дерев'яної конструкції - кліті, тобто зрубу, утвореного покладеними одне на одне вінцями з колод.

В інтер'єрі Михайлівської церкви збереглися розписи та різьблення ХІХ століття. Ансамбль церкви та дзвіниці є типовим прикладом української дерев'яної архітектури ХІХ століття, пам'яткою архітектури національного значення.