Пам'ятки Обухівського району

"Казковим яром" або "Українською Ісландією" називають популярну природну фотолокацію між Васильковом і селом Велика Бугаївка.

Це цілком типова для Васильківщини, але неймовірно мальовнича яружно-балкова система зі стрімкими схилами, висота яких подекуди сягає 30 метрів.

Вона часто слугує натурним майданчиком для кінозйомок і професійних фотосесій. Зокрема, васильківські ландшафти можна впізнати у кінофільмах "Толока" і "Захар Беркут", телесеріалі "І будуть люди". Безпосередньо у "Казковому яру" проходили зйомки кліпу Джамали та Pianoбоя на пісню "Ендорфіни".

Урочище не має природоохоронного статусу, але на схилах ярів подекуди збереглася типова типчаково-ковилова степова рослинність, водяться дикі тварини. На території "Казкового яру" розташовуються мисливські угіддя Мисливсько-рибальського клубу "Васильківщина".

Локація знаходиться праворуч від дороги з Василькова у Велику Бугаївку, до неї веде грунтовий під'їзд.

З протилежного боку від села Велика Бугаївка розташована інша яружно-балкова система – ландшафтний заказник місцевого значення "Васильківські Карпати", з яким часто плутають "Казковий яр".

Приватний краєзнавчий музей "Садиба Зінченків" відкрила у 2021 році родина Віктора та Любові Зінченків у своєму рідному селі Дерев'яна поруч з Обуховом. Початково називався "Музей Кутка" (Кутком називають ту частину села, де розташований музей).

Етнографічна експозиція розташовується у відреставрованому сільському будинку батьків Віктора Зінченка 1934 року побудови. В інтер'єрі збережена обстановка традиційної української хати першої половини XX століття.

Чільне місце у хаті посідає традиційна піч, розписана місцевим народним художником. На мисниках виставлено керамічний і дерев'яний посуд. На стінах розвішані старовинні картини, ікони, світлини.  Представлена велика колекція вишитих рушників і вишиванок (частина вишита самою господинею). В сенях експонуються речі побутового вжитку: гасові лампи, праски, ночви, коси тощо.

Взимку на базі "Садиби Зінченків" працює Резиденція Святого Миколая.

Найвідомідомішим та найвідвідуванішим туристичним об'єктом Витачева є гора Могила, більше відома останнім часом як Княжий шпиль або Городище. Розташована в південно-східній частині села. Це одна з найвищих дніпровських круч (190 метрів над рівнем моря), що стала візитівкою села Витачів завдяки приголомшливим панорамам, сучасним легендам і розвиненій туристичній інфраструктурі.

Дані археологічних досліджень свідчать, що на цьому місці розташовується курганний могильник XII століття. Деякі місцеві краєзнавці вважають, що саме на цьому місці відбувся літописний Витичівський снем (з'їзд давньоруських князів), на якому було укладено мир між Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом, Давидом і Олегом Святославичами.

Гора Могила не має охоронного статусу, хоча в деяких джерелах це місце помилково називають Національним науково-культурним заповідником "Городище Новгород Святополчий" або "Городище Витич".

У 1991 році на цьому місці український письменник та філософ Олесь Бердник встановив наріжний камінь майбутнього храму України-Матері під час Другого конгресу Української духовної республіки. До третього конгресу, що пройшов у Витачеві наступного року, було зведено дерев'яний вітряк і каплицю, виконану за ескізом Тараса Шевченка. Каплиця Бердника фігурує у фільмі "Богдан Зиновій Хмельницький" (2004 рік). На нижній терасі гори збереглися залишки декорацій хати Орисі з фільму "Поводир" (2014 рік).

Біля вітряка працює крафтова пекарня на дровах "Витач", що пропонує хліб на заквасці. Облаштовано автомобільний паркінг, місця для відпочинку зі столиками та мангалами, громадську вбиральню. Також привертає увагу стилізована приватна садиба.

Під час створення Канівського водосховища в 1972 році було затоплено кілька сіл на околицях Ржищева. На місці колишнього села Гусинці збереглася напівзатоплена Спасо-Преображенська церква із дзвіницею.

Побудована місцевим поміщиком Гусинським у 1812 році (за іншими даними в 1822 році). Храм у стилі українського бароко стояв на пагорбі, що перетворився на острів. Дістатися до нього влітку можна було тільки по воді, а взимку була можливість підійти льодом з протилежного від Ржищева берега Дніпра (складний під'їзд через ліс).

Довгий час церква залишалася напівзруйнованою. В 2009 році розпочалися берегозміцнювальні роботи, підйом рівня острова та реконструкція храму. Довгий міст пов'язує острів із берегом, де нещодавно засновано Миколаївський монастир-скит. Влітку можна організувати поїздку на острів на човні від ржищівського причалу.

Меморіальний музей-садиба Марка Вовчка – філія Музею історії Богулавщини.

Видатна українська письменниця Марія Вілінська, яка увійшла до літератури під псевдонімом Марко Вовчок, прожила на Богуславщині майже 8 років (спочатку в Богуславі, а потім у будинку графів Браницьких у сусідній Хохитві). Вона приїхала сюди з чоловіком, якого призначили лісничим. За богуславськими мотивами написане оповідання "Хитрий Хаїмка".

В половині будинку, де вона жила, відкрито єдиний в Україні музей Марка Вовчка. В експозиції - оригінальні речі письменниці, вишивка, листи.

Історико-краєзнавчий музей "Батьківська хата" створено у 2016 році при Маслівському аграрному фаховому коледжі імені Прокопа Гаркавого.

Основна експозиція розповідає про етапи створення та розвитку навчального закладу з 1920 року. Тут представлені історичні документи, старі світлини, нагороди, елементи одягу, фрагменти зброї часів Другої світової війни.

Інші розділи присвячені природі Київщини, давній аграрній культурі українців, історії села Маслівка від доби Козаччини, технологіям хліборобства різних епох, життю та побуту кінця XIX – початку XX століття, особливостям традиційної української кухні. Експонуються старовинні вишиванки, вишиті рушники, хустки, художньо-декоративні вироби, побутові речі, знаряддя праці.

Музей історії Маслівського аграрного закладу "Батьківська хата" проводить екскурсії та мистецькі заходи.

Музей декоративно-ужиткового мистецтва в Богуславі є відділом Музею історії Богуславщини.

Розташовується у найдавнішій цивільній будівлі міста, яку місцеві мешканці називають "Кам'яниця". Ця архаїчна масивна двоповерхова будівля із зовнішніми дерев'яними сходами зведена у XVIII сторічі для єврейської релігійної школи. Товщина її стін сягає 1,2 метри, будівля є глибокі підвали.

Під час Другої світової війни тут розміщувалося гестапо, потім музей комсомольської слави.

Зараз у відреставрованій "Кам'яниці" розміщується виставка сучасного місцевого декоративно-ужиткового мистецтва - роботи дибинецьких гончарів і майстрів художнього ткацтва. Зокрема, експонується найдовший в Україні тканий рушник довжиною майже 105 метрів, створений у 2017 році на честь 985-річчя заснування Богуслава.

Щоб оглянути експозицію, необхідно звернутися до Музею історії Богуславщини, що розташований неподалік.

Музей історії Богуславщини вважається одним із найкреативніших історичних музеїв малих міст України.

Розташовується у двоповерховому будинку колишньої міністерської школи 1907 року.

В експозиції представлене цікаве зібрання археологічних знахідок епохи палеоліту, предметів побуту скіфів і давніх слов'ян, давньоруських прикрас, козацьких реліквій, фотографій і документів періоду Української революції, пов'язаних із Медвинським повстанням.

Оригінальним є оформлений експозиційних залів у дусі свого часу. Спочатку відвідувачі потрапляють у печеру кам'яної доби, потім переходять від скіфського поховання до дерев'яного зрубу Богуславського замку, далі опиняються в інтер'єрах сільської хати й міщанського будинку, звідки залізними сходами потрапляють в епоху індустріалізації.

Філіями Музею історії Богуславщини є Музей декоративно-ужиткового мистецтва, Меморіальний музей-садиба Івана Сошенка, Меморіальний музей-садиба Марка Вовчка.

Археолого-краєзнавчий музей села Копачів є відділенням Київського обласного археологічного музею. Розташовується у двох залах на другому поверсі колишньої Копачівської сільської ради. 

Перша зала музею представляє місцеві археологічні знахідки: кістки мамонта, кераміку трипільської культури, фрагменти давньоруського посуду. Перлиною цієї експозиції вважається трипільська біноклеподібна посудина.

У другій залі відтворено фрагмент інтер’єру традиційної української хати. Тут представлені місцеві старожитності та інші експонати, які представляють історію, побут, мистецтво Копачева від минулого до сьогодення.

Аутлет-містечко "Мануфактура" розташоване в Ходосівці неподалік Києва. Це перший в Україні торговий комплекс у форматі аутлет, у якому представлені колекції одягу та аксесуарів відомих брендів із постійними знижками.

Комплекс стилізований під старовинне північно-європейське містечко з ратушею, трьома вулицями, каналами, фонтанами та вуличними скульпурами.

В одному просторі розташовані близько 100 бутіків, а також ресторани, кафе, кондитерські, дитячий майданчик та спеціальна "зона для тат" з Wi-Fi та невеликий готель. Є великий паркінг.

В аутлет-містечку "Мануфактура" часто проводяться розважальні заходи та ярмарки.

"Будинком ксьондза" в Ржищеві називають колишню будівлю орденської консисторії, єдиної споруди монастиря католицького ордену тринітаріїв, що збереглася.

Тринітарський монастир-фортеця був заснований в Ржищеві в 1740 році для протистояння татарським набігам і антипольським повстанням місцевих жителів, що почастішали. Це була потужна фортифікаційна споруда зі стінами двометрової товщини, сторожовими вежами та бійницями, що служила цитаделлю Ржищева. Головною спорудою та архітектурною домінантою всього міста був костел Святої Трійці. Три підземні ходи з'єднували підвал костелу з келіями Тринітарського монастиря всередині фортеці, районом Горянщина за межами фортеці та польським цвинтарем неподалік. У монастирі розміщувалася орденська консисторія, а також польська митна та прикордонна адміністрації.

За радянських часів монастир було закрито, костел знищено вибухом у 1984 році. В двоповерховому будинку консисторії ("будинку ксьондза") зараз розміщується загальноосвітня школа №2.

Житловий будинок купця Покраса в центрі Богуслава збудований в 1887 році.

На той час це була найімпозантніша будівля в місті. Покрас був успішним комерсантом, і на початку XX століття став власником богуславської сукняної фабрики, яка раніше належала поміщику Юзефову.

Зараз у будинку Покраса розміщена Богуславська міська рада.

В 2009 році у сквері поруч із ним встановлено пам'ятник князю Ярославу Мудрому, засновнику Богуслава. Скульптура бронзова, висота - 2,6 метрів. На гранітному постаменті відтворено орнамент саркофагу Ярослава Мудрого, який зберігається у Софії Київській.

Сільський краєзнавчий музей у селі Бурти відкрито у 1977 році в приміщенні старої школи. Експозиція в 5 кімнатах розповідає про історію села та побут його мешканців.

В етнографічному розділі представлені предмети домашнього вжитку, одяг, вишиті рушники, знаряддя праці (ткацький верстат, прядка). Історична експозиція розповідає про події Української революції, колективізацію та Голодомор, участь мешканців села у Другій світовій війні, повоєнну відбудову, Революцію Гідності та російсько-українську війну.

Окрема експозиція присвячена розвитку освіти в Буртах.

Васильківський краєзнавчий музей розташований у будівлі Будинку культури в центрі Василькова.

Фонди музею налічують 1200 експонатів. Представлені стародавні знаряддя праці, зброя, прикраси та інший археологічний матеріал кам'яного віку, Трипільської культури, скіфських часів та Давньої Русі, зібраний зокрема при розкопках поблизу Василівського дитинця в ході археологічної експедиції 1985 року.

В етнографічній експозиції представлені знаряддя праці, посуд та одяг, якими користувалися васильківці в минулому.

Також є відділи колективізації 1920-1930-х років, культурного розвитку Васильківщини, Другої Світової війни, декоративно-ужиткового мистецтва.

Васильківський майоліковий завод - колишнє підприємство порцеляно-фаянсової галузі, де  виготовляли високохудожній керамічний посуд ручної роботи.

Підприємство виникло у Василькові на базі групи кустарів, які в 1928 році створили артіль "Керамік". З 1931 року гончарні вироби стали розписувати українськими національними орнаментами, посуд почав набувати вигляду, близького до майоліки. З 1960 року Васильківський майоліковий завод став одним із провідних підприємств української художньої промисловості, його продукцію продавали по всій країні.

У 2005 році на базі частини виробничих приміщень заводу було створено приватне підприємство "Васильківська майоліка", яке продовжило традиції виробництва майолікового посуду в етнічному стилі. Проводилися екскурсії для дитячих груп.

На жаль, Васильківський майоліковий завод остаточно припинив своє існування в 2019 році.