Пам'ятки Крима АР області

Руїни турецької фортеці Арабат, що дала назву всій Арабатській стрілці, знаходяться біля коси з боку Криму, поряд із соляним промислом.

Назва перекладається як "передмістя".

Арабатська фортеця була побудована на вузькій піщаній смузі між Арабатською затокою та Сивашем після вторгнення турків на Кримський півострів у 1475 році. Вперше згадується у XVII сторіччі. Перед стінами фортеці знаходився рів, за ним – земляний вал. Кріпаки з п'ятьма бастіонами кріпосними стінами мали кілька рядів бійниць, в яких були встановлені знаряддя різної потужності, що давало можливість тримати кругову оборону.

У 1771 році під час російсько-турецької війни її штурмом взяли російські війська. Укріплення ще довго зберігало стратегічне значення - воно використовувалося і під час Кримської кампанії, і у радянсько-українську війну, і в Другу світову війну.

Перевал Байдарські ворота через головну гряду Кримських гір сполучає Байдарську долину з узбережжям Чорного моря.

Висота перевалу – 503 метри над рівнем моря.

Античний портик (ворота) на перевалі було споруджено в 1848 році на честь закінчення будівництва дороги Севастополь-Ялта (стара Севастопольська дорога). Архітектор – Карл Ешліман. Масивні ворота складені із блоків вапняку. Сходовий марш веде до двох видових майданчиків, з яких відкривається чудова панорама кримського узбережжя з Фороською церквою на передньому плані.

Є автостоянка, працює кафе та сувенірний ринок.

Бакальська коса - піщана коса, що відокремлює Бакальське озеро від Каркінітської затоки Чорного моря.

Видається в море на 8 кілометрів, ширина в середній частині становить приблизно 30-50 метрів.

З 1972 року має статус природно-ландшафтного заповідника. Заповідник займає основну частину території та акваторії – 1440 гектарів. До нього відносяться Бакальське озеро з його прибережною смугою, більшість аквального комплексу та території самої Бакальської коси. Площа, де ведеться регульоване рекреаційне обслуговування відпочиваючих, займає 87 гектарів суші та 100 гектарів аквакомплексу.

Завдяки широким піщаним пляжам та дрібному морю вважається чудовим місцем для дитячого відпочинку та занять водними видами спорту. Відвідування платне.

Бельбецький каньйон (Бельбекський) - пам'ятка природи державного значення з 1975 року.

Долина річки Бельбек від селища Албат до села Танкове Бахчисарайського району, протягом 5 кілометрів є глибоким каньйоном з висотою бортів до 65-70 метрів.

Біла Скеля, що дала нинішню назву Білогірську, височить на північний схід від міста більш ніж на 150 метрів. Татарська назва - Ак-Кая.

Верхня частина південно-західного схилу є грандіозним обривом, що оголює білі вапняки. В них часто зустрічаються скам'янілі залишки різних копалин організмів крейдяного періоду. В результаті вивітрювання з'явилися западини, пагорби та гребені, навіси та гроти.

Біля підніжжя Білої скелі Ак-Кая досліджено близько двадцяти стоянок та поселень первісної людини, а також багато скіфських пам'яток.

З вершини відкривається велика панорама засадженого садами кримського передгір'я.

Єдиний у своєму роді ландшафт околиць на межі гір та степу постійно привертає до себе художників та кінематографістів. Тут знімалися популярні у 70-ті роки кінофільми: "Вершник без голови", "Мустанг-іноходець", "Чіполліно" та інші.

Стародавня вартова вежа знаходиться у верхній частині мису Суук-Су на території міжнародного дитячого центру "Артек".

Існувала вже в VI сторіччі, коли сюди прийшли легіонери візантійського імператора Юстиніана.

Іноді її називають "Вежею Гірея" (одного з власників цих земель) або ж "Орлине гніздо" (кругла вежа висить на краю урвища, чим справді нагадує гніздо).

Зверху влаштований оглядовий майданчик, з якого відкривається мальовничий краєвид на Аю-Даг, Адалари та скелю Шаляпіна (за легендою, співак купив її за символічною ціною - за один карбованець, а послухати його співи з цієї скелі збиралися всі навколишні рибалки).

Вежа Святого Костянтина у Феодосії - візитна картка міста, найкраще збережена башта, що входила в систему міських укріплень.

Місто було підперезане двома лініями фортечних стін товщиною до 2,5 метрів і висотою 12 метрів., укріплених 26 сторожовими та оборонними вежами (також збереглися руїни вежі Фоми, Джованні ді Скаффа, Докової вежі).

Вежа Костянтина популярна серед туристів завдяки вдалому розташуванню у парковій зоні на набережній. Прилеглий турецький бастіон обладнаний під бар.

Вежа Чабан-Кале (Чобан-Куле) - це руїни генуезького замку Тасілі, яким володіли три брати з роду ді Гуаско: Андреоло, Теодоро та Деметріо. Брати прославилися жорстокістю, норовливістю та конфліктами з генуезькою владою сусідньої Солдаї (Судака).

На мисі Баштовому збереглися руїни однієї з веж замку, яку татари прозвали Чабан-Кале (татарською – "пастуша вежа"). Зі східного боку видно залишки оборонних стін.

З мису відкривається чудовий краєвид на Меганом та Аюдаг.

Великий каньйон Криму  - пам'ятка природи, розташована на трасі Ялта-Сімферополь, за перевалом Ай-Петрі (північний схил яйли).

Являє собою глибоку, зарослу лісом гірську ущелину (довжина 3 кілометри), що виникла 1,5-2 мільйони років тому в результаті тектонічних розривів і промивання гірських порід водами річки Аузун-Узень.

Мальовничі стрімчаки, безліч водоспадів, порогів і "котлів". Найвідоміший – "Ванна молодості" (глибина до 4 метрів, температура води 11 градусів).

Водоспад Джур-Джур - найпотужніший і один із найкрасивіших водоспадів Криму.

Утворений річкою Східний Улу-Узень, що протікає по важкопрохідній лісистій ущелині Хапхал. Гірський потік скидається з 15-метрового уступу в глибокий котлован і тече далі вниз по ущелині.

Назва перекладається з кримськотатарської як "вічно дзюрчить".

Водоспад Джур-Джур - найповноводніший кримський водоспад, він не вичерпується навіть у посушливі роки.

Вгору за течією можна побачити цілу серію мальовничих порогів-каскадів. Неподалік знаходиться печера Джур-Джур завдовжки 750 метрів.

Тут перетинається безліч піших туристичних маршрутів. Вхід на територію заповідника є платним.

Струмок Кобалар протікає балкою Кобалар-Дере і впадає в Нижнє озеро в північній частині Байдарської долини.

Вода з висоти близько 14 метрів падає до маленького чистого озерця, створюючи водяну завісу під скелею.

Водоспад Кобалар (Козирок) відноситься до так званих ефемерних водоспадів. Дивовижним видовищем потоку, що стрімко падає, можна помилуватися тільки навесні і взимку. Влітку і потічок, і водоспад, як правило, вичерпуються. Їхнє виникнення пов'язане зі швидким таненням снігу на яйлах.

Водоспад Кобалар відомий серед туристів під ім'ям Козирок. Цю назву дала йому незвичайна форма уступу, з якого падає вода. Щодо топоніму "Кобалар", то назва балки в перекладі з тюркської означає "печерний яр", що відповідає дійсності.

Водоспад Козирок майже не відомий у відпочиваючих на Південному березі Криму, натомість користується популярністю серед мешканців Байдарської долини та Севастополя. Тут обладнано місце відпочинку із критими столиками. Відвідування водоспаду платне.

Водоспад Учан-Су - найбільший за висотою (98,5 метрів) та найбільш видовищний водоспад в Україні.

Знаходиться в горах за 10 кілометрів від Ялти. Назва перекладається з татарської як "літаюча вода".

Річка Учан-Су бере початок у вапняках під урвищем яйли на висоті 1233 метри над рівнем моря і у верхів'ях відрізняється дуже великим падінням. Нижче за течією річки, на висоті 295, 280 і 270 метрів з прямовисних скель скидаються води ще трьох менших водоспадів.

Особливо гарний Учан-су навесні в період танення снігу, а також у період осінніх дощів, коли величезні маси спіненої води з силою обрушуються вниз, іноді захоплюючи великі кам'яні брили. Над водоспадом повисає хмара водяного пилу, і шум потоку чути за кілометр. Влітку ж потік сильно слабшає, збігаючи по скелях дрібними цівками.

На одному з каскадів водоспаду Учан-Су – скелі Орлиний заліт – влаштований видовий майданчик, звідки добре видно навколишні гори. У сезон вхід платний, працює сувенірний ринок.

Регіональний ландшафтний парк "Генеральські пляжі" на схід від Казантипу також називають "Узбережжям 1000 бухт".

Уздовж узбережжя Азовського моря, північною кромкою Караларського степу, майже на 30 кілометрів від села Золоте до села Курортне простяглася дика та маловідвідувальна рекреаційна зона. Берегова лінія порізана стрімкими уступами, скельними хаосами та відкритими бухтами з пляжами, вода в яких влітку добре прогрівається. Тут можна побачити неглибокі гроти, арочні склепіння, що створювалися протягом століть сонцем, вітром та водою.

Між Золотим і Курортним уздовж прибережних скель в'ється ґрунтовка, якою можна дістатися всіх Генеральських пляжів.

З 1947 по 1972 рік на території Караларського степу базувався військовий полігон з повітряного забезпечення випробувань ядерної та водневої зброї військово-повітряних сил СРСР, проводилося поховання радіоактивних матеріалів. Територія була закрита для відвідування, проте в мальовничих бухтах часто відпочивали вищі військові чини, звідки й пішла назва "Генеральські пляжі".

Навіть у високий сезон відпочиваючих тут небагато, і природа збереглася практично недоторканою. У деяких бухтах є джерела прісної води.

Генуезька фортеця в Судаку - одна з найбільш збережених середньовічних фортець Криму, філія заповідника "Софія Київська" в Києві.

Офіційною датою початку будівництва вважається 1371 рік, проте свою фортецю генуезці почали зводити на основі більш древнього укріплення, яке заклали візантійці ще в VI-X сторіччях (найдавніші залишки виявлені на південному схилі).

До комплексу Генуезької фортеці входять 20 веж, барбакан, ворота, християнський храм, мечеть, казармові та інші приміщення. У комплексі другого ярусу виділяється Консульська вежа-донжон, де жив правитель міста.

З найвищою Дозорною (Дівочою) вежею пов'язана легенда про дочку правителя Сугдеї, яка наклала на себе руки, відмовившись стати дружиною понтійського полководця. Кругла вежа, мабуть, збереглася з візантійських часів. У приміщенні мечеті відкрито експозицію про історію Судцької фортеці.

Гора Ай-Петрі - гірська вершина Ай-Петрінської яйли, найвідоміша кримська гора (1234 метри), територія Ялтинського гірничо-лісового заповідника.

Височить над Алупкою та Кореїзом. Білі зубці, що формують неповторний силует гори Ай-Петрі, складаються з чотирьох великих (заввишки 12-15 метрів) та ряду дрібних вертикальних піків, що утворилися при вивітрюванні неоднорідних рифових вапняків.

До XV сторіччя на вершині гори Ай-Петрі знаходився візантійський храм Святого Петра, звідки походить назва.

Тут розташована високогірна метеостанція, заснована в 1895 році, а також Ай-Петрінський меридіан – металевий глобус на гранітній основі.

З оглядових майданчиків відкривається найбільша панорама ялтинського узбережжя Чорного моря.

Туристів, що прибувають на гору, обслуговує напівлегальний бізнес: екскурсії в печери "Ялтинська" та "Трьохочка", кінні прогулянки, чайхани з татарською кухнею. Розвивається гірськолижна інфраструктура.

На Ай-Петрі проведено канатну дорогу "Місхор - Ай-Петрі" з найдовшим безопорним прольотом у Європі. Автомобільна дорога з крутим серпантином веде з Ялти, далі в Бахчисарай.