Пам'ятки Крима АР області

Водогінний акведук над річкою Чорна у селищі Хмельницьке на околиці Севастополя створений у ХІХ столітті як частина міського водогону.

Севастополь завжди відчував нестачу прісної води, і для вирішення цієї проблеми у 1784 році було вирішено прокласти водогін та підвести воду з джерела, розташованого за 8 кілометрів від міста. Однак коштів на таке масштабне будівництво тоді не вистачило, і завершити його вдалося лише в 1837 році, коли потрібно було забезпечити водою сухі доки у Севастополі. Остаточний проєкт розробив адмірал Михайло Лазарєв. Водогінні тунелі пробивалися в скелях вручну солдатами, матросами та арештантами. Керамічні водогінні труби виготовляли місцеві гончарі.

У період оборони Севастополя 1854-1855 років Лазарєвський водогін був зруйнований, і відновлювати його не стали. Збереглися лише фрагменти. Найцікавіший з них – арочний акведук римського типу у Хмельницькому. Його проєкт розробив інженер-полковник Джон Уптон. Акведук у вигляді мосту над річкою Чорна має протяжність 104 метри.

Скельська сталактитова печера в Криму знаходиться в урочищі "Карадазький ліс" біля підніжжя гори Кара-Даг на схилі Байдарської долини поблизу села Родніковське.

Відкрита та вперше обстежена в 1904 році місцевим учителем Федором Кириловим. Загальна довжина дослідженої частини становить 670 метрів.

Скельська печера утворена у верхньоюрських мармуризованих вапняках шляхом тектонічного розлому - внаслідок процесів підземних вод у тріщинуватих вапнякових породах.

У печері кілька з'єднаних проходами зал. Висота склепіння найбільшої та найкрасивішої зали досягає 25 метрів. Стіни прикрашені численними натічними завісами та ребрами, оригінальними нішами-ваннами.

Головна пам'ятка Скельської печери – семиметровий сталагміт.

У нижніх вузьких галереях утворилися підземні річки та озера глибиною до 70 метрів, які живлять Байдарське водосховище.

Печера занесена до книги рекордів Криму як найбільш заселена спелеофауною: павуки, ракоподібні, ногохвостки, сінокосці, багатоніжки, кажани тощо. В основному це ендеміки - істоти, що мешкають лише в цій місцевості. Температура у верхніх залах становить +12 градусів, а у нижньому, де проходять лабіринти колодязів із водою, +9 градусів.

Скельська печера відкрита для відвідування.

Скельські менгіри Байдарської долини – давні (III-II тисячоліття до нашої ери) мегалітичні споруди культового (астрономічного) призначення.

Являють собою вертикально поставлені у вигляді обелісків кам'яні брили мармурового вапняку. Висота більшого з них – 2,8 метри, іншого – 1,2 метри. Третій був викопаний у 1950-х роках під час будівництва водогону. В 1989 році було виявлено ще один повалений менгір висотою близько 2,4 метрів.

Татари називали це місце Теклі-Таш ("поставлений камінь"). Маса Менгір досягає 6 тонн. Цікаво, що поблизу немає каменоломень, а найближчі скелі розташовані за кілька кілометрів звідси.

Менгірам приписують магічні цілющі властивості, називаючи їх "місцем Сили".

Скеля "Орлиний заліт" (татарською - Седам-Кая) знаходиться за 2 кілометри на південь від села Соколине (стежка починається біля будиночка дорожнього майстра на Ялтинському шосе).

Скелі височіють біля краю Ай-Петринской яйли і обрисами нагадують розпростерті крила гігантського птаха.

Сусідня гора Сююрю-Кая (вапняковий масив, що відокремився від основної гряди і сповз у Коккозьку долину) нагадує орла, що злітає.

Дорогою до видового майданчика (1000 метрів над рівнем моря) – печера "Данильча-Коба" з джерелом питної води.

Скеля Діва - високий 70-метровий стрімчак, що виступає в море на кілька десятків метрів, силуетом віддалено нагадує дівчину з розпущеним волоссям.

Раніше між скелею Діва та берегом знаходилася скеля Монах, схожа на ченця у накинутому каптурі, але в 1931 році вона була розбита штормом.

На вершину скелі Діва можна піднятися сходами, подолавши перед цим кам'яний хаос на місці зруйнованого Монаха.

На березі трохи вище Діви знаходиться 80-метровий стрімчак Панеа, біля підніжжя якого збереглися залишки середньовічного укріпленого монастиря Панеа-Ісар VIII-XV сторічь, що використовувався генуезцями як фортеця. Відкрито залишки базиліки Х сторіччя з мозаїчною підлогою та кам'яний склеп із тридцятьма візантійськими похованнями VIII-Х століть.

Вулканічна скеля над морем (120 метрів), що носить античну назву Іфігенія, є символом селища Берегове (Кастрополь).

З нею пов'язаний міф про Іфігенію, дочку еллінського царя Агамемнона, учасника Троянської війни. Іфігенія була жрицею богині Артеміди в Тавриді, і, за переказами, приносила в жертву мореплавців, що випадково опинилися тут, скидаючи їх у море зі скелі (цей сюжет використаний у класичній трагедії Євріпіда "Іфігенія в Тавриді").

Завдяки стародавньому віку та мальовничому вигляду скеля оголошена пам'яткою природи та знаходиться під охороною держави.

Саркофаг із останками знатної боспорянки І сторіччя нашої ери був знайдений на території Керчі ув ХІХ столітті.

Похоронна камера розписана фресками зі сценами викрадення Персефони, дочки богині родючості Деметри. Склеп Деметри вважається яскравим та унікальним зразком декоративного живопису на міфологічні сюжети, виконаної в так званому квітковому стилі, найбільш характерному для боспорського живопису І-ІІ сторічь нашої ери.

Через постійне підтоплення, склеп законсервований, технологічна модель облаштована на першому ярусі Великих Мітридатських сходів. Модель у масштабі 1:1 створена з точним дотриманням усіх розмірів, пропорцій, фресок та розпису.

Сюренська вежа - частина середньовічного укріплення Сюрень (Сюйрень) у південно-східній частині гори Куле-Бурун на лівому березі річки Бельбек поряд із селом Мале Садове.

З VIII сторіччя тут була візантійська фортеця, яка з XIII століття почала набувати рис невеликого містечка. Сюренська фортеця була одним із форпостів стародавнього князівства Феодоро зі столицею в Мангупі.

Сюренська вежа зберегла купольне перекриття зі слідами фрескового розпису.

З вершини плато відкриваються захоплюючі краєвиди на околиці.

Тарханкутське (Караджинське) городище в Оленівці розташоване на північному березі Тарханкутського лиману і підмивається водою.

Імовірно, на цьому місці в Ill столітті до нашої ери - ІІ століттериі нашої  існувало багате античне поселення Тамірака, яке в пізні часи втратило своє полісне самоврядування і надалі перетворилося на звичайне берегове укріплення.

Площа Тарханкутського городища складає 5 гектарів.

Тарханкутський маяк - досі функціонуючий 200-річний маяк, що добре збергігся, встановлений на західному краю Кримського півострова, мисі Тарханкут.

Імовірно, маяк на цьому небезпечному місці з точки зору судноплавства існував ще в античні часи. Нинішня вежа висотою 42 метри була збудована з білого інкерманського вапняку в 1816 році. Завдяки відмінній якості будівництва досі споруда вимагала лише косметичного ремонту.

В 1851 році Тарханкутський маяк мав 13 ламп з рефлекторами, в 1862 році освітлення було поліпшено і поширювалося на 12,4 милі. Під час туману подався звук пневматичної сирени чи робилися удари в дзвін.

Усі будівлі збереглися. З дозволу адміністрації можна піднятися на вежу, подолавши 142 сходинки чавунних гвинтових сходів.

Укріплене печерне поселення Тепе-Кермен ("гірська фортеця") розташоване на гірському плато над річкою Кача поблизу плато Киз-Кермен поряд з селом Машине.

Ймовірно, засноване у ранньому середньовіччі. У VIII-XIV сторіччях тут мешкали іконопочитачі, вигнані з Візантії за часів іконоборства. Печерна церква з колонами знаходиться у північно-східній частині плато. Досліджено 250 печер: храми, каземати, зерносховища, загоди для худоби тощо.

Турецький вал - назва однієї з найдавніших оборонних споруд на території України.

За легендою, описаною Геродотом, земляний вал, що перетинає весь східний край Криму, насипали раби скіфів, що пішли в тривалий військовий похід, побоюючись відплати за співжиття зі скіфськими дружинами. Ймовірно, вал збудований кіммерійцями, тому фахівці називають його Кіммерійським валом (також Аккосовим чи Узунларським).

У довжину Турецький вал досягав 32 кілометрів, в основі був кам'яний насип. Проходить від північно-західного краю села Нововідрадне повз Керчинське водосховище, перетинає трасу Е-97 за 3 кілометри від села Горностаївка, опускається повз озеро Марфівське до озера Узунларське.

З північного краю Турецького валу відкривається чудовий краєвид на село Нововідрадне та берег Азовського моря.

Урочище Джангуль це мальовничі скельні нагромадження, що розтягнулися на 5 кілометрів вздовж північно-західного узбережжя мису Тарханкут.

Рельєф берега зі скупченнями характерних шаруватих скельних хаосів сформований зсувами, велика кількість химерних вапнякових фігур створена вивітрюванням та абразією.

Найбільший зсувний масив Джангуля розташований біля Тернівської балки: його довжина - близько 500 метрів, ширина - 200 метрів. Серед каменів, у нішах і розщелинах скель гніздяться баклани, пеганки, шпаки, куріпки, мухоловки, славки та інші птахи.

У балці Великий Кастель збереглися руїни давньогрецької митниці.

З 1980 року Джангуль є заповідним ландшафтним заказником місцевого значення. У 2010 році увійшов до складу природного парку "Чарівна гавань". Його затишні тераси популярні серед любителів відокремленого відпочинку наодинці з природою.

Заповідне урочище Панагія розташоване поруч із селом Зеленогір'я в оточенні величних гірських хребтів.

На околиці села знаходиться дивовижної краси гірське озеро із чистою водою бірюзового кольору. За 100 метрів від озера облаштований платний паркінг, працює маленька чайхана, є прокат коней.

В 6 кілометрах на схід розташована долина з ще кількома озерами, в одному з яких вода має яскраво-блакитний колір.

На північ від села знаходиться мальовнича ущелина з каскадом невеликих водоспадів та ванн. Найбільший – Арпатський водоспад (10 метрів). Вода з гірської річки Арпат вважається цілющою.

До середини липня джерела пересихають, а озера сильно меліють.

Пізньоантичне Усть-Альминське городище розташоване за кілометр від села Піщане, в пониззі річки Альма (у наносах гирла зустрічається особлива самокольорова галька).

Тут проходив морський шлях з Херсонеса (Севастополь) до Керкінітіди (Євпаторія) і далі - до Ольвії (Дніпровсько-Бузький лиман).

Збереглися залишки земляного валу та рову на високому березі моря, досліджено кілька житлових будинків, могильник.

Відвідування вільне.