Пам'ятки Батурина

Палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського ефектно підноситься на кручі над річкою Сейм у містечку Батурин, яке виконувало роль гетьманської столиці у XVII-XVIII століттях.

Це видатна пам’ятка архітектури доби класицизму національного значення, єдиний збережений гетьманський палац і єдина в Україні архітектурна споруда, зведена за проєктом архітектора Чарльза Камерона. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Будівництво палацово-паркового комплексу тривало з 1799 по 1803 рік, вже після того як гетьманство разом із залишками української незалежності було ліквідоване урядом Російської імперії. Фактично, Розумовський так і не встиг пожити у своєму новому палаці, оскільки помер у рік закінчення будівництва. Його нащадки не використовували палац за призначенням, він сильно постраждав від пожежі, тривалий час перебував у напівзруйнованому стані, кілька разів частково реставрувався.

Відродження почалося за ініціативою Президента України Віктора Ющенка коштом меценатів. 22 серпня 2009 року відреставрований палац Кирила Розумовського з експозицією Музею гетьманства урочисто відкрили для відвідування.

На першому поверсі палацу можна ознайомитися з історичним минулим гетьманського Батурина через призму державницької діяльності Кирила Розумовського, а також з історією будівництва і реставрації палацово-паркового ансамблю. Інтер’єри другого поверху відновлені за аналогами збережених робіт Чарльза Камерона та розкішно декоровані розписами сюжетів давньогрецької міфології, рослинними орнаментами та гетьманськими клейнодами.

У залах експонуються меблі та предмети інтер’єру, картини, ікони XVIII-ХІХ століть. Особливою пишністю відрізняється Гетьманська зала, де виставлено стіл "Камінь" з мармуровою дошкою, інкрустованою напівдорогоцінним уральським камінням. З речей, які належали особисто Кирилу Розумовському і його родині, можна побачити лейб-компанійський палаш гетьмана, печатку суконної фабрики Розумовського, гетьманський універсал та фрагменти надгробного пам’ятника Розумовського.

Навколо палацу розбито регулярний французький парк, відновлений згідно схеми генерального плану палацово-паркового ансамблю. Оригінальні палацові флігелі не збереглися, їх реконструкція заморожена.

Будинок-музей генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея в Батурині - рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко.

Це єдина будівля, що збереглася з часів Батуринської фортеці після зруйнування гетьманської столиці московськими військами в листопаді 1708 року.

Одноповерховий цегляний будинок Генерального суду зведено в другій половині XVII століття за часів гетьмана Дем'яна Многогрішного. Він виконував одночасно адміністративні та житлові функції.

З 1700 року в ньому жив генеральний суддя Василь Кочубей їй зі своєю родиною. Його 16-річна дочка Мотрона (Мотря) була закохана у свого хрещеного, 58-річного гетьмана Івана Мазепу, проте батько був категорично проти їхнього шлюбу. Кочубей зі своїм сподвижником Іваном Іскрою намагався звести рахунки з Мазепою, повідомивши московському цареві Петру I про таємні переговори гетьмана зі шведським королем Карлом XII. Царський уряд видав донощиків Мазепі, і вони були засуджені на смерть. Після страти батька Мотря пішла до монастиря. Про цю драматичну історію нагадує пам'ятник, Алея Кохання та 500-річні дуби у садибному парку (там же залишки валів Батуринської фортеці).

У будинку генерального судді Кочубея з 1975 року розміщувався історико-краєзнавчий музей, який у 2006 році став частиною Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця". Експозиція знайомить з історією будинку та родини Кочубеїв, а також глибоко розкриває тему кохання Мотрі та Мазепи.

У підвалах відтворено інтер'єри кімнати слідства та попереднього ув'язнення з експозицією знарядь тортур.

Частина експозиції присвячена вченому-бджоляру, винахіднику вулика Петру Прокоповичу, який жив у Батурині.

Воскресенська церква в Батурині - родинна усипальниця останнього гетьмана України Кирила Розумовського.

Храм у стилі класицизму споруджений коштом Разумовського в 1803 році одночасно з гетьманським палацом. Названий так само, як називалася дерев'яна церква, що знаходилася до 1708 року на території Батуринської фортеці.

В 1805 році над могилою гетьмана його син Олексій Розумовський встановив мармуровий надгробок у формі піраміди роботи скульптора Івана Матроса. Під барельєфом із зображенням покійного було викарбувано епітафію та фамільний герб Розумовського з девізом: "Славу примножувати справами".

Воскресенська церква відреставрована та освячена в 2009 році.

Історико-культурний центр-музей "Вітрила Маклая" відкрито в Батурині у 2014 році до 168-річчя від дня народження видатного вченого-мандрівника Миколи Миклухо-Маклая.

Це вже третій музей, створений нащадками вченого Олександром та Надією Миклухо-Маклаями.

Сам Микола Миклухо-Маклай не мав прямого відношення до Батурина, але був нащадком запорозьких козаків, а його покровителем був граф Олексій Толстой, правнук гетьмана Кирила Разумовського, який провів найкращі роки в Батурині.

У другій половині ХІХ століття Миклухо-Маклай вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії, написав багато робіт з зоології, зоогеографії та фізичної географії.

В музеї представлена галерея портретів Маклая та членів його родини, родовий герб, матеріали етнографічних експедицій, макети кораблів, статуетки острівних тубільців, карти та інше.

В одній з кімнат музею є куточок, де можна приміряти костюми XIX сторіччя та сфотографуватися біля корабельного штурвалу.

Музей "Вітрила Маклая" в Батурині є частиною однойменного готельно-ресторанного комплексу.

Археологічний музей Батурина відкрито в реконструйованому приміщенні Воскресенської церковно-парафіяльної школи (1904 рік), яка розташована поруч з Воскресенською церквою, неподалік від Цитаделі Батуринської фортеці.

Музей археології Батурина входить до складу Національного заповідника "Гетьманська столиця".

Експозиція розгорнута у трьох залах за хронологічно-тематичним принципом. Епохи неоліту, бронзи та залізної доби представлені фрагментами кераміки та кремнієвими виробами. Давньоруський матеріал: посуд, скляні браслети, прикраси із кольорових металів, залізні та кістяні вироби. На дату спорудження польських укріплень вказує срібний талер, викарбуваний у Базелі в 1622 році.

Про визвольний рух українського народу оповідає повстанська зброя: бойові сокири, вила тощо. Гетьманський період Батурина характеризують козацькі похідні та побутові предмети, копії документів та карт, вироби ремісників, зокрема оригінальні кахлі з зображеннями гербів українських гетьманів Івана Брюховецького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика.

Особливої уваги заслуговують знайдені під час розкопок релікти героїчної оборони міста 1708 року - натільні іконки та хрестики жертв різанини, уламки гармати та дзвону. Символом трагедії стала обпалена ікона Богоматері з Немовлям на мідній пластині зі слідами позолоти роботи майстрів Києво-Печерської Лаври кінця XVII століття, віднайдена археологами у могилі літньої жінки з розтрощеним черепом.

Свято-Покровська церква в Батурині - один із храмів гетьманської столиці, сповідальня гетьмана Івана Мазепи.

Перша дерев'яна церква, споруджена на цьому місці в XVII сторіччі, згоріла під час Батуринської трагедії, влаштованої росіянами.

Кам'яний п'ятикупольний храм було відбудовано в 1789 році в стилі українського бароко. Поруч знаходився будинок церковно-парафіяльної школи.

Комплекс Свято–Покровської церкви був повністю знищений більшовиками в 1936 році.

Відродження храму розпочалося в 2000 році коштом української діаспори, і через 8 років відновлену Покровську церкву було освячено.

Дерев'яну козацьку фортецю в Батурині над річкою Сейм реконструйовано в 2009 році на тому самому місці, де з 1669 по 1708 рік розташовувалася укріплена резиденція трьох українських гетьманів: Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи.

Також з гетьманською столицею в Батурині пов'язане життя та діяльність Пилипа Орлика та Кирила Розумовського (встановлено пам'ятник "Гетьмани. Молитва за Україну").

Батуринську фортецю було закладено у 1625 році на давньоруському городищі польським магнатом Олександром Пясочинським. В 1664 році, коли Батурин уже був сотеним козацьким містечком, фортецю не змогли взяти приступом війська польського короля Яна Казимира.

Батуринська фортеця складалася із зовнішніх міських земляних укріплень із частоколом та цитаделі (замку), де знаходилася резиденція гетьманів. Тут був кам'яний гетьманський будинок та дерев'яна Воскресенська церква, в'їзна брама та три вежі.

В 1708 році всі споруди Батуринської фортеці були повністю зруйновані під час каральної операції російських військ під командуванням Олександра Меньшикова за наказом московського царя Петра I у помсту гетьману Івану Мазепі за перехід на бік шведського короля Карла II під час московсько-шведської війни. На згадку про Батуринську трагедію, під час якої було знищено майже все населення міста (5-6,5 тисяч військових, 6-7,5 тисяч мирних жителів), у 2004 році на місці північно-східної вежі цитаделі встановлено пам'ятний хрест.

До 2009 року на рештках фортечних валів було завершено реконструкцію трьох оборонних веж, дерев'яних фортечних стін, кам'яного гетьманського будинку, скарбниці та замкової Воскресенської церкви, які увійшли до експозиції "Цитадель Батуринської фортеці" відділу історії Гетьманства Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

В будинку гетьмана відкрито виставку об'ємних фігур "Світлі гетьмани. Життя для України".

З оглядового майданчика надбрамної вежі Цитаделі Батуринської фортеці відкривається найкраща панорама долини Сейму.