Пам'ятки Прилуцького району

Палацово-парковий комплекс "Качанівка" є однією з найкраще збережених поміщицьких садиб в Україні з розкішним палацом у стилі класицизму та одним із найбільших пейзажних парків Європи.

Свою назву маєток Качанівка отримав від першого власника, придворного співака Федора Каченовського.

Створення палацово-паркового комплексу розпочав у 1770 році генерал-губернатор Малоросії Петро Румянцев-Задунайський. Його палац у стилі псевдоготики докорінно перебудував у 1808-1824 роках поміщик Григорій Почека.

У 1824 році маєток перейшов у власність представників родини Тарновських, які володіли ним до кінця XIX століття і перетворили його на осередок культури та мистецтв. В різний час у них гостювали Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Михайло Максимович, Марко Вовчок, Дмитро Яворницький. Михайло Глінка писав оперу "Руслан і Людмила" в альтанці, яка тепер носить його ім'я. А Іллі Рєпіну допомогла створити його найвідомішу картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану" колекція козацькою зброї, яку зібрав Василь Тарновський.

Останніми власниками садиби був цукрозаводчик Павло Харитоненко та його донька Олена, яка вийшла заміж за барона Михайла Оліва. За радянських часів на базі садиби функціонував санаторій, через що палац сильно постраждав.

У 1981 році створено історико-культурний заповідник "Качанівка". Він включає центральний палац із двома флігелями та стилізованою водонапірною вежею, будиночки служб, Альтанку Глінки, Георгіївську церкву, комплекс господарських споруд.

На території Качанівського парку площею 560 гектарів можна побачити низку ставків, паркові мости, гірки Кохання і Вірності, Романтичні руїни та інші паркові споруди.

У відреставрованих палацових залах розміщена музейна експозиція, що розповідає про історію палацу, його колишніх власників та знаменитих гостей.

В будинках служб обладнані готельні номери, працює сувенірна крамничка і кафе. На території парку можна влаштувати пікнік - здаються в оренду альтанки та мангали.

Прилуцький міський будинок культури - одна з найвизначніших будівель міста.

В якості першої професійної театральної сцени Прилук його почав будувати в кінці XIX – на початку XX століття міщанин Бродський разом із власником цегельного заводу Штондою, проте на завершення будівництва у них не вистачило коштів. Центральна двоповерхова частина була добудована лише в 1930 році.

Нині на сцені Будинку культури виступає Народний самодіяльний театр "Рампа" та кілька інших творчих колективів. Щороку тут відбуваються театральні фестивалі, які збирають аматорські колективи з усієї України.

На площі перед будівлею театру Бродського в 2008 році встановлено пам'ятник знаменитому українському актору театру та кіно Миколі Яковченку, уродженцю Прилук.

Трьохсвятительська церква на Кустівцях у Прилуках споруджена в 1878 році на місці старого храму, заснованого в XVII сторіччі.

Перший храм було збудовано коштом міщанина Андрія Кендюха.

Новий п'ятикупольний кустівський храм виконано у так званому "парафіяльному" стилі.

Прилуцький краєзнавчий музей імені Василя Маслова займає відреставрований двоповерховий особняк, збудований у XIX столітті для міського голови Миколи Кисловського у самому центрі Прилук.

Його історія починається з музею природної історії, відкритого наприкінці ХІХ століття. Найбільшого розквіту він досяг у 1930-х роках під керівництвом відомого вченого Василя Маслова (біля входу до музею встановлено пам'ятник). Основою зібраної ним колекції стали зібрання шедеврів світового мистецтва та козацьких реліквій відомого громадського діяча та мецената Григорія Ґалаґана.

З того часу в музеї сформовано цікаві художні зібрання, велика колекція декоративно-ужиткового мистецтва, відкрито відділ історії Прилук. Найцікавіші експонати: сідло гетьмана Данила Апостола, макет Прилуцької фортеці, фрагмент фортечного частоколу.

Співробітники краєнавчого музею проводять екскурсії містом та околицями.

Комунальний заклад "Варвинський історико-краєзнавчий музей" засновано у 1990 році.

Нині фонди музею налічують понад 1000 експонатів. Експозиція у семи залах розповідає про історію селища від першої літописної згадки про Варву в 1079 році до сучасності.

Експонуються матеріали про видатного українського філолога-славіста, історика, фольклориста Осипа Бодянського, який народився у Варві та був добре знайомий із Тарасом Шевченком.

Експозиція "Забуттю не підлягає", присвячена Голодомору 1932-1933 років, продовжує поповнюватися спогадами очевидців.

Музей регулярно проводить виставки робіт народних умільців Варвинщини.

Воскресенська церква розташована у самому центрі Ічні.

Будівництво церкви коштом парафіян почалося в 1806 році і через 4 роки відбулося освячення. Храм хрестоподібний, подовжений (60 метрів), із широким середнім куполом. Усередині – позолочений одноярусний іконостас роботи майстра Кулагіна. Стіни та купол прикрашені фресками.

У 1844 році побудовано двоярусну дзвіницю, на якій знаходився дзвін вагою 4272 кілограми, відлитий у Ніжині.

Наразі Воскресенський храм належить УПЦ московського патріархату.

Густинський Свято-Троїцький жіночий монастир засновано в 1600 році києво-печерським ченцем Іоасафом на землях князів Вишневецьких.

Для облаштування монастиря був обраний острів, що порос густим лісом, утворений вигином річки Удай і болотом. Розташування у важкопрохідній місцевості, а також система оборонних споруд із ровом та стінами надавали монастирю важливого стратегічного значення. Він використовувався як база повстанців під час народних повстань проти шляхти, внаслідок чого був зруйнований.

Відродженням в 1639 році зайнявся київський митрополит Петро Могила, а пізніше його обитель потрапила під опіку українських гетьманів.

На території розташований білокам'яний п'ятиголовий Троїцький собор (1672-1676 роки) у стилі бароко, заснований гетьманом Іваном Самойловичем, трапезна Воскресенська (колишня Успенська) церква (1695 рік), зведена коштом гетьмана Івана Мазепи, а також ніжно рожева Петропавлівська церква (1693-1708 роки) із п'ятьма розділами.

При Катерині II монастир був закритий, але через півстоліття знову відновлено коштом князя Миколи Рєпніна (похований у Воскресенській церкві).

У монастирі було створено Густинський літопис (1600-1640 роки) - перший узагальнюючий твір з історії України, що поєднує світську та агіографічну історію Русі. Тут бував Тарас Шевченко.

Проводяться екскурсії, одяг відвідувачів має відповідати прийнятим у храмах московського патріархату вимогам.

Ця монументальна кам'яна споруда з високою, стрункою дзвіницею - одна з найкращих архітектурних споруд Прилук.

Іванівську церкву збудовано в 1865 році на Квашенцях (раніше село, тепер - район міста), на перехресті вулиць Київської та Іванівської.

Першу дерев'яну церкву на цьому місці заклав у 1708 році гетьман Іван Мазепа, завдяки чому вона і отримала свою назву, що збереглася до наших днів, незважаючи на те, що Мазепа був відданий анафемі російською церквою.

Кам'яний храм було збудовано після сильної пожежі, яка знищила в кінці XVIII століття всі церкви міста, крім Варваринської. В даний час Іванівська церква відреставрована у первісному вигляді.

Музей Олега Кошового присвячено пам'яті керівника червонодонської підпільної організації "Молода гвардія", який народився в Прилуках.

Розміщується в колишньому будинку сім'ї Кошових.

В експозиції понад 450 експонатів: предмети побуту, посуд, шинель, зброя та інші особисті речі Олега, документи, листи.

В 1979 році на подвір'ї музею відкрито пам'ятник Кошовому.

Ічнянський краєзнавчий музей розташований у невеликій одноповерховій будівлі поряд із центром міста.

Заснований у 1961 році краєзнавцем Миколою Бутком. 7 тисяч експонатів відображають природу та історію Ічнянського краю.

На особливу увагу заслуговує оригінальна колекція самоварів, кахлів, ікон та стародруків. У музеї представлені твори місцевих художників та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема унікальна добірка різьблення по дереву Антона Штепи.

Музейний комплекс приватного агротуристичного комплексу "Соколиний хутір" Миколи Черепа в Петрушівці складається з кількох музеїв: історико-етнографічного, Музею історії визвольних змагань на Чернігівщині, Музею просто неба "Машина часу", художньої галереї імені Тараса Шевченка та Музею монетного двору.

Історико-етнографічний музей садиби "Соколиний хутір" присвячено історії цього краю з часів трипільської культури до Другої світової війни. Представлено козацьку зброю, ткацький верстат XVIII століття, українську вишивку та інші предмети побуту та культурної спадщини українського народу.

Особливе місце в експозиції відведено козацькому періоду Богдана Хмельницького, а також гетьмана Івана Мазепи, якому колись належав хутір.

Для розваг на "Соколиному хуторі" є стайні, кузня, міні-зоопарк, козацький тир, літній та зимовий шинки, козацька лазня, аквазона з човнами та катамаранами. Проводяться театралізовані козацькі вистави.

Іржавецький музей-садибу композитора Левка Ревуцького відкрито до століття від дня його народження в родовій садибі родини Ревуцьких, в якій він народився та провів дитячі та юнацькі роки.

Маєток в Іржавці поруч із Парафіївкою отримав у 1789 році прадід композитора за заслуги під час російсько-турецької війни. Садибу Ревуцьких відвідували письменник Лев Толстой, композитор Микола Лисенко, художник Микола Ге, композитор Платон Майборода та інші.

Після від'їзду родини композитора до Києва, в будинку розміщувалася школа, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.

Наразі в садибі відтворено обстановку будинку Ревуцьких. Представлено піаніно, на якому навчався грати майбутній композитор, власноруч виготовлені ним меблі, портрет Шевченка, який висів у його кабінеті та інші особисті речі.

Музей історика Миколи Костомарова створено в колишній садибі поміщика Марка Кисіля в Дідівцях під Прилуками, де Костомаров щоліта відпочивав у період з 1874 по 1884 рік.

Видатний історик, письменник, етнограф, фольклорист і публіцист Микола Костомаров вперше приїхав у Дідівці на запрошення своєї майбутньої дружини Аліни Крагельської, яка на той час вже була вдовою Марка Киселя, а наступного року вони тут вже повінчалися.

Тут Костомаров працював над творами "Автобіографія", "Руїна", "Елліни Тавриди", "Мазепа" та інші. У дідівській садибі Костомаров приймав письменників Василя Горленка, Данила Мордовця, художницю Катерину Юнге, кобзаря Остапа Вересая.

В 2016 році в Дідівцях відкрито музей Миколи Костомарова. Експозицію оформив чернігівський художник-монументаліст Борис Дєдов. В п'яти кімнатах представлено історію села Дідівці, розповіді про життя і діяльність Костомарова, його почуття до Аліни Крагельської, тодішньої соціально-політичної ситуації та про Кирило-Мефодіївське товариство.

Садиба Петра Галагана у Дігтярях збудована у 1825-1832 роках за проєктом архітектора Павла Дубровського, який також займався будівництвом палацу Галаганів у сусідньому селі Сокиринці.

Центральний двоповерховий корпус з'єднаний із двома флігелями дугоподібними переходами. Парк розбитий під керівництвом садівника Йоганна Бістерфельда. Величезний панський будинок із чудовим садом та величезними оранжереями називали однією з найкращих поміщицьких садиб Чернігівщини.

Після смерті Галагана у 1876 році садиба перейшла за його заповітом у розпорядження Полтавського губернського земства для влаштування навчального закладу. У 1877-1882 pоках архітектор Федір Вербицький перебудував палац для організації в ньому земського ремісничого училища, і цей профіль будівля палацу зберігає і донині. Зокрема, після Другої світової війни у палаці садиби Галаганів у Дігтярях було відкрито професійне училище. Нині це Дегтярівський професійний аграрний ліцей, при якому діє етнографічний музей українського побуту "Берегиня" з 5 експозиційними розділами.

Величний палацово-парковий комплекс у Сокиринцях створено на початку ХІХ сторіччя Павлом Ґалаґаном за проєктом архітктора Павла Дубровського та садівника Іоганна Ернста Бістерфельда.

Вікова діброва перетворена на чудовий парк з озером, газонами та алеями. В парку встановлена ​​ротонда, готичний місток, антична альтанка.

Палац у стилі ампір на 60 кімнат з анфіладами з'єднаний із двома двоповерховими флігелями. В кінці ХІХ століття садибою володів Григорій Ґалаґан - останній представник дворянсько-старшинського роду, громадський діяч та меценат. Він зібрав у палаці багату художню колекцію, яку подарував потім чернігівському музею.

Ґалаґан сприяв місцевому кобзарю Остапу Вересаю, у нього гостювали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Павло Чубинський.

Зараз палац займає аграрний ліцей, відкрито кімнату-музей Остапа Вересая, у дворі встановлено пам'ятник.

Екскурсії слід замовляти заздалегідь.