Пам'ятки Хустського району

Урочище Джублік на Іршавщині – центр масового паломництва греко-католиків, які шанують його як місце явлення Божої Матері.

За легендою, свідками явища в 2002 році стали дві маленькі дівчинки – 10-річна Олена та 9-річна Мар'яна, які набирали воду з джерела під горою Джублик. За словами дівчаток, Пресвята Богородиця прийшла, щоб допомогти відновити авторитет священиків, об'єднати Церкву та об'єднати роз'єднаний народ.

На місці явлення було збудовано каплицю та закладено монастир Собору Пресвятої Богородиці. Від Львова до Джублика прокладено найдовшу в Європі Хресну дорогу Єдності "Остання дорога Христа" (300 кілометрів).

З того часу тисячі паломників з усіх куточків України приходять до гори Джублик, де часто спостерігають дива: кровоточення дерев'яних хрестів, зцілення хворих, явлення Святої Сімейства.

Вікова липа, що росте в селі Довге на Закарпатті, вважається одним із найстаріших дерев України.

Її вік оцінюють більш ніж у 600 років (за іншими даними – 450 років). Липа заввишки 25 метрів має обхват 6 метрів. Заповідана в 1969 році, є ботанічною пам'яткою природи місцевого значення.

Дерево знаходиться на території парку туберкульозного санаторію, розташованого в приміщеннях Довжанського замку. Огорожі та охоронного знаку немає.

Довжанський замок-палац споруджено в середині XVIII століття на основі зруйнованого дерев'яного замку магнатів Довгаїв, відомого з XV сторіччя.

Після придушення визвольного руху угорського народу в 1711 році маєток на знак подяки за активну участь у боротьбі з повстанцями отримав від угорського короля граф Ласло Телекі. Він реконструював старий замок у Довгому, перетворивши його на свою літню резиденцію.

Одноповерховий палац обнесений оборонними стінами із в'їзною вежею та чотирма невеликими кутовими вежами під шатровими дахами, у дворі розбитий парк. На відпочинок та на полювання сюди навідувалися представники європейської знаті.

Упродовж останніх 50 років тут розміщується туберкульозний диспансер. Поруч зростають 400-річні липи.

Декілька довгострокових вогневих точок Лінії Арпада - системи оборонних споруд, побудованої угорцями для захисту від наступаючих частин Радянської армії в 1943-1944 роках, незадовго до закінчення Другої світової війни.

Більшість із цих споруд у боях не були використані у зв'язку з тим, що радянські війська їх обійшли. Відрізок, що зберігся біля Синевира, називався Лінія Святого Іштвана. ДОТи не з'єднуються між собою, кожен – як окрема кімнатка, але зазирнути та зайти в деякі можна.

Багатоповерховий командний пункт Синевирського укріпрайону знаходиться на схилі біля річки Теребля. Збереглося приміщення шпиталю, артилерійський капонір, ходи сполучення.

Зразковий Іршавський історико-краєзнавчий музей засновний в 2006 році з ініціативи місцевого історика-краєзнавця Василя Керечанина.

Музей розташовується в приміщенні Іршавського міського центру позашкільної освіти. Основні фонди музею налічують понад тисячу експонатів.

В археологічній експозиції представлені речі, знайдені під час розкопок палеолітичної стоянки поблизу села Малий Раковець, слов’янського поселення IX-X століть поблизу Іршави, кургану куштановицької культури поблизу села Чорний Потік тощо.

Етнографічна колекція включає предмети побуту та одяг XVIII-XIX століть. Також представлені грошові купюри регіону першої половини XX століття, колекції скляних пляшок і гасових ламп.

Окремі експозиції розповідають про історію Боржавської вузькоколійної залізниці та про життя найсильнішого чоловіка ХХ століття Івана Фірцака-Кротона, який народився на Іршавщині в 1899 році.

Останнім часом експозицію поповнили предмети, пов'язані з Революцією Гідності та російсько-українською війною.

Музей карпатської вузькоколійної залізниці знаходиться на території Колочавського скансену "Старе село".

Мережа вузькоколійних доріг була збудована на Закарпатті наприкінці ХІХ століття, але зараз майже повністю припинила існування. В Колочаві відновлено станцію "Чертьожник". На коліях стоїть поїзд, що складається з паровоза та десяти пасажирських та вантажних вагонів. Представлені різні інструменти та прилади, якими користувалися залізничники.

Особливий експонат - автомобіль "Волга" ГАЗ-21 на залізничному шасі.

Костел Зіслання Святого Духа у закарпатському селі Довге – сучасна споруда в стилі конструктивізму з елементами хай-тек.

Раніше на цьому місці стояв старий римо-католицький храм, збудований у 1920 році, але за роки радянської влади він занепав.

У 1999 році замість старої будівлі було споруджено новий костел. поряд розташована греко-католицька церква Святого Іллі.

Суворий готичний колишній костел Святої Єлизавети розташований у самому центрі Хуста.

Зведений у XIII-XIV сторіччях як католицький храм, у XV столітті перебудований та оточений оборонною стіною. В 1524 році, коли місцеві жителі прийняли протестанську віру, костел став реформаторським.

Комплекс складається із суворої чотирикутної вежі-дзвіниці з високим шпилем і прибудованого до неї кам'яного будинку храму з потужними контрфорсами.

В інтер'єрі виділяється велика стрілчаста арка, що відокремлює хори та нефа, перекритого хрестоподібними склепіннями. Привертають увагу стрілчасті вікна і дверні прорізи, характерні для готики. На стіні можна побачити фреску із зображенням угорських королів Владислава, Стефана та Ірми, які зараховані до лику святих.

Нині це Хустська Реформатська церква.

Дерев'яна церква Святого Миколая Чудотворця є яскравим взірцем марамороської готики.

Розташована на пагорбі в центрі села Данилово, її високий і тонкий шпиль помітний здалеку.

Побудована, згідно з написами на двері, в 1779 році, Миколаївська церква є молодшою з готичних церков Хустщини. Складена з дуба на кам'яному фундаменті. Всередині знаходиться погано збережений іконостас із дев'ятьма іконами ХVІІІ століття. Стіни вкриті розписом, виконаним у 1828 році художником Корнмаером.

Музейний комплекс "Стара школа" в Колочаві розміщується в старовинній шкільній будівлі 1879 року побудови і складається з двох шкіл-музеїв: радянської та чеської.

Музей "Радянська школа" передає атмосферу навчання дітей у другій половині ХХ століття. Стіни тут обвішані портретами радянських вождів, на старих партах стоять чорнильниці, в кутку є грубка. В кабінеті директора - масивний телефон, стара друкарська машинка, радіоприймач.

Музей "Чеська школа" відображає умови навчання дітей за часів чеської влади 1930-х років. Школа, яка пропрацювала лише 7 років, відтворена за спогадами колишніх учнів. Складається з двох приміщень: класної кімнати та вчительської. Тут можна побачити погруддя президента Чехословаччини, географічну мапу країни в старих межах, шкільне приладдя та інші предмети епохи.  

На музейному подвір’ї встановлено пам’ятник "Вчительці з Вкраїни", присвячений всім педагогам, які після Другої світової війни приїхали на Закарпаття із центральної та східної України навчати дітей у віддалених гірських селах.

Музей-меморіал воїнам-інтернаціоналістам присвячено мешканцям села Колочава, які брали участь у радянсько-афганській війні 1979-1989 років.

Меморіальний комплекс складається з кам'яно-металевого бункера, над яким встановлено радянський БРДМ, та фігури військовослужбовця поруч. Приміщення всередині бункера оздоблені маскувальними сітками та великими панорамними світлинами зі сценами афганської війни, під стелею розтягнуто парашют.

В експозиції представлені зразки радянської зброї другій половині ХХ століття, біноклі, перископ, польовий телефон, військова форма та елементи солдатського спорядження.

Унікальна приватна колекція макетів дерев'яних церков Закарпаття та України зібрана в музеї при готельному комплексі "Аратта" в Пилипці.

В експозиції представлено понад 30 храмів та дзвонів Хустщини, а також інших районів Карпат та Прикарпаття. Макети вирізблює з дерева народний майстер Андрій Воробець. Оригінали деяких із представлених храмів уже не існують: згоріли, зруйнувалися або були змінені до невпізнання реконструкціями. Їхній вигляд відновлений за описами у старовинних книгах.

Інші храми збереглися донині і їх можна побачити в оригіналі на своєму місці або в музеях народної архітектури. Серед них церква Святого Миколая XVII століття у Подобівці, Успенська церква XVII століття у Дубівцях, церква Архангела Михаїла ХVІІІ століття із села Шелестово (нині на території Закарпатського музею народної архітектури та побуту в Ужгороді), Вознесенська (Струківська) церква 1824 року в Ясіні (внесена до списку ЮНЕСКО) та інші.

Історико-етнографічний музей Івана Ольбрахта відкрито в 1982 році в селі Колочава, в якому тривалий час жив та працював цей відомий чеський письменник.

У Колочаві він збирав матеріал для свого роману "Микола Шугай - розбійник", завдяки чому це закарпатське село стало місцем паломництва любителів літератури з Чехії.

Окрім експозиції, присвяченої творчості письменника, у музеї представлені експонати, які характеризують побут, обряди та звичаї місцевого населення.

Музей розташований у приміщенні школи. Перед будинком встановлений пам'ятник Іванові Ольбрахту.

Єдиний у Європі Музей лісу і сплаву входить до складу Національного природного парку "Синевир". Розташований в урочищі Соколовець на Чорній річці, за 3 кілометри від автодороги, що веде із села Синевир до Синевирської Поляни.

Музей створений на Чорній річці – у тому місці, де у середині ХІХ століття було побудовано греблю з брамою для скидання води. Це був складний комплекс дерев'яних конструкцій, технічних вузлів і механізмів завдовжки 80 метрів і завширшки 5,5 метрів. Ліс із гір сплавляли звідси в долину і далі постачали до Угорщини.

Дамба функціонувала до 1960 року. В 1976 році унікальна гідротехнічна споруда була відновлена, на її основі створено музей лісосплаву. Тут можна було ознайомитися з технологією сплаву лісоматеріалів, відвідати технічні та житлові приміщення, побачити знаряддя праці лісорубів та плотогонів-бокорашів. 

У 1998 році через надмірні опади рівень води в річці сильно піднявся, музей частково зруйнувався, гребля була пошкоджена. Нова повінь 2001 року остаточно зруйнувала греблю.

Зараз із частиною експозиції Музею лісу і сплаву можна ознайомитися у Візіт-центрі НПП "Синевир", де вона тимчасово розміщується. Інша частина експозиції представлена в одному з відновлених приміщень музею. Відремонтовано стару бокорашську колибу, споруджено ризи, які використовувалися для спуску деревини, експонується справжній бокор (пліт).

Триває відновлення греблі на Чорній річці. На території функціонує міні-готель. Від музею бере початок екологічна стежка до Дикого озера.

Діюча кузня-музей "Гомора" - унікальна пам'ятка ковальського ремесла.

Побудована в Лисичові на початку XIX століття, коли на річці Лисичанці було зведено греблю. Водним каналом вода прямувала на лопаті коліс, які приводили в дію важкі ковальські молоти вагою до 125 кілограм. Під їх ударами металеві болванки перетворювалися на заготівлі для сільськогосподарських знарядь: лопат, мотик, деталей плугів тощо. Чотири молоти обслуговували 16 майстрів. На початку ХХ століття працювало 5 водяних коліс потужністю 8 кінських сил кожне.

Кузня діяла до 1998 року, поки гребля не була зруйнована повінню. Незабаром вона була реконструйована та перетворена на музей. Тут постійно працюють четверо ковалів, які і зараз виготовляють різноманітний інструмент для мешканців села.

Вхід вільний. Екскурсії проводяться за попередньою домовленістю.