Пам'ятки Хустського району

Невелике гірське озеро Озірце також називають Диким, а іноді – "молодшим братом Синевиру".

Його площа 1,2 гектари, глибина 10 метрів. Розташоване в оточенні хвойного лісу на висоті близько 1000 метрів на північному схилі хребта Пішконя.

За легендою, на місці озера хан Дикої орди закопав у землю золото, награбоване під час військового походу за Карпати.

Озеро вважається унікальним завдяки тому, що заболочування його походить не лише від периферії до центру, а й навпаки – від центру, де знаходиться так звана "сплавина" із моху червоно-бурого кольору.

На березі ростуть ялинки, явори та буки. Уздовж берега влаштований дерев'яний настил, яким можна обійти озеро по периметру. Є кілька колиб, які можуть бути укриттям від негоди.

Високогірне льодовикове озеро Синевир (989 метрів над рівнем моря) розташоване на території Національного природного парку "Синевир". Це найбільше та найкрасивіше озеро в Карпатах.

Синь і Вир – так, за старовинною легендою, звали блакитнооку князівну та закоханого в неї пастуха. Перешкоджаючи їхньому нерівному шлюбу, князь убив Вира, і сльози з очей Сині утворили ціле озеро. З вершини сусідньої гори Озерної воно виглядає як величезне око із зіницею-островом, за що прозване "Морським оком".

Синевирське озеро утворилося 10 тисяч років тому внаслідок перекриття річкової долини зсувами. Поповнюється водами гірських струмків. Розмір озера змінюється залежно кількості опадів. Середня площа – 4-5 гектарів, глибина – 8-10 метрів. Найглибша точка – 22 метри. Вода дуже чиста, здається яскраво блакитною. Водиться форель озерна, райдужна і струмкова, проте риболовля заборонена.

На території НВП "Синевир" діє Центр реабілітації бурого ведмедя.

Перша в Україні оленяча ферма знаходиться неподалік Хуста, між Ізою та Липчею.

Створена в 2003 році на базі ліквідованого колгоспу імені Мічуріна, де з 1987 року розводили привезених із росії плямистих оленів.

На території площею 60 гектарів утримується 150 голів. З молодих рогів оленів (пантів) виготовляють ліки. Туристам пропонують погодувати тварин прямо з рук. Стадо регулярно підходить до годівниці вранці близько 08:00 та ввечері близько 19:30.

Скульптура вівчаря з вівцею - найдавніший пам'ятник Колочави. Розташований у центрі села, на головному перехресті.

Пам'ятник вівчарю створений на початку 1950-х років за ескізом статуетки, яку отримали колочавські вівчарі Дмитро Малета та Іван Іваниш як нагороду за перше місце на вівчарській виставці в Празі 1937 року.

В 2009 році монумент реставрували та перефарбували з білого у золотий колір.

Пам'ятник на могилі полеглих повстанців-куруців встановлений у закарпатському селі Довге.

В 1703 році, під час національно-визвольної війни угорського народу на чолі з трансільванським князем Ференцем II Ракоці проти австрійського панування, тут відбулася перша битва повсталих куруців, серед яких були і жителі села, з регулярними військами Габсбургів. Хоча битва закінчилася поразкою повстанців, війна після цього спалахнула з новою силою.

Пам'ятник загиблим селянам-куруцам встановлений в 1908 році. До 300-тої річниці повстання нащадки роду Долгаї з Угорщини відлили нову скульптуру турула, яка зникла з п'єдесталу ще в 1923 році.

Першу в Україні пам'ятник заробітчанам (трудовим мігрантам, гастарбайтерам) встановлено у 2011 році в закарпатському селі Колочава.

На тлі крихітної хатинки бідного селянина знято сцену прощання з сім'єю глави сімейства, який змушений залишити батьківщину у спробі забезпечити нормальне майбутнє своїм дітям. Фігури заробітчанина та членів його сім'ї зображені в одязі початку XX століття, адже саме в ті роки на заробітки поїхала майже половина чоловічого населення села. Багато хто з них так і не повернувся - їхні імена висічені на меморіальній плиті.

Композиція стоїть у центрі села, на автобусній зупинці – там, де й зараз колочавці проводжають своїх близьких на чужину.

Найбільший в Україні реабілітаційний центр бурих ведмедів створений у 2011 році на території Національного природного парку "Синевир" на Закарпатті. Сюди потрапляють на відновлення ведмеді, які зазнали травм через жорстоке поводження чи утримання в неналежних умовах у неволі.

У реабілітаційному центрі понад 30 ведмедів живуть у напіввільних умовах на площі 12 гектарів посеред карпатського лісу. У верхній його частині є 6 кліток та 2 секції для утримання груп та одиночних тварин різного віку та стану здоров’я, 24 штучні барлоги, кілька штучних водойм. Наявні природні плантації чорниці, малини і ожини, які полюбляють тварини. Всю територію обгороджено електропарканом.

Центр відкритий для туристів, про історію кожного вихованця можна дізнатися детальніше на спеціальних стендах. Кожна тварина має власну дієту, для них розроблений індивідуальний раціон.

Під час відвідування реабілітаційного центру слід дотримуватися правил безпеки. Ведмедів заборонено годувати.

Церква Святого Миколая Чудотворця в Присліпі нагадує формами дерев'яний храм в Торуні, але вона набагато більша і стрункіша, з тонким малюнком силуету вежі та витонченими лініями.

З трьох боків храм оточує аркада на високих різьблених фігурних стовпах. У зменшеному розмірі вони повторюються в аркаді обходу.

Двоярусна дзвіниця з широким навісом опасіння та аркадою у другому ярусі, де розміщені дзвони, покрита восьмисхилим шатровим дахом. Форми дзвіниці набагато давніші за форми самого храму і різко контрастують з ним.

В інтер'єрі збереглося декоративне різьблення XVIII сторіччя в стилі бароко роботи місцевого майстра, а також окремі твори станкового темперного живопису XVI–XVII століть.

Миколаївська церква діє, відреставрована в 1968 році. Вважається шедевром барокової верховинської дерев'яної архітектури.

Приватна сироварня "Селиська сироварня" в селі Нижнє Селище - соціальний проект Закарпатської асоціації місцевого розвитку та Європейського кооперативу "Лонго Май".

На Селиській сироварні за допомогою сучасного обладнання виготовляють чотири сорти сиру за швейцарською технологією, переробляючи екологічно чисте молоко, яке постачають приватні господарства місцевих селян.

На сироварні проходять екскурсії з дегустаціями всіх чотирьох сортів: "Селисьий", "Хуст", Менчул та "Нарцис Карпат". Бажано записуватися заздалегідь і приїжджати на день, поки триває процес сироваріння.

Синевирський історико-краєзнавчий музей створено при екологічному візит-центрі Національного природного парку "Синевир". 

Експозиція представляє життя та побут карпатських горян: знаряддя, посуд, одяг, взуття тощо.

Особливе місце займає експозиція Музею лісу і сплаву, зруйнованого в 1998-2001 роках повінню. Тут можна було ознайомитись з макетами споруд та вузлів гірських гребель, з технологією лісосплаву, інструментами лісорубів. 

Виставкова зала знайомить з рідкісною місцевою "червонокнижною" флорою та фауною.

Страусина ферма у Хусті відкрита в 2002 році на північній околиці міста, в районі окружної дороги.

Своїх перших страусів підприємець Василь Перець придбав у сусідній Словаччині. Нині поголів'я становить 40 птахів. Птахів вирощують на продаж, але проводять і екскурсії для туристів.

Страусиха за рік висиджує близько 60 яєць, важить одне близько 1,5-2 кілограмів (одне страусове яйце замінює 36 курячих). На смак страусині яйця ідентичні курячим, а м'ясо схоже на телятину.

На фермі можна купити яйця та пір'я страусів. Оскільки птахи всеїдні, можна приносити із собою будь-який корм, зокрема хліб, яблука та капусту.

Теребле-Ріцька гідроелектростанція - єдина в світі ГЕС, яка стоїть одночасно на двох річках.

Електростанцію збудовано у 1949-1955 роках фінськими військовополоненими за проєктом інженера Крижки. Суть унікального проєкту в тому, що ГЕС об'єднала дві річки – Тереблю та Ріку, які течуть приблизно паралельно на відстані 4 кілометри одна від одної, розділені природним вододілом – Бовцарським хребтом. При цьому Теребля знаходиться на 210 метрів вище за рівень Ріки.

На Тереблі було споруджено водозливну греблю довжиною 153 метри та найбільшою висотою 45,8 метрів, яка утворила Вільшанське водосховище площею 1,6 квадратних кілометри. У горі прорубали дериваційний тунель завдовжки 3,7 кілометри і діаметром 2 метри, яким вода з басейну Тереблі скидається в Ріку. Внизу розташований металевий водовід довжиною 350 метрів і будівля ГЕС із турбінною залою. Досі на станції працюють турбіни, виготовлені фінською фірмою "Френсіс" та генератори "Уралелектроапарат", які були встановлені за часів введення ГЕС в експлуатацію.

Наразі Теребле-Ріцька ГЕС входить до енергетичного комплексу "Буршинські острови".

На території ГЕС працює музей.

Народний історико-краєзнавчий музей "Хата баби Павлини" вже понад півстоліття створює у себе вдома мешканка закарпатського села Данилово Павлина Шимон.

Нині її колекція налічує понад тисячу експонатів: старовинні предмети побуту, розписні тарілки та глеки, вишиванки, рушники, ікони, церковні книги та інші строжитності. Особливий інтерес становить сільське весільне вбрання нареченого та нареченої.

Ще одну експозицію розміщено у будівлі сільради.

Також господиня проводить екскурсії Миколаївською церквою села Данилово.

Популярний серед туристів сувенірний ринок, де торгують переважно виробами з лози.

Село Іза прославилося як центр лозоплетіння ще в XIX столітті. Одним із його родоначальників був ремісник Іван Кашко. Він навчив цьому ремеслу двох синів, а потім воно поступово стало основним заняттям мешканців села. Свої вироби вони продавали на базарі у Хусті та інших місцях.

Зараз просто неба вздовж центральної вулиці торгують протягом року. На містках біля будинків можна побачити викладені на продаж кошики, крісла, стільці, столики, етажерки, шафи, будиночки для кошенят, ящики, абажури, страви, тарілки, вази, шкатулки.

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці в Торуні споруджена в 1809 році.

Храм тризрубний, з високою вежею. Введенська церква знаходиться в центрі села на березі річки Торуньчик.