Пам'ятки Закарпатської області

Дирекція Ужанського національного природного парку розташована у Великому Березному на північному заході українських Карпат.

Ще в 1908 році для охорони реліктових лісів на околицях Великого Березного було створено заповідники "Стужица" і "Тиха". Наразі це частина першого у світі тристороннього українсько-польсько-словацького міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати", який включено до Всесвітньої мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО. Займає площу майже 40 тисяч гектарів.

Ужанський національний парк відрізняється різноманітністю природних ландшафтів, унікальністю лісових екосистем, багатством флори та фауни, великою кількістю культурно-історичних пам'яток. На території парку виростають 863 види рослин, 80 з яких занесені до Червоної книги Закарпаття, 52 включені до Червоної книги України, 2 – до Міжнародного Червоного списку.

Основні пам'ятки розташовані в районі села Стужиця: карстові печери, мінеральні джерела, дерев'яні церкви та місце падіння знаменитого Княгиненського метеорита.

Ужгородський замок - одна з найбільш збережених середньовічних оборонних споруд на території України.

Виникнення укріпленого поселення слов'янського племені білих хорватів на Замковій горі над річкою Уж дослідники відносять до VII століття, проте вперше воно згадується в угорських хроніках у IX сторіччі.

В нинішньому вигляді Ужгородський замок відбудовано після 1322 року, коли місто перейшло у володіння італійського роду Другетів. Графський палац-цитадель був оточений потужними стінами з п'ятьма бастіонами та широким ровом. За легендою, під час будівництва у стіну було замуровано за зраду дочку графа Другета.

На розкішну резиденцію фортецю було перетворено в XVII столітті графом Міклошом Берчені. В 1704 році Ужгородський замок ненадовго перейшов під контроль угорських повстанців Ференца II Ракоці, а після повернення австрійської влади на території відкрили духовну семінарію.

Зараз у приміщенні Ужгородського замку розміщені експозиції Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького: народного мистецтва, духовної культури, етнографії, вогнепальної зброї та інші.

У дворі - 36-метровий облоговий колодязь і дві скульптури ХІХ століття: "Геракл, що вбиває Лернейську гідру" і "Гермес, що відпочиває". У підвалах - експозиція "Кімната тортур", в якій представлені експонати, відтворені за малюнками, середньовічними ескізами, гравюрами та фотографіями.

В приміщенні замкової охорони відкрито ресторан "Ужгородський замок" із літнім майданчиком над оборонним ровом, працює дегустаційна зала закарпатських вин.

Ужоцький перевал знаходиться на кордоні Закарпаття та Львівської області поблизу кордону з Польщею.

Висота перевалу досягає 889 метрів. З боку села Ужок на перевал веде крутий серпантин траси Ужгород-Самбір. З оглядових майданчиків відкриваються чудові панорами головного карпатського хребта.

За часів Першої та Другої світових воєн на Ужоцькому перевалі відбувалися запеклі бої. Встановлено пам'ятник героям Другої світової війни, які загинули в 1944 році, звільняючи Карпати. Також встановлено пам'ятний знак на честь українських січових стрільців, які, воюючи на боці Австро-Угорщини, в 1914 році прийняли на Ужоцькому перевалі свій перший бій із кубанськими козаками.

Перші ченці-францисканці з'явилися у Виноградові в XV сторіччі, що дає підставу для датування монастиря.

У тому ж столітті францисканці отримали своє розпорядження від барона Перені замок Канків. В середині XVI століття, коли на Закарпатті почав поширюватися рух реформації, орден був розігнаний.

Через півстоліття францисканці повернулися та відбудували монастир та костел Святого Франциска. Спочатку він був виконаний у готичних формах, але після того, як у 1717 році його зруйнували татари, відновлий він був у стилі бароко.

У ХІХ столітті храм було покинуто і частково перебудовано. За радянських часів тут розташовувався історичний музей.

Народний історико-краєзнавчий музей "Хата баби Павлини" вже понад півстоліття створює у себе вдома мешканка закарпатського села Данилово Павлина Шимон.

Нині її колекція налічує понад тисячу експонатів: старовинні предмети побуту, розписні тарілки та глеки, вишиванки, рушники, ікони, церковні книги та інші строжитності. Особливий інтерес становить сільське весільне вбрання нареченого та нареченої.

Ще одну експозицію розміщено у будівлі сільради.

Також господиня проводить екскурсії Миколаївською церквою села Данилово.

Греко-католицька церква Святого Миколая Чудотворця височить над центром міста Перечин двома стрункими вежами.

Храм заснований у XVIII сторіччі. За радянських часів Миколаївську церкву закрили, будівля була занедбана та руйнувалася. В 2002 році завершено реконструкцію. Тут зберігаються мощі Святого Миколая Чудотворця.

Хрестовоздвиженський греко-католицький кафедральний собор здавна був головним християнським храмом Ужгорода.

Ініціатором його створення в 1640 році став граф Янош X Другет, який запросив для цього ченців-єзуїтів. Будівництво велося 6 років. Після ліквідації ордена єзуїтів у 1773 році Хрестовоздвиженський собор перейшов до греко-католицької єпархії. Єпископ Андрій Бачинський у 1779 році перебудував його в стилі бароко відповідно до східного обряду. Нинішні форми, що поєднують класицизм із необароко, храм набув після реконструкції 1878 року.

Інтер'єри в стилі рококо розписані закарпатськими художниками. У криптах поховано багато релігійних діячів, зокрема вбитого радянськими спецслужбами єпископа Теодора Ромжу.

В 1991 році Хрестовоздвиженський собор було повернуто греко-католикам.

Поруч знаходиться колишня єпископська резиденція, в якій було відкрито перший закарпатський вищий навчальний заклад - єзуїтську колегію. До останнього часу тут розміщувалася бібліотека Ужгородського держуніверситету, але зараз будівлю повернуто церкві. Триває реставрація, планується відкриття єпархіального музею.

Популярний серед туристів сувенірний ринок, де торгують переважно виробами з лози.

Село Іза прославилося як центр лозоплетіння ще в XIX столітті. Одним із його родоначальників був ремісник Іван Кашко. Він навчив цьому ремеслу двох синів, а потім воно поступово стало основним заняттям мешканців села. Свої вироби вони продавали на базарі у Хусті та інших місцях.

Зараз просто неба вздовж центральної вулиці торгують протягом року. На містках біля будинків можна побачити викладені на продаж кошики, крісла, стільці, столики, етажерки, шафи, будиночки для кошенят, ящики, абажури, страви, тарілки, вази, шкатулки.

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці в Торуні споруджена в 1809 році.

Храм тризрубний, з високою вежею. Введенська церква знаходиться в центрі села на березі річки Торуньчик.

Дерев'яна церква Введення Пресвятої Богородиці у Розтоці збудована у XVII сторіччі у бойківському стилі.

Дата "1759", вирізьблена на дверях, вказує на рік реконструкції, коли храму надали риси лемківського стилю храмової архітектури.

Поруч із Введенською церквою – дерев'яна дзвіниця XVIII століття.

До останнього часу в інтер'єрі Введенської церкви був старовинний різьблений іконостас, проте у 2001 році за нез'ясованих обставин він зник.

Дерев'яний храм Вознесіння Господнього в Ясині називають Струківською церквою на ім'я легендарного засновника селища пастуха Івана Струка.

За легендою, у XVI сторіччі на цьому місці пастух побудував каплицю на подяку Господу за чудове спасіння його отари.

Нинішній Вознесенський храм зведено в 1824 році. Вважається одним із найдосконаліших дерев'яних храмів Гуцульщини. У Струківській церкві знайдено вдале співвідношення центрального купола та чотирьох прирубів із двосхилими дахами. Не поступається їй архітектурними та художніми якостями та двоярусна дзвіниця.

Інтер'єр храму відрізняється особливим затишком і водночас не позбавлений урочистості. У церкві збереглося кілька ікон XVIIстоліттяв.

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".

Розкішна дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці побудована в Пилипці, ймовірно, в 1759-1762 роках.

Дата "1841", вказана на табличці, розташованій на південній стіні, ймовірно, відноситься до реконструкції. Зберігся іконостас XVIII століття. Поруч височить монументальна двоярусна дерев'яна дзвіниця, збудована в 1758 році.

Всередину церкви можна потрапити лише під час служби – у неділю чи на свято.

Дерев'яна церква Святого Архангела Михаїла розташована в селі Негрівець між Синевиром та Колочавою.

Високий готичний храм – один із зразків бойківського стилю архітектури. В архітектурі домінують чисті форми стародавнього зодчества, не порушені пізніми втручаннями: тесані колоди зрубів, широкі площини гонтових дахів, стрічка навісу, квадратна вежа з високим шпильком.

В інтер'єрі храму збереглося декоративне різьблення XVIII сторіччя.

Поруч знаходиться дерев'яна двоярусна дзвіниця каркасної конструкції.

Особливо мальовничий вид на Михайлівський храм на тлі навколишніх гір відкривається зі схилу пагорба над церквою.

Дерев'яна церква Святого Архистратига Михаїла в Крайникову відноситься до унікальних пам'яток закарпатської готики, що відрізняється високими гострими шпилями.

Церква збудована в 1668 році, про що свідчить напис на бабинці. Складена із масивного дубового бруса. На вхідних дверях - дуже гарне різьблення.

В 1971 році церкву було відреставровано, а в 1997 році її повернули греко-католицькій громаді.

Зберігся намальований на полотні іконостас XVII-XVIII століть. Розпис східного муру відноситься до часу будівництва церкви, а вівтар датується кінцем XVIII століттям.

Сама церква Святого Архистратига Михаїла оточена давніми дубами.

Дерев'яна церква Святого Духа збудована в Колочаві майстром Ференцем Теккою в 1795 році на місці старого храму, заснованого в XVII столітті.

Церква висока, двозрубна, крита гонтом. Струнка башта завершена верхівкою в стилі бароко.

В радянські часи храм було перетворено на музей атеїзму, завдяки чому він добре зберігся (1969 року проведено реставрацію).

Нині Святодухівська церква не діє, проте доступна для огляду туристами. Тут зберігається унікальна ікона XVIII століття "Ісус Христос - виноградар".

На території Святодухівського храму-музею розташовано кілька чеських могил та поховання угорського поштаря. Біля входу встановлено скульптурну композицію на честь місцевої пам'ятки сакральної літератури - рукопису колочавського дяка Івана Лугоша "Перло дорогоцінноє".

Про екскурсію необхідно заздалегідь домовлятися телефоном.