Пам'ятки Закарпатської області

Свято-Іоанно-Предтеченський чоловічий монастир був заснований в 1925 році в селі Дубовому, але за кілька років було прийнято рішення перенести його до Бедевлі.

У 1955-1960 роках монастир був закритий, а відродився він у 1990 році. На території розташований великий храм Іоанна Хрестителя, зимовий храм Божої Матері Почаївської та житловий корпус із трапезним храмом. Нині тут живуть 16 ченців, які у вільний від слухняності час займаються мистецькою обробкою ікон бісером. Частина робіт виставляється на продаж.

До святинь обителі належать ікона небесного покровителя монастиря - Святого Іоанна Предтечі з часткою мощей Хрестителя Господнього, старовинний образ Богородиці, писаний Святим Апостолом Лукою (давній точний список), чудотворна ікона Святого Трифона, яку кілька разів викрадали, але вдавалося повернути її назад.

Належить до УПЦ московського патріархату.

Православна Свято-Миколаївська церква розташована на піднесенні в центрі міста.

Перша дерев'яна православна церква Святого Миколая в Перечині згадується у 1751 році. Вона знаходилася на території цвинтаря трохи вище за нинішній кам'яний храм, який був збудований у 1763-1769 роках. Його високу дзвіницю, прибудовану в 1810 році, добре видно на пагорбі Гурка трохи осторонь центру міста.

Свято-Миколаївська церква в Чинадійові розташована на березі річки серед сільської забудови за 250 метрів від замку Перені.

Збудована в XVIII сторіччі.

Церква та замок з'єднані підземним ходом. Нині хід із боку замку замуровано.

Храм належить громаді УПЦ московського патріархату.

Церква Святого Миколая Чудотворця в Присліпі нагадує формами дерев'яний храм в Торуні, але вона набагато більша і стрункіша, з тонким малюнком силуету вежі та витонченими лініями.

З трьох боків храм оточує аркада на високих різьблених фігурних стовпах. У зменшеному розмірі вони повторюються в аркаді обходу.

Двоярусна дзвіниця з широким навісом опасіння та аркадою у другому ярусі, де розміщені дзвони, покрита восьмисхилим шатровим дахом. Форми дзвіниці набагато давніші за форми самого храму і різко контрастують з ним.

В інтер'єрі збереглося декоративне різьблення XVIII сторіччя в стилі бароко роботи місцевого майстра, а також окремі твори станкового темперного живопису XVI–XVII століть.

Миколаївська церква діє, відреставрована в 1968 році. Вважається шедевром барокової верховинської дерев'яної архітектури.

Свято-Миколаївський Мукачівський монастир - головна православна святиня міста Мукачево.

Стародавня обитель, за переказами, заснована в ІХ сторіччі київськими ченцями, які супроводжували доньку Ярослава Мудрого Анастасію, яку видали заміж за угорського короля (збереглися печери та цілюще джерело). Інша легенда розповідає про перемогу князя Федора Коріатовича (Корятовича) в сутичці зі змієм. На місці, яке йому вказав ангел, що з'явився над річкою, князь в 1360 році побудував дерев'яну церкву та келії.

Свято-Миколаївський монастир був резиденцією єпископів у 1491-1772 роках. Кам'яні споруди у стилі бароко зведені в XVIII-XIX століттях під керівництвом архітектора Дмитра Раца, який похований в Успенському соборі.

Приватна сироварня "Селиська сироварня" в селі Нижнє Селище - соціальний проект Закарпатської асоціації місцевого розвитку та Європейського кооперативу "Лонго Май".

На Селиській сироварні за допомогою сучасного обладнання виготовляють чотири сорти сиру за швейцарською технологією, переробляючи екологічно чисте молоко, яке постачають приватні господарства місцевих селян.

На сироварні проходять екскурсії з дегустаціями всіх чотирьох сортів: "Селисьий", "Хуст", Менчул та "Нарцис Карпат". Бажано записуватися заздалегідь і приїжджати на день, поки триває процес сироваріння.

Руїни потужної чотирикутної вежі-донжон - єдина споруда Середнянського замку, що збереглася.

Це був головний оборонний вузол твердині, споруджений лицарями-тамплієрами на зразок давньоримських прикордонних сторожових веж на Рейні та Дунаї. Товщина стін вежі досягала 3 метрів. За допомогою ланцюга подібних замків тамплієри у XII-XV сторіччях контролювали соляний шлях із Закарпаття до Європи.

Після ліквідації ордена тамплієрів замок ненадовго перейшов у власність чернечого ордена Святого Павла, а потім був подарований королем Карлом Робертом магнатам Другетам. Розширенням та зміцненням замку зайнялися у XVI столітті нові власники з роду Добо, представник якого Іштван Добо відзначився під час оборони фортеці Егер від 120-тисячної турецької армії.

У XVII-XVIII століттях Середнянський замок кілька разів міняв господарів. Він відіграв важливу роль у часи антигабсбурзького руху угорських дворян під керівництвом Ференца ІІ Ракоці у 1703-1711 роках, внаслідок чого сильно постраждав та більше не відновлювався.

Існує легенда про складну систему підземних ходів, частина яких згодом була переобладнана під винні підвали.

Винні підвали у Середньому – найстаріший та найбільший центр виноробства на Закарпатті.

Підвали були закладені в 1557 році магнатами Франциском Стефаном і Домініком Добо з Руської, що володіли на той час Середнянським замком, про що свідчить кам'яна табличка біля старого входу в підземелля.

Будівництво підвалів велося силами полонених турків. Їхня загальна довжина склала 4,5 кілометри. Спочатку підвали відігравали роль підземного притулку при нападі ворогів, проте поступово перетворилися на виносховище.

Тунелі висічені в туфі – пористій породі вулканічного походження. Всередині постійно підтримується температура +12 градусів, що є ідеальними умовами витримування вина.

Середнянські вина були відомі багатьом монархам Європи, їх постачали до двору російського царя Петра I. У радянські часи підвали були націоналізовані, на їх основі було створено радгосп-завод "Середнянський", що прославився знаменитими марочними винами "Середнянське", "Перлина Карпат", " Троянда Закарпаття". Наразі завод належить АПФ "Леанка".

Проводяться екскурсії до підвалів, де вино витримується у величезних дубових бочках, відвідувачам пропонують продегустувати найкращі середнянські вина. Продукцію заводу можна придбати у фірмовому магазині.

Синевирський історико-краєзнавчий музей створено при екологічному візит-центрі Національного природного парку "Синевир". 

Експозиція представляє життя та побут карпатських горян: знаряддя, посуд, одяг, взуття тощо.

Особливе місце займає експозиція Музею лісу і сплаву, зруйнованого в 1998-2001 роках повінню. Тут можна було ознайомитись з макетами споруд та вузлів гірських гребель, з технологією лісосплаву, інструментами лісорубів. 

Виставкова зала знайомить з рідкісною місцевою "червонокнижною" флорою та фауною.

Греко-католицький собор Успіння Пресвятої Богородиці в Мукачеві знаходиться на перехресті пішохідної площі Олександра Духновича та вулиці Успенської.

Споруджений у 1829-1859 роках на місці недобудованого мукачівського монастиря, закладеного ще в 1752 році. Ініціатором будівництва храму був видатний закарпатський просвітитель Василь Довгович, який першим із місцевих учених став членом-кореспондентом Угорської академії наук. На дзвіниці був встановлений годинник, виготовлений у Мюнхені.

В 1990-х роках храм було реконструйовано, встановлено новий іконостас роботи Йосипа Волосянського. Перед церковною огорожею - скульптура Богородиці з Немовлям.

Страусина ферма у Хусті відкрита в 2002 році на північній околиці міста, в районі окружної дороги.

Своїх перших страусів підприємець Василь Перець придбав у сусідній Словаччині. Нині поголів'я становить 40 птахів. Птахів вирощують на продаж, але проводять і екскурсії для туристів.

Страусиха за рік висиджує близько 60 яєць, важить одне близько 1,5-2 кілограмів (одне страусове яйце замінює 36 курячих). На смак страусині яйця ідентичні курячим, а м'ясо схоже на телятину.

На фермі можна купити яйця та пір'я страусів. Оскільки птахи всеїдні, можна приносити із собою будь-який корм, зокрема хліб, яблука та капусту.

Теребле-Ріцька гідроелектростанція - єдина в світі ГЕС, яка стоїть одночасно на двох річках.

Електростанцію збудовано у 1949-1955 роках фінськими військовополоненими за проєктом інженера Крижки. Суть унікального проєкту в тому, що ГЕС об'єднала дві річки – Тереблю та Ріку, які течуть приблизно паралельно на відстані 4 кілометри одна від одної, розділені природним вододілом – Бовцарським хребтом. При цьому Теребля знаходиться на 210 метрів вище за рівень Ріки.

На Тереблі було споруджено водозливну греблю довжиною 153 метри та найбільшою висотою 45,8 метрів, яка утворила Вільшанське водосховище площею 1,6 квадратних кілометри. У горі прорубали дериваційний тунель завдовжки 3,7 кілометри і діаметром 2 метри, яким вода з басейну Тереблі скидається в Ріку. Внизу розташований металевий водовід довжиною 350 метрів і будівля ГЕС із турбінною залою. Досі на станції працюють турбіни, виготовлені фінською фірмою "Френсіс" та генератори "Уралелектроапарат", які були встановлені за часів введення ГЕС в експлуатацію.

Наразі Теребле-Ріцька ГЕС входить до енергетичного комплексу "Буршинські острови".

На території ГЕС працює музей.

Термальний басейн відкритого типу розташований в центрі Берегового в комплексі навчально-спортивної бази "Закарпаття", при якому діє готель, кафе-їдальня та сауна.

Басейн з термальною мінеральною водою функціонує з 1967 року. Заповнюється з гейзера глибиною 1080 метрів кремнієво-азото-вуглекисло-хлоридно-натрієвими водами високої мінералізації. Берегівське джерело гарячої хлоридно-натрієвої мінеральної води (+35) обладнано для цілорічного прийняття лікувальних ванн.

Використовується для лікування органів опорно-рухового апарату, нервової системи, шкірних захворювань та інших.

Оздоровчо-рекреаційний комплекс "Термальні води "Косино" збудовано на місці зони відпочинку "Шошто-Термал" з гарячими джерелами термальних вод.

Купальня знаходиться за 1,5 кілометри від закарпатського села Косонь поряд з угорським кордоном, серед 200-річного дубового гаю.

Термальна вода піднімається зі свердловини завглибшки 1190 метрів і потрапляє до басейну за температури 41 градус. Мутна, солона на смак вода має жовтуватий відтінок завдяки надлишку заліза. Купання в ній сприяє лікуванню захворювань опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, периферичної нервової системи, периферичних судин та міліарних систем.

На території комплексу "Косино" розміщено п'ять басейнів, три з яких термальні. Великий термальний басейн частково заходить до "Королівської зали", де можна відпочити і перейти в чайну кімнату, душову, роздягальню, масажний кабінет або магазин комплексу. Прісний басейн з аква-баром та музичним супроводом виконаний у мексиканському стилі. Також є дитячий басейн. Усі басейни оточені лежаками, обладнані фонтанами та підводними гейзерами. Працює "Ванна Кнайпа" для ніг.

Відвідувачам комплексу "Косино" є безкоштовна фінська сауна, а також зона барбекю з мангалами і альтанками, безкоштовний Wi-Fi.

Краєзнавчий музей села Терново носить ім'я свого засновника, колишнього голови Тернівської сільської ради Івана Зайця.

За його ініціативою на початку 1980-х років Тернівський краєзнавчий музей почав функціонувати як структурний підрозділ Закарпатського краєзнавчого музею, а у 2003 році музей став самостійною установою.

В експозиції, зокрема, представлено макет села на початку XX століття.

В етнографічній частині експонується старовинний одях, предмети побуту та знаряддя праці.

Представлено документи періоду Австро-Угорщини та Чехословаччини, історичні світлини, стародруки.

У розділі, присвяченому засновнику музею, можна побачити раритетні фотоапарати і кінокамери Івана Зайця, який захоплювався кінозйомкою.