Пам'ятки Вінниці

Найбільший у Європі плавучий світломузичний фонтан "Рошен" відкрито у 2011 році у Вінниці на набережній навпроти острова Кемпа (Фестивального), поряд з фабрикою Roshen.

Вінницький фонтан вважається унікальною гідротехнічною спорудою. Висота його центрального струменя досягає 65-70 метрів, фронтальний розліт - близько 140 метрів, а розміри формованого бризками і водяним пилом проекційного екрану - близько 16 на 45 метрів.

Світломузичний фонтан "Рошен" змонтований на плавучій платформі довжиною 95 метрів. Танець фігурних струменів із 277 форсунок та інші водяні ефекти забезпечують 67 насосів, які качають воду прямо з річки Південний Буг. Світлові ефекти створюють 560 підводних ліхтарів та лазерні промені.

Нічне шоу води та світла у супроводі музики відбувається у теплу пору року (з кінця травня до кінця вересня) щовечора за трьома програмами. Вдень вінницький фонтан "Рошен" працює у режимі статичного шоу, увечері – у режимі шоу зі світловими ефектами.

Оригінальна цегляна водонапірна вежа з годинником, розташована в пішохідній зоні Вінниці, вважається візитівкою міста.

Вінницька вежа збудована за проєктом архітектора Григорія Артинова як основа міського водопроводу (помилково вважається пожежною каланчею).

В роки Другої світової війни вежа Артинова була пунктом спостереження за ходом бойових дій на околицях міста. В повоєнні роки була переобладнана під квартири для працівників водоканалу.

З 1993 року тут розташовується Музей пам'яті воїнів, які загинули під час бойових дій в Афганістані в 1979-1989 роках.

Під час відвідування вежі Артинова можна піднятися на верхній оглядовий майданчик. З 2016 року годинник на вежі п'ять разів на день виконує мелодії: о 09:00 - гімн України, о 12:00 "Ой, не ходи, Грицю", о 15:00 - "Подоляночку", о 18:00 - "Щедрик" Миколи Леонтовича, о 21:00 - "Ода на радість" Бетховена (гімн Євросоюзу).

Імпозантна п'ятиповерхова будівля готелю "Савой" з'явилася на центральній вулиці Вінниці на початку XX століття.

Під час радянсько-української війни 1917-1920 років тут тимчасово розміщувалась Директорія Української народної Республіки Симона Петлюри, потім штаб Першої Української Радянської дивізії Миколи Щорса.

Під час Другої світовой війни готель сильно постраждав від артобстрілів та авіанальотів  Унаслідок пожежі був знищений 6-й мансардний поверх, а від готелю залишились лише стіни та перекриття. Будівлю відновили через 9 років - в 1953 році.

Наразі в приміщенні готелю "Савой" тимчасово розміщується Вінницький апеляційний адміністративний суд, поки тривають ремонтно-відновлюванні роботи. Планується відбудова мансардного поверху, який згорів в 1944 році. На першому поверсі відремонтованого "Савою" обіцяють відкрити музей.

Єзуїтський монастир у Вінниці був заснований в 1610 році брацлавським старостою Валентієм-Олександром Калиновським.

До 1617 року було завершено спорудження комплексу монастирських будівель із костелом єзуїтів. Разом із домініканським монастирем він увійшов до комплексу Вінницького замку, який отримав назву "Мури".

Одночасно з костелом був заснований єзуїтський колегіум, під який було відведено значну частину монастирської будівлі. Стіни костелу мають 1,5 метри завтовшки. В них пробиті маленькі прямокутні вікна. З боку річки стіни укріплені трьома потужними контрфорсами.

В 1907 році будівля костелу була пристосована під гімназію, потім у ній розмістили міський архів.

Костел Пресвятої Діви Марії Ангельської ордену капуцинів був збудований у Вінниці в незвичному стилі тосканського бароко при старості Людовіку Калиновському.

На будівництво Калиновський виділив кошти, отримані ним внаслідок судового позову з графом Потоцьким, а також частину свого маєтку. В ХІХ сторіччі монастир був закритий російською владою і перетворений на казарми, проте костел залишався чинним як парафіяльний. Храм був закритий вже радянською владою на початку 1931 року. В часи Другої світової війни був діючим і знову закритий радянською владою в 1961 році, після смерті ксьондза Марцелія Високінського.

Зараз костел Святої Діви Марії Ангельської знову є діючим храмом католицького ордена Братів менших капуцинів. Проводяться екскурсії до підземель монастиря.

У 2023 році біля костелу Пресвятої Діви Марії Ангельської встановлено пам'ятник святому Якову, який символізує відправну точку Camino Podolico - Подільського шляху святого Якова.

Вінницький літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського відкрито в будинку, в якому майбутній письменник народився та прожив до 33 років.

Садибу збудував його дід Максим Абаза на початку ХІХ століття, придбавши землю на околиці Вінниці, на Замості.

В 1926 році, з ініціативи брата письменника, було проведено реставрацію та створено музей. Експозиція побудована за монографічним принципом та розміщена у п'яти кімнатах батьківського будинку Коцюбинського. Експонати (прижиттєві видання, переклади, живопис) послідовно розкривають творчий шлях письменника та його громадську діяльність.

Дерев'яна церква Святого Миколая в Вінниці зі дзвіницею на величезному кам'яному фундаменті - один із найкращих зразків подільської школи дерев'яної народної архітектури.

Для будівництва Миколаївської церкви в 1746 році обрали місце на протилежному від центральної частини міста березі Південного Бугу, на території Старого міста, біля підніжжя гори, де колись стояв старий вінницький замок.

Храм відрізняється архаїчними архітектурними елементами - рубані стіни і склепінчасті галереї, що спираються на стовпи. Дзвіниця, поставлена на розі гранітної підпірної стіни, в разі нападу ворогів могла служити вежею, з якої прострілюються дві стіни укріплення.

За радянських часів в приміщенні Миколаївської церкви розміщувався краєзнавчий музей, В 1970 році проведено реставрацію.

Національний музей-садиба Миколи Пирогова розташований у мальовничому парку на березі озера на південно-західній околиці Вінниці. Відкрився у 1947 році в садибі "Вишня", де протягом останніх 20 років свого життя мешкав і працював видатний вчений, хірург, творець воєнно-польової хірургії Микола Пирогов

Садибу "Вишня" Пирогов придбав у спадкоємців доктора медицини Гриколевського у 1859 році. Він упорядкував занедбане господарство, збудував новий будинок та аптеку, посадив фруктовий сад. Тут Пирогов приймав пацієнтів і проводив складні хірургічні операції.

Основна експозиція музею про життя і діяльність Пирогова розміщується у півтораповерховому садибному будинку. Зокрема, відтворено інтрер'єр робочого кабінету з меблями тих часів. Представлено особисті речі вченого, нагороди, книги, хірургічні інструменти, фотографії членів родини. 

Поруч знаходиться музей-аптека з інтер'єрами приймальної та операційної. Основними елементами експозиції є фігури аптекаря, фельдшера, хворих і самого Миколи Пирогова. Експозиція також містить старовинні терези, копії рецептурних бланків, підручники з фармакології.

Садиба розташовується на території меморіального парку площею 6 гектарів. Його окрасою є вікова липова алея, яка була улюбленим місцем прогулянок Миколи Пирогова. Збереглися дві величезні ялини, посаджені 1862 року самим Пироговим.

За 1,5 кілометрах від садиби, в колишньому селі Шереметка розташована Миколаївська церква-мавзолей, де зберігається забальзамоване тіло Пирогова. Ініціаторкою бальзамування була його дружина – Олександра Пирогова. Тіло помістили в склеп, над яким у 1882–1885 роках було споруджено храм за проєктом архітектора Віктора Сичугова. Нині церква-некрополь є пам'яткою історії національного значення.

Головний корпус Вінницького торговельно-економічного інституту – це будівля колишнього реального училища, збудована в 1889 році коштом купця Цаля Вайнштейна.

Проєкт розробив арітектор Микола Чекмарьов. У 1897 році було добудовано ліве крило. За архітектурним стилем та різноманітністю декору ця будівля помітно виділялася в забудові центральної частини Вінниці.

В 1881 році у вінницькому реальному училищі видатний український письменник Михайло Коцюбинський склав екстерном іспит на звання народного вчителя.

У роки Першої світової війни тут діяв шпиталь. У радянські часи в будівлі реального училища розміщувалися партійно-освітні установи. У 1968 році було відкрито філію Київського торговельно-економічного інституту.

Свято-Преображенський кафедральний собор було споруджено в XVIII сторіччі як Костел домініканців Благовіщення Пресвятої Діви Марії, заснованого старостою Калиновським у 1624 році домініканського монастиря.

Оборонний храм в стилі бароко входив до системи укріплень Мури. В 1832 році був переданий у відання православного духовенства та освячений як православний храм.

До 1990 року використовувався як зал органної музики. З 1990 року до 2018 року був кафедральним собором православної церкви Московського патріархату. З грудня 2018 року перебуває під юрисдикцією Православної церкви України.

Мурами у Вінниці здавна називають комплекс оборонних споруд єзуїтського монастиря з костелом, колегіумом та конквітом (гуртожитком), що оточений фортечною стіною.

За рішенням брацлавського старости Валентина-Олександра Калиновського в 1610-1624 роках ченцями-єзуїтами було зведено монастир, який став головною оборонною спорудою міста та виконуючи роль феодального замку. В оборонний комплекс також увійшов домініканський костел, який згодом став православним Преображенським собором. У 1907 році будинок єзуїтського костелу було пристосовано до гімназії.

Нині в колишньому корпусі келій розміщується Вінницький обласний краєзнавчий музей, а в будівлі колегіуму - обласний архів. Комплекс займає квартал, обмежений вулицями Соборною, Мури та Монастирською. Частина споруд Мурів перебуває в аварійному стані.

Найзбереженіші фрагменти фортечних стін з кутовою вежею можна оглянути зі зворотного боку монастиря, спустившись від вулиці Соборної вниз до перетину вулиці Мури та вулиці Монастирської.

Музей вініцького трамваю розташований на території трамвайного депо комунального підприємства "Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління".

Відкритий у 2013 році до сторіччя вінницького трамвая.

В експозиції музею представлені фотографії та експонати, пов'язані з історією трамвайного руху міста та розвитком транспортного підприємства. Зокрема, можна побачити зразки компостерів та трамвайних квитків різних часів.

Поруч із експозиційною залою розміщено виставку трамвайних вагонів, які працювали на маршрутах Вінниці в різні роки.

Усі пасажирські ретровагони можна замовити для індивідуальної екскурсії містом. Також можна замовити трамвай-кафе "Везунчик" для проведення урочистостей.

Триповерхова будівля Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського збудована в 1936 році.

Рішення про будівництво першої міської бібліотеки у Вінниці було прийнято ще в 1902 році. Будівництво приурочили до 50-річчя від дня смерті Миколи Гоголя і спочатку бібліотека називалася "гоголівською". У 1907 році було відкрито першу двоповерхову будівлю публічної бібліотеки.

Після більшовицького перевороту її поповнили націоналізованими книжками із приватних бібліотек. З 1925 року центральна вінницька бібліотека носила ім'я біолога Климента Тимірязєва. У 1936 році її перевели до нового триповерхового будинку.

Під час Другої світової війни основне приміщення бібліотеки згоріло вщент. Тільки в 1955 році будівлю реконструювали і бібліотека знову запрацювала у звичайному режимі.

В 2022 році бібліотека отримала нову назву "Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Валентина Отамановського". На сьогодні вінницька обласна бібліотека має не лише велику кількість книг, але має і доступ до них в онлайн-режимі.

Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського заснований в 1910 році з ініціативи міської громадськості.

Будівлю за проєктом вінницького архітектора Григорія Артинова було зведено та оснащено за 11 місяців. Декорації виготовило одеське ательє Басовського, яке оформляло Олександрійський імператорський театр.

До 1917 року на сцені вінницького театру виступали лише заїжджі актори. Місцева трупа була створена в 1920 році Гнатом Юрою. Тут розпочинали свій творчий шлях такі визначні майстри, як Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська. Навіть під час Другої світової війни театр не припиняв своєї роботи.

В 1957 році після успішних гастролей у Москві театру було присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського.

Однією з найкращих сучасних постановок вважається лірична комедія "Будинок, у якому переночував Бог".

Дворянська садиба польських магнатів Грохольських розташована в старовинному пейзажному парку площею 32 гектари, закладеному в XVIII сторіччі на околиці Вінниці, в П'ятничанах (нинішній район міста).

Замок-палац побудований на замовлення Міхала Ґрохольського, сина брацлавського судді Франциска Ксаверія Ґрохольського. Роботи з реконструкції парку проводив український пейзажист-архітектор Діонісій Міклер.

Двоповерховий палац виконано в стилі раннього класицизму з оборонними елементами. Поруч знаходяться два флігелі, павільйон та водонапірна вежа, стилізована під середньовічну.

В даний час садибу займає ендокринологічний диспансер та поліклініка, відвідування обмежене. Частково будівлі відреставровано.