Пам'ятки Яворівського району

Перший дерев'яний костел у Янові (нинішнє селище Івано-Франкове) заклав у 1614 році засновник міста Ян Свошовський.

Храм постраждав під час Визвольної війни Богдана Хмельницького. В 1670 році костел відбудували у камені, хоча частково він залишався дерев'яним.

У 1741 році розпочалося будівництво нового кам'яного костелу, який був освячений під титулом Пресвятої Трійці у 1774 році. У ХІХ столітті дерев'яну дзвіницю замінили на кам'яну.

В 1946 році храм закрили, перетворивши його на склад, а в 1992 році повернули католицькій громаді.

Історико-етнографічний музей "Яворівщина" було відкрито в 1927-1933 роках з ініціативи "Кружка рідної школи".

Активними подвижниками музейної справи стали доктор Михайло Фільц, художник Олекса Харків та інші. Після Другої світової війни музей занепав.

У 2002 році відкрито оновлену експозицію. На сьогодні фонди історико-етнографічного музею “Яворівщина” налічують 351 експонат.

Музейна експозиція розміщена у чотирьох кімнатах та умовно поділена на розділи: "Прядіння та ткацтво", "Речі господарсько-побутового призначення", "Старовинна яворівська ноша", "Народні промисли Яворівщини", "Археологічні пам'ятки та нумізматика".

Художню цінність має експозиція робіт Володимира Патика “Дерев'яні церкви Яворівщини”.

Предметом гордості музею є бібліотека, яка постійно поповнюється.

Історико-краєзнавчий музей "Мостищина" створений у 1994 році з нагоди відзначення 750-ліття першої писемної згадки про Мостиська з ініціативи групи активістів на чолі з місцевим істориком і краєзнавцем Іваном Саганом.

Музей розміщується в самому центрі міста, біля площі Ринок, в колишньому будинку повітового лікаря, громадського діяча, видатного просвітителя Омеляна Лебедовича, збудованому у 20-х роках ХХ століття.

Фонди музею "Мостищина" налічують майже 3 тисячі одиниць зберігання.

В п'яти залах музею представлені мистецькі твори, речі побуту, старовинні меблі, археологічні знахідки, нумізматика, матеріали (документи, щоденники) про рідний край, 300 книг рідкісних видань, зброя, інформація про видатних людей Мостищини.

Окрема експозиція присвячена діячам легіону Українських Січових Стрільців Галичини, національно-визвольному руху у краї.

Значну цінність становлять картини видатної художниці Олени Кульчицької, знайдені в селах Малнів і Черневе.

Костел Матері Божої Помічниці Вірних побудований в Судовій Вишні у 1884-1890 роках. Попередній католицький храм Святого Михайла, заснований 1620 році, згорів. Новий костел звели у стилі неоготики.

За радянських часів будівля костелу використовувалася як склад.

У 1989 році костел Матері Божої Помічниці Вірних було повернено католицькій громаді Судової Вишні.

Костел Різдва Святого Іоанна Хрестителя в Мостиськах збудований у 1604 році на місці старого дерев'яного католицького храму, заснованого в 1404 році польським королем Владиславом II Ягайло.

Костел у готичному стилі мав 5 вівтарів та 2 каплиці, до яких у 1722 році додалися ще 2 вівтарі.

За радянської влади храм залишався чинним, зараз відреставрований.

Римо-католицький костел Святого Йосифа розташований у селі Волиця безпосередньо біля траси М-11 (Е40) "Львів - Шегині".

Заснований у 1840 році, у нинішньому вигляді відбудований у 1924-1928 роках.

Костел у стилі неоготики справляє дуже сильне враження – високий, легкий і ніби спрямований у небо.

Римо-католицький костел Святого Якова Апостола збудований у Краківці в 1785-1787 роках у неокласичному стилі коштом Ігнатія Цетнера. Колишній костел, заснований 1425 року, коли Краковець отримав Магдебурзьке право, був дерев'яним.

Новий мурований католицький храм за проєктом Доменіко Мерліні мав 7 вівтарів. Фасад його раніше прикрашав портик із колонами. На фризі зберігся рельєф "Алегорія віри".

За радянських часів храм використовувався як виробниче приміщення.

Наразі костел Святого Якова в Краківці знову освячений.

Музей історії Судової Вишні розміщується в історичній будівлі Народного дому (XIX століття).

В 1897 році тут виступав письменник Іван Франко, про що свідчить меморіальна дошка.

Музейна експозиція налічує 350 оригінальних експонатів, які висвітлюють історію міста з давніх-давен до наших днів.

В археологічній колекції: фрагменти бивня мамонта, крем'яні сокири, серпи, фрагменти гончарного посуду, глиняні жіночі статуетки тощо.

Окрема експозиція присвячена письменнику-полемісту Івану Вишенському, уродженцю Судової Вишні.

Музей природи в Івано-Франковому знаходиться на території адміністрації Природного заповідника "Розточчя" та демонструє флору та фауну цього регіону.

В музеї представлені колекції безхребетних та хребетних, рідкісних та занесених до Червоної книги видів рослин та тварин. Представлені стенди з породами та мінералами Розточчя, лишайниками та мохоподібними, плодами та насінням, патогенними грибами.

В банках з формаліном "плавають" рибки, гадюка та уж. В кутку кімнати – опудала диких тварин: благородний олень, борсук, дикий кабан. Колекція птахів налічує 45 видів. Цінною в музеї є колекція метеликів та жуків Розточчя ентомолога Філика, яка налічує понад 250 видів, 15 з яких занесено до Червоної книги.

На території є конференц-зал, тенісний корт, майданчик для верхової їзди, місця для відпочинку. Продаються саджанці.

Музей художніх ремесел Яворівщини та Яворівського розпису створено на базі художнього професійно-технічного училища імені Йосипа Станька в Івано-Франковому.

Експозиція почала формуватися в 1958 році, коли училище ще працювало у Яворові. В музеї експонується безліч декоративних тарілок, прикрашених яворівським орнаментом, плоско-рельєфним різьбленням, рельєфним різьбленням, ажурно-рельєфним різьбленням; свічники; яворівські скриньки; підвіски із різноманітних тарілок; меблі з яворівським різьбленням, в тому числі два шахові столики з шаховими фігурками.

Представлено численні вироби станкового різьблення на казкову тематику, скульптурні портрети Івана Франка, Богдана Хмельницького.

Музей-садиба родини українського поета Богдана-Ігоря Антонича працює з 2009 року на території колишньої плебанії у селі Бортятин на Яворівщині, де у першій половині XX століття мешкала сім'я греко-католицького священика Василя Антонича. 

В гості до них часто приїжджав їхній син – поет, прозаїк, перекладач, літературознавець Богдан-Ігор Антонич, автор популярної колядки "Народився Бог на санях". До сторіччя від дня його народження плебанію повністю відновлено.

У п'яти просторих кімнатах розмістилася експозиція, створена як філія Львівського музею історії релігії. У центрі експозиції – скульптура Богдана-Ігоря Антонича, зображеного під куполом дзеркала, що символізує нічне небо, вкрите зірками.

Експонати музею знайомлять із життєвим та творчим шляхом Антонича, історією становлення та розвитку греко-католицької церкви на Мостищині. Серед аутентичних предметів – віконні рами та дверцята з львівської квартири поета, особисті речі родини Антоничів, архівні фото, книги, рукописи, а також побутові речі, передані в експозицію мешканцями села.

На подвір'ї створено алею скульптур за мотивами поезій Антонича.

Палац у Мостиськах збудували на початку XIX столітті для Антонія Страхоцького. Тоді це було окреме село Рудники у північному передмісті Мостиськ, що нині злилося з містом.

Автором проєкту палацу, ймовірно, був популярний на той час архітектор Фридерик Бауман. Палац у романтичному стилі має два крила, які поєднує вежа-ротонда зі шпилястим дахом під черепицею, і нагадує оборонний замок. Головний вхід до палацу за архітектурою подібний до храму, він має неоготичний щипець, гострі арки лоджії, які підпирають колони. На вході гостей зустрічали лежачі леви. Біля палацу була велика оранжерея, схожа на готичну каплицю, та парк зі ставком. Посередині водойми на маленькому острівці стояла альтанка.

Після смерті Антонія Страхоцького маєток з палацом перейшов до графа Борковського, згодом – до графа Холоневського. З 1914 року селом Рудник володів Ланцютський банк, який отримав його від останнього власника за борги.

В часи Першої світової війни в колишньому маєтку Страхоцького розташувався штаб одинадцятої російської армії, яка вела облогу фортеці Перемишль, і саме в цьому палаці було підписано акт про капітуляцію Перемишлю.

Під час Другої світової війни будівля палацу постраждала. Велику бібліотеку та колекцію творів мистецтва, вишуканого посуду та виробів з металу розграбували. Була знищена оранжерея та мальовничі комини на даху.

Після Другої світової війни радянська влада розмістила у палаці школу, яка знаходиться тут і нині. Всередині приміщень збереглися залишки ліпнини.

Замок-палац магнатського роду Марсів побудований у Судовій Вишні в XVIII-XIX століттях встилі історизму. Є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Довкола палацу був висаджений парк за проєктом Арнольда Рерінга. Останнім власником, на початку ХХ століття (до 1939 року), був власник цегельного заводу Ян Марс.

За радянських часів у будівлі знаходився гуртожиток зооветеринарного технікуму. Нині палац у напівзруйнованому стані через пожежу, яка сталася в 1993 році.

В 2023 році руїни палацу Марсів продали на аукціоні. Новим власником історичної будівлі стало ТОВ "Фонд українсько-польської історії людей" з Рівного. Одним із майбутніх проєктів нові власники розглядають соціальне житло для внутрішньо переміщених в ході російсько-української війни осіб.

Музей-садибу Осипа Маковея створено в Яворові в будинку, де народився цей видатний український поет, прозаїк, сатирик, публіцист, педагог та громадський діяч.

Експозиція розміщена в трьох залах: дві кімнати та сіни. В одній кімнаті зібрані речі родини Маковеїв: меблі (крісла, стіл), посуд, вишиванки, іграшки. В іншій – фотографії Осипа з родиною та друзями; його листи, книги; портрети. В сінях представлені побутові речі.

Навчався Маковей в українській гімназії у Львові та на філологічному факультеті Львівського університету. Був редактором журналу "Зоря", газети "Буковина", одним із редакторів "Літературно-наукового Вісника". В 1901 році отримав науковий ступінь доктора філософії за дослідження творчості Пантелеймона Куліша.

Під час Першої світової війни 1914-1918 років служив військовим перекладачем австрійської армії, начальником поштової цензури, пізніше – у радіогрупі. В повоєнний період працював директором учительської семінарії в Заліщиках.

Маковей підтримував дружні стосунки з Іваном Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками. Літературну діяльність розпочав наприкінці 80-х років ХІХ століття під псевдонімами: Spectator, Осип Степанович.

Страдецька печера біля села Страдч – одна з головних святинь українських греко-католиків.

За легендою, печерний монастир на Страдецькій горі заснували в XI сторіччі ченці, що йшли з Києва. За однією з версій, обитель згадується в Іпатіївському літописі як Печера Домажирова (поряд знаходиться село Домажир). Монастир складався з вхідної галереї довжиною 40 метрів, ходів загальною довжиною 270 метрів та кількох келій, які розміщувалися на глибині 20 метрів. На вершині гори знаходилося укріплене городище.

Під час монголо-татарської навали в печерах ховалися мешканці навколишніх поселень. Одного разу татари виявили монастир і наказали ченцям видати людей, що укриваються. Коли ті відмовилися, ченців убили, розвели біля входів у печери великі багаття, і всі люди задихнулися від диму. Кажуть, що, почувши благання вмираючих, з неба зійшла Богородиця, стала перед татарами і сказала: "Не чіпай! Стіна!". Бо темна воля владна лише над тілами, але не християнськими душами.

У XV сторіччі було засновано Страдецьку Печерську лавру, головною святинею якої була чудотворна ікона Страдецької Божої Матері Непорушної Стіни (збереглася копія). З XVI століттія Страдецький монастир відомий як василіанський.

У 1936 році було засновано Хресну дорогу на Страдецьку гору, якій Папа Пій XI надав статус Єрусалимської.

Відвідування печерного храму є вільним, але бажано мати з собою ліхтарик.