Пам'ятки Тернопільської області

Палацово-парковий комплекс у Микулинцях - один з небагатьох зразків палацової архітектури стилю ампір, що збереглися в Україні.

Палац заклала поряд із Микулинецьким замком Людвіка Потоцька у 1760-ті роки. Від первісної будівлі в палладинському стилі (ранній класицизм) збереглися оригінальні флігелі, сполучені з палацом напівкруглими галереями.

В середині ХІХ століття барон Ян Конопка вирішив створити у Микулинцях бальнеологічний курорт на джерелах сірководневих вод. Він ґрунтовно перебудував палац, надавши йому суворіші риси пізнього класицизму (ампір). Парковий фасад будівлі прикрашений восьмипіллястровим портиком коринфського ордену. Звідси ландшафтний парк крутими схилами спускається до річки, а ліворуч до нього примикають руїни замку. Парадна частина палацу підкреслена ризалітом із чотирма дерев'яними скульптурами атлантів і виходить на регулярний партер.

Останньою господаркою микулинецького палацу була графиня Юзефа Рей.

Наразі в приміщенні палацу розміщено Микулинецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню.

Пам'ятник давньоруському князю Данилові Галицькому, об'єднувачу західноукраїнських земель, встановлений у центрі Тернополя в 2002 році.

В середині XIII сторіччя Данило Галицький зумів об'єднати в своїх руках Галицько-Волинську державу, що дісталася йому в спадок від батька Романа Мстиславича, і в 1254 році став першим королем Русі. Також він був першим руським правителем, який зміг завдати поразки військам Золотої Орди. При ньому на руських землях почалося поширення західної культури, європейського типу державного та адміністративного управління.

Автор кінного пам'ятника Данилові Галицькому – скульптор Богдан Рудий.

Пам'ятник українському письменнику та громадському діячеві Іванові Франку встановлено у Тернополі в 1995 році.

Знаходиться у сквері за Домініканським костелом, на місці колишньої гімназії №1, де в  1902 році письменник зустрічався з тернопільськими гімназистами.

У Тернополі Франко бував неодноразово, зокрема. як кореспондент газети "Кур'єр львівський" на крайовій етнографічній виставці. У приміщенні Міщанського братства (тепер філармонія) він читав "Мойсея", часто зупинявся у готелі "Подільський" дорогою до села Вікно.

Автор пам'ятника Іванові Франку у Тернополі – скульптор Іван Сонсядло.

Пам'ятник Івану Георгію (Йогану-Георгу) Пінзелю встановлено в 2014 році біля Бучацької ратуші з ініціативи та коштом місцевого підприємця Василя Балабали.

Видатний скульптор середини XVIII сторіччя Іван Георгій Пінзель, представник пізнього бароко та рококо, є засновником Львівської школи скульпторів. У Бучачі він жив і працював на запрошення господаря міста Миколи Потоцького, створивши тут у співпраці з архітектором Бернардом Меретином безліч видатних творів: вівтарі Успенського костелу та Покровської церкви, фасади Бучацької ратуші, придорожні фігури та інше.

Пам'ятник скульптору в експресивній манері, характерній для школи Пінзеля, створив Роман Вільгушинський. Пінзель зображений з різцем у руці під час роботи над скульптурою Діви Марії. Висота пам'ятника сягає 3 метрів.

Перший у світі пам'ятник видатній оперній співачці Соломії Крушельницькій встановлений у Тернополі в 2010 році.

Фігура прими відлита з бронзи на повний зріст. Пам'ятник висотою 3,8 метри важить 3,5 тони.

Автори композиції – скульптор Володимир Стасюк (Рівне) та архітектор Ізабелла Ткачук, які працювали спільно з тернопільськими художниками Данилом Чепілем та Анатолієм Водоп'яном.

Досі пам'ять української співачки Соломії Крушельницької, яка народилася на Тернопіллі, увічнювали лише бюсти у Львові та Мілані, де вона виступала у театрі Ла Скала.

Пам'ятник керівникові Організації українських націоналістів (ОУН), лідеру українських націоналістів Степанові Бандері у Тернополі встановлено в 2008 році до 100-річчя від дня його народження.

Знаходиться в парку імені Тараса Шевченка, навпроти будівлі Тернопільської обласної державної адміністрації.

Автор пам'ятника Степанові Бандері у Тернополі - тернопільський скульптор Роман Вільгушинський.

Пам'ятник Тарасові Шевченку роботи скульптора Миколи Невеселого встановлений у Тернополі в 1982 році біля обласного драмтеатру, який носить ім'я поета.

Знаходиться у сквері праворуч від Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Комплекс із трьох гумористичних пам'ятників відкрито у центрі Тернополя біля торгового центру "Атріум" у 2010 році на День Незалежності України.

Два з них присвячені літературним творам, а третій – працівникам комунальних служб. Пам'ятник 12-му стільцю навіяний сатиричною книгою Ільфа та Петрова "12 стільців". Пам'ятник людині-невидимці відсилає до однойменного роману Герберта Веллса. Пам'ятник сантехніку присвячений працівникам тернопільського водоканалу.

Концептуально пам'ятники поєднує лише гумор автора ідеї – тернопільського мецената, власника торговельного центру. Автор робіт – тернопільський скульптор Дмитро Мулярчук.

У селі Постолівка вздовж траси на сільському цвинтарі стоїть старий напівзруйнований костел.

Неоготичний храм XVIII сторіччя ймовірніше за все збудовано на честь святих Апостолів Петра і Павла, оскільки по обидва боки над входом збереглися статуї апостолів.

Гипсова печера Млинки – одна з найбільших карстових печер України.

Виявлена на початку XX століття місцевими жителями, які добували гіпс на околиці села Залісся. Названа за місцем розташування - на хуторі Млинки, де колись працював водяний млин. Перше повідомлення у пресі виникло в 1960 році.

Печера Млинки має загальну протяжність близько 40 кілометрів. Температура цілий рік тримається на рівні +11 градусів. Усередині печери є невелике озеро з прісною водою, мешкає велика колонія кажанів.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, проте проводяться екскурсії у супроводі професійних спелеологів. Для відвідування необхідно мати спецодяг та спорядження. Екскурсії тривалістю близько 3 години організовує Тернопільський турклуб, необхідна домовлятися заздалегідь.

Печера "Оптимістична" - найбільша гіпсова печера в світі (довжина дослідженої частини - понад 240 кілометрів) та третя за величиною карстова печера (після "Мамонтової" у США та Сак-Актун у Мексиці).

Розташована на південний захід від села Королівка. Відкрита в 1965 році львівськими спелеологами з клубу "Циклоп".

"Оптимістичною" названа жартома, оскільки колеги спочатку дуже низько оцінювали шанси першовідкривачів на успіх і називали їх "оптимістами".

Печера горизонтальна, лабіринт ходів пролягає на глибині 60-80 метрів, проходи подекуди вузькі, замиті глиною. Досліджено 10 відносно ізольованих печерних районів, які відрізняються морфологією ходів, кольором та структурою гіпсу, кількістю та формою кристалів. Зустрічаються сталактити та геліктити.

Відвідування печери "Оптимістична" туристами можливе лише зі спеціальним спорядженням у супроводі досвідченого інструктора-спелеолога.

У 2012 році в печері відкрили арт-музей та музей вторинних утворень.

Печерний монастир у Монастирку заснований у ІХ-Х сторіччях ченцями-самітниками на місці давньослов'янського язичницького храму.

Помітно, що до облаштування природної печери доклали зусиль людські руки. Величезний камінь, що нависає над входом у печеру, підтримують кілька колон, складених із пласких кам'яних брил.

У храмі є зображення Ісуса, яке за легендою стало ченцям у вигляді гри світла та тіні. Вони навели це зображення фарбою та отримали те, що можемо побачити зараз.

У печері зберігся також стародавній вівтар, який і зараз використовується за своїм прямим призначенням. Він прикрашений іконами та лампадками. Археологічно доведено, що храм був обшитий деревом, мав дерев'яну підлогу та, можливо, опалювався.

В кінці XVII сторіччя храм знищила пожежа, а в XVIII сторіччі його зруйнував землетрус.

Ще в XVI столітті поруч був заснований Василіанський монастир. До комплексу входить Вознесенська церква (XVI-XVIII століття) та монастирські келії. Неподалік входу в печеру лежить камінь з вирізаним на ньому хрестом, який називають "камінням Довбуша". Можливо, це був язичницький вівтар.

Ранньохристиянський печерний храм біля села Стінка на Тернопіллі належить до XII-XIII сторічь.

Природна печера карстового походження розташована на лівому березі Дністра на висоті 15 метрів. На другому ярусі в травертиновій скелі вирубано штучне приміщення розмірами приблизно 8 на 9 метрів. У центрі східної стіни є вівтар із солярним знаком у вигляді свастики. На стінах зображені хрести, а також інші християнські та язичницькі знаки.

Ймовірно, храм існував ще за язичницьких часів, а з приходом християнства став печерним монастирем.

Пивзавод "Микулинецький Бровар" у Микулинцях вважається однією з найстаріших пивоварень України.

На етикетках фірмового пива "Микулин" зазначена дата "1457", до якої відносять першу згадку про броварню в Микулинцях - при описі військового походу польського короля Яна Ольбрахта на Молдовське князівство, але насправді цей похід відбувся на 40 років пізніше.

Перша документальна згадка про Микулинецьке пиво зустрічається в австрійських джерелах у 1698 році. Промислове виробництво пива організував у Микулинцях граф Мечислав Рей у 1885 році, налагодивши випуск трьох сортів: "Лежак", "Фірмове" та "Бік".

В 1939 році завод був націоналізований, за радянських часів випускали "Жигулівське", "Українське" та "Ризьке" пиво, потім з'явилося "Подвійне золоте" та "Березневе".

В 1995 році на базі заводу було створено ТОВ "Микулинецький Бровар". Нині в асортименті близько півтора десятка сортів живого непастеризованого пива, в тому числі преміум-класу.

Проводяться екскурсії та дегустації.

Підгорянський монастир розташований на південній околиці Теребовлі, на високому пагорбі у передмісті Підгора. Відомий із XVII сторіччя.

Оборонний монастир ордена василіан був оточений кам'яною стіною із чотирма кутовими вежами, три з яких збереглися. Також була триярусна надбрамна вежа. До в'їзної брами примикає одноповерховий монастирський будинок із прибудованою до нього церквою.

Підгорянський монастир припинив існування в 1789 році. Монастирський храм деякий час використовувався як парафіяльна церква. Під час Першої світової війни церкву було зруйновано, монастирський комплекс з тих пір все сильніше занепадав.

Проте в 1993 році парафіяни сіл Зеленче та Підгора під скеруванням пароха Ярослава Стрілки розпочали перші греко-католицькі богослужіння в колишній церкві отців-василіян, а в 1999 році відреставрували церкву Різдва Івана Христителя (16 сторіччя).