Пам'ятки Тернопільської області

Згідно з місцевою легендою, близько 200-300 років тому в цих місцях оселився якийсь відлюдник. Існують здогадки про почесне походження цієї людини, проте не відомі причини, з яких він був змушений зректися мирського життя. Протягом перших чотирьох років він видовбав у стародавній скелі печерну келію, в якій молився. Як свідчить легенда, самітник був убитий і похований поруч із келією в кам'яній ніші.

У 1990-х роках місце було відновлено. Щороку на Трійцю віруючі з найближчих сіл приходять на молитву.

"Пуща відлюдника" входить до комплексу пам'яток однойменної екологічної стежки, розробленої для туристів заповідником "Медобори". Також поблизу знаходяться стародавнє язичницьке городище Звенигород та печера "Перлина".

Відвідати ці пам'ятки можна самостійно за маркованим маршрутом із села Крутилів, або у супроводі співробітників заповідника.

Покинутий римо-католицький костел розташований на цвинтарі у південній частині села Колиндяни.

Побудований у 1870 році як родова усипальниця шляхтичів Городиських. Згідно з іншими джерелами, у підвалі костелу поховано членів родини Альбіновських.

Руїни замку, зведеного в XVII столітті на горі, оточеній струмком Драпака, що погано збереглися. Ім'я засновника невідоме.

Замок у Висічці був чотирикутним, з чотирма кутовими вежами. У 1672 році його захопили турки, а в 1675 році в замку перебував із військом польський король Ян Собеський.

У 1820 році власниця Висічки Марія Голійовська-Чарковська збудувала на території напівзруйнованого замку палац у стилі неоготики. У 1900 році Кирило Чарковський наказав розібрати замкові мури та в'їзну вежу, а також засипати рови.

Палац був повністю знищений за радянської влади. Фактично збереглася лише одна замкова вежа. Ще одна в руїнах, а від третьої залишився лише фундамент. Також збереглося одне із господарських приміщень, деякі підвальні приміщення.

Культовий комплекс у селі Рукомиш виник навколо печерного храму Гробу Господнього, заснованого в XIII сторіччі київськими ченцями, які прийшли сюди після руйнування Києво-Печерської лаври.

Основою для рукомиського храму стала природна печера у травертиновій скелі, яка була додатково розширена. Поруч із храмом є кілька менших гротів-келій, вирубаних у скелі вручну.

Пізніше ченці переселилися до Бучача, де заснували новий монастир, а в Рукомиші залишилося лише кілька старців.

У 1768 році біля підніжжя скелі було споруджено Онуфріївську церкву. У ній зберігається унікальна дерев'яна скульптура Святого Онуфрія роботи видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля, виявлена тут випадково.

В комплекс рукомиських печер також входить басейн для освячення води та Хресна дорога з кількома каплицями.

Каскад водоспадів на невеликій річечці Русилівській, що впадає до Стрипи біля села Русилів.

Всього в трикілометровому каньйоні, захованому в лісовому гаю, налічується 20 водоспадів заввишки від 1, 5 до 12 метрів. Загальна висота каскаду - 150 метрів.

Красу і різноманітність форм каскаду доповнюють яскраві фарби тутешньої природи: грунт темно-червоного кольору, зелень листя, величезна кількість різнокольорових метеликів та бабок..

Романтичні Русилівські водоспади змагаються за красою з аналогічними краєвидами Плітвицьких озер, що у Хорватії.

Садиба Семенських-Левицьких у Хоросткові складається із двох палаців та службових споруд, розташованих по периметру круглої площі.

Старий одноповерховий палац збудував в кінці XVIII сторіччя граф Юзеф Каласантій Левицький. Це досить скромна будівля в стилі класицизму із шестиколонними портиками на парадному та парковому фасадах.

Поруч у ХІХ столітті Вільгельм Станіслав Семенський-Левицький збудував новий двоповерховий палац у стилі необарокко за проєктом італійського архітектора. Боточчині. Навпроти розташовані будівлі служб та кінного манежу.

Після 1939 року садиба була націоналізована, зараз у будівлях розміщується Подільська дослідницька станція Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук. У Старому палаці якийсь час розміщувалася експозиція Музею природи, але зараз він у приватній власності.

Великий парк на території садиби в 1972 році став основою Хоростківського дендропарку (14 гектарів), де представлені рослини багатьох континентів: філодендрон (тюльпанне дерево), павловнія (адамове дерево), півонія, гінкго дволопатеве (динозаврове дерево), динозаврове дерево дерево), різні види платанів та магнолій, кедри, кипариси та інші екзотичні рослини.

Міні-палац у Трибухівцях збудував на початку ХХ століття польський поміщик Тімельман (чи Кимельман). Садиба зведена у стилі романтизму з елементами бароко.

За радянських часів у садибі розташовувалася лікарня. Нині будівля у приватній власності. Новий власник реставрує міні-палац. Дах уже вкритий справжньою червоною черепицею, яку збирали поблизу і ретельно відмивали.

Палац оточує великий сад.

Свято-Духівський Почаївський монастир (Скит) відроджено на тому місці, де в XIII сторіччі оселився монах Мефодій, що прийшов з Афона, якого вважають засновником Почаївської лаври.

В комплекс Почаївського скиту входять три храми: Святого Духа, преподобного Серафима Саровського та Усіх Святих. Тут знаходиться чудотворна ікона, мощі преподобного Мефодія та інші святині.

Свято-Духівський Почаївський монастир (Скит) належить до УПЦ московського патріархату.

Свято-Миколаївський собор в Кременці був споруджений у стилі бароко як костел францисканського монастиря, заснованого в 1606 році коштом князів Вишневецьких (за легендою, засновницею обителі була королева Бона).

При францисканському монастирі діяла братська школа та друкарня, де було надруковано "Кременецьку граматику". В 1832 році, після поразки польського повстання та початку зросійщення західноукраїнських земель, монастир закрили, а костел переосвятили на православний Миколаївський собор УПЦ московського патріархату. При реконструкції храм втратив готико-ренесансний вигляд і набув рис бароко.

В 2023 році, після майже 200 років перебування у користуванні представників московського патріархату, Свято-Миколаївський собор у Кременці повернувся у власність держави і був переданий Кременецько-Почаївському історико-архітектурному заповіднику.

6 грудня 2023 року в Миколаївському соборі вперше відбулося богослужіння українською мовою з нагоди Дня святого Миколая.

Свято-Успенська Почаївська лавра - одна з найбільших святинь православного світу, друга за значенням на території України після Києво-Печерської лаври.

Легенда приписує заснування першого скиту афонському ченцю Мефодію. Близько 1240 року на Почаївській горі по-сусідству з'являються київські ченці, рятуючись від татарської навали (назву пов'язують із річкою Почайна, де князь Володимир хрестив киян). За переказами, знаком згори їм стало явище Богоматері у вогняному стовпі. Відбиток стопи Діви Марії залишився на камені, з-під якого забило цілюще джерело.

Нині реліквії Свято-Успенської Почаївської лаври перебувають всередині грандіозного Успенського собору (1783 рік, архітектор Готфрід Гофман). У головному вівтарі зберігається чудотворна ікона Божої Матері, подарована Почаївському монастирю в 1597 році його засновницею - поміщицею Ганною Гойською. Прочани прагнуть прикластися до мощей преподобного Іова, який був настоятелем монастиря під час протистояння з унією в XVII сторіччі.

Нинішнім пишним виглядом Свято-Успенська Почаївська лавра багато в чому зобов'язана пожертвам канівського старости Миколая Потоцького, їй сприяли російські царі.

Проводяться екскурсії, відвідувачам слід мати відповідний вигляд: чоловіки у штанях, жінки у спідницях та з покритою головою (хустки та спідниці можна взяти напрокат).

Монастир Свято-Успенської Почаївської лаври перебуває в оренді УПЦ московського патріархату.

Замок-корабель на пагорбі, що омивається з трьох боків однією з приток Збруча, отримав своє прізвисько завдяки характерній довгастій формі.

Сидорівський замок збудований в середині XVII сторіччя польним гетьманом коронним Мартином Калиновським в якості власної резиденції. Дата будівництва зафіксована на мурованій плиті над в'їзною аркою. Довжина замку досягала 178 метрів, тоді як ширина становила лише 30 метрів. По периметру стін розташовувалося сім оборонних веж, з яких залишилося лише три. Стіни північного краю замку, що добре збереглася, з'єднані під гострими кутами, що і надає твердині вигляду корабля, що пливе серед моря зелені.

Сидорівський замок був сильно пошкоджений під час турецького вторгнення 1672 року, потім відновлювався, але з початку XVIII століття втратив своє оборонне значення, прийшов у занедбаність і поступово руйнувався аж до нашого часу.

Доступ вільний.

Синагога у Струсові побудована в XIX столітті. Розташовується неподалік замку.

Будівля єврейського молитовного будинку має досить великі розміри, що вказує на чисельність тогочасної єврейської громади. Має два поверхи та аркові вікна. Праворуч від головного входу в синагогу збереглися залишки прибудови для молитов жінок, яку розібрали ще за радянських часів. Така ж зовнішня прибудова була й ліворуч – для чоловіків.

Головний вхід прикрашає портал з білого каменю. Тут розміщена табличка з написом на івриті. Північно-західний кут храму має заокруглену форму, а південний і південно-східний виконані у формі колон, прикрашених обробленим білим каменем.

Нині використовується як господарське приміщення, проте поступово руйнується. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Руїни синагоги у Гримайлові розташовані в центрі селища, трохи осторонь головної дороги.

Оборонний храм зі стінами завтовшки до 1 метри, побудований у XVII сторіччі, входив у систему міських фортифікацій Гримайлова.

Всередині зберігся арон а-кодеш (ковчег для сувоїв), а в деяких вікнах - решітки із зірками Давида.

Руїни середньовічного замку в Скалі-Подільскій розташовані на високій скелі на правому березі річки Збруч.

Будівництво замку розпочали в 1331 році князі Коріатовичі (Корятовичі), які володіли на той час Поділлям, на місці старого дерев'яного укріплення. В 1516 році кам'янецький староста Станіслав Лянцкоронський відновив зруйнований татарами замок, доповнивши його потужними мурами та бастіонами. В 1648 році Скала-Подільський замок захопили козацькі війська, потім він неодноразово переходив із рук до рук під час польсько-турецьких воєн.

В першій половині XVIII сторіччя скальський староста Адам Тарло відбудував на руїнах замку палац у стилі бароко з пишним декором, проте лише через кілька років будівля згоріла від удару блискавки. З того часу Скала-Подільський замок не відбудовувався. За радянських часів було проведено консервацію руїн.

Доступ вільний.

Стара синагога збудована в Скалаті у XVIII сторіччі. Особливістю архітектури є Т-подібне планування.

За радянських часів приміщення використовувалося як електрична підстанція. Наразі будівля в аварійному стані.