Пам'ятки Вижницького району

Музей природи Національного природного парку "Вижницький" в селі Зеленів з 1986 року розміщується в старовинному будинку, збудованому на початку XX століття для місцевого священика.  

Музей має дев’ять відділів, які розповідають про географію, клімат, геологію та природу Зеленова й інших сусідніх сіл правобережного Припруття. Зокрема, експонується географічна карта рельєфу: місцевість горбиста, окремі ділянки території розташовані на висоті до 400 метрів над рівнем моря й густо розсічені сіткою ярів, долин, боліт.

Більшість натуральних експонатів – опудала тварин, риб і птахів, які водяться на території краю.

На подвір’ї перед будинком ростуть як звичайні для цих країв кущі та квіти, так і екзотичні – кулеподібна туя, колоновидний ялівець, декоративна слива Піссарді, вічнозелена мирта, тюльпанне дерево, платан та інші.

Садиба родини українського письменника Осипа-Юрія Федьковича знаходиться в самому центрі Путили.

Початковий дерев'яний будинок, у якому народився та виховувався майбутній письменник, було побудовано ще в кінці ХVІІІ сторіччя. В повоєнні роки на місці садиби, яка згоріла, було збудовано нову будівлю, в якій розмістилася адміністрація музею та літературна частина, що розповідає про творче життя письменника. В 1974 році було відтворено й саму садибу.

Родинна хата Юрія Федьковича є типовою гуцульською дерев'яною хатою, трохи подовженою, порівняно із звичайними, без додаткових прибудов. Тризрубна в плані, збудована з ялинових зрубів, складається з сіней та двох кімнат: маленької житлової та вітальні.

Сьогодні садиба Федьковича є справжнім етнографічним музеєм Гуцульщини. Тут можна ознайомитися з національними костюмами, побутом, основними видами гуцульського мистецтва від дерев'яного різьбленого начиння до архітектури житлового будинку.

Біля садиби залишився колодязь, воду з якого пив сам Федькович, навпроти входу до музею – його бюст.

Музей-садиба Юрія Федьковича в Путилі є відділом Чернівецького обласного краєзнавчого музею.

Вижницький національний природний парк створено в 1995 році для збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Буковинських Карпат з унікальними історико-культурними комплексами.

Ландшафтна різноманітність його території вражає: тут є стрімкі схили, мальовничі скелі, водоспади та ущелини, а ялицево-букові ліси займають практично всю територію парку (де-не-де вони досягають висоти 40 метрів і 70-90 сантиметрів у діаметрі). Це одне з двох в Україні місць зростання рідкісної орхідеї - надборідника безлистяного. Є велика кількість джерел мінеральних вод: "Черешенка", "Вижниця", "Лужайки".

Територією Вижницького національного парку прокладено маршрути активного пішохідного туризму, екологічні пізнавальні стежки. Розвивається зелений туризм.

В адміністрації парку діє еколого-просвітницький центр.

Перевал Шурдин - найвисокогірніший автомобільний перевал України (1173 метри).

Проходить через карпатський хребет Ракова між населеними пунктами Берегомет та Селятин.

Вважається, що цей шлях проклали в 1914 році російські війська під командуванням генерала Олексія Брусилова. Під час Першої світової війни на цій ділянці Карпат відбувалися кровопролитні битви з австро-угорськими військами, причому українці воювали з обох боків.

На братській могилі загиблих воїнів на перевалі Шурдин споруджено каплицю Архістратига Михайла.

З перевалу відкривається чудова панорама Буковинських Карпат.

Печера на вершині гори над Підзахаричами названа на честь легендарного народного героя Олекси Довбуша.

За легендою, у 1740-1741 роках ватажок опришків діяв зі своїм загоном у районі Підзахаричів та Розток. Ця печера служила одним із сховищ повстанців.

Десятиметрова печера є тріщиною в пісковиках шириною 1-1,5 метри.

Свято-Миколаївська церква знаходиться в центрі Путили, поряд із музеєм-садибою Юрія Федьковича, який свого часу виділив землю та гроші на її будівництво.

Є типовим буковинським триярусним храмом. Дерев'яна церква має прямокутний у плані притвор, квадратний неф і гранований вівтар, перекриті трьома майже однаковими верхами, середній з яких трохи вищий і стрункіший за інші. До нефа з обох боків прибудовані притвори гранованої форми, що надає храму майже хрестоподібного вигляду.

Двоярусна дзвіниця, стіни якої також покриті деревом, а шатровий верх - бляхою, гармонійно доповнює церкву і складає разом із нею цілий храмовий архітектурний ансамбль.

Оригінальна православна Свято-Михайлівська церква у Вижниці відрізняється архітектурою у нехарактерному для буковинських церков стилі бароко.

Михайлівська церква була збудована у 1924 році архітектором Генріхом фон Косовським і спочатку мала інші куполи. Її нинішній вигляд - результат реконструкції після пожежі, яка сталася в 1961 році внаслідок влучення блискавки. Знищені пожежею бані пізніше були відновлені в старообрядницькому стилі - низькими і ніби приплюснутими.

Свято-Михайлівська церква є пам'яткою архітектури місцевого значення. Належить релігійній громаді Православної церкви України.

Дерев'яна Свято-Успенська церква в Розтоках побудована в 1846 році. Ранній зразок триярусного буковинського храму з високими, приблизно однаковими по висоті банями.

Церква пофарбована у жовтий колір, бані покриті бляхою.

В інтер'єрі збереглися зразки різьблення та живопису XVIII-XIX століть.

Скеля "Кам'яна Багачка" ("Скам'яніла Багачка"), що знаходиться в селі Усть-Путила, розташована ліворуч від дороги.

Є геологічним утворенням пірамідальної форми заввишки 30 метрів, шириною в основі 12 метрів.

"Кам'яна Багачка" - дуже рідкісна у Карпатах форма вивітрювання. Скеля насправді нагадує фігуру людини, а точніше, жінки. У місцевих жителів її поява овіяна легендою про злу та заможну жінку, яка пошкодувала дрібних грошей для жебрачки, яка вмирала від голоду. На покарання за жадібність вона скам'яніла.

Австрійські колоністи називали скелю "Єпископ", оскільки зубчаста вершина скелі нагадувала їм єпископську корону.

Художньо-меморіальний музей видатного художника-орнаменталіста Георгія Гараса розташований при в'їзді до Вашківців з боку Чорториї в родинному будинку художника. Музей був відкритий 27 лютого 1972.

Георгій Гарас присвятив все своє життя вивченню та удосконаленню вишивки. Художник створював унікальні роботи, об'єднуючи орнаменти, які використовуються в писанкарстві та вишивці. За все своє життя майстер створив понад дві тисячі робіт.

У музеї-садибі Георгія Гараса можна побачити 1035 робіт майстра, з яких 150 сорочок, 100 рушників, 30 подушок, 26 краваток, 20 картин, 10 килимів і 5 портретів, а також 700 серветок. Експозиція музею вражає своєю різноманітністю і демонструє самобутність Буковинського краю.

Творчою музою Георгія завжди була його дружина Євдокія, яка втілювала його задуми в життя. Довгий час Євдокія Гарас була берегинею музею-садиби.

Візерунки, створені майстром, користуються величезною популярністю серед майстрів вишивок і ручного килимарства, а також української діаспори за кордоном.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці у Галицівці вважається найстарішою пам'яткою дерев'яної архітектури Буковинських Карпат.

Вона побудована народними умільцями в 1630 році без жодного цвяха. Церква має непропорційно довгастий бабинець, грановану вівтарну частину та восьмигранний неф, над яким височіє восьмигранний пірамідальний верх. Скатний дах з високим виносом і купол церкви вкриті алюмінієвою бляхою, стіни горизонтально оббиті деревом.

Не менш цікавою є дзвіниця, яка була збудована у XVIII соріччі. Вона помітно виділяється серед більшості буковинських дзвіниць завдяки восьмигранній формі та своєму незвичайному силуету, який більше нагадує сторожову вежу або навіть космічну ракету.

Дерев'яна церква Святого Василя побудована в Підзахаричах в 1866 році в типовому гуцульському стилі.

Верхня частина покрита оцинкованим залізом.

Знаходиться на цвинтарі, розташованому на піднесенні, звідки відкривається мальовнича панорама долини Черемоша.

Дерев'яна церква Святого Димитрія Солунського розташована на західній околиці Вижниці, у присілку Рівня.

Дмитрівська церква збудована у 1883 році. Нагадує більш ранні дерев'яні храми Гуцульщини, що зустрічаються на Івано-Франківщині, але відрізняється від них відсутністю опасання (критої галереї) та значним виносом бічних прибудов нефа.

Дмитрівська церква – видатна пам'ятка дерев'яної гуцульської архітектури місцевого значення.

Дерев'яна церква Святої Параскеви в Усть-Путилі збудована в 1881 році.

Належить до поширеного в Буковинських Карпатах типу тричасткового, триголового храму. У пам'ятці втілилися всі характерні риси цього типу: грановані у плані неф і апсида та прямокутний бабинець; широко розставлені, майже однакові по висоті шатрові куполи з яскраво вираженим перехопленням у основи, обшиті гонтом, з ухилом усередину, підперезані неглибоким опосанням стіни. Заломи верхів в інтер'єрі сприяють висотному розкриттю простору. Цілісний масивний об'єм зрубів перетворюється на куполи глав, повторюючи обриси оточуючих долину гір.

Дзвіниця розташована на захід від церкви, вертикально обшита тесом, восьмерик на четверику, з шатровим завершенням.