Пам'ятки Шепетівського району

Лавка на набережній ставка на річці Утка в Славуті, вздовж Третьої дамби, з 2012 року має титул найдовшої лавочки України.

Її довжина становить 213 метрів 12 сантиметрів. Одночасно на неї змогли сісти 1000 школярів. Вони ж розмалювали її частину різними візерунками.

Раніше найдовшою в Україні вважалася "Родинна лавка" на набережній Дніпра.

Міський краєзнавчий музей міста Нетішина засновано у 1994 році.

Експозиція музею розміщена у прибудові до першого поверху житлового будинка неподалік від центру міста і представлена вісімнадцятьма експозиційними залами, які відображають основні напрямки історії, етнографії, природи регіону.

В залі археології експонуються матеріали Ашельської епохи з палеолітичної стоянки на хуторі Співак та знахідки з курганів східнотшинецької культури бронзового віку з урочища "Козацькі могили" поблизу Нетішина.

В етнографічній експозиції можна побачити предмети побуту, одяг, знаряддя праці, посуд різних епох. У залах ремесел та промислів представлено ткацтво, бондарство, гончарство та плетіння з еластичної сировини.

Окремі зали музею наближують до відвідувачів історію сіл Нетішина та Дорогощі, яка сягає вглиб XVI-XVII століть. Тут же експонується одна з перших відомих на сьогодні мап Нетішинського господарства від 1813 року.

Про недалеке минуле міста Нетішин та Хмельницької АЕС розповідає однойменний зал, в центрі якого – модель ядерного енергоблока типу ВВЕР-1000, що експлуатуються на ХАЕС.

Завершують експозицію зали нумізматики та боністики, які відображають загалом історію грошового обігу регіону.

Маєток Грохольських у Грицеві – пам'ятка архітектури місцевого значення.

Палац у стилі рококо з ландшафтним парком заклав в середині XVIII сторіччя Міхал Грохольський на місці старого замку Любомирських. Згідно з первісним проєктом, головний корпус палацу мав зв'язуватися з бічними павільйонами двома крутими галереями в паладіанському стилі.

Син засновника садиби Мартин завершив будівництво в 1782 році у спрощеному вигляді, відмовившись від багатьох архітектурних ідей батька. Праворуч від палацу Людвік Грохольський збудував у ХІХ столітті садибну каплицю в стилі неоготики за проєктом Фроель-Платтера.

У 1960-х роках комплекс садибних споруд був перебудований під профтехучилище, зовнішній вигляд та інтер'єри палацу значно змінилися. Нині це Грицівське вище художнє професійне училище №19.

Руїни палацового комплексу князів Сангушків в Ізяславі розташовані на правому березі річки. Горинь на території Нового міста.

Будівництво своєї садиби на основі стародавніх укріплень розпочав у XVIII столітті новий власник міста Павло Карл Сангушко, запросивши архітектора Паоло Фонтану. В різний час князі приймали тут багатьох видатних людей, зокрема. російського царя Петра I, австрійського імператора Йосифа II, останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, полководців Суворова та Кутузова.

Від грандіозного архітектурного ансамблю залишився лише каркас палацу, критий дворик з аркадами та палацовий міст. Доступ вільний.

Палац князів Четвертинських у Стриганах збудований у 1904 році у західноєвропейських формах.

За радянської влади служив сільрадою, потім санаторієм для туберкульозників.

Нині у напівзруйнованому стані.

Народний музей історії Полонного розташований у будівлі міського будинку культури.

Музей заснований 25 жовтня 1964 року музей. В експозиції предствлено зібрання старожитностей, знайдених на території регіону, яке дає уявлення про давній побут, традиції, звичаї жителів полонщини.

Нині історичний музей Полонного зберігає унікальну колекцію із 4735 одиниць виробів вже не діючих, у свій час, всесвітньовідомих заводів фарфору та художньої кераміки. Вироби було передано на баланс музею зберігачем цієї унікальної колекції, у минулому головним художником Полонського фарфорового заводу Миколою Козаком.

Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир закладений в Городищі в 1538 році князем Богушем Корецьким, засновником знаменитого Корецького жіночого монастиря.

Дерев'яний православний монастир згорів у 1745 році. На його місці князі Любомирські в 1746-1782 роках збудували католицький монастир ордена босих кармелітів із костелом. У 1777 році обитель стала греко-католицькою василіанською, а в 1832 році, після другого поділу Польщі, до Городища повернулися православні ченці та знову освятили монастир в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Костел перебудували на Свято-Богородичну церкву. В 1902 році збудовано церкву Різдва Іоанна Предтечі.

За радянської влади монастир було закрито, ненадовго відновлював діяльність під час німецької окупації. Решту часу на його території був спочатку санаторій ЦК ЛКСМУ, потім інтернат, потім психіатрична лікарня.

Відродження почалося в 1996 році. Належить до УПЦ московського патріархату.

Дерев'яна церква Святого Миколая у Городищі збудована в 1914 році на місці стародавнього храму, відомого з 1569 року. Будівництво тривало протягом 3 років силами полонених австрійських солдатів.

Підземний хід поєднував Миколаївську церкву з монастирем Різдва Богородиці. При храмі діяла парафіяльна школа. Поруч знаходиться чудотворне джерело.

Перша дерев'яна Свято-Покровська церква в Полонному була заснована в 1720 році. В 1910 році поряд зі старою церквою було збкудовано новий дерев'яний храм - також дерев'яний, на кам'яному фундаменті. 

Першим священиком новозбудованого храму став протоієрей Миколай Матусевич, який прослужив тут до 1937 року. З приходом радянської влади він був репресований та відправлений на заслання до Колими, де й помер у 1940 році. Церкву закрили й облаштували в ній зерносховище, дзвіницю зруйнували. 

Богослужіння в Покровській церкві відновилися після Другої світової війни.

23 липня 2023 року громада храма проголосувала за перехід до Православної церкви України.

Славутський історичний музей засновано у статусі народного в 1967 році. Тоді експозиція була присвячена партизанському руху.

Нинішня оригінальна двоповерхова будівля побудована для музею в 1985 році. Представлено кілька археологічних знахідок, відкрито експозицію, присвячену княжій родині Сангушків.

Велика експозиція висвітлює період Другої світової війни. Зокрема, представлені матеріали про Голодомор, репресії та депортації 1930-х років.

Кам'яна вежа-кам'яниця та земляні вали Старозаславського (Староміського) замку розташовані на пагорбі у старій частині Ізяслава, на лівому березі річки Горинь.

Можливо, будівництво розпочав князь Василь Острозький ще в XV сторіччі хоча "офіційну" біографію Старозаславський замок веде з 1539 року. В цей час містом володів син князя Юрій, від якого пішов княжий рід Заславських.

Поширена версія, що фортифікована будівля зі складною системою підвалів, що збереглася, була князівською скарбницею.

Другий поверх був надбудований у XVIII столітті за князів Сангушків.

Пізніше приміщення використовували як склад, а за радянських часів воно почало руйнуватися. Зараз руїни у занедбаному стані, доступ вільний.

Творчу автобусну зупинку, викувану із заліза, встановили у Славуті в 2012 році до Дня весни. Автор роботи – Артем Вольський.

Скульптура представляє два образи жінки: весну та осінь, що можна трактувати як символи жіночої краси та мудрості.

Оборонні вали літописного давньоруського міста Тихомель (Тихомль) розташовані на березі річки Горинь на околиці Ямполя поблизу сучасного села Тихомель.

За однією з версій, укріплення було зведено за наказом київського князя Володимира Великого в кінці Х сторіччя. Вперше місто згадується в 1152 році під час війни київського князя Ізяслава Мстиславича з галицьким князем Володимирком Володаревичем. У 1214 році місто захопили війська угорського короля, але невдовзі його відбив галицько-волинський князь Данило Романович. Наступні міжусобні війни розорили місто, і незабаром воно втратило значення.

У XVI столітті ці землі перейшли у власність віленського єпископа Януша, який заснував по сусідству місто Ямпіль, а давній Тихомель з того часу зник з карт.

З валів городища, що збереглися, відкривається панорама долини річки Горинь. Поруч знаходяться руїни єдиної в Україні аріанської каплиці XVI століття.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Славуті споруджена в 1819 році коштом парафіян і за участі князя Євстахія Сангушка.

Виконана в стилі українського бароко, розписана за образом київського Володимирського собору.

Пізніше храм було розширено, поруч збудували будинок священика, будинок псаломника, просфорню.