Пам'ятки Чернігівської області

Літературно-меморіальний музей Олександра Довженка відкрито на батьківщині кінорежисера в Сосниці.

Він народився в 1894 році в багатодітній сільській родині на хуторі В'юнище в межах нинішнього селища міського типу Сосниця. Звідси вирушив навчатися до Глухівського вчительського інституту, потім до Житомира та передреволюційного Києва.

Його складна біографія включала службу у військах УНР, утримання в більшовицькому концтаборі, вступ до Компартії, польський полон, роботу у Наркоматі закордонних справ тощо.

Всесвітню славу засновника української національної школи кінематографії Довженко завоював після виходу на екрани його визначних картин "Звенигора" та "Земля", остання з яких тепер значиться у списках найкращих кінофільмів усіх часів та народів.

Створення музею режисера в Сосниці почалося в 1957 році, після його смерті. Збереглася батьківська хата Довженка, в якій відтворено атмосферу, що оточувала його в юності. В літературній експозиції представлено збірки його оповідань та кіноповістей.

На дворі садиби встановлено ефектний, експресивний пам'ятник Довженку (1974 рік, скульптор Анатолій Фуженко, архітектор Анатолій Ігнащенко).

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського відкрито в 1934 році з нагоди 70-річчя від дня народження письменника з ініціативи його родини – першим директором закладу став молодший брат Михайла Хома Коцюбинський. 

Меморіальна частина музейної експозиції розташовується в одноповерховому дерев'яному будинку, в якому Михайло Коцюбинський жив з 1898 по 1913 рік. Тут він написав повісті "Fata morgana", "Intermezzo", "Тіні забутих предків" та інші, приймав у гостях багатьох відомих представників творчої інтелігенції, серед яких композитор Микола Лисенко та письменник Борис Грінченко.

В будинку письменника відтворено обстановку, яка була за життя Михайла Коцюбинського, зокрема робочий стіл з письмовим приладдям та інші меблі. Меморіальна бібліотека письменника налічує понад 1500 книг, серед яких і перші видання його творів. Також представлені світлини, рукописи, записники, листи.

Літературна частина музейної експозиції розташовується в окремому триповерховому приміщенні, оформленому видатним українським художником-монументалістом Анатолієм Гайдамакою. Окрасою експозиції є дерев’яна композиція "Дерево життя" або "Криниця Коцюбинського", що пронизує всі три поверхи будівлі. Вона має вигляд чотиригранного стовпа, на кожній грані якого вирізьблені ілюстрації до творів Коцюбинського.

Частиною садиби є меморіальний сад родини Коцюбинських, де вирощують понад 200 видів рослин, зокрема дерева, що їх особисто посадив письменник. Садові клумби оформлені улюбленими квітами письменника: трояндами, мальвами, маками. Є тут і екзотичні субтропічні рослини – агави, якими письменник милувався в Італії. На веранді будинку родини Коцюбинських влітку проводяться чаювання з видом на сад.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського постраждав від обстрілів. Пошкоджень зазнав меморіальний будинок і 36 музейних експонатів, серед яких шахи Коцюбинського, рояль, частина меблів. Проведено реставрацію.

Менський краєзнавчий музей засновано в 1950 році як музейна кімната місцевих краєзнавчих матеріалів з ініціативи учителя Володимира Покотила та краєзнавця і колекціонера старожитностей Дмитра Калібаби. У 1968 році отримав статус "Народного музею", в 1972 році став історичним відділом Чернігівського історичного музею. з 1982 року - Менський краєзнавчий музей. В 2011 році музею присвоєно ім'я одного з засновників - Володимира Покотила.

Музейні фонди налічують близько 17 тисяч експонатів, які розміщені в чотирьох залах загальною площею 120 квадратних метрів. Археологічна колекція містить понад 2 тисячі предметів, серед яких дві бронзові шарнірні шийні гривни (ІІ сторіччя до нашої ери - II сторіччя нашої ери), бронзові браслети і фібула VI-VII сторічь, фрагмент меча Х століття. У музеї зберігаються цікаві нумізматичні та етнографічні колекції (речі побуту селян, поміщиків, а також зразки одягу та вишивок XVIII–XIX століть).

Експозиція "Духовні святині Менщини" присвячена історії Домницького, Максаківського монастирів та церков Менщини. Діють розділи, присвячені видатним землякам та відомим діячам, життя та діяльність яких пов’язана із Менщиною. 

Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир заснований у 1666 році чернігівським полковником Василем Многогрішним.

У 1757 році було побудовано невелику Миколаївську церкву, а в 1754-1760 роках – п'ятибанний Миколаївський собор. У 1767 році коштом гетьмана Івана Самойловича зведено дзвіницю з надбрамною церквою Іоанна Предтечі. Також діяв печерний комплекс, який частково зберігся до наших днів. У 1749 році охтирський полковник Федір Качанівський подарував обителі унікальний ковчег-охоронець, який до 1922 році перебував на головному престолі Рихлівського монастиря, а потім був переданий Чернігівському державному музею.

До кінця радянського періоду від монастирського комплексу залишилися лише руїни вітальні, келій та монастирських стін. У 2006 році обитель знову набула статусу монастиря УПЦ московського патріархату, проводяться відновлювальні роботи.

Еколого-краєзнавча організація "Міжрічинська пуща" є основним центром розвитку екотуризму на території Міжрічинського регіонального ландшафтного парку з центром у селі Отрохи. Створена у 2013 році відомим екологом Андрієм Сагайдаком, який протягом тривалого часу очолював Міжрічинський Регіональний ландшафтний парк.

Центральна садиба організації розташована на південній околиці села, на узліссі поруч із Бондарівським болотом. Тут можна відвідати Музей лісових промислів Полісся, що знайомить із традиційним побутом поліщуків та їхніми заняттями: бортництвом, лозоплетінням, мисливством, рибальством. Також експозиція розповідає про історію лісової охорони.

Від центральної садиби "Міжрічинської пущі" починаються екостежки, прокладені територією Міжрічинського Регіонального ландшафтного парку. Одна з них веде до Святого озера – заболоченої водойми, де наприкінці травня цвіте рідкісне сніжно-біле латаття. На екологічній стежці "Журавліна" можна зустріти боброву хатку, партизанську схованку, язичницьке капище, побачити сліди диких тварин тощо.

Крім пізнавальних екскурсій, пропонуються майстеркласи з виживання у природних умовах, організація відпочинку біля вогнища на березі лісового болота тощо.

Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені Володимира Короленка розташована в колишній будівлі Дворянського та селянського земельного банку в Чернігові.

Будівлю збудовано губернським інженером Дмитром Афанасьєвим за проєктом архітектора Олександра Фон-Гогена. Цегляний двоповерховий будинок у стилі північного модерну.

З 1974 року в колишньому приміщенні Дворянського земельного банку розміщується Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека. На території бібліотеки діють близько 30 різних клубів, постійно проводяться літературні вечори, виставки, презентації і конференції.

30 березня 2022 року в ході російсько-української війни будівлю було сильно пошкоджено внаслідок обстрілу російськими військами. Було розбито дах, вибито шибки, в стінах утворились тріщини.

Палац у східному стилі з елементами готики збудував у Вишенкьах у XVIII столітті знаменитий полководець, фельдмаршал, президент малоросійської колегії граф Петро Румянцев-Задунайський.

Розташована на пагорбі над ставком будівля палацу, що віддалено нагадує середньовічні замки, вдало вписана в ландшафт. Вважається, що автором проєкту міг бути архітектор Джакомо Кваренгі, або російський архітектор Василь Баженов.

Відставний фельдмаршал створив на території своїх маєтків цілий комплекс палаців та розважальних закладів. Тут він приймав Катерину II під час подорожі до Криму.

Частину палацу Рум'янцева-Задунайського було розібрано у ХІХ столітті за наказом поміщика Суддієнка, що оселився тут. За радянських часів на території садиби розмістили піонерський табір. Нині це дитячий оздоровчий табір "Сузір'я". Планується реставрація.

Ніжинські огірки, що прославили місто Ніжин, набули популярності за часів правління імператриці Катерини II, яка наказала забезпечувати ними імператорський двір, що виконувалось до 1917 року.

В радянські часи продукція Ніжинського консервного заводу також користувалася незмінною популярністю завдяки особливому хрусту та характерному смаку місцевих огірків, що пояснюється властивостями тутешнього ґрунту та особливим посолом, рецепт якого, за легендою, завезли до Ніжина греки. Нині ніжинські соління експортують до 70 країн світу. 2

В 2005 році перед центральним входом до Ніжинського консервного заводу встановлено пам'ятник ніжинському огірку. Скульптура овочу виконана із зеленого італійського граніту. Він зображений лежачим на бочці для соління, що стоїть на льоху для зберігання консервації.

П'ятницька церква в Чернігові - класична пам'ятка давньоруської архітектури.

Церква на честь Святої Параскеви П'ятниці, покровительки торгівлі, була побудована на рубежі XII-XIII сторічь на головному торжищі міста. До 1786 року вона була основною спорудою П'ятницького монастиря. На той час була вже неодноразово перебудована і була семибанним храмом у стилі бароко.

В роки Другої світової війни П'ятницьку церкву було зруйновано. В 1962 році повністю відновлена у первісному давньоруському стилі за проєктом архітекторів Петра Барановського та Миколи Холостенка.

Зовні споруда П'ятницької церкви має вигляд стрункої вежі майже квадратної у плані, увінчаної стрункою банею, яка завдяки оригінальному переходу від прямокутника основи до купола створює характерну рису динамічного прагнення вгору і пірамідальності завершення.

Храм чинний, належить Чернігівській єпархії Православної церкви України. Входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".

19 серпня 2023 року в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну внаслідок російської ракетної атаки на середмістя Чернігова П'ятницька церква зазнала значних пошкоджень. Вибухова хвиля від влучання ракетою Іскандер в приміщенння театру, розташованого поруч, вдарила по церкві коли завершувалося святкове богослужіння. Вибуховою хвилею вибито вікна, всередину храму влетіли шматки ракети, пошкоджено ікони (включно з іконою святої покровительки храму, що лежала на аналої).

Садиба "Покорщина" родини Дараганів в Козельці, за легендою, названа так на згадку про ті часи, коли імператриця Єлизавета Петрівна "скорилася" пастуху Олексію Розуму (за іншою версією, імператриця схилила голову (скорилася) своїй майбутній свекрусі - Наталії Розумисі).

Розумиха купила садибу спеціально до приїзду імператриці. Ймовірно, тут відбулося таємне вінчання Єлизавети та Олексія. Далі садиба належала сестрі братів Розумовських Вірі, яка вийшла заміж за полковника Дарагана. Останніми власниками були Ґалаґани.

Садиба "Покорщина" складається з невеликого одноповерхового будинку з колонами та двоповерхової кам'яниці, що служила для зберігання зброї та скарбниці. Навколо було розбито парк. Нині біля садиби розміщується Козелецький технікум ветеринарної медицини.

Будівлі в дуже поганому стані, потребують негайної реставрації.

Собор Різдва Пресвятої Богородиці у Козельці вважається однією із найкрасивіших у країні пам'яток українського бароко.

Цей чудовий храм з пишним декором та прекрасним іконостасом збудований у 1752-1763 роках на замовлення Наталії Розумовської (Розумихи) на подяку Богові за щасливу долю її синів Олексія та Кирила, які посіли високе становище при дворі імператриці Єлизавети.

Авторами проєкту собору Різдва Пресвятої Богородиці вважають учнів архітектора Франческа Бартоломео Растреллі – Івана Григоровича-Барського та Андрія Квасова, проте не виключено, що до проекту мав відношення й сам Растреллі. Можливо, за його участю створено грандіозний семиярусний різьблений іконостас заввишки 27 метрів.

У нижній частині храму розташована тепла церква Адріана та Наталії – усипальниця Розумовських, де похована його засновниця.

П'ятикупольний собор Різдва Богородиці в Козельці вражає нехарактерними для української глибинки розмірами та багатим оздобленням. За легендою, в ясну погоду зі дзвіниці висотою 50 метрів одночасно можна побачити Київ та Чернігів, проте підйом на дзвіницю останнім часом не допускається через аварійний стан сходів.

Прилуцький міський будинок культури - одна з найвизначніших будівель міста.

В якості першої професійної театральної сцени Прилук його почав будувати в кінці XIX – на початку XX століття міщанин Бродський разом із власником цегельного заводу Штондою, проте на завершення будівництва у них не вистачило коштів. Центральна двоповерхова частина була добудована лише в 1930 році.

Нині на сцені Будинку культури виступає Народний самодіяльний театр "Рампа" та кілька інших творчих колективів. Щороку тут відбуваються театральні фестивалі, які збирають аматорські колективи з усієї України.

На площі перед будівлею театру Бродського в 2008 році встановлено пам'ятник знаменитому українському актору театру та кіно Миколі Яковченку, уродженцю Прилук.

Символічна тріумфальна арка зведена в 1787 році з нагоди проїзду через Новгород-Сіверський імператриці Катерину II.

Будівництво арки профінансували місцеві дворяни та купецтво. На пілонах між колонами вміщено щити з гербами десяти повітів Новгород-Сіверського намісництва.

Тріумфальна арка в Новгороді-Сіверському - унікальна меморіальна споруда стилю високого класицизму на Лівобережній Україні. Потребує реставрації.

Трьохсвятительська церква на Кустівцях у Прилуках споруджена в 1878 році на місці старого храму, заснованого в XVII сторіччі.

Перший храм було збудовано коштом міщанина Андрія Кендюха.

Новий п'ятикупольний кустівський Трьохсвятительський храм виконано у так званому "парафіяльному" стилі.

Дерев'яну козацьку фортецю в Батурині над річкою Сейм реконструйовано в 2009 році на тому самому місці, де з 1669 по 1708 рік розташовувалася укріплена резиденція трьох українських гетьманів: Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи.

Також з гетьманською столицею в Батурині пов'язане життя та діяльність Пилипа Орлика та Кирила Розумовського (встановлено пам'ятник "Гетьмани. Молитва за Україну").

Батуринську фортецю було закладено у 1625 році на давньоруському городищі польським магнатом Олександром Пясочинським. В 1664 році, коли Батурин уже був сотеним козацьким містечком, фортецю не змогли взяти приступом війська польського короля Яна Казимира.

Батуринська фортеця складалася із зовнішніх міських земляних укріплень із частоколом та цитаделі (замку), де знаходилася резиденція гетьманів. Тут був кам'яний гетьманський будинок та дерев'яна Воскресенська церква, в'їзна брама та три вежі.

В 1708 році всі споруди Батуринської фортеці були повністю зруйновані під час каральної операції російських військ під командуванням Олександра Меньшикова за наказом московського царя Петра I у помсту гетьману Івану Мазепі за перехід на бік шведського короля Карла II під час московсько-шведської війни. На згадку про Батуринську трагедію, під час якої було знищено майже все населення міста (5-6,5 тисяч військових, 6-7,5 тисяч мирних жителів), у 2004 році на місці північно-східної вежі цитаделі встановлено пам'ятний хрест.

До 2009 року на рештках фортечних валів було завершено реконструкцію трьох оборонних веж, дерев'яних фортечних стін, кам'яного гетьманського будинку, скарбниці та замкової Воскресенської церкви, які увійшли до експозиції "Цитадель Батуринської фортеці" відділу історії Гетьманства Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

В будинку гетьмана відкрито виставку об'ємних фігур "Світлі гетьмани. Життя для України".

З оглядового майданчика надбрамної вежі Цитаделі Батуринської фортеці відкривається найкраща панорама долини Сейму.