Пам'ятки Івано-Франківського району

Музей бурого ведмедя у Маняві відкрито у 2006 році з ініціативи громадської організації "Наш дім – Манява". Таким чином місцеві жителі вшанували чотирилапого звіра, який вважається господарем лісу, символом могутності та частиною місцевої культури.

У кількох кімнатах приміщення Манявської сільської ради зібрано понад 80 "ведмежих" експонатів, зокрема опудало ведмедиці.

Також представлені сувеніри, виготовлені місцевими жителями, іграшки, гуцульські кахлі, годинники та багато іншого. Виставлено галерею картин, присвячених ведмежій тематиці.

Екскурсії проводяться безкоштовно, проте добровільні пожертвування вітаються.

Музей визвольних змагань Галицького району в Бурштині розташовується у приміщенні палацу культури "Прометей". Його започаткували 1996 року Брацтво ОУН-УПА Галицької районної станиці і Товариство політв'язнів та репресованих Галицького району.

В експозиції представлені матеріали про події Другої світової війни на території краю, видатні постаті борців за волю України, роботу місцевої інтелігенції тих часів. Можна побачити макети криївок, в яких переховувались вояки УПА, деякі види зброї, яку використовували за тих часів, карти бойових дій.

Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби імені Степана Бандери розміщується у двоповерховій будівлі в стилі модерну недалеко від центру міста.

В музеї представлені документи та речові матеріали, що охоплюють період із XI по XX сторіччя та які розповідають про боротьбу мешканців Прикарпаття за незалежність України. Зокрема, є документи, які висвітлюють боротьбу з радянським режимом Легіону січових стрільців, УНР, ЗУНР, ОУН та повстанської армії.

Експозиція, присвячена політв'язням, представлена ​​картою таборів ГУЛАГу та предметами побуту ув'язнених.

На місці страти жертв сталінського терору споруджено меморіальний комплекс "Дем'янів Лаз".

Філіями Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери також є Історико-меморіальний музей Степана Бандери в Старому Угринові, Музей визвольної боротьби Прикарпатського краю у Косові та Музей "Підпільна штаб-квартира Романа Шухевича" в Княгиничах.

Музей Галицької трансверсальної залізниці відкрився 2022 року в будинку спортивно-просвітницького центру "Каменяр" у селі Нижнів з ініціативи місцевого ентузіаста відродження пам'яті про залізницю Дмитра Романишина.

Будівництво Галицької трансверсальної залізниці довжиною 768 кілометрів розпочалося 1871 року. 15 листопада 1884 року перший потяг вирушив новозбудованою гілкою Станиславів – Гусятин, зокрема мостом через Дністер у Нижневі. У час Другої світової війни залізниця була зруйнована нацистами і відтоді не відбудовувалася, але її залишки подекуди збереглися.

В експозиції музею Галицької трансверсальної залізниці представлено кілька десятків автентичних експонатів, серед яких фрагмент австрійської рельси, залізничний ліхтар, інші інстументи та побутові речі залізничників.

Також представлена зброя часів Першої світової війни, старі газети, грошові банкноти, картини на залізничну тематику та світлини.

На місці пролягання залізниці у Нижневі встановлено пам'ятний знак.

Музей етнографії просто неба знаходиться в Крилосі на території стародавнього городища, на першій лінії оборонних валів.

Острівець народної архітектури знайомить відвідувачів із побутом мешканців Прикарпаття ХVІІ-ХХ сторічь.

На території 4,5 гектари представлені традиційні житла чотирьох етнографічних районів: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Наразі тут зібрано 11 оригінальних пам'яток народної архітектури, в інтер'єрах яких експонуються старовинні предмети побуту.

Музей етнографії та побуту Тлумаччини розміщується у Народному домі міста Тлумач (зараз це Центр культури та дозвілля Тлумацької міської ради).

Музей відкрито 1981 року.

Експозиція у двох залах розповідає про природу регіону, знайомить із його багатою історією – від залізного віку до сучасності. У музеї представлений народний одяг, вишивка, писанки, картини місцевих художників, старовинні верстати та багато іншого.

Музей етнографії та побуту прикарпатського села Богрівка заснувала 2021 року вчителька Богрівської гімназії Галина Гоцанюк.

В етнографічній експозиції представлені старовинні побутові речі, зразки народної вишивки, реманент, старожитності села, вироби народних майстрів.

Зокрема, експонується діючий ткацький верстат, на якому відвідувачі можуть спробувати попрацювати.

Музей ікон в селі Помонята створюється з 2024 року в приміщенні Народного дому, що збудований у 1932 році коштом місцевої української громади. 

Село Помонята здавна відоме як центр іконопису, що особливо розвинувся під час радянських гонінь на церкву у другій половині XX століття. Ікони з Помонят були добре відомі в усій Галичині. Особливу популярність іконописна творчість помонятівців мала серед жителів Гуцульщини та Бойківщини. Ця традиція збереглася у менших масштабах і до сьогодні.

В експозиції буде представлена колекція помонятських ікон різних років, що зібрана місцевими мешканцями.

Музей історії міста Тисмениця імені Степана Гаврилюка розміщений в історичній двоповерховій будівлі 1902 року неподалік центру міста.

У першій залі представлені археологічні знахідки з Тисменицького городища та макет старої Тисмениці. Друга зала хутряному виробництву, якому місто завдячує своєю славою. Тут можна побачити вироби з хутра різних епох, знаряддя праці. Третя зала використовується для змінних виставок.

Зразковий народний історико-краєзнавчий музей села Бортники розташовується у приміщенні Бортниківської гімназії, працює з 1992 року. У шести кімнатах на двох поверхах налічується близько 5000 експонатів.

Насамперед відвідувачі потрапляють у зал-світлицю, в якому відтворено інтер’єр старовинної селянської хати під солом'яною стріхою. Тут експонуються старовинні меблі, ікони, посуд та інші побутові речі, що відображають давнє життя селян. Представлені археологічні знахідки різних епох, матеріали про політичне та соціальне життя Прикарпаття часів визвольної боротьби.

На другому поверсі можна побачити виставку предметів сакрального мистецтва, експозицію про видатних вихідців із села, добірку виробів народного мистецтва.

Екскурсії проводять школярі. Відвідувачам також пропонують майстеркласи з бортництва та виготовлення сувенірних ангеликів.

Народний музей етнографії та побуту села Саджава створений у 1989 році з ініціативи місцевих освітян. Зараз експозиція розміщується у дев'яти залах окремого будинку навпроти Саджавського ліцею.

Понад 4000 експонатів розповідають про історію виникнення та розвитку села Саджава, знайомлять з давніми традиціями та обрядами селян, представляють сільські промисли і творчість народних умільців.

Відтворено інтер'єр старовинної сільської хати з пічкою, ліжком, скринею та предметами побуту. Представлено добірку землеробських знарядь праці, реманент для упрягання коней і худоби.

В колекції музичних інструментів: сопілка, скрипка, цимбали, бубон, ситко, мандоліна, бандура, гітара, губна гармошка, баян, перше радіо, грамофон.

Окрема експозиція присвячена дитячим іграшкам кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Національний природний парк "Синьогора" створено Указом Президента України в 2009 році шляхом реорганізації державної "Резиденції "Синьогора" з метою збереження та відтворення унікальних природних комплексів Прикарпаття.

Розкішна державна резиденція "Синьогора" була створена для президента України Леоніда Кучми в 2001 році на базі старого відомчого санаторію. Загальна площа приміщень сягає 5 тисяч квадратних метрів. Три поверхи та підземні приміщення зі SPA-комплексом, фойє із зеленими колонами та мармуровою підлогою, триповерхова бібліотека з галереями, масивні люстри та каміни. На території - ставки та вертолітний майданчик.

Резиденція призначалася для самітів та зустрічей на найвищому рівні, а також відпочинку перших осіб. Окрім українських президентів, тут бували лідери інших країн: Єльцин, Кваснєвський, Саакашвілі.

В даний час резиденція залишається режимним об'єктом, але за попередніми заявками доступна для огляду, проводяться оглядові екскурсії.

Територія Національного природного парку "Синьогора" відкрита для відвідувачів. Наразі пропонуються пішоходні та автоекскурсії парком, облаштовані зони відпочинку.

Палацово-парковий комплекс у Більшівцях був закладений у ХІХ столітті родом Кшечуновичів на місці старого оборонного замку Казановських.

Наприкінці Першої світової війни садибний будинок був повністю зруйнований, і в 1927-1929 роках Корнель Кшечунович збудував замість нього новий палац у стилі неоренесансу з елементами класицизму. Фасад прикрашений портиком із чотирма колонами. Особливо вражає парковий фасад із двома бічними вежами. Розкішні сходи від нього спускається до парку з фонтаном.

Наразі у колишньому палаці Кшечуновичів розміщується Більшівцівська міська лікарня.

Пам'ятник Адамові Міцкевичу в Івано-Франківську - один з двох пам'ятників видатному польському поету, встановленим в Україні до сторіччя від дня його народження (другий знаходиться у Львові).

Спочатку фігура була витісана з рожевого мармуру, мала висоту 2,3 метри. На постаменті польською мовою були вибиті слова: "Адамові Міцкевичу в століття від дня народження - громадяни міста Станіславова. 1898 рік".

Під час Першої світової війни пам'ятник було пошкоджено. У 1930 році було встановлено нову фігуру, цього разу відлиту з бронзи. Польську дошку замінили на нову: "Адам Міцкевич, 1798-1855". У такому вигляді пам'ятник зберігся донині.

Парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка в Івано-Франківську відкрито в 1946 році на території маєтку барона Ромашкана.

Навколо маєтку на площі 22 гектари була діброва, в якій колись любили полювати Потоцькі. Наприкінці ХІХ століття територію почали окультурювати, проклали алеї, згодом викопали низку каскадних ставків. За радянських часів територію кілька разів переплановували. Тут встановили невеликий бюст Шевченка, який досі є єдиним пам'ятником Кобзарю в Івано-Франківську.

Збереглися два ставки. На одному з них, який називають "Лебединим озером", створено острівець із будиночком для лебедів та качок (місцеві мешканці на вихідних приходять їх підгодувати).

Також тут знаходиться парк атракціонів.

У 2010 році до дня міста встановлено "Камінь кохання", привезений з Кани, невеликого містечка в Галілеї, де Ісус благословив молодят. За легендою, це місце вважається щасливим для закоханих: тут призначають побачення, освідчуються в коханні та фотографуються у день весілля.