Пам'ятки Київської області

Хоральна (центральна) синагога збудована в XIX сторіччі коштом єврейської громади міста Біла Церква. Будівля виконана у стилі еклектики.

У віці 16 років тут почав свій шлях кантора Пінхас Мінковський, про якого писав Бабель в одному зі своїх оповідань про Беню Крика: "Похорон Йосипа буде за першим розрядом: шість коней, як шість левів, дві колісниці з вінками, хор із Бродської синагоги, сам Мінковський прийде відспівувати покійного вашого сина".

За радянських часів синагогу було закрито, зараз будівля належить технолого-економічному коледжу Білоцерківського національного аграрного університету.

Борщагівський храм Казанської ікони Божої Матері "Живоносне Джерело" заснований в середині XVII сторіччя, одразу після заснування села Братська Борщагівка (нинішній район Києва) на землях, подарованих Київському Братському Богоявленському монастирю козацьким гетьманом Іваном Петражицьким-Кулагою.

Головною святинею був чудотворний образ Божої Матері Борщагівської, за легендою знайдений сліпим ченцем поруч із старовинним колодязем.

Нинішня кам'яна будівля церкви Живоносного Джерела у псевдовізантійському стилі споруджена у 1872 році. Храм хрестоподібний у плані, п'ятиголовий, з великим центральним куполом та триярусною дзвіницею. Пізніше були прибудовані два бічні притвори.

За радянських часів храм був закритий, використовувався як зерносховище. В 2002 році відроджений храм Казанської ікони Божої Матері "Живоносне Джерело" освятив Патріарх Київський та всієї Русі Філарет.

Дерев'яний храм святого великомученика Димитрія Солунського є центральною спорудою етнографічного комплексу "Українське село".

Храм заснований коштом народного депутата Володимира Бондаренка на місці, де в 2004 році на нього було скоєно невдалий замах – його автомобіль закидали пляшками з горючою сумішшю. Будівництво було завершено в 2007 році.

Храм збудований із циліндричного зрубу у вигляді восьмикутної ротонди. Інтер'єр прикрашає різьблений іконостас у стилі українського бароко. При храмі діє парафіяльна школа.

Храм Святого Георгія Побідоносця на Замковій горі у Білій Церкві відновлено в 2013 році практично на тому ж місці, де в 1032 році князь Ярослав Мудрий заклав перший храм та дитинець міста Юр'єва.

За легендою, білокам'яна церква, що збереглася після монголо-татарської навали, дала місту нинішню назву. У литовсько-польські часи на місці дитинця було споруджено замок, церкву було розібрано. Її фундаменти виявив у 1980-х роках археолог Руслан Орлов.

Відновлення храму Святого Георгія було ініційовано в 2011 році Благодійним фондом Костянтина Єфименка. Проєкт розробив архітектор В’ячеслав Міщенко, ґрунтуючись на плані виявлених археологами фундаментів та зовнішнього вигляду типових давньоруських храмів XI-XIII сторічь. У підвалах планується відкриття музею Замкової гори з експозицією знахідок, зроблених під час будівництва. Оригінальні фундаменти, що збереглися, будуть накриті скляним павільйоном.

Поруч встановлено пам'ятник Ярославу Мудрому.

Хутір Млинок виник неподалік Веприка в XVII-XVIII сторіччі, коли мірошник Дем'ян Цукренко поставив тут водяний млин на річці Кирша при її впадінні в Ірпінь.

Проте поселення на цьому місці існували з найдавніших часів, починаючи з неоліту (XII-X сторіччя до нашої ери), про що свідчать археологічні знахідки. Збереглися укріплення пізнішого скіфського городища VI-V сторічь до нашої ери. Вал довжиною 1,5 кілометри, висотою 5 метрів, шириною до 25 метрів з ровом глибиною 2 метри захищає площу близько 40 гектарів. Це одне із найбільших скіфських городищ на Кевщині. У розрізі вал можна побачити прямо на під'їзді до хутора, поруч із оригінальними дерев'яними воротами та сторожовою вежею.

На березі водосховища споруджено каплицю Нерукотворного Образу Ісуса Христа та Феодорівської Ікони Божої Матері.

Приватний етнографічний комплекс "Хутір Савки" в Нових Петрівцях включає дві справжні старовинні українські садиби: хату заможного селянина 1786 року та будинок пана 1854 року.

Перша стоїть на своєму місці вже понад двісті років, друга перевезена із села Мелені, що на Житомирщині. Тут є криниця, льох, господарський двір із клунею та кузнею. У ході екскурсії відвідувачам пропонують власноруч змолоти борошно за допомогою кам'яних жорен, попрацювати в кузні, поспостерігати за роботою майстрів народних промислів.

Після екскурсії можна скуштувати найкращих страв народної української кухні, приготовлених у дров'яній печі за старовинними рецептами. Професійний фольклорний колектив виконує народну музику.

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України створений 1966 року за сприяння голови правління Спілки письменників України Олеся Гончара.

Розташовується в історичній будівлі Бурси Софійського монастиря (1763-1767 роки), на території Національного заповідника "Софія Київська". 

У фондах архіву-музею зберігаються документи з літератури, мистецтва й культури України XVIII–XX століть, біографічні та епістолярні матеріали, рукописи творів, графічні праці та світлини багатьох українських письменників, художників, композиторів, діячів театру та кіно. Деякі з цих матеріалів представлені в експозиційних залах музею. 

Особливий інтерес становлять відтворені інтер'єри робочих кабінетів з особистими речами видатних діячів української культури. Серед них мемтріальні кабінети кінорежисера Олександра Довженка, письменників Юрія Яновського, Михайла Стельмаха, Івана Микитенка, поета Андрія Малишка, художника Миколи Глущенка. 

При державному архіві-музеї працює читальний зал, де можна замовити для ознайомлення архівні документи.

Відділом Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України є музей "Літературно-мистецькі Плюти" на околиці Києва.

Київ-Пасажирський – головна пасажирська залізнична станція Києва. Належить до Центральної залізниці, що діє з 1860-х років. Складається зі старого Центрального, нового Південного та Приміського залізничних вокзалів. В безпосередній близькості від Приміського вокзалу розташована станція метро "Вокзальна".

Закладка центральної будівлі відбулася в 1927 році на місці старого вокзалу, спорудженого у формі англійської готики в 1868-1870 роках. Перша черга почала працювати в 1932 році.

Під час Другої світової війни вокзал було частково зруйновано, а після війни - відновлено. У 1954-1955 роках були прокладені пішохідні тунелі від Вокзальної площі до платформ, у 1967-1969 роках споруджено навіс над першою платформою, а два первісні переходи на рівні другого поверху замінено великою залою очікування з виходами на платформи.

Вокзал розраховувався на 72 пари поїздів та 40 тисяч пасажирів на добу. Основний об'єм має загальну симетричну композицію, у центрі якої – вестибюль відправлення площею понад 1200 квадратних метрів і висотою 32 метри.

У 2001 році було проведено генеральну реконструкцію вокзалу, в ході якої було оновлено фасад центральної будівлі, а вестибюль став значно просторішим. Його стіни обробили гранітом та мармуром різних кольорів, а під склепіннями виклали панно з краєвидами історичних пам'яток столиці. Біля центрального входу встановили великий ескалатор, який доставляє пасажирів на другий поверх. Тоді ж було зведено простору семиповерхову будівлю Південного вокзалу, яка вважається одним із найкрасивіших залізничних терміналів у Східній Європі.

Дерев'яну церкву апостола Іоанна Богослова в Розкопанцях під Богуславом збудовано в 1884 році.

Класичний український триверхий храм. В інтер'єрі зберігся розпис ХІХ століття. Гармонічно розвинена композиція будівлі, майстерно виконані деталі ставлять пам'ятку у низку цікавих зразків української дерев'яної архітектури ХІХ століття.

На церковному подір'ї є надгробок із фотографією молодої жінки та написом: "Хай буде твоя свята воля. Ганна Савельївна Цюрупа, померла 29 січня 1910 року на 23-му році життя".

Історія церкви Святого Архангела Михаїла в Шандрі бере початок із 1755 року, коли тут збудували дерев'яний греко-католицький храм.

У 1768 році, під час Коліївщини, священик Андрій Кущевич підтримав гайдамаків та прийняв православ'я, за що був страчений.

В 1811 році дерев'яна Михайлівська церква згоріла. На її місці за 20 років заклали нинішню - кам'яну.

Церква Архангела Михаїла хрестоподібна у плані, має один великий купол на восьмигранному барабані та прибудовану дзвіницю. З пагорба, де стоїть церква, відкриваються чудові краєвиди: з одного боку глибока балка, з іншого - долина річки Шевелюха з оброслим очеретами та вербами ставком.

Дерев'яна церква Архістратига Михаїла збудована в Лукашах у 1892-1896 роках на місці старої Михайлівської церкви, відомої з XVII сторіччя.

П'ятикупальний храм має типову для тих часів архітектуру.

В 1931 році більшовики закрили церкву, приміщення використовували як зерносховище. Під час німецької окупації богослужіння було відновлено, і з того часу храм не закривався.

Парафія Святого архистратига Михаїла належить до Православної церкви України.

Церква Воздвиження Хреста Господнього був побудований в селі Любимівка в 1858 році коштом поміщика Лукомського за типовим проєктом архітектора Костянтина Тона.

До сьогодні Хрестовоздвиженська церква збереглася практично в первозданному вигляді. На території храму знаходиться могила відомого історика та краєзнавця Лаврентія Похилевича, автора книги "Сказання про населені місцевості Київської губернії".

У храмі зберігається ікона Святого Архістратига Михаїла, написана на початку XX століття на згадку про явлення святого мешканцям сусіднього села Рови.

Церква Воздвиження Хреста Господнього є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього на Подолі у Києві закладена в 1746-1748 ppках київськими ремісниками, які мешкали у слободі Гончарі-Кожем'яки (нинішній мікрорайон "Воздвиженка").

Перший храм був дерев'яний. У 1811 році на його місці почали будувати нинішню дворівневу Хрестовоздвиженську церкву. Нижній теплий храм був освячений в ім'я Михаїла Архангела. Верхній поверх освятили в 1841 році в ім'я Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

У цій церкві в 1891 році був охрещений майбутній письменник Михаїл Булгаков.

Наразі Хрестовоздвиженська церква належить до УПЦ московського патріархату.

Церква Вознесіння Господнього у Лук'янівці - дерев'яний храм з одним сферичним куполом та дзвіницею над притвором.

Заснована в 1758 році, у нинішньому вигляді відбудована в 1879 році. Згідно з церковними документами, першим настоятелем церкви став священик Григорій Фаворський.

З 1930 по 1941 рік Вознесенську церкву було закрито радянською владою. Під час німецької окупації у лук'янівській церкві став служити протоієрей Ігнатій Туне, який помер у 1946 році та похований біля церкви. З того часу Вознесенська церква залишалася чинною.

Російсько-українська війна

25 березня 2022 року, о 4-й годині ранку, після звільнення села Збройними силами України від російських загарбників, останні вщент зруйнували храм - російський танк чотирма пострілами цілеспрямовано розстріляв церкву Вознесіння Господнього.

Купол та ікони Вознесенської церкви стали експонатами Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Парафіяльний храм Воскресіння Христового розташований в Києві поряд з територією Києво-Печерської лаври, у Старій Печерській фортеці.

Побудований в 1698 році коштом козацького полковника Костянтина Мокієвського в формах українського бароко. Дзвіниця прибудована в 1860-1862 роках.

У радянські часи його закрили, використовували як архівосховище, згодом - приміщення реставраційних майстерень. В 1978-1985 роках було проведено реставрацію з відновленням автентичних архітектурних форм. Збережено й реставровано старі розписи в інтер’єрі.

З листопада 1991 року в Воскресенській церкві відновилися богослужіння. Нині церква відома як "Афганська", оскільки належить громаді УПЦ, яка складається з сімей загиблих ветеранів Афганістану (у сквері встановлено пам'ятник афганцям).