Пам'ятки Полтавської області

Родова усипальниця родини Закревських у незвичайних формах єгипетської піраміди побудована в Березовій Рудці в кінці ХІХ століття відомим юристом Гнатом Закревським, який перебував на службі у імператора Олександра III, був членом масонської ложі та захоплювався єгипетською культурою. За однією з версій він також був послом росії в Єгипті.

Збудована ним каплиця-мавзолей над могилою предків, швидше за все, має таємний символічний зміст. У похоронній споруді поєднувалися класичні форми єгипетської піраміди та язичницька атрибутика із православними символами. Так, вхід у каплицю "охороняла" привезена Закревським із Єгипту статуя богині Ісіди, а на портику над входом розташовувався православний хрест. По центру залу знаходився православний вівтар із великим кам'яним хрестом.

Сам Гнат Закревський помер у 1906 році в Єгипті, його забальзамоване тіло було доставлене до Березової Рудки та поховано в мавзолеї.

Березоворудська піраміда є одним із трьох пірамідальних храмів на території України. За радянської влади каплиця була осквернена та розграбована, зараз споруда у поганому стані.

Ярмарок у селі Великі Сорочинці регулярно проводиться з ХІХ сторіччя. Сорочинський ярмарок прославився завдяки творам Миколи Гоголя.

На рубежі XIX-XX століть ярмарок у селі проводився по п'ять разів на рік. Ярмарок був закритий у 20-х роках XX століття, проте відроджений у 1966 році. Нині на Національний Сорочинський ярмарок щорічно з'їжджаються представники різних виробничих підприємств із усіх куточків України, пропонуючи відвідувачам свій товар. В останні роки обладнано фольклорно-етнографічну частину, де продаються сувеніри та вироби народних промислів найкращих майстрів України.

Сорочинський ярмарок відбувається у передостанній тиждень серпня кожного року. В решту часу можна оглянути поле Сорочинського ярмарку з макетами хат, вітряків та інших традиційних дерев'яних споруд.

Полтавський художній музей розміщено в новій будівлі Галереї мистецтв (1999 рік побудови; архітектор Юрій Олійник).

Першу в Полтаві картинну галерею започаткував у 1919 році український вчений-археолог Михайло Рудинський на основі подарованої йому колекції художника-передвижника Миколи Ярошенка. Серед 100 живописних творів були роботи Івана Шишкіна, Василя Полєнова, Володимира Маковського, Іллі Репіна, Василя Максимова та інших. До зібрання були включені художні цінності з націоналізованих маєтків Кочубеїв (Диканька), Ґалаґанів (Сокиринці), Капністів (Обухівка), Репніних (Яготин).

Колекція західноєвропейського живопису включає унікальні твори Джованні Тьєполо, Пітера Пауля Рубенса, Мельхіора де Хондекутера, Адріана ван Остаде, Елізабет Віже-Лебрен, Карла Петерса та інших.

Тривалий час Полтавський художній музей розташовувався в колишньому особняку поміщика Болюбаша (1912 рік), проте через аварійний стан приміщення в 2000 році змушений був переїхати на теперішнє місце.

Полтавський Просвітницький Будинок імені Миколи Гоголя збудовано в 1901 році за проєктом академіка Олексія Трамбицького, петербурзького архітектора Дирекції імператорських театрів.

Театральний будинок виконано в стилі неоренесансу. Прямокутний у плані зал для глядачів на 1100 місць з балконами та ложами, оркестровою ямою та компактною сценічною коробкою нагадували в мініатюрі сцену знаменитого міланського театру Ла Скала.

Під час Другої світової війни театр був зруйнований, у повоєнні роки відновлений у початкових архітектурних формах та пристосований під кінотеатр "Wizoria Колос" (зараз 3D-кінотеатр).

Тріумфальна арка в Диканьці - визитівка селища, єдина цивільна споруда садиби родини Кочубеїв, що збереглася.

Парадний в'їзд у маєток був оформлений класичною тріумфальною аркою на честь прибуття в Диканьку імператора Олександра I, близьким соратником якого був князь Віктор Кочубей.

Тріумфальна арка збудована архітектором Луїджі Рускою на згадку про перемогу над Наполеоном в 1812 році, була прикрашена мідними барельєфами з батальними сценами.

Гранітна скеля на березі Дніпра в Кременчуці - геологічна пам'ятка природи та старовинний геодезичний знак.

До середини XX століття використовувався як репер - знак, що закріплює точку земної поверхні, висота якої щодо вихідної рівняної поверхні визначена шляхом нівелювання.

Скеля є виходом сірих біотит-плагіоклазових магматитів віком 2,5-3 мільйрдів років. Її також називають гранітним реєстром.

На скелі, що височіє на 5-6 метрів над рівнем річки, нанесено позначки найбільших рівня води під час повеней на Дніпрі починаючи з ХVIII століття. Ці повені сталися в 1789, 1820, 1845, 1877, 1888, 1889, 1895, 1945 роках.

З 1970 року гранітний репер є пам'яткою природи місцевого значення.

Розкішна будівля жіночого єпархіального училища прикрашає центр міста Лубни.

Будівля збудована в 1907 році за проєктом відомого архітектора, академіка архітектури Олексія Бекетова коштом свічкового заводу єпархії. Училище розпочало роботу наступного року.

Нині це Гімназія імені Василя Барки Лубенської міської ради.

Пирятинський народний краєзнавчий музей засновано в 1967 році.

Музей розташований в одній з перших кам'яних житлових будівель Пирятина - будинку одного з місцевих поміщиків.

Експозиція музею розміщена в шести кімнатах та висвітлює історію краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлено етнографічну колекцію, а також експонати, що відтворюють життя та побут пирятинського козацтва.

Абазівський сільський краєзнавчий музей з 2012 року розташовується в залі очікування залізничної станції "Абазівка".

Експозиція оформлена у вигляди широкоформатних банерів. Її розділи присвячені видатним уродженцям села, радянському періоду роботи обласної насінневої станції, а також долям абазівців, які брали участь у радянській війні в Афганістані та ліквідації наслідків наслідків Чорнобильської катастрофи.

Стіни станції також прикрашають картини, подаровані полтавським художником-шістдесятником Олександром Глушаченком.

Білицький краєзнавчий музей заснований у 1972 році як народний музей історії та художньо-ужиткового мистецтва селища Білики. У 2021 року до його складу була включена частина експозиції колишнього літературно-меморіального музею угорського письменника і більшовика Мате Залки.

Музей розташовується у колишньому будинку священика, збудованого 1905 року в центрі селища Білики. У 1921 році в цьому будинку короткий час мешкав отаман Нестор Махно. За радянської влади у будинку розташовувалася сільська рада.

В історичній частині експозиції представлені археологічні матеріали, знайдені на території селища та околиць, етнографічна колекція виробів ужиткового мистецтва, матеріали про історію села та його видатних мешканців. Експонуються зібрання картин та скульптур місцевих художників, макети пам'ятників, встановлених у селищі.

Співробітники Білицького краєзнавчого музею проводять оглядові екскурсії валами козацьких фортець Біликів та Сокілки, а також на руїни маєтку Жевахових, де в радянські часи функціонував санаторій.

Більський краєзнавчий музей розташований у сільському будинку культури.

Основна експозиція присвячена скіфському періоду в історії краю на основі археологічних матеріалів Більського городища – найбільшого у Східній Європі городища скіфської епохи.

Також у музеї можна отримати інформацію про розвиток краю за часів козацтва. Під нинішньою назвою село було засноване у XV столітті князем Більським. Згодом воно розрослося і стало сотненим містечком, яке входило до рангового володіння Богдана Хмельницького.

В музеї є дані про кількість та склад сільського населення в різні часи, розповідається про ремесла, якими займалися жителі Більська.

Дуже багата експозиція відділу Другої Світової війни.

Перша Благовіщенська церква в Лохвиці була збудована в 1740 році.

Після того як дерев'яний храм згорів, на тому ж місці у 1800 році була зведена нова кам'яна церква у формах класицизму з елементами руського стилю.

За радянських часів був знищений купол, приміщення використовувалося як краєзнавчий музей.

Нині Благовіщенська церква – діючий храм УПЦ московського патріархату.

Будинок купця Воздвиженського (Воздвиженка) у Зінькові до більшовицького перевороту 1917 року служив приміщенням дворянського зібрання.

Воздвиженський був сином бідного зіньківського міщанина, який торгував дьогтем. Завдяки своєму підприємницькому таланту він став відомим промисловцем: збудував цегельний завод, олійниці, млин. Згодом став споруджувати багатоповерхові будинки у Зінькові.

Оригінальна будівля в стилі раннього романтичного модерну з елементами неоготики побудована в 1897 році. Зараз це гуртожиток.

Великобагачанський селищний краєзнавчий музей розташований в одноповерховому будинку в центрі Великої Багачки.

Експозиція розповідає про історію краю від найдавніших часів до сучасності, зокрема про заснування селища у козацькі часи та участь козаків Богачанської сотні у тогочасних війнах.

Перед музеєм встановлена радянська дивізійна гармата Д-44 післявоєнного виробництва, а на подвір'ї – німецька гармата від протитанкової самохідної артилерійської установки Marder II.

Історико-краєзнавчий музей міста Гадяч відкрився у 2012 році у спеціально збудованому приміщенні оригінальної архітектури, яке розташоване в історичній частині міста, неподалік від місця, де колись була садиба Драгоманових. До того в Гадячі з 1951 року існував районний історико-краєзнавчий музей, але у 1990-х роках він закрився, експозиція була розформована.

Нинішня експозиція налічує близько 2 тисяч експонатів, що розповідають про історію краю, видатних діячів, життя і творчість яких пов'язана з Гадяччиною. Зокрема, представлена велика етнографічна колекція. Історичний розділ розповідає про часи Гетьманщини, про заснування та розвиток міста від давнини до наших днів.

Кімната "Берегині Драгоманівського роду" присвячена Ларисі Петрівні і Ользі Петрівні Косач та висвітлює історію роду Драгоманових-Косачів. Серед експонатів – оригінальні меблі з вітальні будинку Драгоманових, власноручна вишивка Лесі Українки та статуетка "Єгиптянка", привезена письменницею з Єгипту.

Поруч із музеєм облаштоване етнотноподвір'я зі стилізованою сільською коморою, яке використовується як етнографічна фотолокація. В музейній крамничці можна придбати різноманітні сувеніри, а також медово-імбирні пряниками крафтового виробництва.