Пам'ятки Полтавської області

Градизький придорожній рибний ринок стихійно склався навпроти автостанції селища Градизьк на трасі Н-08 Київ – Дніпро завдяки розвиненому рибному промислу на Кременчуцькому водосховищі.

На градизькому ринку продають свіжу, сушену, в'ялену та копчену дніпровську рибу: судак, лящ, сом, щука та інша.

Палацово-парковий комплекс у Березовій Рудці споруджений у 1838 році поміщиком Платоном Закревським, істориком та етнографом.

Палац у стилі необароко побудований за проєктом архітектора Євгена Червінського на місці згорілого дерев'яного будинку XVIII століття.

Садиба Закревських складається з елегантного двоповерхового палацу з видовою терасою та двома еркерами, двох одноповерхових флігелів та великого парку (45 гектарів), що налічує понад 40 видів дерев та чагарників.

У 1840-ті роки брати Віктор та Платон Закревські неодноразово приймали в гостях поета та художника Тараса Шевченка. Тут він почав писати поему "Кавказ", а також намалював портрети Закревських. Вважається, що Шевченко був таємно закоханий у дружину Платона Закревського Ганну, присвятивши їй вірш "Якби зустрілися ми знову", який став знаменитим романсом.

З радянських часів у садибі Закревських розміщується аграрний технікум. На центральній клумбі встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

В одному з флігелів працює історико-краєзнавчий музей, в якому представлені фотографії та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги та картини.

Співробітники проводять екскурсії по палацу, парку та до піраміди-усипальниці Закревських.

Чорнухинський літературно-меморіальний музей-садиба Григорія Сковороди розташований на батьківщині видатного українського філософа, просвітителя та поета - в селищі Чорнухи на Полтавщині.

До складу музейного комплексу входять музей Григорія Сковороди, "Сад божественних пісень" та безпосередньо меморіальна садиба батьків Григорія Сковороди – малоземельного козака Савви Сковороди та його дружини Пелагеї. Саме тут в 1722 році народився їх син Григорій - майбутній поет, філософ і просвітитель. У 1734 році він вирушив з Чорнух на навчання до Києво-Могилянської академії, звідки потрапив до Петербурга, а потім у тривалу подорож країнами Європи. На батьківщину повернувся в 1750 році, але вже не застав батьків у живих.

В центрі садиби знаходиться хата під солом'яним дахом, де представлені предмети сільського побуту ХVIII-ХIХ століть. Велика експозиція присвячена життю та роботі філософа.

Свято-Миколаївська церква в Диканьці - родовий храм-усипальниця родини Кочубеїв.

Церква збудована в 1794 році графом Віктором Кочубеєм на території графської садиби, на місці старої дерев'яної церкви XVII сторіччя. За легендою, на цьому місці знаходився пень, на якому з'явилася ікона Миколи Чудотворця. Перед цим образм молилася за здоров'я майбутнього сина мати Миколи Гоголя, на його честь дала ім'я дитині.

При спорудженні Миколаївської церкви архітектор Микола Львов використав стиль моравських храмів-ротонд. Внутрішній об'єм перекритий складною системою подвійного куполу з пелюстками скляних рам, які на літо відкриваються. Коли співають певчі на хорах, здається, що звук лунає з неба. Також унікальна система повітряного опалення та провітрювання приміщень.

Зберігся іконостас із мореного дуба, фрагменти оригінального розпису. Надбрамна дзвіниця виконана у стилі, характерному для католицьких храмів.

В підвалі Миколаївської церкви знаходиться склеп з оригінальними саркофагами, в яких спочивають кілька поколінь Кочубеїв.

За радянських часів у приміщенні відкрили музей атеїзму. Нині Миколаївський храм чинний, використовується громадою УПЦ московського патріархату.

Неподалік церкви ростуть Кочубеївські дуби віком 800 років, висаджені на в'їзді до колишнього княжого маєтку з боку Полтави.

Бузковий гай на околиці Диканьки заклав у 1822 році господар цих земель князь Віктор Кочубей на місці глиняного кар'єру, де добувалась сировина для його цегельного заводу.

За легендою, Кочубей створив це квіткове диво, щоб порадувати свою невиліковно хвору доньку Ганну. Саджанці бузку 40 сортів було привезено до Диканьки з різних країн світу.

Зараз бузковий гай знаходиться під охороною регіонального ландшафтного парку "Диканський". На сьогоднішній день збереглося всього 5 сортів бузку, але завдяки великій площі гаю (2,5 гектари) його називають найбільшим у світі.

Щовесни, під час цвітіння бузку, Диканька стає місцем туристичного паломництва. Щорічно в середині травня проходить традиційне свято "Пісні Бузкового гаю".

Старовинна вежа Стороженка у Великій Кручі - єдина оригінальна споруда садиби родини Стороженка, яка жила в селі в XIX столітті, що збереглася.

За радянських часів решту садибних споруд було знищено.

Зараз на території садиби розташований автокемпінг із готелем та рестораном. Вежа Стороженка використовується як банкетна зала.

Краєзнавчий музей у Великих Сорочинцях створений у 2008 році на базі Великосорочинського народного музею.

Розташований у двоповерховій будівлі колишньої дитячої бібліотеки, до якої прибудована різьблена дерев'яна веранда.

Музей висвітлює історію всього Миргородського краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлені знаряддя праці XVIII-XIX століть, український одяг та предмети побуту, макет будинку українського селянина XIX століття, а також унікальний макет Великосорочинської Спасо-Преображенської церкви XVIII століття, родової усипальниці гетьмана Лівобережної України Данила Апостола, що знаходиться неподалік.

Тридцятиметрова водонапірна вежа з орнаментною окантовкою у верхній частині – візитна картка Пирятина.

Споруджена в 1951 році на трасі Київ-Полтава поряд з автостанцією "Пирятин-1". АЗС, що розташована поруч, у 1960-х роках стала знімальним майданчиком популярної кінокомедії "Королева бензоколонки" Київської кіностудії імені Олександра Довженка за сценарієм письменника-гумориста з Полтавщини Петра Лубенського, завдяки чому Пирятинська вежа прославилася на всю країну.

В даний час водонапірна вежа не використовується за призначенням. На місці старої АЗС тепер знаходиться сучасний заправний комплекс, кафе, мотель та придорожній базар. У будівлі автостанції працює кафе-музей "Королева бензоколонки", в якому, за легендою, відбувалися зйомки епізодів у буфеті.

Експозиція Диканського державного історико-краєзнавчого музею імені Дмитра Гармаша розміщена в 9 залах та налічує 8 тисяч експонатів.

Серед них - скриня Кочубеїв ручної роботи, що прикрашена химерним візерунком, і яка служила скарбницею в Троїцькій церкві. Скриню в XVIII столітті подарував генеральному судді Кочубею гетьман Іван Мазепа, але легенда приписує майстерну роботу над нею ковалю Вакулі, гоголівському герою з "Ночі перед Різдвом".

В Диканському краєзнавчому музеї можна побачити половецьку бабу, старовинний локомобіль (паровий трактор), посмертну маску Миколи Гоголя. Також представлені цінні знахідки зі скіфських поховань, предмети народного побуту, твори мистецтва місцевих майстрів.

Реалізується сувенірна продукція.

Співробітники краєзнавчого музею проводять екскурсії Диканькою.

Кочубеївські дуби у Диканьці – пам'ятка природи та історії.

Три дуби, що ростуть в ряд - це залишки великої дубової алеї, що прикрашала в'їзд до садиби Кочубеїв на стародавньому Полтавському шляху, прокладеному через Миколаївський ліс. Ще один дуб стоїть окремо, біля лісництва. Вік дерев близько 800 років, діаметр ствола 1,5-1,8 метри, висота 20-22 метри.

За легендою, дуби посаджені запорозьким генеральним писарем Василем Кочубеєм та полковником Іваном Іскрою в день народження Кочубея. Інша легенда розповідає про те, що під одним із цих дубів юна Мотря Кочубей, донька генерального писаря, зустрічалася зі своїм літнім коханим – гетьманом Іваном Мазепою.

Кочубеївські дуби оспівані поетом Пушкіним у поемі "Полтава".

Курортна зона в центрі Миргорода на річці Хорол.

Перші водолікарні, що використовують властивості відомої мінеральної води "Миргородська", почали з'являтися тут після 1915 року стараннями військового лікаря Івана Зубковського. Він використовував мінеральну воду для лікування захворювань органів травлення та опорно-рухового апарату.

Зараз на території курортного парку розміщені найкращі бальнеологічні санаторії міста, на березі річки обладнано пляж. Встановлено пам'ятник Іванові Зубковському.

Працює музей курорту "Миргород".

Перший в Україні літературно-меморіальний музей Миколи Гоголя відкрито у Великих Сорочинцях у відновленому будинку сорочинського лікаря Трохімовського, в якому в 1809 році народився майбутній письменник.

Ініціатором створення музею виступив артист Амвросій Бучма, який у 1929 році брав участь тут у зйомках фільму "Сорочинський ярмарок".

Під час Другої Світової війни будівля музею була зруйнована, реконструйована в 1951 році без збереження оригінального планування. Відновлено інтер'єри ХІХ століття.

В експозиції літературно-меморіальнлшл музею Миколи Гоголя – особисті речі письменника, перші видання його книг, документи, портрет роботи Іллі Репіна та інше.

Ставок у центрі міста, поряд з Успенською церквою, увічнений Миколою Гоголем як "Миргородська калюжа" у повісті "Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем".

У 2009 році, до 200-річного ювілею письменника, на набережній було відкрито пам'ятник Гоголю заввишки близько трьох метрів. Він став основою скульптурного комплексу, присвяченого героям гоголівських творів: Івану Івановичу з Іваном Никифоровичем, Хлєстакову, ковалю Вакулі та Оксані, незрівнянній Солосі, Пузатому Пацюкові, свині.

Будівля Миргородської міської думи у центрі міста споруджена у 1912 році. Архітектура у стилі модерн.

Нині у будівлі міської думи розташована Миргородська районна державна адміністрація.

Народний музей історії курорту "Миргород" відкрився в 1998 році на другому поверсі окремої будівлі на території санаторію "Хорол".

Експозиція присвячена історії здравниці та її засновнику, земському лікарю Іванові Зубковському, який ще в 1914 році першим оцінив лікувальні властивості мінеральної води "Миргородська". Це сталося після того, як з ініціативи міського управління у Миргороді розпочато буріння артезіанської свердловини для забезпечення міста водопровідною водою. Солонувата вода з джерела була визнана непридатною для пиття, проте Зубковський відіслав проби на аналіз, і виявилося, що за хімічною властивістю вода схожа на лікувальні мінеральні води джерел Баден-Бадена та Аахена.

В експозиції музею представлено макет першої миргородської водолікарні, що відкрилася в 1917 році (оригінальна будівля з вежею не збереглася).