Пам'ятки Бучанського району

Приватний ландшафтний парк сімейного відпочинку "Добропарк" відкрився 2020 року на околиці села Мотижин під Києвом.

Це один із найсучасніших дендрологічних парків України, створений відомим українським підприємцем і громадським діячем, керівником проєкту Folk Ukraine Ігорем Добруцьким.

На 300 гектарах рукотворних ландшафтів з пагорбами та озером Моне розташовуються плантації сезонних квітів, креативні квіткові фотозони, малі архітектурні форми та комплекс туристичного сервісу з рестораном і фудкортом.

Сезон "Добропарку" традиційно відкривається наприкінці квітня експозицією з мільйонів різнобарвних тюльпанів. Влітку тут відкриється сад петуній та бегоній, пізніше розцвітає "Лавандовий рай" площею 8 гектарів.

Проводяться різноманітні фестивалі та ярмарки, продається посадковий матеріал. На теріторії "Добропарку" можна орендувати котедж або намет у глемпінгу – комфортабельному кемпінгу з терасами і видом на озеро.

Інфраструктура "Добропарку" значно постраждала під час бойових дій навесні 2022 року, але парк продовжує приймати відвідувачів.

Водонапірна вежа та прилегла до неї будівля каретної в Шпитьках збудовані на початку XX століття.

Комплекс був частиною садиби Терещенка, яка не збереглася. На території садибного парку також залишився садибний льох.

Будинок творчості Спілки письменників України в Ірпені розташований на території колишньої дачі старости Київських купецьких зборів, дріжджового фабриканта Миколи Чоколова, на честь якого названо київський район Чоколівка.

Дача, побудована на початку ХХ століття в стилі неомодерну, нагадує казковий будиночок.

У 1936 році з ініціативи поета Івана Гончаренка на території дачі Чоколова було відкрито Будинок творчості "Ірпінь" Спільки письменників України. Тут працювали та відпочивали Олександр Довженко, Павло Тичина, Михайло Стельмах, Микола Бажан, Остап Вишня, Олесь Гончар, Максим Рильський та інші.

Міський парк створений у Бучі в 2011 році. Це один із наймолодших та наймальовничіших ландшафтних парків Київщини.

Бучанський міський парк в англійському стилі розкинувся на території площею 42 гектари. Біля входу відвідувачів зустрічають елегантна ротонда та величезний дуб. На території з озерами та фонтанами, акуратними доріжками та розкішними клумбами багато скульптур та інсталяцій.

Тут можна відвідати міні-зоопарк, скейт-парк, мотузковий парк, дитяче містечко, кафе-хатинку.

Історико-краєзнавчий музей міста Вишневе заснований з ініціативи місцевої краєзнавиці Катерини Середи, офіційний статус отримав у 2004 році.

Музей поки що не має постійного приміщення, частина експозиції тимчасово розміщена в будівлі РАЦСу. Зокрема, на другому поверсі експонується рояль фірми "Беккер", на якому грав видатний композитор Ігор Стравинський, коли приїжджав до Вишневого в гості до родини Мигаїв.

Земляні вали та оборонний рів збереглися дома літописного городища Бєлгород на березі річки. Ірпінь у нинішній Білогородці.

Місто Білгород було засноване 990 році київським князем Володимиром Великим як княжа резиденція і стало одним із ключових опорних пунктів оборони стародавнього Києва від набігів печенігів і половців.

За легендою, під час однієї із тривалих печенізьких облог білгородці викопали дві криниці, опустивши в одну з них бочку з киселем, в іншу - з медом, і запросили печенігів на переговори. Побачивши, що земля сама годує обложених, і вони можуть протриматися ще довго, печеніги вирішили зняти облогу.

У 991 році в Білгороді було закладено перший храм на честь Преображення Господнього, і незабаром у Білгороді було засновано єпископську кафедру. Пізніше було споруджено кафедральний собор Дванадцятьох апостолів, залишки якого виявили археологи.

Полчища Батия в 1240 році зруйнували Білгород.

Наразі вали городища можна побачити як на в'їзді до Білогородки з боку Києва, так і на виїзді перед мостом через Ірпінь.

За 100 метрів від пам'ятного знака біля підніжжя валу поруч із мостом можна побачити джерело, яке пов'язують із легендою про криниці.

Одна з найцікавіших споруд Київського укріпленого району (КиУР) – багатоярусний ДОТ 402, розташований на крутому березі річки Ірпінь.

ДОТ №402 побудований за індивідуальним проєктом і має три яруси: наземний (класичний з двома кулеметними казематами та входом), перший підземний та основний, нижній підземний ярус з розгалуженою системою підземних комунікацій довжиною 500 метрів.

12 липня 1941 року під час німецького наступу на Київ, після невдалої спроби одразу просунутися у напрямку Житомира, генерал фон Клейст, який командував групою армій "Південь", спробував прорватися на південь від Білогородки. Його частини зустрів 402-й ДОТ КиУР. Зазнавши значних втрат, німці відступили. Наступ агресорів був затриманий до відходу основних сил Червоної армії з Києва.

У ДОТі №402 відбувалися зйомки епізодів фільму "Штольня".

Етнографічний комплекс "Українське село" знаходиться на узліссі поряд із селом Бузова на Київщині.

Являє собою "живий скансен", де автентичні будівлі поєднані з інтерактивними атракціями. В експозиції просто неба представлені традиційні житлові та господарські будівлі з різних історико-етнографічних зон України.

Відвідувачів зустрічає діючий храм Святого Дмитра Солунського, з якого розпочалося створення комплексу. Під час екскурсії можна оглянути автентичні інтер'єри шести старовинних хат, перевезених з різних регіонів України: Гуцульщини, Півдня, Поділля, Полісся, Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини. А також відвідати гончарну майстерню, кузню та винокурню, пекарню тощо.

Особливу увагу дітей привертає міні-зоопарк із свійськими тваринами: вівцями, поросятами, кроликами. Усіх тварин можна погодувати, купивши корм у сувенірній крамниці. Там можна придбати різні вироби з натуральних матеріалів.

Для відпочинку, а також проведення свят та корпоративних заходів є альтанки з мангалами на ставку, трапезна на 130 осіб, конференц-зал, готель. За попередніми заявками, проводяться етно-тренінги.

Залізнична станція в Бучі була відкрита в 1901 році. З тих часів збереглася будівля вокзалу, який зараз є головною архітектурною пам'яткою міста.

Будівлю, побудовану в стилі еклектики з елементами романіки та готики, прикрашають вежі та арочні вікна, що робить його схожим на невеликий замок.

До сторіччя міста вокзал реставрували, а на його фасаді з цієї нагоди з'явилася пам'ятна табличка. На станції досі збереглася паровозна гідравлічна колонка, що діє, яка також є місцевим раритетом.

Ірпінський історико-краєзнавчий музей висвітлює історію міста Ірпеня та Ірпінської громади, знайомить із творчістю видатних земляків – художників, письменників, скульпторів, майстрів народного мистецтва. 

Музей засновано в 1977 році вчителем історії Олексієм Передерієм як краєзнавчий гурток місцевої школи. Офіційно міський музей в Ірпені було відкрито 1987 року, а за три роки він отримав нинішнє окреме приміщення.

Експозиція розміщена у чотирьох залах із сучасним мультимедійним оснащенням. Історичний розділ розповідає про становлення Ірпеня, зокрема, про Ірпінські дачі та залізницю, що дала життя місту. В другій залі можна дізнатися про найвідоміших митців міста, серед яких видатний кобзар Микола Будник, художники Матвій Донцов та Володимир Сидорук. Наявні рідкісні стародруки, колекція чорнильниць різних письменників, чиє життя і творчість були пов’язані з Ірпенем.

Окрема експозиція розповідає про події окупації Ірпеня російськими військами в лютому-березні 2022 року, коли будівля музею отримала пошкодження. Представлені докази злочинів армії Росії, особисті речі окупантів, простріляні предмети побуту місцевих мешканців, понівечені ікони, гільзи, снаряди та фрагменти військової техніки.

У виставковій залі проводяться персональні виставки, презентації, мистецькі заходи.

Закритий полігон для випробувань та демонстрації перспективного міського монорейкового транспорту, запропонованого столичній владі компанією "Капвей" у 2004 році, розташований на околиці Гостомелю неподалік Києва.

Спочатку капвей був 300-метровою естакадою з контактною рейкою на сталевих опорах, якою рухався пасажирський вагон на гумових колесах виробництва білоруського заводу "Белкомунмаш". Вагон на 150 місць міг розвинути швидкість до 100 кілометрів на годину. Через низку причин проєкт так і не був реалізований у Києві.

Наразі естакаду розібрано, але збереглася посадкова платформа з вагоном. Територія охороняється, проте для туристів можуть провести невеличку ексурсію.

Цвинтарна каплиця на честь Різдва Пресвятої Богородиці у Гнатівці поряд з Білогородкою збудована в 1905 році місцевим мешканцем Гвоздиком.

Протягом всього ХІХ століття і на початку ХХ-го більшість населення Гнатівки складали юдеї. Через малочисельність християнської громади у Гнатівці так і не побудували повноцінної церкви і її функції виконувала і продовжує виконувати цвинтарна каплиця Різдва Богородиці.

Під каплицею зберігся склеп, розграбований за радянських часів. Наразі каплиця відреставрована, проводяться служби.

В 2013 році на стіні церкви було урочисто встановлено меморіальну дошку на згадку про історичну подію, що відбулася у Гнатівці 9 лютого 1918 року. Цього дня у Гнатівці, під керівництвом виконувача обов’язків військового міністра Олександра Жуківського, відбулося переформування всіх наявних військ в Окремий Запорізький загін – так було сформовано перше регулярне збройне формування Української Народної Республіки.

Кіностудія "Вікторія" під Києвом - це одна з найбільших у країні та найсучасніших кіностудій, яка займається розробкою, виробництвом та постпродакшном кіно та телепроєктів.

Знімальне містечко кіностудії на території 36 гектарів знаходиться на околиці села Гурівщина за 15 кілометрів від Києва. Тут розміщені масштабні натурні майданчики: "Село", "Старе місто", "В'язниця", "Озеро", "Річка", "Поле". Також є знімальні павільйони, склади реквізиту, парк ігрового транспорту тощо.

Але найбільшу увагу привертають в'їзна брама студії "Вікторія" у вигляді казкового замку, що нагадує замок Попелюшки у Діснейленді. Браму охороняють стилізовані фігури Чужого та Хижака висотою понад 3 метри.

Доступ на територію закрито, екскурсії не проводяться.

Краєзнавчий музей Бородянщини відкрився 2016 року в двох кімнатах на другому поверсі Бородянського районного палацу культури імені Тараса Шевченка. Ініціаторками створення музею стали громадська діячка Тамара Угнівенко та її донька, мисткиня Ольга Угнівенко.

Експозиція налічує близько 3000 експонатів, серед яких 12 комплектів і 8 виробів старовинного одягу, понад 20 старовинних вишитих рушників, понад 15 речей з домотканого полотна, близько 40 ужиткових предметів. Відвідувачі мають змогу простежити історію розвитку ремесел краю, побачивши старовинні речі, вироби, одяг. Окремі експонати датуються XII-XVIII століттями.

Родзинкою експозиції є діорама "Весілля" з 39 ляльками роботи Ольги Угнівенко, яка в 2020 році була внесена до "Книги рекордів України" як найбільша колекція ляльок ручної роботи в тематичній діорамі.

Музей отримав пошкодження внаслідок російського авіаудару в березні 2022 року, але більшість експонатів вдалося врятувати.

Приватний літературний музей поета і перекладача Григорія Кочура в Ірпені відкрили в 1997 році його син та невістка Андрій та Марія Кочури після його смерті. Марія Кочур досі живе у їхньому ірпінському будинку та особисто опікується музеєм. 

Цей будинок називали "Ірпінським університетом" – за радянських часів тут часто збиралися "шестидесятники" та дисиденти. Григорій Кочур, який сам пройшов через ГУЛАГ, був їхнім духовним лідером. Серед гостей Кочура були В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Іван Дзюба, Ліна Костенко та інші представники опозиційно налаштованої тврочої інтелігенції.

Експозиція розповідає про життя українських патріотів другої половини ХХ століття. Представлені фотографії, особисті речі, нотатники, рукописи, прижиттєві видання Кочура. Велику цінність має його особиста бібліотека, яка допомагала поетові в його творчих пошуках.

Окрема меморіальна виставка присвячена вчителю Кочура, видатному перекладачеві Миколі Зерову.