Пам'ятки Київської області

Свято-Михайлівський Видубицький монастир - один із перших київських монастирів, заснований князем Всеволодом Ярославичем в урочищі Видубичі.

За легендою, на цьому місці виплив ("видибав") на берег дерев'яний ідол верховного язичницького бога Перуна, скинутого князем Володимиром у Дніпро з капища на Старокиївській гірці. І тут же був утоплений прихильниками християнства.

Спочатку головною церквою Видубицького монастиря був храм покровителя Києва архістратига Михаїла. В XVIII сторіччі був побудований новий Георгіївський собор, а також трапезна та дзвіниця.

Чудовий вид на куполи Видубицького монастиря на тлі Дніпра відкривається із Центрального ботанічного саду.

Цегляний храм Покрови Пресвятої Богородиці у Нових Петрівцях збудовано на початку XX століття в русько-візантійському стилі.

За радянських часів Свято-Покровську церкву було закрито. З 1990 по 1993 рік у приміщенні експонувалася діорама "Лютізький плацдарм".

Нині храм діючий. Поруч розташований пам'ятник Лютізькому плацдарму.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Македонах заснована в 1729 році.

Спочатку була дерев'яною. На початку XX століття її розібрали, заклавши на тому самому місці нову кам'яну Покровську церкву. Зведення храму йшло за сприяння священика Віктора Солухи, який якийсь час був депутатом Державної Думи. В 1911 році церкву освятили на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Храм був побудований у модному тоді "цегляному" стилі.

Богослужіння велися до 1964 року, після чого церкву закрили та перетворили на склад. У 1970-х роках обрушився купол, який так і не відновили. Досі храм залишається у поганому стані, проте розпочалася реставрація.

Свято-Покровський чоловічий монастир у Голосієві більше відомий як Голосіївська пустинь.

Скит заснований архімандридом Петром Могилою, на місці, де "на голій землі" було закладено ("посіяно") лісопарк. Був літньою резиденцією київських митрополитів. В 1845 році святитель Філарет (Амфітеатров) збудував кам'яний храм із двома вівтарями: Трьох Святителів та Іоанна Сучавського. В 1910-1912 роках був побудований кам'яний храм на честь ікони Божої Матері "Живоносне Джерело".

В 1950-1960 роках всі будівлі Голосіївського монастиря, крім літнього будинку митрополитів, було знищено. Наразі Голосіївська пустинь відроджується.

Свято-Покровський жіночий монастир заснований в Києві великою княгинею Олександрою Петрівною в 1889 році.

Головна споруда - чудовий шестипрестольний собор Святого Миколая (1911 рік), спроєктований архітектором Володимиром Ніколаєвим за ескізом великого князя Петра Миколайовича з використанням традиційних форм давньоруського зодчества. Це найбільший храм Києва - при розмірах 58 на 38 метрів він вміщує понад 2 тисячі осіб. Висота 15-купольного храму досягає 64 метрів.

В 1893 році при Покровському монастирі було відкрито безкоштовну амбулаторну лікарню для незаможних, яка приймала до 500 хворих на день, притулок на 50 ліжок для сліпих, бараки для інфекційних хворих. Також було організовано церковно-парафіяльну школу з гуртожитком для учнів.

Обитель була закрита в 1925 році, проте відроджена вже в 1942 році. Частину приміщень донедавна займали різні міські установи.

Окрім Миколаївського собору, зараз до комплексу Покровського монастиря входить також трипрестольний Покровський храм, трапезний храм Архангела Михаїла, храм преподобного Агапіта Печерського та храм на честь ікони Божої Матері "Всіх скорботних Радість" при монастирській лікарні.

Свято-Троїцька церква в Ржищеві збудована у 1853-1860 роках на місці старого дерев'яного храму, відомого з XVII стторіччя.

Ініціатором будівництва кам'яного храму була графиня Дзялинська із старовинного ржищівського роду Вороничів.

В архітектурі Троїцької церкви стиль класицизму узгоджується з рисами так званої єпархіальної архітектури другої половини ХІХ століття.

На північній стіні церкви збереглися фрески ХІХ століття.

Свято-Троїцька церква в Кагарлику відновлена на тому самому місці, де вона була побудована в 1800 році коштом поміщика Дмитра Трощинського.

Храм стояв прямо навпроти палацу Трощинських, від якого зберігся парк, що оточував його. Настоятелем церкви деякий час був письменник Василь Капніст. Відомий художник Володимир Боровиковський написав для неї ікону "Таємна вечеря".

За радянських часів церкву було знищено. У 1998 році був освячений перший камінь в основі нової Троїцької церкви. Наразі спорудження храму, яке здійснювалося на пожертви підприємців, організацій та мешканців міста, завершено.

Дерев'яна церква на честь Святої Трійці у Безуглівці збудована на початку XX століття. Храм добре зберігся донині.

Жителі Безуглівки стверджують, що він функціонував навіть у радянські роки.

В Гостролуччі збереглися залишки старовинного кам'яного храму на честь Святої Трійці. Руїни можна знайти трохи осторонь центру села.

Свято-Троїцьку церкву можна вважати козацькою, адже збудували її у 80-х роках XVIII сторіччя коштом козацького реєстрового полковника Григорія Іваненка. Інших відомостей про храм не лишилося.

Свято-Троїцький Іонінський монастир розташований у Києві в місцевості, яку з давніх часів називають Звіринцем (тут стояв мисливський "Червоний Двір" князя Всеволода Ярославича, в окрузі князь полював диких звірів).

У 1071 році була побудована церква в ім'я архістратига Михайла, яка не збереглася після монголо-татарської навали. В середині ХІХ століття, на найвищій горі Києва, оселився ієромонах Іона. Після неодноразового явлення Господа та Божої Матері він став будівельником та архімандритом Свято-Троїцького монастиря. В обителі було збудовано 2 храми: Покровський (влаштований преподобним Іоною на місці явлення йому Божої Матері) та Свято-Троїцький собор.

До 1917 року Іонинський монастир із 800 осіб братії був серед київських обителів другим за величиною після Лаври. В 1934 році обитель закрили, Покровський храм зруйнували. На території Звіринця було засновано Ботанічний сад, монастирські споруди опинилися на його території. У Свято-Троїцькому соборі розміщувалися лабораторії, а потім – склад та звалище. В 1966 році мощі преподобного Іони були перенесені на Звіринецький цвинтар.

Богослужіння відновлено в 1991 році, а через чотири роки одночасно з місцевою канонізацією преподобного Іони монастирю повернули статус самостійного.

До монастиря відноситься Звіринецький печерний скит ХІ сторіччя (вулиця Ломаківська, 22).

Свято-Троїцький Китаївський монастир (Китаївська пустинь) усамітнено розташований у районі, який через складний рельєф називають Мишоловкою.

Засновником вважають князя Андрія Боголюбського (XII сторіччя), прозваного Китаєм. За іншою версією, назва походить від тюркського слова "китай", що означає "стіна" або "фортеця".

До XVII століття тут був невеликий лаврський скит із печерами. В 1767 році збудовано Свято-Троїцький храм, потім дзвіницю, трапезну, житлові корпуси, богодільню та інші будівлі.

Вхід у печери Китаївської пустині вільний.

Синявська страусина ферма розташована на виїзді з Синяви у бік села Бушеве, навпроти Божої гори.

Заснована у 2002 році родиною місцевого жителя Василя Ковінька. Невелике стадо страусів міститься у вольєрах. Проводяться екскурсії. У літній період працює кафе, де можна скуштувати страусятини та страусиних яєць. У комплекс також входить міні-зоопарк із пташником.

Коштовний літопис України у ювелірних виробах із дорогоцінних металів та коштовного каміння від епохи бронзи й античності до сучасності пропонує для ознайомлення Скарбниця Національного музею історії України в Києві.

Це музей українських історичних коштовностей, що є філією Національного музею історії України. Розташовується в Ковнірівському корпусі Києво-Печерської лаври – пам'ятці архітектури доби українського бароко, зведеній у середині XVII століття за проєктом київського архітектора Стефана Ковніра.

Скарбниця заснована у 1963 році як Золота комора Державного історичного музею. Основою експозиції стала колекція золотих прикрас, знайдених археологом Олексієм Тереножкіним у 1954 році під час розкопок скіфського кургану IV сторіччя до нашої ери в Мелітополі. Близько 1500 експонатів різних епох надійшли з колекції київського мецената Богдана Ханенка.

З творчістю українського, російського та західноєвропейського золотарства знайомлять ювелірні прикраси, посуд, предмети церковного призначення, виконані талановитими майстрами в стилях бароко, рококо та класицизму. Також представлена унікальна колекція єврейського церемоніального срібла.

Зараз фонди музею налічують понад 56 тисяч предметів археології та ужиткового мистецтва з золота, срібла і коштовного каміння. Експозиція в дев'яти залах побудована за історико-хронологічним принципом.

Гордістю музею є найбільша за обсягом колекція скіфського золота, зокрема славетна золота пектораль IV сторіччя до нашої ери з розкопок кургану Товста Могила. також представлені пам’ятки ювелірного мистецтва доби раннього середньовіччя, Давньої Русі, українського ювелірного мистецтва XVI – першої чверті XX століття.

Крім оглядової екскурсії експозицією, відвідувачам Cкарбниці Національного музею історії України також пропонують театралізовану екскурсію "Таємниці степових курганів".

Сквер імені Гейдара Алієва відкрито в Києві в 2013 році на території перед будівлею посольства Азербайджану.

Названий на честь культового національного лідера цієї закавказької країни Гейдара Алієва, який обіймав посаду президента Азербайджану в 1993-2003 роках.

Центром паркової композиції стала виконана зі муранського скла та кераміки копія килима "Шейх Сафі" - національного символу Азербайджану. Вниз від неї спускається каскад фонтанів. Паркова стіна символізує фортецю Ічері-шехер – найдавнішу пам'ятку Баку.

У парку висаджені традиційні для Азербайджану дерева: магнолія, клен, тис, сакура, айва, барбарис, кизильник, слива та акація. З цих рослин створена унікальна ландшафтна композиція - карта Азербайджану, яка символізує мир і єдність народу.

Завдяки унікальному художньому освітленню парк особливо гарний у вечірній час.

Сквер створено як подарунок киянам від азербайджанського народу з нагоди 90-річчя Гейдара Алієва. На його території розташований пам'ятник Алієву, встановлений у 2004 році.

Будівля чоловічої гімназії в Сквирі збудована в 1909 році коштом мецената, інженера Всеросійських шляхів Петра Сувчинського.

Будівництво велося за проєктом українського архітектора Олександра Кобелєва, автора будівель Держбанку та Комерційного інституту у Києві.

Сквирську міську чоловічу гімназію відносили до розряду гімназій, які мали найкращі приміщення на території російської імперії. Першим директором навчального закладу в 1909 рці став Іван Росоптовський, але невдовзі його змінив Іван Григорович.

У 1917 році при Сквирській чоловічій гімназії Карлом Болсуновським було відкрито краєзнавчий музей.

Нині це Сквирський Академічний Ліцей.