Пам'ятки Київської області

Міський народний краєзнавчий музей Сквирської міської ради заснований у 1987 році.

Експозиція у 8 залах налічує понад 3600 експонатів. В археологічній колекції представлені речі різних епох, знайдені під час розкопках у навколишніх селах.

Також можна побачити ужиткові речі XV-XX століття.

Окрім цього, музей має виставку військової слави та картинну галерею.

Скульптурна композиція "Сходи" - триметровий арт-об'єкт, встановлений на Русанівській набережній у Києві.

Являє собою сходи з дітьми і собакою, що крокують нею, символізуючи прагнення юності назустріч життю.

Автор роботи скульптури - Олександр Лідаговський, який створив для Пейзажної алеї композицію "Любов-ріка".

Храм святого великомученика Георгія Побідоносця має статус Собору залізничників України.

Розташований на Привокзальній площі Київського залізничного вокзалу (Південний термінал). Храм був збудований при спорудженні Південного вокзалу в рекордно короткі терміни (за 72 дні), за що був занесений до Книги рекордів Гіннесса. Ще 40 днів знадобилося, щоб зробити внутрішнє оздоблення храму.

Собор Святого Георгія Побідоносця висотою 42 метри виконаний у візантійському стилі. Автором проєкту став визначний український архітектор Роман Сивенький. Доповненням до храму стала дзвіниця в стилі модерн, у вигляді двох арок, що перетинаються. Настінні розписи, виконані майстрами Художньої академії України під керівництвом відомого українського академіка Миколи Титова, вдало поєднують у собі мальовничі біблійні сюжети та яскраві візерунчасті орнаменти. Інтер'єр прикрашає дерев'яний іконостас із різьбленим куполом над вівтарем та позолоченими фігурами ангелів.

В соборі зберігається частка мощей Святого Георгія Побідоносця.

Спасо-Преображенська церква в Іванкові була збудована в першій половині ХІХ століття. До пам'яток архітектури не належить.

Церква знаходиться в гарному, доглянутому стані. Проводяться богослужіння. Належить до московського патріархату.

Спасо-Преображенська церква в Нещерові збудована в 1794 році поміщиком Іваном Гудимою-Левковичем, нащадком козацько-старшинських родів Гудим та Левковичів.

Преображенський храм, який формою нагадує корабель, є взірцем архітектури перехідного періоду від українського бароко до класицизму. У західному кутку храму розташована дзвіниця з дерев'яними віконницями, вбудована в саму будівлю. У підвалі церкви знаходиться склеп, загадкові коридори якого здавна породжували легенди про підземні ходи, що ведуть за багато кілометрів від Нещерова.

У 2004 році при Спасо-Преображенській церкві було відкрито скит Іонінського чоловічого монастиря. На його території можна побачити старовинний козацький хрест. Церква добре відреставрована.

Спасо-Преображенська церква в селі Сухоліси - пам'ятка архітектури національного значення.

Храм заснований в 1726 році, але в 1849 році його значно перебудували. Всередині збереглися розписи ХІХ століття.

Церква дерев'яна на кам'яному фундаменті, однокупольна з прибудовами. Купол – восьмерик на четверику з двома заломами, увінчаний невеликою голівкою. В бабинці розташовані хори. Усі зруби, крім центрального, перекриті пласкою стелею.

Монастир Преображення Господнього в Ржищеві є одним із найстаріших в Україні. За легендою, заснований преподобними Антонієм та Феодосієм, які час від часу віддалялися сюди з Києво-Печерської лаври.

Офіційною датою заснування Ржищевського Спасо-Преображенського монастиря вважається 1626 рік. Польські поміщики Вороничі, надаючи в 1649 році свої землі монастирю, стверджували, що монастир заснували їхні предки. Це був один із трьох монастирів на Київщині, де доживали віку старі та хворі козаки.

В 1653 році тут відбулася зустріч посла московського царя, боярина Василя Бутурліна з гетьманом України Богданом Хмельницьким, де обговорювалися умови союзницького договору.

На початку XX століття в монастирі було 3 церкви: Святої Варвари, Преображення Господнього та Животворного Джерела. В 1927 році монастир розпущено, на території розмістили зоотехнікум, потім будівельний технікум.

В 1995 році Спасо-Преображенський монастир було відроджено. Збереглися келії кінця ХІХ століття. Розташований на пагорбі над Дніпром.

Княжицький Спасо-Преображенський чоловічий монастир заснував у XII сторіччі преподобний Микола Святоша, князь Чернігівський.

Незабаром монастир спалили татари. Пізніше його відновили, але в 1917 році знову знищили більшовики. У 1980-х роках почалося відновлення храму, відновилося чернече життя.

У монастирі знаходяться ікони Божої Матері Почаївської та Усіх Скорботних Радість.

На території монастиря розташовані два пам'ятники: воїнам-визволителям та жителям села, які загинули у 1942-1943 роках.

Спасо-Преображенський монастир знаходиться у складі УПЦ московського патріархату.

Срібне джерело "Калиновий гай" знаходиться за 8 кілометрів на південь від Яготина, за хутором Трубівщина.

Свою неофіційну назву джерело отримало у зв'язку з тим, що вода в ньому містить велику кількість срібла, завдяки чому має приємний смак і довго не псується.

Поруч із Срібним джерелом розташована капличка.

Стадіон "Динамо" імені Валерія Лобановського – домашній клубний стадіон футбольного клубу "Динамо Київ", який до останнього часу залишався однією з головних спортивних арен України.

Побудований у 1932-1934 роках на місці теплиць Маріїнського палацу, де після радянсько-української війни почала розвиватись спортивна інфраструктура. Після реконструкції до Олімпійських Ігор 1980 року в Москві місткість зменшилася з 23 до 18 тисяч глядачів.

До Другої світової війни стадіон "Динамо" був спортивною базою однойменної футбольної команди НКВС. У 1942 році в окупованому Києві відбулася серія футбольних матчів між сформованою з "динамівців" командою "Старт" та різними командами німецьких окупантів, які незмінно закінчувалися перемогою киян. Останній поєдинок між "Стартом" та збірною німецьких зенітників Flakelf увійшов до історії як "Матч смерті". За легендою, за відмову програти німцям четверо "динамівців" було розстріляно. На території встановлено пам'ятник загиблим футболістам.

З 2002 року стадіон "Динамо" носить ім'я легендарного тренера Валерія Лобановського, котрий привів ФК "Динамо" до висот європейської футбольної слави.

Стадіоном проводять екскурсії, в ході яких можна побачити роздягальні, приміщення Фан-клубу, конференц-зал, виставку завойованих трофеїв, поле стадіону та його трибуни.

Південний тунельний перехід під Дніпром – один із об'єктів так званого "Будівництва №1", як значився у секретних документах, проєкт підземної транспортної системи, що дублює залізничні мости через Дніпро в районі Києва.

Два залізничні тунелі на південь і на північ від Києва (зараз у межах міста) призначалися для забезпечення надійного, безпечного і таємного перекидання військ і вантажів між правим і лівим берегами Дніпра. Рішення про початок "Будівництва №1" було прийняте в 1938 році. Оскільки ініціатива належала Йосипу Сталіну, а будівництво вели мтеробудівці, згодом об'єкт прозвали "Сталінським метро".

Загальна кількість задіяних робітників та службовців становила від 5 до 10 тисяч осіб. Були споруджені надземні тунелі та залізничні насипи. Прохідниками під Дніпром на південь від Києва, в районі Жукова острова, було пройдено понад 240 метрів Південного тунелю (труби) діаметром 6 метрів. Північний тунель почали споруджувати пізніше.

З початком Другої вітової війни, в 1941 році, усі роботи припинили, а техніку та обладнання затопили у Дніпрі. Після війни об'єкт вважали нерентабельним і будівництво не відновили.

Наразі Південна труба "Сталінського метро" на Жуковому острові - одна з найдоступніших і видовищних конструкцій "Будівництва №1". Є залізобетонним тунелем зі зниженням у бік Дніпра. Західний кінець височить над землею майже повністю, східний – зовнішньою поверхнею лише на десяток сантиметрів над рівнем озера (виходить під воду). Загальна довжина - 600 метрів. Тунель затоплений, взимку можна пройти льодом від західного до проміжного входу.

Також доступні залишки тунелю та оголовок на Осокорках. На Оболоні зберігся кесон Північного тунелю (так званий "Бетонний корабель").

Пам'ятний знак у вигляді стели з орлом на вході до "Єреванського кварталу" встановлено на честь будівельників із Вірменії.

У будівництві Славутича в 1989 році брали участь бригади з багатьох республік колишнього СРСР, що відображено в архітектурі та міських монументах.

Стелу з орлом створив вірменський архітектор Левон Хачатрян.

Пам'ятка садово-паркового мистецтва Сулимівський парк площею 23,6 гектарів зараз більше нагадує дрімучий ліс.

Закладений у XVIII-XIX столітті представниками багатого роду Сулим – нащадками гетьмана Івана Сулими, який у 1615 році отримав маєток Сулимівку у подарунок від польського магната Станіслава Жолкевського.

У 1886 році поряд з Покровською церквою, що стоїть неподалік, був похований князь Петро Багратіон - племінник знаменитого полководця. Сестри князя були останніми господарками садиби.

За радянської влади майже всі садибні будівлі були знищені (зберігся лише один дерев'яний одноповерховий будинок поряд з церквою), парк запустився.

Колекція Сулимівського парку налічує 30 видів місцевих та екзотичних дерев та чагарників. Деяким дубам по 200 і більше років. У Сулимівському парку також є три штучні озера. Зусиллями місцевих ентузіастів один із них розчищений.

Таращанський історико-краєзнавчий музей з 1965 року розташовується в будинку ксьондза при костелі Марії Магдалини, зведеному в Таращі наприкінці XIX століття. Сам цегляний будинок священика збудований у 1917 році.

Експозиція музею знайомить з археологічними знахідками на території Таращі та околиць, історією цього краю від найдавніших часів до сучасності, самобутньою культурою мешканців цього району Київщини. Зокрема, представлено колекції глиняних фігурок, вишитих рушників, різноманітних дерев'яних знарядь праці.

Окрему експозицію присвячено видатним мешканцям Таращі, серед яких багато відомих вчених і педагогів.

Ташанський парк площею 144 гектари – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Садибу в Ташані заклав у 1775 році генерал-фельдмаршал, граф Петро Румянцев-Задунайський, призначений Катериною ІІ генерал-губернатором України. Замок-палац Румянцева був розташований на базарній площі, де раніше була військова фортеця. Великий ландшафтний парк було закладено на основі ділянки стародавнього дубового лісу. Помер граф на самоті саме в Ташані.

Онук графа Микола Голіцин розширив парк і збудував у ньому будинок із червоного дерева. При ньому насадження парку поповнилися такими деревами та чагарниками, як граб, сосна веймутова, модрина європейська, берест, ясен, ялівець звичайний.

Останній господар Ташані князь Костянтин Горчаков у 1901-1903 pоках доповнив парк системою із трьох ставків, у яких раніше вирощували рибу. Зараз лише один ставок із острівцем виглядає привабливо. На острові та на берегах його ростуть канадський клен і ялина срібляста. Подекуди можна зустріти осередки  каштанів, кленів та самшиту.

На Чмировій горі, яка була місцем прийому та розваг для гостей, знаходиться єдиний пірамідальний дуб, а зовсім поруч розташована криниця, вирита Горчаковим у 1901 році.