Пам'ятки Чернігівського району

Козелецький музей історії ткацтва Чернігівщини було відкрито в 1988 році в приміщенні Воскресенської церкви, в 2017 році музей нарешті отримав власне приміщення.

В експозиції, крім килимів, вишиванок та рушників, можна побачити фотографії старого Козельця та генеалогічне дерево Розумовських.

Ажурна будівля Чернігівського колегіуму з високою дзвіницею розташована на території Чернігівського дитинця (Валу).

Колись вона була частиною кафедрального Борисоглібського монастиря - резиденції чернігівських архієпископів.

Будівництво монастирської трапезної, імовірно, розпочав наприкінці XVII століття архієпископ Лазар Баранович. У нинішньому вигляді будівлю звів у 1700-1702 роках архієпископ Іоанн Максимович за підтримки та фінансування гетьмана Івана Мазепи, про що свідчить закладна дошка дзвіниці з гербом Мазепи, яка зараз експонується у виставкових залах.

Згодом трапезну почали використовувати як одне з приміщень Чернігівського колегіуму - першого вищого навчального закладу Лівобережної України, що діяв з 1700 по 1786 рік. Тут викладали латину та інші мови, а також поетику, риторику, філософію, математику, географію тощо. Колегіум готував церковних діячів, держслужбовців, перекладачів, літераторів, медиків.

Зараз в приміщеннях Чернігівського колегіуму розташовується музей, що висвітлює історію навчального закладу. Реконструйовано клас колегіуму, виставлено експозицію іконопису, працює виставка "Чернігів та чернігівці 100 років тому".

Також тут розміщується адміністрація Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів Стародавній".

Седнівська садиба протягом майже трьох століть була головною резиденцією дворянського роду Лизогубів, який походив із козацької старшини часів Богдана Хмельницького.

Першим відомим представником роду був простий козак Кіндрат Лизогуб з-під Золотоноші. Його сини, Іван та Яків, просунулися з рядового козацтва в старшину під час гетьманських усобиць періоду "Руїни". Яків став чернігівським полковником і оселився у Седневі, а його нащадки продовжили розпочате ним  облаштування садиби.

Велику перебудову провели в ХІХ сторіччі брати Андрій та Ілля Лизогуби. Вони розширили парк і звели новий садибний будинок, а старий кам'яний будиночок (Кам'яницю Лизогубів) стилізували під маленький готичний замок і переобладнали під господарські потреби. В своїй садибі брати приймали поета Тараса Шевченка, байкаря Леоніда Глібова, художника Лева Жемчужнікова та інших уславлених діячів культури того часу (встановлені пам'ятники).

За радянських часів у садибному будинку розміщувалася середня школа (зараз - у новому будинку по сусідству), а в іншій частині садиби було відкрито Будинок творчості художників. У парку збереглася 600-річна липа Шевченка, а також романтична альтанка Глібова, в якій було написано ліричний вірш "Кручина".

Перед входом до садиби встановлено пам'ятник колишнім господарям, поціновувачам мистецтва та меценатам Андрію та Іллі Лизогубам.

Чернігівський обласний історичний музей носить ім'я качанівського поміщика, підприємця та мецената Василя Тарновського, який у 1902 році організував у місті перший Музей українських старожитностей. В основу експозиції лягла його особиста колекція козацько-гетьманських старожитностей та реліквій.

Нині музей розміщено в колишньому будинку губернатора на Валу (XIX століття).

В колекції представлено понад 130 тисяч експонатів, що належать до різних періодів історії Чернігівщини з давніх-давен до сьогодення. Окрасою експозиції є багата колекція археологічних знахідок, стародруки, рідкісні документи, предмети козацької доби.

Особливий інтерес викликає діорама "Мезинська стоянка", що дає уявлення про життя первісної людини в епоху пізнього палеоліту за матеріалами археологічних знахідок у селі Мезин на Чернігівщині.

Найдавніша культова споруда Любеча – підземний храм, викопаний у XI сторіччі преподобним Антонієм Печерським.

Засновник і перший ігумен Києво-Печерської обителі народився в Любечі в 983 році. За переказами, звідси він вирушив до Палестини, прийняв постриг на Афоні, і, повернувшись через кілька років на Русь, став засновувати печерні монастирі - на Буковині, Києві та на Чернігівщині.

У Чернігів він пішов після конфлікту з київським князем, а останні роки життя провів на батьківщині – в Любечі, де й заснував свою останню печерну обитель. Антоніївський монастир проіснував до 1786 року, коли був закритий за наказом імператриці Катерини II.

У первісному вигляді збереглася Далека печера, що у лісі на південній околиці селища.

Нещодавно було відкрито Близьку печеру в центрі селища, поруч із кам'яницею Полуботка (ведуться розкопки).

"Блакитними озерами" під Олешнею на Чернігівщині називають затоплені піщані кар'єри (в Олешні добувають високоякісний кварцовий пісок).

Вважається, що кристально чиста вода чотирьох озер, розташованих серед соснового лісу, має певні цілющі властивості. Площа найбільшого озера становить 25 гектарів, глибина - близько 20 метрів. Вода в озерах має яскраво блакитний і навіть лазурний колір, оскільки їхнє дно покривають поклади особливого кварцового піску.

Ці мальовничі місця є популярною рекреаційною зоною з чистим повітрям та зручними пляжами. Відпочити на "Блакитних озерах" до Олешні щорічно приїжджають понад 250 тисяч туристів. Але і такої кількості місця на берегах озер не завжди буває достатньо за великої кількості охочих вдихнути на повні груди чисте повітря соснового лісу і насолодитися відпочинком біля кришталево прозорої, блакитної води. Також ці місця приваблюють рибалок та мисливців.

Історична місцевість, відома як Болдині гори, розташована за 1,5 кілометри від чернігівського дитинця.

Це ланцюг пагорбів висотою від 20 до 35 метрів, які в давнину були вкриті дубовим лісом (давньоруське слово "болд" означає "дуб"). З язичницьких часів Болдині гори мали важливе сакральне значення. Тут знаходиться один із найбільших давньоруських курганних могильників, що налічує понад 200 похоронних насипів, які датуються IX-X сторіччями. Найбільші з них - Гульбище та Безіменний.

З приходом християнства на схилах гори з'явилися Антонієві печери, було засновано Троїцько-Іллінський монастир. За радянських часів на Болдиній горі спорудили пам'ятник Невідомому солдатові з Вічним вогнем біля підніжжя.

Встановлено пам'ятники на могилах українського письменника Михайла Коцюбинського та український фольклориста і етнографа Опанаса Марковича.

В березні 2022 року в ході російсько-української війни Болдині гори були обстріляні російськими військами. Внаслідок влучення російського снаряду була знищена альтанка, яка була встановлена на початку ХХ століття до приїзду в Чернігів російського імператора Миколи ІІ.

Будинок у псевдоготичному стилі побудовано в кінці ХІХ століття на тодішній північно-східній околиці Чернігова як ремісничий клас сирітського будинку.

В 1900-1901 роках його було перебудовано та розширено для розміщення в ньому історичної експозиції відомого мецената Василя Тарновського-молодшого, який заповів свою унікальну колекцію картин та рукописів місту. В 1902 році в оновленій будівлі відкрили Чернігівський музей українських старожитностей. Понад 700 предметів було присвячено Тарасові Шевченку.

До 1979 року в Будинку Тарновського, як прозвали будівлю, розміщувалася експозиція Чернігівського історичного музею, а з 1980 року тут розташована обласна бібліотека для юнацтва.

11 березня 2022 року внаслідок бомбардування Росією будівля зазнала значних пошкоджень. На подвір'я Будинку Тарновського та стадіон, що розташований поруч, російська військова авіація скинула три фугасні 500-кілограмові бомби. Бомба, що впала на подвір'ї, зруйнувала стіну Будинку Тарновського, дах та внутрішні перекриття.

Земська школа в Лемешах збудована на честь Наталії Розумовської (Розумихи) - матері гетьмана Лівобережної України.

Саме на цьому місці розташовувався батьківський будинок знаменитих братів Розумовських - Олексія та Кирила. Кошти на будівництво виділив їхній нащадок Каміл Розумовський.

Будівля одноповерхова, з 2-х колонним ґанком. Вперше на території України при будівництві використовувалися залізобетонні технології (колони та профілі віконних рам). Автором проєкту був Іван Якубович.

Будівля земської школи в Лемешах є яскравим прикладом архітектури українського народного стилю початку XX століття.

Від початку 2010-х будівля стоїть зачиненою і покинутою.

Двоповерховий будинок полкової канцелярії розташований в Козельці в парку за собором Різдва Богородиці.

Споруджений майже одночасно із собором тими ж архітекторами - Іваном Григоровичем-Барським та Андрієм Квасовим. На той час у Козельці знаходилася Козелецька сотня Київського полку, тут же розташовувалась і полкова канцелярія - штаб полку.

Надалі будівля виконувала функції козелецького магістрату. Нині - центральна бібліотека Козельця.

Військово-історичний музей у Чернігові є відділом Чернігівського історичного музею.

Його експозиції присвячені участі чернігівців у Другій світовій війні, у партизанських загонах, розповідають про долю в'язнів таборів, про оборону Чернігівщини в 1941 році та її звільнення восени 1943 року.

Також експозиція розкриває внесок чернігівців у ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС та про її наслідки. На подвір'ї музею є невелика виставка військової техніки.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році Військово-історичний музей у Чернігові зазнав значних пошкоджень від обстрілів.

Воскресенська церква в Седневі - родинна усипальниця козацького-старшинського роду Лизогубів.

Церква збудована в 1690 році Яковом Лизогубом у стилі бароко. За структурою нагадує українські дерев'яні зрубні церкви. Перебудована в 1796-1814 роках. Тоді ж була прибудована двоярусна надбрамна дзвіниця.

Протягом століть тут ховали представників роду Лизогубів. У радянські часи підземелля-склепи були розорені, останки, що муміфікувалися, використовувалися для антирелігійної пропаганди, проте пізніше одна мумія, яка дивом збереглася в Києво-Печерській лаврі, була повернута в Седнів і поміщена в склеп.

В 1980-х роках проведено реставрацію. Нині Воскресенська церква діє.

Поруч знаходиться могила місцевого "неканонізованого святого" Гриця Золотюсенького, з яким пов'язано безліч легенд про пророцтва та зцілення.

Георгіївський Данівський (Козелецький) жіночий монастир заснований у 1654 році.

Розвиток розпочався з 1708 року, коли сюди перебралися ченці з Почаївського монастиря. До розвитку обителі мала пряме відношення родина Розумовських. У 1741 році коштом сестри Олексія та Кирила Розумовських Віри, яка вийшла заміж за полковника Юхима Дарагана, почалося будівництво кам'яного Георгіївського собору в стилі українського бароко. Це один із найкращих зразків трикупольного храму.

Під час Другої світової війни було знищено дзвіницю. До останнього часу на території монастиря знаходився будинок для людей похилого віку. У 1995 році монастир знову відкрили, а в 1997 йому було подаровано православну святиню - відому ікону "Аз єсмь з вами і ніктоже на ви".

Потрапити на територію можна з паломниками або під час служби (07:00, 16:00). Слід дотримуватись максимальної суворості в одязі.

Комунальний заклад "Городнянський історико-краєзнавчий музей" засновано 1979 року.

З 2007 року він розташовується у пам’ятці історії місцевого значення ХIХ століття – будівлі колишнього міського голови та мецената Миколи Писарєва.

Фонди музею налічують майже 5500 експонатів. 5 експозиційних залів розповідають про археологічні пам’ятки краю, про Городнянську козацьку сотню, про народні промисли, ремесла, етнографічні особливості регіону. Відтворено інтер'єри селянської хати та міщанської кімнати, а також торгової лавки з експозицією "Розвиток торгівлі в місті".

Численні документи, фотографії, різні речі розповідають про події Другої світової війни.

В експозиції про другу половину XX століття основну увагу приділено постаті дисидента і політв'язня, організатора Гельсинської спілки,  голови Української республіканської партії, Героя України та автора Акту проголошення Незалежності України Левка Лук’яненка, уродженця села Хрипівка. Крім фото і документальних матеріалів, відтворено інтер'єр камери для утримання політичних в’язнів.

Єлецький Успенський монастир у Чернігові засновано в XI сторіччі чернігівським князем Святославом Ярославовичем (1027-1076 роки) як заміська князівська резиденція.

Відновлений у 1445-1495 роках після монголо-татарської навали. Збереглися печери давньоруського періоду. Після реконструкції XVII століття архітектурний ансамбль набув рис українського бароко: Успенський собор (XII століття), 36-метрова надбрамна дзвіниця, Петропавлівська церква з трапезною, келії, усипальниця Лизогубів, дерев'яний будинок архімандрита Феодосія Углицького (1688 рік).

В суворому інтер'єрі собору збереглися фрагменти старовинних фресок.

Єлецький Успенський монастир входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".