Пам'ятки Чернігівської області

Антонієві печери - найдавніша святиня Чернігова входить до складу Троїцько-Іллінського монастиря на Болдиних горах.

Перший печерний храм і монастир заснований преподобним Антонієм Печерським у 1069 році, коли він залишив засновану ним Києво-Печерську Лавру.

Через Іллінську церкву (XII століття) можна потрапити до печерної частини (315 метрів), де знаходяться підземні храми Святого Антонія, Святого Феодосія та Святого Миколи Святоші.

На горі над монастирем знаходяться слов'янські кургани Безіменний та Гульбище, а також могила Михайла Коцюбинського з монументом.

У Антонієвих печерах продовжуються археологічні розкопки, проводяться екскурсії.

Будинок Чернігівської полкової канцелярії,  також відомий як "Будинок Мазепи" або "Кам'яниця Лизогуба", розташований на Валу в Чернігові.

Будівля на території Чернігівської фортеці збудована полковником Яковом Лизогубом, потім належала гетьманові Іванові Мазепі, потім служила полковою канцелярією, міською ратушею, архівом. Єдиний у Чернігові пам'ятник житлової архітектури ХVІІ сторіччя з добре збереженим багатим декоративним оздобленням фасадів.

Наразі у будівлі зберігаються фонди Чернігівського історичного музею.

З "мазепиним будинком" пов'язана легенда про привид Мотрі Кочубей, яка була проклята матір'ю за гріховний зв'язок із гетьманом Мазепою.

Чернігівський Вал - найдавніша частина міста, пагорб на високому березі Десни, де знаходився княжий дитинець та комплекс оборонних споруд міста.

Тут виявлено залишки князівських теремів та жител бояр. Прекрасно збереглися два храми XI-XII сторічь, більш пізня будівля Колегіуму (1700 рік), Полкова канцелярія (XVIII століття), відома як "кам'яниця Лизогуба", інші будівлі XVIII-XIX століть.

Після ліквідації Чернігівської фортеці в ХІХ столітті оборонний вал над річкою перетворено на паркову зону, встановлені пам'ятники Тарасові Шевченку та Пушкіну. На валу розміщено 12 чавунних бастіонних гармат XVII століття, які вважаються візитівкою міста.

Вознесенську церкву в Козельці вважають унікальним зразком хрестоподібного п'ятибанного храму в загальних рисах бароко з ознаками архітектурного історизму. Бічні верхи нагадують оборонні башти.

З радянських часів у храмі розміщувався Козелецький музей історії ткацтва Чернігівщини.

В 2017 році храм повернуто православній церкві, наразі у власності Православної церкви України.

Дерев'яну козацьку Георгіївську (Юр'ївську) церкву засновано в Седневі, ймовірно, ще в домонгольський період.

Розташована на висоті урочища Коронний Замок, у центрі стародавнього городища Сновськ. У нинішньому вигляді ця багато оформлена різьбленням церква відбудована без жодного цвяха в 1745 році, вважається одним із найкращих творів української народної архітектури.

В цьому храмі, присвяченому Георгієві (Юрієві) Змієборцю, святили свої шаблі козаки Седнівської сотні Чернігівського полку перед військовими походами.

Спочатку Георгіївська церква була однокупольною. Дві додаткові бані були прибудовані в процесі реставрації, проведеної після пожежі.

Існує версія, що в інтер'єрі Георгіївської церкви проходили початкові зйомки ключових епізодів популярного радянського кінофільму "Вій" за однойменною повістю Миколи Гоголя, проте робочий матеріал не сподобався керівництву "Мосфільму", і всі інтер'єрні сцени пізніше були зняті в Москві, у спеціально споруджених декораціях. .

Кам'яницею Лизогубів в Седневі називають будівлю оборонного типу з двоярусною зубчастою вежею та контрфорсами, які надають будові романтичного вигляду.

Кам'яниця (кам'яний будинок) збудована в XVII сторіччі чернігівським полковником Яковом Лизогубом на високому березі річки Снов, на території головного маєтку, який довгий час належав цьому стародавньому козацько-старшинському роду. Будівля одноповерхова, з великими підвалами. У плані нагадує традиційну українську хату з сінями, до яких примикають із різних боків дві невеликі кімнати.

Спочатку Кам'яниця Лізогубів була житловою, виконуючи одночасно оборонні функції. Потім стала використовуватися як підсобне приміщення, коли в ХІХ столітті брати Андрій та Ілля Лизогуби провели реконструкцію садиби та збудували новий житловий садибний будинок. Тоді ж над кам'яницею була надбудована псевдоготична зубчаста башта, яка перетворила будівлю на декоративний архітектурний елемент садибного парку.

Нині Кам'яниця Лизогубів належить ВАТ "Чернігівобленерго". Проведено реставрацію, проте доступу всередину немає.

Кафедральний собор святої великомучениці Катерини урочисто зустрічає всіх, хто в'їжджає до Чернігова з боку Києва, вважається символом міста.

Розташований на протилежному від Дитинця пагорбі, на Алеї Героїв. Храм у стилі українського бароко споруджено на місці древнього храму періоду Київської Русі коштом братів Семена та Якова Лизогубів, за заповітом їхнього батька Юхима. Лизогуба на згадку про героїзм їхнього діда Якова Лизогуба та козаків чернігівського полку, виявлений ними при штурмі турецької фортеці Азов в 1696 році.

За радянських часів Катериненську церкву було закрито. В 1975-1980 роках храм було відреставровано, всередині була розміщена експозиція Музею народно-декоративного мистецтва Чернігівщини.

В 2004-2005 роках в храмі було проведено реставрацію. В 2006 році Катериненська церква була передана козацькій православній громаді. В 2008 році храм став козацьким кафедральним собором Чернігівської єпархії. Наразі - це чинний храм Православної церкви України.

В 2009 році біля Катерининської церкви відкрито монумент "Борцям за волю і незалежність України".

Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир заснований у 1666 році чернігівським полковником Василем Многогрішним.

У 1757 році було побудовано невелику Миколаївську церкву, а в 1754-1760 роках – п'ятибанний Миколаївський собор. У 1767 році коштом гетьмана Івана Самойловича зведено дзвіницю з надбрамною церквою Іоанна Предтечі. Також діяв печерний комплекс, який частково зберігся до наших днів. У 1749 році охтирський полковник Федір Качанівський подарував обителі унікальний ковчег-охоронець, який до 1922 році перебував на головному престолі Рихлівського монастиря, а потім був переданий Чернігівському державному музею.

До кінця радянського періоду від монастирського комплексу залишилися лише руїни вітальні, келій та монастирських стін. У 2006 році обитель знову набула статусу монастиря УПЦ московського патріархату, проводяться відновлювальні роботи.

Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені Володимира Короленка розташована в колишній будівлі Дворянського та селянського земельного банку в Чернігові.

Будівлю збудовано губернським інженером Дмитром Афанасьєвим за проєктом архітектора Олександра Фон-Гогена. Цегляний двоповерховий будинок у стилі північного модерну.

З 1974 року в колишньому приміщенні Дворянського земельного банку розміщується Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека. На території бібліотеки діють близько 30 різних клубів, постійно проводяться літературні вечори, виставки, презентації і конференції.

30 березня 2022 року в ході російсько-української війни будівлю було сильно пошкоджено внаслідок обстрілу російськими військами. Було розбито дах, вибито шибки, в стінах утворились тріщини.

Палацово-парковий комплекс "Качанівка" є однією з найкраще збережених поміщицьких садиб в Україні з розкішним палацом у стилі класицизму та одним із найбільших пейзажних парків Європи.

Свою назву маєток Качанівка отримав від першого власника, придворного співака Федора Каченовського.

Створення палацово-паркового комплексу розпочав у 1770 році генерал-губернатор Малоросії Петро Румянцев-Задунайський. Його палац у стилі псевдоготики докорінно перебудував у 1808-1824 роках поміщик Григорій Почека.

У 1824 році маєток перейшов у власність представників родини Тарновських, які володіли ним до кінця XIX століття і перетворили його на осередок культури та мистецтв. В різний час у них гостювали Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Михайло Максимович, Марко Вовчок, Дмитро Яворницький. Михайло Глінка писав оперу "Руслан і Людмила" в альтанці, яка тепер носить його ім'я. А Іллі Рєпіну допомогла створити його найвідомішу картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану" колекція козацькою зброї, яку зібрав Василь Тарновський.

Останніми власниками садиби був цукрозаводчик Павло Харитоненко та його донька Олена, яка вийшла заміж за барона Михайла Оліва. За радянських часів на базі садиби функціонував санаторій, через що палац сильно постраждав.

У 1981 році створено історико-культурний заповідник "Качанівка". Він включає центральний палац із двома флігелями та стилізованою водонапірною вежею, будиночки служб, Альтанку Глінки, Георгіївську церкву, комплекс господарських споруд.

На території Качанівського парку площею 560 гектарів можна побачити низку ставків, паркові мости, гірки Кохання і Вірності, Романтичні руїни та інші паркові споруди.

У відреставрованих палацових залах розміщена музейна експозиція, що розповідає про історію палацу, його колишніх власників та знаменитих гостей.

В будинках служб обладнані готельні номери, працює сувенірна крамничка і кафе. На території парку можна влаштувати пікнік - здаються в оренду альтанки та мангали.

Палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського ефектно підноситься на кручі над річкою Сейм у містечку Батурин, яке виконувало роль гетьманської столиці у XVII-XVIII століттях.

Це видатна пам’ятка архітектури доби класицизму національного значення, єдиний збережений гетьманський палац і єдина в Україні архітектурна споруда, зведена за проєктом архітектора Чарльза Камерона. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Будівництво палацово-паркового комплексу тривало з 1799 по 1803 рік, вже після того як гетьманство разом із залишками української незалежності було ліквідоване урядом Російської імперії. Фактично, Розумовський так і не встиг пожити у своєму новому палаці, оскільки помер у рік закінчення будівництва. Його нащадки не використовували палац за призначенням, він сильно постраждав від пожежі, тривалий час перебував у напівзруйнованому стані, кілька разів частково реставрувався.

Відродження почалося за ініціативою Президента України Віктора Ющенка коштом меценатів. 22 серпня 2009 року відреставрований палац Кирила Розумовського з експозицією Музею гетьманства урочисто відкрили для відвідування.

На першому поверсі палацу можна ознайомитися з історичним минулим гетьманського Батурина через призму державницької діяльності Кирила Розумовського, а також з історією будівництва і реставрації палацово-паркового ансамблю. Інтер’єри другого поверху відновлені за аналогами збережених робіт Чарльза Камерона та розкішно декоровані розписами сюжетів давньогрецької міфології, рослинними орнаментами та гетьманськими клейнодами.

У залах експонуються меблі та предмети інтер’єру, картини, ікони XVIII-ХІХ століть. Особливою пишністю відрізняється Гетьманська зала, де виставлено стіл "Камінь" з мармуровою дошкою, інкрустованою напівдорогоцінним уральським камінням. З речей, які належали особисто Кирилу Розумовському і його родині, можна побачити лейб-компанійський палаш гетьмана, печатку суконної фабрики Розумовського, гетьманський універсал та фрагменти надгробного пам’ятника Розумовського.

Навколо палацу розбито регулярний французький парк, відновлений згідно схеми генерального плану палацово-паркового ансамблю. Оригінальні палацові флігелі не збереглися, їх реконструкція заморожена.

Палац у східному стилі з елементами готики збудував у Вишенкьах у XVIII столітті знаменитий полководець, фельдмаршал, президент Малоросійської колегії граф Петро Румянцев-Задунайський.

Розташована на пагорбі над ставком будівля, що віддалено нагадує середньовічні замки, вдало вписана в ландшафт. Вважається, що автором проєкту міг бути архітектор Джакомо Кваренгі, або російський архітектор Василь Баженов.

Відставний фельдмаршал створив на території своїх маєтків цілий комплекс палаців та розважальних закладів. Тут він приймав Катерину II під час подорожі до Криму.

Частину палацу було розібрано у ХІХ столітті за наказом поміщика Суддієнка, що оселився тут. За радянських часів на території садиби розмістили піонерський табір. Нині це дитячий оздоровчий табір "Сузір'я". Планується реставрація.

П'ятницька церква в Чернігові - класична пам'ятка давньоруської архітектури.

Церква на честь Святої Параскеви П'ятниці, покровительки торгівлі, була побудована на рубежі XII-XIII сторічь на головному торжищі міста. До 1786 року вона була основною спорудою П'ятницького монастиря. На той час була вже неодноразово перебудована і була семибанним храмом у стилі бароко.

В роки Другої світової війни П'ятницьку церкву було зруйновано. В 1962 році повністю відновлена у первісному давньоруському стилі за проєктом архітекторів Петра Барановського та Миколи Холостенка.

Зовні споруда має вигляд стрункої вежі майже квадратної у плані, увінчаної стрункою банею, яка завдяки оригінальному переходу від прямокутника основи до купола створює характерну рису динамічного прагнення вгору і пірамідальності завершення.

Храм чинний, належить Чернігівській єпархії Православної церкви України. Входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".

19 серпня 2023 року в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну внаслідок російської ракетної атаки на середмістя Чернігова П'ятницька церква зазнала значних пошкоджень. Вибухова хвиля від влучання ракетою Іскандер в приміщенння театру, розташованого поруч, вдарила по церкві коли завершувалося святкове богослужіння. Вибуховою хвилею вибито вікна, всередину храму влетіли шматки ракети, пошкоджено ікони (включно з іконою святої покровительки храму, що лежала на аналої).

Садиба "Покорщина" родини Дараганів в Козельці, за легендою, названа так на згадку про ті часи, коли імператриця Єлизавета Петрівна "скорилася" пастуху Олексію Розуму (за іншою версією, імператриця схилила голову (скорилася) своїй майбутній свекрусі - Наталії Розумисі).

Розумиха купила садибу спеціально до приїзду імператриці. Ймовірно, тут відбулося таємне вінчання Єлизавети та Олексія. Далі садиба належала сестрі братів Розумовських Вірі, яка вийшла заміж за полковника Дарагана. Останніми власниками були Ґалаґани.

Садиба складається з невеликого одноповерхового будинку з колонами та двоповерхової кам'яниці, що служила для зберігання зброї та скарбниці. Навколо було розбито парк. Нині біля садиби розміщується Козелецький технікум ветеринарної медицини.

Будинки в дуже поганому стані, потребують негайної реставрації.

Прилуцький міський будинок культури - одна з найвизначніших будівель міста.

В якості першої професійної театральної сцени Прилук його почав будувати в кінці XIX – на початку XX століття міщанин Бродський разом із власником цегельного заводу Штондою, проте на завершення будівництва у них не вистачило коштів. Центральна двоповерхова частина була добудована лише в 1930 році.

Нині на сцені Будинку культури виступає Народний самодіяльний театр "Рампа" та кілька інших творчих колективів. Щороку тут відбуваються театральні фестивалі, які збирають аматорські колективи з усієї України.

На площі перед будівлею театру Бродського в 2008 році встановлено пам'ятник знаменитому українському актору театру та кіно Миколі Яковченку, уродженцю Прилук.