Пам'ятки Черкаської області

Залишки фортифікацій Чигирина козацьких часів збереглися на Замковій (Богдановій) горі в центрі міста.

Невелика фортеця Чигирина, закладена в XVI сторіччі, служила форпостом Речі Посполитої, потім козацькою фортецею. Кам'яне укріплення розміром 200 на 150 метрів було обнесено стінами з баштами та бастіонами. В 1677 році 120-тисячна турецька армія 3 тижні безуспішно тримала в облозі Чигиринську фортецю, і лише наступного року туркам вдалося її захопити, повернувшись вже з 200-тисячними силами.

Пізніше козаки гетьмана Івана Самойловича відбили Чигирин за підтримки московського війська воєводи Григорія Ромоданівського.

В ХІХ столітті укріплення майже повністю розібрали на будматеріали, коли на Замковій горі влаштували каменоломню. Наразі тут розбито парк, в якому знаходиться реконструйований бастіон Дорошенка (XVI-XVII століття), кам'яний хрест на честь захисників Чигиринського бастіону (1912 рік), пам'ятник "Кобзар" біля підніжжя та інші скульптури. На вершині гори встановлено величний пам'ятник Богданові Хмельницькому заввишки 18,6 метрів (1967-1982 роки; скульптори Олексій Олійник, Макар Вронський).

Біля підніжжя Замкової гори знаходиться каплиця Покрови Пресвятої Богородиці, в якій перепоховано останки козаків з цвинтаря XVII століття.

Комплекс входить до складу Національного історико-культурного заповідника Чигирин. Екскурсії проводяться співробітниками музею Богдана Хмельницького, розташованого біля гетьманської резиденції біля підніжжя Замкової гори.

Меморіальний комплекс із монументом "Батьківщина-мати" у Черкасах розташований на території стародавнього замчища, на місці знищеної за радянської влади Свято-Троїцької церкви.

За однією з версій, за козацьких часів на цьому невеликому пагорбі розташовувалася Черкаська фортеця. Насправді, у різні періоди у Черкасах існувало три фортеці. Давньоруське городище XIV сторіччя та залишки Черкаської фортеці XVIII століття знаходилися на місці нинішнього скверу імені Богдана Хмельницького на Замковій горі (зараз там встановлена стела на честь Богдана Хмельницького та пам'ятник Іванові Підкові), а на місці Пагорба Слави було резервне укріплення, на території якого в 1863 році було збудовано кам'яну Троїцьку церкву замість однойменного дерев'яного храму в нижньому місті.

Усі архітектурні та археологічні пам'ятки були повністю знищені під час будівництва монумента Слави. Церква була підірвана в 1961 році, культурний шар був зритий в 1965 році при спорудженні Пагорба Слави, а в 1977 році відкрито Меморіал Слави з бронзовим монументом "Батьківщина-мати".

З вершини пагорба відкривається велика панорама Кременчуцького водосховища.

Незвичну круглу будівлю водяного млина "Зелений млинок" (зелений млин) у сквері на березі річки Тясмин у Кам'янці також називають "Млинком декабристів".

Млин-ротонда побудований калузькими майстрами Гавриловим та Дмитрієвим на замовлення господаря кам'янського маєтку декабриста Василя Давидова. За однією з версій, "Зеленелений млинок" спочатку був задуманий Давидовим як таємне приміщення для конспіративних зустрічей Південного товариства декабристів на зразок масонських лож. За переказами родини Давидових, саме біля млина розмови змовників підслуховував унтер-офіцер 3 українського полку Іван Шервуд, передавши потім їх зміст імператору Олександру I, що спричинило провал повстання декабристів.

Як частина садиби Давидових, "Зелений млинок" входить до комплексу Кам'янського державного історико-культурного заповідника.

Золотоніський краєзнавчий музей імені Михайла Пономаренка заснований у 1960 році.

Кілька разів міняв приміщення, з 2018 року розташовується в будівлі колишньої насіннєвої інспекції в центрі міста Золотоноша.

Фонди музею налічують понад 8000 експонатів. Зокрема, представлене Євангеліє та інші церковні стародруки XVIII-XIX століть. В історичному відділі можна побачити козацькі люльки і гарматні ядра, предмети побуту, а також експонати, пов’язані з життям і діяльністю Тараса Шевченка, Михайла Максимовича, Григорія Сковороди, Івана Котляревського.

Документи і фотоматеріали розповідають про Голодомор 1932–1933 років і події Другої світової війни на Черкащині.

Діє біографічний куточок засновника закладу, краєзнавця Михайла Пономаренка.

Ірдинський Виноградський Свято-Успенський монастир із комплексом печер розташований серед лісів та боліт неподалік села Мале Старосілля на захід від Сміли.

Заснований, ймовірно, у XVI сторіччі, але в документах вперше згадується у 1656 році, коли гетьман Богдан Хмельницький видав універсал на будівництво нового монастирського комплексу. У цьому монастирі ховався і прийняв чернецтво під ім'ям ченця Гедеона син Хмельницького Юрій. Також у монастирських печерах переховувалися гайдамаки.

15 гектарів великої території обителі першим досліджував граф Олексій Бобринський в кінці ХІХ соліттят. Складена ним схема підземних ходів свідчить, що вони пролягали на сотні метрів. Однак дійти до кінця та з'ясувати, куди вели прориті ченцями тунелі, не вдалося ні графу, ні сучасним краєзнавцям. Археологи виявили у печерах підземну церкву.

Закритий більшовиками монастир після численних руйнувань та пожеж так і не відновили на його території психоневрологічний інтернат. Туристам доступні лише печери, що вціліли.

Історико-архітектурний комплекс "Резиденція Богдана Хмельницького" в Чигирині споруджено в 2006-2009 роках у рамках програми "Золота підкова Черкащини".

На тому місці, де в середині XVII сторіччя розташовувалась гетьманська столиця, збудовані копії споруд укріпленої резиденції Хмельницького. Комплекс складається з оборонних стін, в'їзної брами з вежею, гетьманського будинку, військової канцелярії, скарбниці (казни), куреня козацької охорони та господарських будівель.

Біля резиденції розташований відбудований на колишньому місці оборонний храм Святих Петра та Павла. Поруч із ним встановлено пам'ятник митрополиту Йосипу Нелюбовичу-Тукальському, який у XVII столітті був настоятелем храму.

Через припинення фінансування залишаються недобудованими кілька об'єктів, а існуючі споруди не мають відповідного внутрішнього оформлення та експозиційного наповнення.

Історико-етнографічний комплекс "Тарасова криниця" було створено в Лисянці в 2007-2008 роках в рамках програми "Золота підкова Черкащини".

Майбутній поет і художник Тарас Шевченко бував у Лисянці в юному віці, коли втік сюди з Керелівки, щоби вчитися малюванню у місцевого дяка Юхима. На цьому місці знаходилася криниця, з якої маленький Тарас носив воду до своєї школи.

Нині комплекс перебуває у запустінні.

Приватний історико-етнографічний музей-заповідник "Козацькі землі України" заснував в селі Вереміївка у 2006 році мистецтвознавець, історик, художник Володимир Недяк на кошти Шевченківської премії, яку він отримав за книгу "Україна – козацька держава".

На даний момент практично закінчено "Козацький хутір полковника Тараса Бульби": діючі млини, стайні, кошари, хлів для волів, колодязь, комори, льох. Завершується будівництво "Гетьманської кам'яниці".

У музейній експозиції представлено велику етнографічну колекцію. Виставлено кілька автентичних половецьких (скіфських) баб.

Родзинка скансену – тварини. Вівці, корови, кози, кролики, коні, воли та буйвол пасуться на спеціально засіяній ділянці степу. З тваринами можна пограти, а на конях – покататися.

Згодом планується ресторан, готель та інша інфраструктура для відпочинку та розваг.

Трипільське поселення-гігант, на базі якого в 2003 році створено Державний історико-культурний заповідник "Трипільська культура", знаходиться між селами Легедзине та Тальянки. Належить до III-IV тисячоліть до нашої ери. Займає площу 450 гектірв.

Це було найбільше відоме поселення людей того часу – тут мешкало до 15 тисяч осіб. До 3 тисяч дерев'яних жител трипільців розташовувалися концентричними колами, які були оточені захисним валом.

Зараз до складу заповідника входять 11 городищ у межах Черкаської області.

В Легедзиному створено Музей поселень-гігантів, де представлено трипільську кераміку та інші археологічні знахідки. Триває створення скансену (музею просто неба), де відвідувачі вже можуть пожити в реконструйованих трипільських будинках і взяти участь в археологічних розкопках.

Будинок керуючого маєтком у Кам'янці - частина колишньої садиби родини декабриста Василя Давидова.

Будинок збудований сином декабриста Левом. Оскільки його батько був засланий до Сибіру і позбавлений майна, син не мав права на батьківську спадщину. Тоді його запросили на посаду головного керуючого Кам'янським маєтком. Тобто де-факто він керував своїм маєтком, але де-юре воно йому не належало.

На виділеній йому ділянці він збудував будинок для родини та службові приміщення. В цьому будинку часто зупинявся Петро Чайковський, сестра якого була одружена з Давидовим.

У 1920-х роках тут знаходилася Кам'янська ЧК, пізніше поліклініка та дитяча музична школа імені Чайковського.

Наразі тут розташовані Кам'янський історичний музей, Кам'янська картинна галерея та офіс Кам'янського історико-культурного заповідника.

Головний корпус Черкаської політехніки до 1923 року був казенним винним складом, тобто лікеро-горілчаним заводом.

Такі склади масово створювалися у російській імперії на межі XIX і XX століть в рамках "Винної монополії", введеної з ініціативи міністра фінансів Сергія Вітте у 1896 році.

Основна будівля комплексу в стилі еклектики була побудована в 1905 році (за іншими даними – у 1887 році). Спочатку фасад був неоднаковим за висотою: мав дво- та триповерхові частини. Декор виконаний з облицювальної цегли. Збереглося керамічне покриття підлог із клеймом "Товариство Геренгейм, Харків", ковані металеві баки у підвалах, фрагменти каналізаційної та вентиляційної систем.

Нині це один із корпусів Черкаського політехнічного фахового коледжу.

Краєзнавчий музей міста Калинопіль заснований у 1976 році як музей на громадських засадах. В 1992 році отримав статус "Державного музею". Розміщується у міському Будинку культури. В 2017 році було проведено капітальний ремонт музею і оновлено всі основні експозиції.

На сьогодні музейний фонд налічує понад дві тисячі експонатів. Основні експозиції присвячені історії давньої людини на території краю, трипільській культурі, утворенню давньо-руської держави, подіями Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 років, історії виникнення Калинополя, культурі краю в кінці XVIII - першій половині XIX століття, колективізації та злочинним діям комуністичного режиму, подіям Другої світової війни, а також видатним уродженцям краю - Сергію Єфремову, Павлу Филиповичу, В'ячеславу Чорноволу, Вадиму Гетьману, Семену Гризлу.

Канівська ГЕС – молодша гідроелектростанція Дніпровського каскаду, є його другим ступенем.

Гребля ГЕС утворює Канівське водосховище площею 675 квадратних кілометрів. У ході створення водоймища багато жителів суміжних селищ було примусово переселено, деякі селища затоплено.

Станція введена в експлуатацію в 1972 році, повної потужності досягла через 4 роки (444 МВт). Також планувалося створення гідроакумулюючої станції, але роботи було припинено в 1992 році.

До складу споруд гідровузла входять: будівля ГЕС, комплекс судноплавних та шлюзових споруд, земляні греблі та захисні споруди правого берега та інші. Зверху прокладено мостові переходи автомобільної та залізниці.

З греблі видно опори зруйнованого під час Другої світової війни залізничного мосту через Дніпро.

Рішення про створення історичного музею в Каневі було прийнято в 1963 році, проте реально він був відкритий лише через 28 років. Знаходиться у старовинному будинку в центрі міста.

Перша експозиція була присвячена трипільській культурі, наступна - історії Канівщини від палеоліту до Давньоруської держави.

Також відкрито постійну виставку "Старожитності Канева" з етнографічним матеріалом XIX століття, кілька тематичних виставок.

Канівський природний заповідник створений у 1923 році для охорони еталонних та унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття лісів на придніпровських пагорбах та островах у районі Канева.

Флора заповідника налічує 990 видів судинних рослин (20% флори України), з них 5 видів занесено до Європейського червоного списку, 29 – до Червоної книги України.

На території заповідника зустрічаються 26 видів тварин занесених до Європейського червоного списку, 83 – до Червоної книги України.

Центральна садиба Канівського природного заповідника розташована на території колишньої садиби академіка Миколи Біляшевського, який виявив на Княжій горі у Каневі городище літописного Родня, племінного центру ранніх слов'ян.

У старовинному меморіальному будиночку Біляшевського відкрито музей природи Канівщини.