Пам'ятки Дніпропетровської області

Пам'ятник літературному та фольклорному герою поручику Ржевському встановлено біля центральної прохідної Павлоградського хімічного заводу.

Вважається, що герой п'єси Олександра Гладкова "Давним-давно" поручик Дмитро Ржевський служив у Павлоградському гусарському полку, хоча прямо про це у п'єсі не йдеться.

Популярним образ безшабашного гусара став після виходу в 1962 році кінокомедії Ельдара Рязанова "Гусарська балада". Про поручика з вульгарними замашками з того часу в народі народилося безліч фривольних анекдотів із сексуальним підтекстом. В анекдотах часто фігурують інші реальні та літературні персонажі гусарської доби XIX століття.

Білоруський скульптор Володимир Жбанов зобразив поручика Ржевського, що недбало сидить на спинці лавочки і залихватски підкручує вуса..

Пам'ятник на місці загибелі князя Святослава Ігоровича в Микільському-На-Дніпрі - одна із найстаріших пам'яток, присвячених Стародавній Русі.

За легендою, біля знаменитого дніпровського порогу "Ненаситець", повертаючись після невдалого походу на Константинополь, загинув у бою з печенігами один із найвойовничіших і найдіяльніших київських князів Святослав Ігорович, син Княгині Ольги. За час свого князювання (964-972 роки) він встиг розгромити Хазарський каганат, підкорити в'ятичів, здійснити військові походи до Болгарії та Північного Кавказу.

Чавунна плита на гранітному валуні на березі Дніпра встановлена в 1872 році на ймовірному місці загибелі князя. Напис на ній говорить: "У 972 році біля дніпровських порогів загинув у нерівному бою з печенігами руський витязь, князь Святослав Ігорович".

Пам'ятник знаходиться на території Дитячого оздоровчого табору. Відвідувачів супроводжує охорона.

Парк імені Лазаря Глоби – центральний парк Дніпра.

Заснований у XVIII столітті запорозьким козаком Лазарем Глобою на території його садиби. До 1858 року парк називався Катеринославський Казенний сад, а з 1920-х років міська влада розділила його на Міський сад і Технічний сад. За радянської влади парк носив ім'я Чкалова.

Тут знаходиться дитяча залізниця, міські атракціони, картинг-центр та літній концертний майданчик. Серед парку є велике озеро з гарними лебедями.

Встановлено пам'ятник Лазарю Глобі на його могилі.

Петриківський музей етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва створено в 2010 році на базі виставки петриківського розпису при фабриці "Дружба".

У фондах музею налічується 2500 предметів, що розповідають про історію Петриківки, етнографію цього краю, розвиток народно-прикладного мистецтва, техніки петриківського розпису.

Особливу цінність становлять вироби народних майстрів петриківського декоративного розпису Федора Панка, Андрія Пікуша, Наталії Рибак та інших.

У музеї проводять майстеркласи з різних технік народного ремесла.

Історико-краєзнавчий музей у Петропавлівці заснований у 1967 році, зараз розташовується в Петропавлівському центрі культури Kvitka.

Експозиція складається з чотирьох відділів: "Наш край від найдавніших часів до початку XX століття", "Наш край у 1900-1940 роках", "Випробування війною та відбудова", "Розвиток краю" та етнографічної зали "Українська світлиця".

Перед входом в будівлю облаштовано експозицію "Кам'яні свідки історії краю", в якій представлено кам'яні ідоли скіфо-сарматського преіоду.

Проспект Дмитра Яворницького - головна вулиця Дніпра та одна із найстаріших магістралей міста.

Почала формуватися одночасно із заснуванням Катеринослава в кінці XVIII сторіччя. З 1834 по 1923 рік називалася Катерининський проспект, до 2016 року - проспект Карла Маркса. Нині носить ім'я видатного українського історика Дмитра Яворницького, який тривалий час жив та працював у Катеринославі.

Проспект забудований різностильовими будинками XIX-XX століть. Зберігся Будинок губернатора (1840-1850 роки), "Будинок Хріннікова" (1910-1913 роки, нині - гранд-готель "Україна"), будівля поштамту тощо. В районі центральної площі Героїв Майдану організовано пішохідну зону - Кельнський бульвар, прозваний "Новим Арбатом".

Поруч на бульварі знаходиться вернісаж, де можна придбати картини місцевих художників та вироби народних промислів, у тому числі петриківський розпис.

П'ятихатський народний історико-краєзнавчий музей створений у 1972 році. В основу експозиції лягли етнографічні матеріали з навколишніх сіл Троїцьке, Лихівка, Комісарівка, Жовте, що були засновані запорозькими козаками.

Експозиція у семи залах відображає різні етапи розвитку краю: українське козацтво XVII століття, етнографія XIX-XX століть; заснування та розвиток міста П'ятихатки у 1886-1917 роках, П'ятихатки періоду УНР 1917-1920 років, розвиток у міжвоєнний період, Друга світова війна, сучасність.

Представлено зібрання картин місцевого художника Володимира Махоні, а також картина "Битва на Жовтих Водах" художників Мальцева, Войцеховського та Черевка.

В 1992 році експозицію музею поповнили дві половецькі кам'яні фігури, одна з яких встановлена перед входом у музей.

50-метрова "Родинна лавка" встановлена у 2011 році на набережній Дніпра поряд із Фестивальним причалом.

Ціліснолита лавочка виготовлена з металу та соснових брусів, прикрашена 7 інсталяціями, що відображають життєвий шлях родини та вічні сімейні цінності.

До встановлення на набережній ставка на річці Утка в місті Славута лавки в 2012 році носила титут найдовшої в Україні.

Знаходиться в зоні безкоштовного Wi-Fi.

Свято-Миколаївська церква - найстаріший храм Дніпра. Розташована на території колишнього міста Нові Кодаки, центру Кодацької паланки Запорозької Січі, яке з часом стало частиною нинішнього міста Дніпро.

Кам'яна церква в стилі класицизму побудована замість дерев'яної козацької церкви, що існувала з 1650 року. Хрестова, із сильно витягнутою західною гілкою та напівкруглою апсидою, з невеликими квадратними прибудовами.

Збереглися розписи початку XX століття.

Кафедральний собор Святого Миколая Чудотворця з високою дзвіницею в Кам'янському виділяється архітектурними елементами у давньоруському стилі.

Збудований у 1894 році за проєктом архітектора Леоніда Бродницького коштом робітників та службовців за участі Дніпровського металургійного заводу.

За радянських часів у приміщенні розташовувався краєзнавчий музей.

В 1988 році Миколаївський собор було повернуто церкві, проведено реставрацію. Наразі належить громаді УПЦ московського патріархату.

Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир - головна святиня запорозьких козаків.

Перша церква зі шпиталем та школою була збудована запорожцями на острові між річкою Самарою та її закрутом Самарчиком ще в 1576 році. З 1602 року святиня перетворена на монастир з притулком для відставних літніх козаків, проте офіційною датою заснування вважається 1672 рік.

Під час турецької війни були споруджені укріплення. Миколаївська церква в стилі бароко збудована в 1782-1787 роках.

У 1930-х роках Самарський монастир був закритий, у ньому розмістили будинок для літніх людей, потім інтернат для розумово відсталих.

У 1993 році повернуто православній церкві. Головна святиня - Охтирська ікона Божої Матері, що називається "Самарською".

Свято-Петропавлівська церква в Петропавлівці споруджено в 1910 році на місці першого дерев'яного храму, що дав назву селищу.

Кам'яний однокупольний трипрестольний храм збудований у стилі класицизму. Центральний престол – на честь святих апостолів Петра та Павла, лівий – на честь великомучениці Катерини, правий – на честь князя Олександра Невського.

Свято-Покровський храм у селі Орлівщина було збудовано в кінці XX століття на місці зруйнованого дерев'яного храму, заснованого в 1782 році.

В 1920-ті роки Свято-Покровська церква була зруйнована більшовиками. З 1992 року почалося відродження і через 6 років відбулося урочисте освячення нового кам'яного Свято-Покровського храму.

Святині: стародавня Афонська ікона Покрови Божої Матері, образ із часткою мощей священномученика Миколи Іскрівського.

Діє парафіяльна недільна школа, храм опікується сиротами, які проживають у дитячому інтернаті "Горобиночка".

Свято-Покровський храм у селі Рубанівське стоїть на мальовничому березі ставка на річці Соломчина. Раніше його називали "Червоною церквою" за кольором цегляних мурів.

Храм збудований в середині ХІХ століття Катериною Василенко, вдовою надвірного радника Івана Василенка. Пізніше, повернувшись із паломництва до Єрусалиму, вона вирішила залишити мирське життя і власним коштом збудувати жіночий монастир в ім'я ікони Божої Матері “Знамення”.

Знам'янський монастир був офіційно заснований у 1906 році, а через рік його засновницю було зведено в сан ігуменії під ім'ям Єлизавета.

Переживши радянські часи гонінь на церкву, храм і тепер гордо височіє над селом, вражаючи своїм спокоєм, величчю і дивовижним дзвоном. У Свято-Покровському храмі спочивають мощі ігумені Єлизавети та священномученика ієрея Олександра, закатованого більшовиками у 1918 році. Біля храму збереглися поховання священиків та засновника села – козака Рубана.

Свято-Тихвінський жіночий монастир у Дніпрі заснований у 1866 році на землях, пожертвуваних громаді колишнім священиком катеринославської цвинтарної Недільної церкви Зосимовичем, а також державним селянином Юхимом Шапошниковим та Федором Габаненком.

У 1868 році побудовано церкву Святої Варвари, келійний корпус та трапезну. В 1874 році завершилося будівництво кам'яного трипрестольного соборного храму в ім'я Тихвінської ікони Божої Матері.

За свою історію монастир двічі закривався владою (1925 рік, а потім після 17 років жіяльності - в 1959 році). У його приміщеннях була школа-інтернат №1 для дітей з інвалідіністю. Свято-Тихвінський соборний храм, який постраждав під час Другої світової війни, в 1959 році був підірваний, на його місці збудували інтернат для людей з порушеннями слуху.

З 1999 року Свято-Тихвінський жіночий монастир знову діє. Належить УПЦ московського патріархату.