Пам'ятки Києва

Пам'ятник гетьманові Пилипу Орлику встановлено на Печерську у Києві до 15-ї річниці Конституції України.

Пилип Орлик є автором документа "Пакти та конституція прав та вільностей війська запорозького" від 1710 року, який вважають першою українською Конституцією козацьких часів.

Скульптура зображує гетьмана під час підпису документа. Просторова композиція з елементів зброї, мистецтва та державності розміщується з двох сторін алеї, що дозволяє проходити крізь неї та знайомитися з кожним елементом окремо.

Монумент створив авторський колектив скульптора, народного художника України, дійсного члена академії мистецтв України Анатолія Куща та заслуженого архітектора України, члена академії архітектури Олега Стулакова.

Пам'ятник видатному українському поетові та громадському діячеві Тарасові Шевченку в Києві було встановлено в 1939 році. – через 75 років після його смерті.

Питання про увічнення пам'яті Шевченка в Києві неодноразово порушувалося з 1904 року, але через бюрократичну тяганину проєкт до радянсько-української війни так і не було реалізовано. Лише до 125-річчя від дня народження поета було ухвалено рішення встановити пам'ятник навпроти Червоного корпусу Київського університету імені Тараса Шевченка, на місці пам'ятника імператору Миколі І.

Монумент створили скульптор Матвій Манізер та архітектор Євген Левінсон. Висота бронзової фігури – 6,45 метрів. Вона встановлена на постаменті з червоного граніту з написом: "Т. Г. Шевченко. 1814-1861" та словами із "Заповіту".

Пам'ятник розташований у парку імені Тараса Шевченка, який вважається найзатишним та найупорядкованішим у Києві. В парку можна побачити фонтан у формі Чорного моря. Це улюблене місце київських шахістів-аматорів. Тут знаходиться найстаріший у місті громадський туалет, збудований ще до радянсько-української війни.

Пам'ятник Хрещенню Русі на набережній Дніпра - перший у Києві монумент.

Встановлений в 1802 році над джерелом, що існувало колись, у Хрещатом яру біля підніжжя Володимирської гірки, де, за переказами, князь Володимир хрестив своїх дітей. Оскільки приводом для будівництва послужило підтвердження царем Олександром I Магдебурзького права Києво-Подолу, пам'ятник також називають "Колонною Магдебурзького права".

За задумом архітектора Андрія Меленського, спочатку пам'ятник являв собою двоярусну каплицю із золотим куполом. В арочному постаменті знаходився восьмигранний басейн із фонтаном. За радянських часів купол знесли, залишивши лише арочні проходи, але до тисячоліття Хрещення Русі, яке відзначали 1988 році, колону з куполом та хрестом відновили.

Пам'ятник з'єднаний з верхньою частиною Володимирського спуску крутими сходами.

Парк "Почайна" в Києві розташований на берегах легендарної річки Почайна (права притока Дніпра), яка в даний час є системою озер Опечень, з'єднаних між собою колекторами

Витоком є озеро Редькіне (Міністерське). Місце впадання в Дніпро - затока Волковата трохи на південь від Північного мосту.

У давнину гирло Почайни розташовувалося в районі нинішньої Поштової площі, тут знаходилася київська гавань. За переказами, саме в Почайні київський князь Володимир Святославич у 988 році хрестив киян.

В 2016 році активісти спільноти "Почайна" ініціювали проєкт відродження історичної річки. Було розчищено і упорядковано невелику ділянку русла неподалік станції метро "Почайна". В 2017 році Київрада ухвалила рішення про створення парку "Почайна" площею 10 гектарів.

Урочище Феофанія - мальовнича місцевість на південній околиці Києва, де розташований парк "Феофанія" та Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир.

Вперше згадується у 1471 році як урочище Лазарівщина, що належить київському розпоряднику Ходику. У 1803 році тут оселився єпископ Чигиринський Феофан, і хутір був названий Феофанією. Тоді ж було збудовано перший дерев'яний храм на честь Чуда Михайла Архангела та архієрейський будинок. У 1861 році в Феофанії було засновано скит, а в 1912 році тут збудували величний Пантелеймонівський собор.

Обитель була закрита у 1930-х роках, тут розмістилися лікувальні заклади різних відомств, головна обсерваторія та польова експериментальна лабораторія Інституту ботаніки НАН України. Тільки в 1990 році понівечена будівля собору була повернута православній церкві. Через три роки Феофанія стала скитом Покровського жіночого монастиря, а в 2002 році обитель стала самостійною.

Територія урочища має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва, підпорядкованого Державному заповідному господарству “Феофанія” НАН України. З 2003 року ведеться реконструкція зони відпочинку біля ставків з облаштуванням водопостачання, дренажу, альтанок, фонтанів, прокладанням доріжок, облицюванням берегів тощо. Реконструкцію ще не закінчено, але вже зараз парк користується популярністю серед містян.

Парк імені Тараса Шевченка розташований у центрі Києва перед Червоним корпусом Київського національного університету. Вважається найзатишнішим і найвпорядкованішим у столиці.

Відкритий в 1860 році як "Університетський сквер" на місці пустиря. В 1896 році в центрі скверу було встановлено пам'ятник російському цареві Миколі I. На його місці в 1939 році, до 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка, було відкрито пам'ятник поетові роботи Матвія Манізера.

У парку можна побачити фонтан у формі Чорного моря. Це улюблене місце київських шахістів-аматорів. Тут знаходиться найстаріший у місті громадський туалет, збудований ще до більшовицького перевороту 1917 року.

Пейзажну алею в історичному серці Києва прокладено на початку 1980-х років за проєктом архітектора Аврама Мілецького.

Алея пролягає над урочищем Гончарі по лінії оборонних споруд Х–ХІІІ сторічь. Звідси, з височини історичного Верхнього міста, відкриваються мальовничі краєвиди Подолу.

З 2009 року скульптор Костянтин Скретуцький почав прикрашати Пейзажну алею казковими персонажами: коти-сороконіжки, слони-фонтани та гігантські горобці тощо. Колекція постійно поповнюється новими скульптурами.

Пішохідно-велосипедний скляний міст через Володимирський узвіз у Києві називають "Мостом Кличка" на честь ініціатора проєкту, київського міського голови Віталія Кличка.

Відкритий до Дня міста Києва у 2019 році, і відтоді одразу став однією з найпопулярніших туристичних атракцій столиці. Залізобетонній міст на чотирьох опорах має довжину 212 метрів (у деяких джерелах – 216), висота найвищої опори становить 32 метри. Міст має звивисте полотно, на кожному з двох основних вигинів облаштовані оглядові майданчики зі скляними вікнами у підлозі та оглядовими біноклями.

Пішохідно-велосипедний міст з'єднує Володимирську гірку з Аркою дружби у Хрещатому парку. Він є ключовою частиною туристичного маршруту київськими парками від Пейзажної алеї до Києво-Печерської Лаври.

Поштова площа - сполучна ланка між Верхнім містом, Печерськом та Подолом. На цьому місці розташовувалися причали стародавнього Києва, місце яких згодом зайняв Річковий вокзал.

Назвою площа завдячує Поштовій станції (1850-1860 роки), від якої збереглася головна будівля. Окрасою Поштової площі є Церква Різдва Христового (1809-1814 роки), відновлена в роки незалежності. Через дорогу від неї розташована нижня станція Фунікулера (1905 рік), що пов'язує Поділ з Верхнім містом.

В останні роки вигляд площі сильно змінився внаслідок висотної забудови.

Поштовий будинок на Подолі - найстаріша поштова станція, що збереглася в Києві.

Одноповерхова будівля в стилі класицизму збудована у 1853-1865 роках як головна будівля комплексу подільської поштової станції, яка мала особливе значення завдяки своєму розташуванню у найжвавішому торговому районі міста з найбільшими базарами, кустарними та промисловими підприємствами, Контрактовим ярмарком та пристанню.

З 1999 року в Поштовому будинку розміщується виставка "До історії самоврядування у Києві" - Музей Магдебурзького права. Колекція музею включає різноманітні рідкісні фотографії Києва, архівні документи, ікони, картини, листівки старого міста.

У музеї також представлені археологічні знахідки, включаючи монети та Київський фаянс.

Невеликий одноповерховий будиночок на вулиці Олександрівській (нині Петра Сагайдачного) здавна належав до купецької родини Балабух.

Балабухи прославилися завдяки виробництву цукерок із фірмового "київського сухого варення" (цукатів), які називали "балабухами" або "балабушками". Ці ласощі постачалися навіть до імператорського двору.

Судячи з розташування щодо вулиць, будинок Балабух був збудований до пожежі 1811 року. В 1839 році поряд з'явився новий двоповерховий будинок у стилі пізнього класицизму з рисами українського бароко, збудований за проєктом архітектора Людвіка Станзані, в якому працювала кондитерська.

За радянських часів у ньому відкрився ресторан "Запоріжжя" (зараз - ресторан "Хачапурі та Вино"). В гарному сквері між будинками встановлені скульптури козака та кобзаря.

Свято-Михайлівський Золотоверхий кафедральний собор було споруджено в XII сторіччі князем Святополком (Михайлом) Ізяславичем на місці Дмитрівського монастиря. Присвячений архангелу Михайлу, який вважається захисником та покровителем Києва.

В 1240 році собор був зруйнований татаро-монголами, але незабаром знову став соборним храмом однойменного монастиря. Неодноразово перебудовувався (велика реконструкція проведена в 1710 році). Майже повністю був знищений за радянської влади в 1934-1937 роках для розчищення місця під урядовий квартал.

В 1999 році Михайлівський Золотоверхий монастир було відбудовано наново, а в 2001-2004 роках собору повернули фрески, що зберігалися в Ермітажі.

В приміщеннях дзвіниці та Варваринських келій функціонує Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Представлені унікальні старожитності ХІ-XIХ століть, що були знайдені на території монастиря, зокрема мідний позолочений горельєф Архистратига Михаїла з чільного фронтону собору. Співробітники проводять екскурсії по музею і території монастиря.

На Михайлівській площі перед собором встановлено пам'ятник княгині Ользі в оточенні фігур апостола Андрія та Святих Кирила та Мефодія (1911-1996 роки).

За собором розташований парк "Володимирська гірка" з верхньою станцією фунікулера та знаменитим пам'ятником Святому Володимиру Хрестителю.

В серпні 2015 року на мурах Свято-Михайлівського монастиря з'явилася Стіна пам'яті загиблих захисників України.

15 грудня 2018 року, після Об'єднавчого собору українських православних церков, Михайлівський Золотоверхий монастир перейшов у підпорядкування Православної церкви України та став Кафедральним собором Православної церкви України.

Свято-Покровську церкву на Подолі в Києві збудовано архітектором Іваном Григоровичем-Барським на місці давнього вірменського храму Покрови Пресвятої Богородиці.

Церква виконана у характерному стилі українського бароко. Поруч - дзвіниця XVIII сторіччя. Навпроти - дзвіниця знищеної в радянські часи церкви Миколи Доброго (1716 рік), в якій вінчався письменник Михайло Булгаков.

Свято-Покровський собор на Солом'янці у Києві – храм роботи Іполита Ніколаєва.

Церкву збудовано на замовлення міської ради Києва протягом 1895-1897 років на згадку про митрополита Київського і Галицького Платона (Городецького). Серед киян відома також під назвою "Платонівська церква".

У 1905-1919 роках настоятелем церкви був майбутній творець та перший митрополит Української автокефальної православної церкви Василь Липківський.

Належить до Православної церкви України.

Синагога Розенберга на Подолі – головна синагога Києва, найстаріший із юдаїстських храмів міста.

Будівля в мавританському стилі за проєктом архітектора Миколи Горденіна побудована в 1894-1895 роках. Тоді будувати синагоги у Києві було заборонено, тому офіційно єврейський будинок зборів зводився як приватний особняк Габрієля-Якова Геселевича Розенберга. Лише після завершення будівництва Розенберг отримав дозвіл на відкриття молельного будинку.

В 1916 році коштом барона Володимира Гінзбурга та відомого мецената Лева Бродського хоральна синагога була значно розширена.

В 1929 році радянська влада закрила синагогу, в будівлі розмістили клуб. Після Другої світової війни єврейська громада Києва домоглася повернення святині під умову проведення відновлювальних робіт, і тривалий час це була єдина діюча синагога у Києві.

Наразі при синагозі Розенберга діють навчальні заклади, общинний центр (єврейська громада столиці налічує 25 тисяч осіб), мацепекарня, кошерна їдальня та міква (резервуар для обмивання).