Пам'ятки Києва

Національний спортивний комплекс (НСК) "Олімпійський" – головна спортивна арена України. Є основним місцем проведення домашніх футбольних матчів національної збірної України з футболу.

Центральний стадіон міста Києва (колишній "Республіканський стадіон") розташований у самому центрі міста, біля підніжжя Черепанової гори. Її схил послужив основою для спорудження південної та східної трибун "Червоного стадіону імені Лева Троцького", який вперше відкрився у 1923 році. Вже 1936 року за проєктом архітектора Михайла Гречини розпочалася реконструкція стадіону з доведенням місткості до 50 тисяч глядацьких місць, але через Другу світову війну відкриття відбулося лише 1946 року.

Після чергової реконструкції 1966-1968 років з добудовою другого ярусу трибун стадіон став вміщати 100 тисяч глядачів, ставши одним із найбільших у СРСР та Європі. Двічі його модернізували, а 2011 року стадіон НСК "Олімпійський" відкрився після повної реконструкції до футбольного чемпіонату "Євро-2012".

Центральною частиною стадіону є велика спортивна арена з футбольним полем, легкоатлетичними доріжками та двоярусними трибунами для глядачів. Місткість поменшала до 70 тисяч місць за рахунок розширення проходів на сектори, VIP-лож, місць для коментаторів та місць для людей з інвалідністю. Над трибунами спорудили навіс із сучасного матеріалу, що накрив усі посадкові місця.

У 2013 році відкрився Музей історії НСК "Олімпійський", де представлені афіші історичних матчів, м'ячі, якими грали великі спортсмени, 3D макети та інтерактивні інсталяції подій, рідкісні експонати з Олімпіади-1980 та багато іншого.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують Олімпійський дворик, арену та роздягальні футболістів.

У комплексі також функціонують Музей футбольного клубу "Динамо Київ" та Музей спортивних досягнень братів Кличків.

Старокиївська гора – історичне серце Києва. Саме тут, за переказами, князь Кий у V сторіччі заснував своє місто, про що нагадує пам'ятний знак – камінь із накресленими словами "Звідси є пішла земля руська…" Зараз тут розташовується Національний музей історії України.

Збереглися вали княжого дитинця та фундамент заснованого князем Володимиром на Русі першого кам'яного християнського храму – Десятинної церкви (989-996 роки) у візантійському стилі (князь виділив на утримання десяту частину доходів). Церква була зруйнована під час татаро-монгольської навали, поховавши під собою останніх захисників міста. Відновлена в XIX столітті у візантійсько-московському стилі, в 1929 році знищена більшовиками. Працює Музей історії Десятинної церкви.

Поруч росте посаджена митрополитом Петром Могилою чотирисотрічна липа. Виявлено фундамент палацу княгині Ольги (X сторіччя). В 1937-1939 роках споруджено Музей історії України.

На сусідній Андріївській гірці, де, згідно з легендою, апостол Андрій проголосив виникнення одного з вічних міст світу, споруджено барокову Андріївську церкву (1749-1754 роки) за проєктом Франческа Бартоломео Растреллі. Поруч – пам'ятник героям кінофільму "За двома зайцями" Голохвастову та Проні Прокопівні.

Ремісничі поселення на Подолі виникли за часів Київської Русі, назви вулиць Гончарна, Кожум'яцька та Дегтярна відображають характер діяльності мешканців.

За радянських часів місцевість занепала.

В даний час ведеться забудова елітними особняками в стилі ХІХ століття.

Хрещатий парк на пагорбі біля початку Володимирського узвозу в Києві також називають Купецьким садом.

Спочатку ця територія була частиною Царського (Міського) парку, доки київське купецтво не взяло в оренду у міста куточок саду, що примикав до будівлі Купецьких зборів (нинішня Національна філармонія України).

На дніпровській кручі за філармонією в 1982 році на честь 60-ї річниці створення СРСР було встановлено скульптурну композицію, яка складалася з Арки Дружби народів та двох скульптурних груп під нею. В 2022 році, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, скульптурна частина монумента була демонтована, а арка перейменована на Арку Свободи українського народу.

Звідси відкривається мальовнича панорама Дніпра. У водонапірній вежі (1877 рік) неподалік розташований Музей води. Будівля поряд, що нагадує казковий замок, - нове приміщення Київського академічного театру ляльок (2005 рік).

Хрещатий парк з'єднує з Міським садом 60-метровий Парковий місток (1912 рік) - одне з найромантичніших місць у Києві. Також відомий як Місток закоханих (за традицією закохані залишають тут написи та стрічки) або Чортовий міст (нещасні часто обирали це місце для зведення рахунків із життям).

Хрещатик - головна вулиця Києва, найпопулярніше місце прогулянок містян із ХІХ століття і до наших днів.

Назва походить від Хрещатого яру, від якого починалася вулиця в районі нинішньої Європейської площі. В свою чергу назву яру пов'язують з подіями хрещення Русі або зі словом "хрещатий" - хрестоподібний.

Довгий час тут була пустка, перші будинки з'явилися в XVIII сторіччі. Завдяки вигідному становищу між Верхнім містом, Подолом та Печерськом, Хрещатик швидко став центральною та найфешенебельнішою вулицею міста. Більшість старої забудови було знищено в 1941 році, після війни відбудовано в "сталінському" стилі.

Вулиця починається від Європейської площі, на якій домінує сучасна будівля Українського дому. Квадратна вежа над Будинком профспілок стала візитною карткою Києва завдяки світловому табло електронного годинника, встановленого в 1981 році (нині його замінюють плазмові панелі). Найстаріша будівля на Хрещатику - Готель Кане (1874 рік), де зараз розташований Центральний гастроном. Дорогі магазини та ресторани, як і раніше, можна знайти в Пасажі (1914 рік) та на вулиці Архітектора Городецького. Закінчується вулиця Бессарабською площею, де знаходиться найстаріший у Києві критий Бессарабський ринок (1910-1912 роки).

У вихідні та святкові дні Хрещатик перетворюється на пішохідну зону. Тут відбуваються концерти та інші масові заходи.

Центр сучасного мистецтва М17 (ЦСМ М17) в Києві - культурна інституція, що функціонує як освітньо-дослідницька платформа та експозиційний майданчик сучасного мистецтва України та світу.

Був заснований влітку 2010 року. Центр М17 займає 2 поверхи, його площа – 1238 квадратних метрів.

М17 співпрацює з Національною спілкою художників України та є одним із найбільших окремих недержавних виставкових просторів у Києві.​ Технічне оснащення Центру відповідає міжнародним стандартам, що вже дозволило втілити ряд знакових проєктів музейного рівня. 

Арт-центр надає підтримку та продюсування українського сучасного мистецтва (contemporary art). У залах проводяться виставки молодих та провідних художників України.

Храм, присвячений Святому Миколаю Чудотворцю, знаходиться на історичній місцевості, відомій як "Аскольдова могила" (у давнину - Угорське урочище).

В 882 році князь Олег убив тут київських правителів Аскольда та Діра. З часів княгині Ольги тут стояла дерев'яна церква Святого Миколая (за іншою версією, місце поховання першого християнського князя Аскольда знаходиться вище, на вершині пагорба в районі нинішньої площі Слави).

Кам'яний храм у вигляді ротонди збудований у XIX столітті за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1918 році на Аскольдовій могилі було поховано київських студентів-патріотів, які загинули в бою з більшовиками під Крутами. За радянських часів на території цвинтаря було розбито парк. Останнім часом відновлено хрест на згадку про героїв Крут.

Встановлено пам'ятний знак (1997 рік, архітектор Янош Віг), присвячений подіям IX сторіччя, коли на Аскольдовій могилі зупинялися племена угрів (угорців) на шляху з Поволжя до нинішньої Угорщини.

В наш час в нижній частині церкви Святого Миколая встановлено три пам’ятні знаки, на яких викарбувана історія новітньої російсько-української війни: перший - на честь "Кіборгів", які захищали Донецький аеропорт, другий - захисникам Дебальцево, третій - героям Іловайська. Також відбудовано та реставровано капличку, яка має назву "військова". Розписи в каплиці зробила відома художниця Марина Соченко. На малюнках-розписах зображено визначних військових діячів, починаючи від київських князів і гетьманів й до наших днів - портрети Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандери, Романа Шухевича, Олега Ольжича, Олени Теліги, а також Героїв Небесної Сотні.

Відтак Аскольдова могила стає пантеоном українського народу.

Церква Спаса на Берестові - стародавній храм, розташований за північною стіною Києво-Печерської лаври.

Берестове (зараз територія парку Слави) було приміською резиденцією Київського князя Володимира Великого та його нащадків.

Вважається, що будівництво храму в цьому місці розпочав у XII сторіччі Володимир Мономах як головний собор Спасо-Преображенського монастиря - резиденція князів роду Мономаховичів. Тут поховані його доньки Євфимія та Софія, а також засновник Москви Юрій Долгорукий та його син Київський Князь Гліб Юрійович.

В XVII-XVIII століттях храм був реконструйований і став п'ятикупольним, інтер'єри були розписані київськими та афонськими майстрами. В ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський добудував до нього дзвіницю.

Церква Спаса на Берестові з 1990 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Успенська церква Богородиці Пирогощі - найдавніша церква, що збереглася в первозданному вигляді на Подолі.

Споруджено за велінням князя Мстислава Великого для привезеної з Константинополя ікони Богоматері Пірготісси, тобто "вежової" (поруч із Богородицею була зображена вежа-дзвіниця Влахернського монастиря). Ймовірно, незвичне заморське слово в народній мові розщепилося на два взаємопов'язані: "пиріг" (хліб) і "гощі" (купці) - "Пирогоща".

Згідно зі "Словом о полку Ігоревім", князь Ігор дякував у цьому храмі Святій Богородиці Пирогощі за свій порятунок із половецького полону.

В XVI-XIX століттях церква Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі була соборною церквою Подолу. Тут проводились магістратні церемонії, зберігався міський архів.

Була знищена за радянської влади в 1935 році, відновлена в 1998 році у початкових візантійських формах.

Музейно-виставковий центр "Музей історії міста Києва" є багатофункціональним комплексом, що репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти.

Заснований 1978 року, до кінця радянської доби розташовувався в будівлі Кловського палацу на Печерську, потім довго тулився на двох поверхах Українського дому. Сьогодні музей розміщується в сучасній будівлі на розі вулиць Хмельницького та Пушкінської.

Колекція музею історії Києва налічує близько 300 тисяч експонатів, що входять до археологічної, нумізматичної, етнографічної колекції, а також тематичних комплексів сучасного періоду. Це й київські пам’ятки пізньопалеолітичного періоду (Кирилівська стоянка), й археологічні знахідки кам’яної доби, доби бронзи (Трипільська культура), знайдені українськими вченими під час археологічних розкопок на теренах Києва; рідкісні кам’яні візантійські іконки та унікальний фресковий живопис з розкопок князівського палацу Давнього Києва; реліквії київського самоврядування, зокрема, печатки київських ремісничих цехів та символ міського самоврядування – барельєф Архангела Михаїла з міської ратуші.

Окрасою зібрання є колекція стародруків XVI–XVII століть, колекції фаянсу та порцеляни Києво-Межигірської фабрики та фабрики Міклашевського, живописні роботи Миколи Прахова і Олександра Мурашка. Представлено типові інтер'єри дворянської вітальні початку ХІХ століття, музичної вітальні з колекцією музичних інструментів XVIII–ХІХ століть, ремісничої світлиці, швецької майстерні, фотоательє початку ХХ століття.

В інклюзивному музейному просторі з пандусами та ліфтами проводяться спеціалізовані екскурсії "Київ на дотик".

Першу в Києві приватну аптеку відкрив у 1728 році німецький фармацевт Йоганн Гейтер, проте в історію вона увійшла як "аптека Бунге" (на прізвище зятя Гейтера).

В 1986 році аптека відновлена в будівлі, що збереглася, відкрито експозицію історії фармакології та аптечної справи. На вітринах музею розташувався посуд для приготування трав'яних сумішей, всілякі банки та склянки для лікарських препаратів, старовинні рецепти, інструменти фармацевтів минулих століть, заспиртовані змії та краби та багато інших цікавих речей.

В підвальному приміщенні музею знаходяться інсталяції - підвал алхіміка та хата знахарки.

Тут можна купити запашне мило ручної роботи.

Цей будинок на замовлення чиновника з особливих доручень Ковалевського спроєктував та збудував у Києві архітектор Павло Альошин.

Виконаний у стилі середньовічного замку, з величезним переважанням елементів романського стилю в декорі фасадів. При проєктуванні особняка перед архітектором стояло непросте планувальне завдання: на невеликій ділянці розміром 46 на 35 метрів розмістити садибу зі стайнею, корівником, гаражем та садом. Архітекторові довелося використати навіть підземний простір - під замощенням двору знаходилися погріб із льодовиком та сарай для дров та вугілля.

Цікаві особливості - гранована вежа з шоломоподібним куполом прикрадає, що будівля збудована під кутом 78 градусів, під яким вулиці примикають одна до одної; водостічні труби заховані в стіну, щоб їхня тінь візуально не розбивала фасад; а на барельєфі з боку вулиці Шовковичної зображено архітектора власною персоною в образі кота.

"Замком барона" іноді кияни називають одну з найкрасивіших та найромантичніших будівель дореволюційного Києва - будинок Підгорського.

Будинок на розі Ярославова Валу та вулиці Лисенка, поряд із Золотими воротами, збудований у кінці ХІХ століття на замовлення польського поміщика Михайла Підгорського (архітектор Микола Добачевський) у популярному тоді стилі модернізованої готики. Будинок увінчаний високим шпилем, фасад прикрашений скульптурами фантастичних тварин. "Замком барона" його прозвали не лише за характерний "лицарський" вигляд, а й оскільки сусідній з ним будинок справді належав барону Рудольфу Штейнгелю, і багато хто вважав, що барон володіє обома будинками.

Будинок Підгорського був прибутковим. На першому поверсі розташовувалося кафе-кондитерська "Біля Золотих воріт" (потім кінозал), а на решті поверхів - житлові квартири, які здавались в оренду.

До наших днів екстравагантна будівля дожила у майже незмінному вигляді. В багатьох приміщеннях будинку збереглася ліпнина, красиві каміни та інші елементи декору. Протягом усього радянського періоду у ньому розміщувалися комунальні квартири.

Наразі будинок Підгорського у приватній власності, йде реставрація. На першому поверсі розмістилася Галерея-різниця "Чудотворні ікони Афона" з копіями (списками) найзнаменитіших афонських ікон: "Ігуменя Святої Гори Афонської", "Солодке лобзання", "Всецариця", "Відрада і втіха", "Гідно є", "Скоропослушниця”, “Іверська” (або “Воротарниця”), “Триручниця” та інші.

Особняк у стилі модерн був збудований у 1907 році архітектором Едуардом-Фердинандом Брадтманом на замовлення полтавського купця 2-ї гільдії Сергія Аршавського.

В 1918 році будівля була націоналізована, донині в ній розміщуються урядові структури.

Фасад прикрашає сумне жіноче обличчя, яким під час дощу стікає вода, і здається, що маска плаче. Звідси народна назва особняка.

Голосіївський парк імені Максима Рильського із прилеглим до нього Голосіївським лісом – найбільша заповідна зона Києва.

Прекрасний парк з озерами, що плавно переходить у лісову хащу, займає близько 140 гектарів. Голосіївський парк було відкрито в 1957 році і названо на честь видатного українського поета Максима Рильського, який проживав у будинку поряд із цією місцевістю. Тепер у його будинку відкрито літературно-меморіальний музей поета. Головний вхід парку прикрашає пам'ятник Максимові Рильському, стела Учасникам оборони Києва у 1941 році та меморіал воїнам, викладачам та студентам, які загинули під час Другої світової війни.

Голосіївський парк користується популярністю як місце сімейного відпочинку, пікніків та прогулянок. На його території розміщений парк атракціонів, спортивні майданчики, кафе та безліч інших розваг.

У парку знаходиться каскад з 4-х ставків з човновими станціями та оглядовими майданчиками. Однак особливу цінність для відпочиваючих представляє незаймана лісова зона, де можна насолодитися красою природи, нагодувати білок та птахів.

Тут розташована Голосіївська пустинь, що дала назву парку (заснована на пустельному місці, де "на голій землі" був "посіяний" лісопарк).

Парк імені Максима Рильського є частиною створенного у 2007 році Національного природного парку "Голосіївський".