Пам'ятки Хмельницької області

Будинок руського війта Кіріака, в якому в 1658-1670 роках розташовувалося управління руського (тобто українського) кварталу міста, зараз займає адміністрація Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець".

Права української громади на самоврядування польський король Ян Казимир затвердив у 1658 році. Коли українська громада була позбавлена ​​права на самоврядування та руський магістрат було розформовано, приміщення використовувалося для зборів подільського дворянства, пізніше - як театр.

У 1805-1865 роках тут була духовна семінарія, в якій у 50-х роках навчалися відомий український поет Степан Руданський та письменник Анатолій Свидницький. Будівлю Руського магістрату також називають "Будинок з драконом" за характерний водостік на фасаді.

В східних корпусах Руського магістрату розміщені експозиції "Археологічна кераміка з фондів НІАЗ "Кам’янець" та "Подільська люлька". У внутрішньому дворику Руського магістрату - експозиція "Кам’яне мереживо міста" (лапідарій).

Колишній особняк родини Раціборовських у Деражні зараз є одним із корпусів місцевої лікарні.

Садиба в Деражні заснована в кінці XVIII століття банкіром Петром Теппером, який значно сприяв економічному розвитку містечка. Поруч із центром містечка Теппер збудував невеликий палац, оточений парком.

У 1844 році власником Деражні став Станіслав Раціборовський. Його нащадки в 1902 році реконструювали палац в стилі модерн.

За радянських часів будівлю перебудували під лікарню, внаслідок чого вона майже повністю втратила історичний вигляд.

Сядибний будинок у Рахнівці збудували у 1910 році нащадки барона Олександр Корфа, який придбав садибу в 1888 році. Останньою господинею була Єлизавета-Софія Корф.

Будівля одноповерхова, з мінімальним декором. За радянських часів у приміщенні палацу Корф розташовувалася сільська школа, нині це Рахівська гімназія.

Садиба лікаря Михайла Рум'янцева, який від 1922 року вупродовж 22 років керував Дунаєвецькою районною лікарнею, розташована в центральній частині міста, недалеко від парку відпочинку.

В 1944 році його було заарештовано радянською владою за звинуваченням у співпраці з окупантами та засуджено до позбавлення волі з конфіскацією майна. Після закінчення Другої світової війни в ​​садибі хірурга Рум'янцева розташувався Дунаєвецький протитуберкульозний диспансер. До існуючих на той час будівель додалися нові прибудови.

У період 1973-2004 років зусиллями тодішнього головного лікаря Ольги Пирогової було забезпечено збереження історичних об'єктів садиби та догляд за територією. У 2004 році диспансер був розформований, а територія садиби Рум'янцева перейшла у приватне володіння.

Палацово-парковий комплекс, фрагменти якого збереглися в Антонінах, було створено магнатами Сангушком та Потоцькими у XVIII-XIX століттях.

Палац-резиденцію почав будувати регент коронної канцелярії Ігнатій Мальчевський, який отримав маєток в оренду від сестри своєї дружини Барбари Сангушко.

В кінці XVIII століття князь Євстахій Сангушко, який оселився в Антонінах, значно розширив і прикрасив закладений на берегах річки Ікопоть мальовничий парк, а в 1803 року збудував оранжерею. Також він реконструював палацовий комплекс та прикрасив інтер'єри, запросивши для цього архітектора Франсуа Арво.

Остання реконструкція у стилі пізнього бароко була проведена Потоцькими на початку XX століття під керівництвом уславленого віденського архітектора Фердинанда Фелнера, автора будівель оперних театрів в Одесі та Чернівцях. У палаці зберігалася велика колекція творів мистецтва. У парку налічувалося понад 3 тисячі сортів квітів та чагарників.

Більшість садибних споруд було знищено під час двох світових війн. Зберігся великий двоповерховий флігель (нині школа-інтернат), будинок керуючого, кінний манеж (зараз спортзал), в'їзна брама та огорожа.

Палац у стилі класицизму у Голозубинцях зведено в кінці 1870-х років шляхтичем Віктором Зигмундом Скібневським за проєктом Томаша Оскара Сосновського.

В кінці ХІХ століття барон Горох реконструював садибу, суттєво підвищивши центральний ризаліт палацу, обладнавши круглу лоджію та розширивши Голозубинський парк. Палац був обставлений палісандровими меблями, в ньому було зібрано безліччь картин голландської школи. В окремому приміщенні зберігався турецький намет, привезений з Аравії. У сімейній бібліотеці зберігалися рідкісні книги з філософії та психології, а також сімейний архів.

Загальна площа маєтку з парком складає 21 гектар. В даний час на території садиби розташована обласна протитуберкульозна лікарня. Палац Скибневських використовується як житло працівників лікарні.

Літня резиденція поміщика Ігнація Сцибор-Мархоцького в Отрокові збудована в XVIII столітті на основі споруд Отроківського замку, відомого з XVII сторіччя (можливо, замок був закладений ще в XIII-XIV сторіччях).

Це була найрозкішніша садиба з чотирьох, що належали магнату Сцибор-Мархоцькому – засновнику самопроголошеної Минковецької держави, яка існувала в 1793-1831 роках. Від середньовічного замку збереглися фрагменти стін та вежа. До комплексу також входить поміщицький будинок, форум, тріумфальна арка, дендропарк.

За радянських часів у садибному будинку розміщувалася школа, а інші споруди садиби використовувалися у господарських цілях.

Наразі садиба Сцибор-Мархоцького належить приватній особі. Ведеться реставрація. Тут відбувається щорічний фестиваль лазерних шоу "Отроків".

Садибу з палацом та парком у Великому Жванчику заклав у 1868 році поміщик Ігнатій Хелмінський. У 1881 році до палацу прибудували вежу.

Після смерті господаря маєтку один із двох його синів Сигізмунд Хелмінський програв у карти поміщику Матвію Крупенському свою половину палацу. У 1902 році Крупенський викупив і другу частину будівлі, ставши повноправним власником маєтку.

Після жовтневого перевороту 1917 року Крупенський виїхав до Польщі. Селяни пограбували палац та спробували його спалити, проте зусиллями місцевого священика будівлю вдалося зберегти.

У 1953 році в приміщеннях садиби розмістився протитуберкульозний санаторій, який у 1972 році перепрофілювався у дитячий пульмонологічний санаторій. У перебудованій стайні розмістилася сільська школа.

В 2023 році за сприяння та при допомозі уряду Румунії приміщення палацу почали переплановувати під санаторій для дітей з обмеженими фізичними особливостями.

Єврейська синагога є однією із найстаріших будівель Сатанова. За однією версією, її звели в 1514 році, за іншою - в 1532 році.

Будівля оборонного типу в стилі ренесансу була частиною оборонної системи міста. Складається в плані з прямокутного об'єму головної зали і знижених приміщень, що примикають до неї. Перекрито напівциркульними склепіннями зі стрілчастими розпалубками. Стіни укріплені контрфорсами. Стародавня єврейська синагога опоясана рядами мушкетних та гарматних бійниць.

В часи Другої світової війни нацисти знищили єврейське населення Сатанова.

Збереглися господарські прибудови синагоги, всередині – велика зала, арон кодеш (шафа для зберігання священних книг), кілька старих написів. Арон-кодеш вирізаний з каменю і розфарбований у жовтий, блакитний та червоний кольори. Його створення датується XVII сторіччям.

У 2014 році завершено повну реконструкцію Сатанівської синагоги.

Сатанівський замок розташований у північній частині селища Сатанів на високому березі річки Збруч.

Замок збудований у XV сторіччі на місці більш ранніх укріплень XIV сторіччя польськими шляхтичами Одровонжами. В кінці XVI століття був розширений, отримав п'ятикутну у плані форму з кутовими п'ятигранними вежами. З середини до кінця XVII століття зазнавав руйнувань під час набігів татар та козацьких повстань. Одночасно з міськими укріпленнями Сатанова був відновлений в 1724 році. В гостях у великого коронного гетьмана Адама Сенявського в замку побував цар Петро I.

Частину замкових приміщень в кінці ХІХ століття було перебудовано під цукровий завод, який працював до кінці XX століття. В даний час від Сатанівського замку залишилися три п'ятигранні кутові вежі XVI сторіччя і більш давня кругла вежа, що стоїть окремо. Північна п'ятигранна вежа збереглася лише на рівні трьох ярусів. Товщина кам'яних стін – 1,5 метри. Загальна площа замку – близько 1,5 гектарів.

Свято-Георгіївська церква у Проскурові (нинішній Хмельницький) заснована в 1898 році як полкова церква 46-го Дніпровського піхотного полку.

Спочатку носила ім'я Святих Петра та Павла. Цегляний храм на території колишнього військового містечка споруджено за типовим проєктом у візантійському стилі, з одним верхом та триярусною дзвіницею, яка була прибудована у 1906 році.

Після приходу радянської влади храм опинився у запустінні. Лише в 1996 році церкву Святого Георгія було повернуто правславній церкві й відроджено з руїн. 10 квітня 2023 року парафія ухвалила перехід  до Православної церкви України. 

Дерев'яна церква Святого Миколая у Городищі збудована в 1914 році на місці стародавнього храму, відомого з 1569 року. Будівництво тривало протягом 3 років силами полонених австрійських солдатів.

Підземний хід поєднував Миколаївську церкву з монастирем Різдва Богородиці. При храмі діяла парафіяльна школа. Поруч знаходиться чудотворне джерело.

Перша дерев'яна Свято-Покровська церква в Полонному була заснована в 1720 році. В 1910 році поряд зі старою церквою було збкудовано новий дерев'яний храм - також дерев'яний, на кам'яному фундаменті. 

Першим священиком новозбудованого храму став протоієрей Миколай Матусевич, який прослужив тут до 1937 року. З приходом радянської влади він був репресований та відправлений на заслання до Колими, де й помер у 1940 році. Церкву закрили й облаштували в ній зерносховище, дзвіницю зруйнували. 

Богослужіння в Покровській церкві відновилися після Другої світової війни.

23 липня 2023 року громада храма проголосувала за перехід до Православної церкви України.

Свято-Преображенський жіночий монастир у Головчинцях – одна з найдавніших православних обителів Поділля.

Монастир заснований в 1540 році польовим гетьманом коронним Миколою Синявським. При Речі Посполитій був заселений Василіанами, в 1795 році повернутий православним.

Вперше монастир було закрито в 1923 році, на території було організовано притулок для безпритульних дітей. У роки Другої світової війни діяльність монастиря була ненадовго відновлена, але незабаром його знову було закрито. До 1996 року будівлі належали дитячому інтернату.

Нині монастир відроджується: реконструйовано монастирський храм та житловий корпус, зведено нову дзвіницю, відбудовано ігуменський корпус, облаштовано богадельню та паломницький готель.

На території Свято-Преображенського монастиря знаходиться чудотворне Онуфріївське джерело, у храмі зберігається чудотворний образ преподобного Онуфрія Великого.

Свято-Троїцька церква в Ярмолинцях заснована в 1761 році коштом Павла Старжинського як католицький костел монастиря бернардинців.

У 1832 році монастир та костел було закрито, приміщення передано православній церкві. В 1835 році було завершено реконструкцію Троїцького храму, а в 1891 році збудовано нову дзвіницю. Також збереглися келії бернардинського монастиря.

Нині це Свято-Петро-Павлівський храм УПЦ московського патріархату.