Пам'ятки Хмельницької області

Свято-Троїцький монастир під Сатановим починався з печер, що збереглися дотепер. Вхід туди знаходиться біля підніжжя монастирської скелі.

За переказами, монастир було засновано у ХІ сторіччі ченцем з Афона. Офіційно Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці датується XVI-XVIII сторіччями. Спочатку монастир був дерев'яним. Кам'яні споруди з'явилися на початку XVII століття. До монастирського ансамблю входили Покровська церква, Миколаївська церква та Троїцька церква, дзвіниця та келії, в'їзна брама та огорожа. У 1744 році монастир перебудували у стилі бароко.

Нині із трьох монастирських храмів зберігся один, збудований на честь Святої Трійці. На північній стіні храму зберігся сонячний годинник із стародавнім подільським гербом - усміхнене обличчя, а внизу півколом розташовані цифри. На фасаді вежі-дзвіниці збереглася невелика скульптура святого Рохуса, покровителя хворих на чуму.

У різний час монастир відвідували гетьман Богдан Хмельницький, російський цар Петро I, полководець Суворов.

З 1707 по 1793 рік Сатанівський монастир був греко-католицьким, в 1893 році став жіночим. З приходом радянської влади монастир було закрито, але у 1942 році, за німецької окупації, ненадовго відродився. Саме тоді з-під землі тут забило джерело з цілющою водою, почалося паломництво. Але у 1962 році монастир знову закрили, будівлі почали руйнуватися.

У 1989 році Свято-Троїцький монастир повернули православній громаді і розпочалася реставрація.

Синагога Бааль Шем Това реконструйована на тому самому місці, де в 1442 році була заснована перша синагога Меджибожа. Засновник хасидизму Бааль Шем Тов (Бешт) обрав її місцем служіння богу, коли приїхав до Меджибожу в 1740 році.

Синагога була знищена нацистами під час Другої світової війни. В точності відтворена в 2000-2004 роках за старими фотографіями та кресленнями зусиллями рабина Ісраеля Меїра Габая. Поруч – фундамент синагоги Баха.

Синагога ремісників у Хмельницькому – єдиний іудаїстський храм міста, що зберігся.

Невелика синагога була побудована в 1890 році у єврейському кварталі ремісників-пекарів, що навпроти нинішнього центрального продуктового ринку.

За радянських часів у будівлі розміщувалася спортивна школа гімнастики. На початку 1990-х років синагогу ремісників повернули єврейській громаді Хмельницького, зараз вона чинна.

Сквер імені Тараса Шевченка – улюблене місце відпочинку мешканців Хмельницького.

До ХІХ століття тут був дубовий гай на околиці старого Проскурова. В 1824 році на місці гаю утворили торгову площу, частину дерев вирубали. Певний час площа використовувалася як військовий плац 46 Дніпровського піхотного полку. В кінці ХІХ століття на цьому місці вирішили створити міський сад, площу стали засаджувати деревами.

Декоративні чагарники висаджені в 1960-1980 році, тоді ж збудовано кінотеатр. Паркова зона площею 5 гектарів має регулярне планування. Головним композиційним вузлом є площа із пам'ятником Тарасові Шевченку (1992 рік).

Сквер прикрашають химерні металеві скульптури, створені сучасним художником Миколою Мазуром.

Славутський історичний музей засновано у статусі народного в 1967 році. Тоді експозиція була присвячена партизанському руху.

Нинішня оригінальна двоповерхова будівля побудована для музею в 1985 році. Представлено кілька археологічних знахідок, відкрито експозицію, присвячену княжій родині Сангушків.

Велика експозиція висвітлює період Другої світової війни. Зокрема, представлені матеріали про Голодомор, репресії та депортації 1930-х років.

Собор Різдва Богородиці - найстаріша кам'яна будівля в Хмельницькому.

Храм у стилі класицизму побудований на місці першої православної церкви Проскурова, заснованої у XVIII сторіччі, яка згоріла і 1822 році. Головною святинею була чудотворна ікона Божої Матері зі срібним вінцем.

В 1937 році собор було закрито, приміщення використовувалося як склад. Нині храм чинний, належить УПЦ московського патріархату.

Євреї оселилися в Дунаївцях з часів Речі Посполитої та займалися переважно торгівлею та ремеслами. Під час Визвольної війни 1648 року більшість євреїв міста загинули.

У XVIII сторіччі дунаєвецька єврейська громада відновилася. Відкривалися текстильні підприємства. У ХІХ столітті євреї отримали право на кравецький, шевський промисли, відкрили тютюнову фабрику.

В 1847 році громада придбала землі під єврейський цвинтар на території сусіднього села Січинці. В 1890 році у Дунаївцях було 11 синагог, богодільня, єврейська лікарня. Єврейське населення на той час становило понад 60% від загальної кількості мешканців міста. На початку ХХ століття громада активно розвивала промисловість, орендувала чавуноливарний та винокурний заводи, володіла суконними заводами, друкарнями, аптеками, готелями та торговими лавками.

У період Другої світової війни євреї сильно постраждали. Найбільш трагічні події пов'язані з розправою у Дем'янківецькій фосфоритній шахті. Загалом у Дунаївцях загинуло понад 12 тисяч євреїв. На цвинтарі Нью-Йорка в 1965 році було споруджено монумент на згадку про Голокост у Дунаївцях.

У радянський період єврейські квартали, що спорожніли, активно забудовувалися. Вціліла остання синагога, у будівлі якої у наші дні розташовується державна установа.

Старовинний одноповерховий особняк на бульварі поряд з пам'ятником Богданові Хмельницькому - одна з найстаріших цивільних будівель міста Хмельницький.

Наразі тут розміщується відділ Хмельницької міської ради з питань роботи зі зверненнями громадян.

Кам'яна вежа-кам'яниця та земляні вали Старозаславського (Староміського) замку розташовані на пагорбі у старій частині Ізяслава, на лівому березі річки Горинь.

Можливо, будівництво розпочав князь Василь Острозький ще в XV сторіччі хоча "офіційну" біографію Старозаславський замок веде з 1539 року. В цей час містом володів син князя Юрій, від якого пішов княжий рід Заславських.

Поширена версія, що фортифікована будівля зі складною системою підвалів, що збереглася, була князівською скарбницею.

Другий поверх був надбудований у XVIII столітті за князів Сангушків.

Пізніше приміщення використовували як склад, а за радянських часів воно почало руйнуватися. Зараз руїни у занедбаному стані, доступ вільний.

Бетонна набережна у гирлі річки Ікопоть в Старокостянтинові споруджена в кінці XX століття.

Набережну прикрашає яскрава група скульптур з металу та різних деталей машин та механізмів, що зображує казкових героїв: Нептуна у запряженому візку, русалку, комара та інших.

Створив їх хмельницький скульптор Микола Мазур, автор аналогічних скульптурних композицій у парку імені Тараса Шевченка та у багатьох інших місцях Хмельницького. Його химерні твори нагадують авангардистські скульптури фонтану Стравинського біля паризького центру Помпіду.

Скульптурна композиція "Стіл Злагоди" на пагорбі за Старою фортецею символізує культурне різноманіття Кам'янця-Подільського.

Пам'ятник встановлено у 2001 році, після проведення першого міжнародного фестивалю "Сім культур" (скульптор Анатолій Ігнащенко). Гігантське бетонне жорно в центрі композиції символізує місто, металева труба зі зламом у вигляді корони - фортеця, а вапнякові брили, розкладені навколо жорна, - сім народів, які разом творили Кам'янець: українці, поляки, росіяни, литовці, вірмени, турки та євреї.

Восьмий камінь, що лежить осторонь, трактують як символ того, що в майбутньому будь-яка інша нація чи народність також може позначитися на розвитку міста.

Висока шестирівнева мурована сторожова вежа над річкою Случ, добре помітна з траси, вважається символом Старокостянтинова.

Квадратна вежа-донжон у готичному стилі заввишки 35 метрів побудована в XVI сторіччі за князя Костянтина Острозького, входила в систему міських укріплень. Пізніше (за іншими даними, одночасно з будівництвом) до неї було прибудовано православну Хрестовоздвиженську церкву, яку Януш Острозький в 1612 році передав католикам.

Вежа стала дзвіницею костелу Матері Божої Громничої Домініканського монастиря, що розташувався тут. У XVIII столітті було проведено реконструкцію (архітектор Ернест Жибер), вежа отримала ренесансне оформлення. В 1853 році костел був переосвячений у собор Воздвиження Чесного Хреста, а через 20 років перебудований у псевдоруському стилі.

За радянських часів храм був закритий та зруйнований, вежа втратила перекриття. Монастирські приміщення займали структури МВС.

Наразі приміщення перебувають в користуванні Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря УПЦ московського патріархату.

На одній зі стін храму можна розглянути контури ликів святих, що проявилися через штукатурку (можливо, Пресвятої Богородиці і княгині Ольги).

Скельний монастир у Субичі відомий з XVI сторіччя, хоча його заснування деякі дослідники відносять до X-XIII сторічь, коли на Поділлі з'являлося багато православних печерних скитів.

Субіцький монастир називають "молодшим братом" Бакотського монастиря. Відроджений завдяки зусиллям місцевого мешканця Миколи Семенюка. В урочищі Монастирище на 40-метровій висоті над Дністром збереглися три невеликі печери, одна з яких є скоріше нішою для ікони. Перед печерами – майданчик шириною близько 2 метрів. До печер від каплиці на краю села Субіч веде 800-метровий крутий спуск вузькою стежкою. Дорогою є кілька джерел.

З гори Монастирище відкривається захоплююча панорама Дністра.

У 1362 році литовський князь Ольгерд внаслідок перемоги над татарами під Жовтими Водами звільнив Поділля. Управління регіоном він передав синам свого брата Коріата.

Литовський літопис свідчить, що брати Коріатовичі відбудували град над річкою Смотрич і заклали фортецю на скелі, яка досі зветься "Твердиня Коріатовичів". Ймовірно, нові власники Поділля відновили місто після того, як татари знищили його в 1240 році. Кілька разів татари спалювали місто і пізніше.

У період Визвольної війни його захопили козаки, а Смотрицький замок остаточно було зруйновано. З того часу на місці твердині залишилася мережа складних та заплутаних підземних ходів, а також старовинний костел.

Творчу автобусну зупинку, викувану із заліза, встановили у Славуті в 2012 році до Дня весни. Автор роботи – Артем Вольський.

Скульптура представляє два образи жінки: весну та осінь, що можна трактувати як символи жіночої краси та мудрості.