Пам'ятки Полтавського району

Картинна галерея імені Марії Башкирцевої є художнім відділом історико-краєзнавчого музею Диканьки.

Галерея розташовується в приміщенні колишньої земської школи, збудованої в 1904 році.

Фондова колекція картинної галереї налічує більше 1000 творів. Переважно  це  роботи  самодіяльних  місцевих  художників,  професіоналів  другої   половини  ХХ століття та сучасних митців, чий творчий шлях пов’язаний з цим краєм.  

Найбільший інтерес відвідувачів викликає меморіальна кімната художниці та письменниці Марії Башкирцевої, де представлені в натуральну величину копії її полотен.

Також експонується зібрання творів мистецтв, пов'язаних із творчістю письменника Миколи Гоголя. Зокрема, представлено вишитий гладдю портрет Гоголя роботи решетилівських майстрів.

Кобеляцький музей літератури та мистецтва носить ім'я свого засновника, місцевого вчителя, краєзнавця, художника та письменника Олексія Кулика. Саме завдяки його активній діяльності музей відкрився у 1982 році (встановлено меморіальну дошку).

Музей розміщений в окремому будинку, побудованому в 1913 році. В ньому представлено близько 2000 експонатів.

Експозиція розповідає про видатних творчих особистостей Кобеляччини: бандуристку Тамару Гриценко, поета Павла Усенка, письменників Павла Загребельного та Олеся Гончара, поетесу Людмилу Овдієнко, художників Дмитра Левицького та Анатолія Петрицького, багатьох інших представників творчої та наукової інтелігенції.

Особливе місце в експозиції відведене представникам грузинської громади Кобеляк та околиць міста.

Також у музеї можна дізнатися про походження назви міста, почути легенди про його заснування, ознайомитися з історичними фактами щодо розвитку Кобеляків.

Центральна площа Полтави є колом, серед якого розташований Корпусний сад з монументом Слави на честь 100-річчя перемоги над шведами під Полтавою (1806-1811 роки, архітектор Жан-Франсуа Тома де Томон, скульптор Феодосій Щедрін). За легендою, на цьому місці Петро зустрічався із захисниками міста.

Навколо площі в 1809-1811 роках споруджені адміністративні будівлі: Присутні місця (зараз - Міськрада), Дворянські збори (зараз - кінотеатр імені Івана Котляревського), Будинок генерал-губернатора (зараз - Рада профспілок), Малоросійський поштамт (зараз - Полтавська школа мистецтв), Петрівський кадетський корпус (до останнього часу (Вище зенітно-ракетне училище) та інші. В підземній частині збудовано сучасний торговий комплекс.

Кругла площа в Полтаві - популярне місце прогулянок містян.

Котелевський краєзнавчий музей тимчасово розміщується в будівлі будинку культури в центрі селища Котельва.

На час реекспозиції тут облаштовано кімнату етнографії.

В музейній експозиції представлені археологічні знахідки з Більського городища скіфських часів, що розташоване неподалік Котельви. Це не лише масова побутова продукція, насамперед посуд, а й художні твори античних та місцевих скіфських майстрів (золотий перстень, дзеркало, хрестоподібні бляхи тощо). Зокрема, в музеї представлені предмети з унікального "Блажківського скарбу" слов'янської доби.

Також експозиція розповідає про розвиток краю в часи козаччини.

Кочубеївські дуби у Диканьці – пам'ятка природи та історії.

Три дуби, що ростуть в ряд - це залишки великої дубової алеї, що прикрашала в'їзд до садиби Кочубеїв на стародавньому Полтавському шляху, прокладеному через Миколаївський ліс. Ще один дуб стоїть окремо, біля лісництва. Вік дерев близько 800 років, діаметр ствола 1,5-1,8 метри, висота 20-22 метри.

За легендою, дуби посаджені запорозьким генеральним писарем Василем Кочубеєм та полковником Іваном Іскрою в день народження Кочубея. Інша легенда розповідає про те, що під одним із цих дубів юна Мотря Кочубей, донька генерального писаря, зустрічалася зі своїм літнім коханим – гетьманом Іваном Мазепою.

Кочубеївські дуби оспівані поетом Пушкіним у поемі "Полтава".

Кунцівська гідроелектростанція на річці Ворскла побудована в 1953 році на околиці села Кунцеве.

У 2007 році проведено реконструкцію та відновлено постійну роботу. Потужність Кунцевської ГЕС становить 400 кіловат.

Гарне місце для відпочинку та риболовлі.

Полтавський літературно-меморіальний музей Володимира Короленка відкрито в будинку, в якому письменник із родиною прожив останні 18 років життя і де помер у 1921 році.

Творчість письменника тісно пов'язана з Україною, де він народився та провів дитинство, і куди повернувся під кінець життя. В Полтаві Короленко працював над великим автобіографічним твором "Історія мого сучасника", який мав узагальнити все, що він пережив, систематизувати його філософські погляди. Твір залишився незавершеним. Письменник помер, працюючи над четвертим томом. Він був похований на території парку Перемоги неподалік садиби.

Сама садиба відновлена ​​після війни. До комплексу входить будинок-музей (меморіальна частина), флігель (виставкова зала), сад. У реконструйованому кабінеті Короленка можна побачити його робочий стіл, письмові прилади, дерев'яну кушетку.

Літературно-меморіальний музей Івана Котляревського створено в Полтаві в 1969 році на основі відтвореної за малюнком Тараса Шевченка, виконаним з натури в 1845 році, садиби видатного письменника. Тут є житловий будинок, сарай та колодязь-журавель, які потопають у зелені саду.

Котляревський прожив у Полтаві більшу частину свого життя. Він навчався у Полтавській духовній семінарії, згодом був директором Полтавського театру, навіть входив до складу полтавської масонської ложі.

В своєму полтавському будинку класик української літератури створив більшість своїх творів, зокрема знамениту "Енеїду".

У відновленому до 200-річчя від дня народження письменника будинку вмонтовано деталі старої споруди. Всередині дуже достовірно відтворено атмосферу ХІХ століття. Тут зберігаються особисті речі письменника, нагороди, рукописні сторінки його творів, перші видання книжок.

Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного знаходиться на околиці Полтави, наприкінці колишньої Третьої Кобищанської.

Саме тут у 1903 році письменник придбав невеликий одноповерховий будиночок, у якому прожив 17 останніх років життя. У Панаса Мирного гостювали Леся Українка та Олена Пчілка, Михайло Коцюбинський та Василь Стефаник, Марія Заньковецька та Микола Лисенко.

В 1940 році в садибі відкрився музей. У семи кімнатах зібрано понад 150 рукописів Панаса Мирного та його брата Івана Білика, близько 1000 особистих речей родини письменника, книжок, документів та фотографій. Понад 20 років музеєм завідував син письменника – Михайло Рудченко.

В 1951 році у дворі садиби було встановлено пам'ятник Панасу Мирному - бронзове погруддя письменника на постаменті з лабрадориту.

В 1989 році в новому приміщенні відкрилася літературна експозиція.

Літературно-меморіальний музей-садиба Олеся Гончара в селі Сухе облаштований у невеличкій селянській хаті, збудованій 1892 року дідом письменника Гаврилом Гончаром. Тут малий Олесь жив і виховувався з трьох років після смерті матері.

Експозиція у двох кімнатах сільського будинку розповідає про життя і творчість Олеся Гончара. Центральне місце посідає письмовий стіл, що відтворює робочий куточок письменника у його київській квартирі. Представлені особисті речі Гончара його рукописні занотовки, листи та книги, збережені його родичами. Різні етапи життя письменника ілюструють світлини з сімейного альбому.

Під час екскурсії відвідувачі мають змогу почути голос Олеся Гончара завдяки записам із фонотеки його родини.

Решетилівська майстерня художніх промислів була заснована в 1905 році Полтавським губернським земством як зразково-показова ткацька майстерня.

Тут виготовляли унікальні килими-гобелени ручної роботи, знамениті полтавські вишиті рушники, національний одяг з витонченою вишивкою тощо.

В радянські часи майстерня була перетворена на артіль, потім на фабрику імені Клари Цеткін.

Нині це одне із найстаріших підприємств народних мистецьких промислів в Україні. Його продукція прикрашає інтер'єри багатьох урядових будівель, посольств України, готелів вищого класу тощо.

Відвідувачі можуть спостерігати за роботою майстрів, зробити індивідуальне замовлення або придбати готову продукцію.

Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів присвячений представникам однієї з найдавніших гончарних династій Опішні.

Представлено колекцію гончарних виробів майстрів династії Пошивайлів та твори інших видів народного мистецтва.

В ході екскурсії гостей знайомлять із історією створення музею-садиби, інтер'єрами будинку, сімейними фотографіями.

Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа відкрто в 2010 році в присілку Опішні Міські Млини.

Основу експозиції складає найбільша в Україні приватна колекція опішненської кераміки, яку впродовж 1960-1990 років було зібрано відомим українським ученим, доктором філософських наук, професором Леонідом Опанасовичем Сморжем. Колекція налічує близько 700 унікальних авторських глиняних творів відомих гончарів Опішного – Івана Білика, Михайла Китриша, Гаврила й Миколи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко. Переважна більшість з цих робіт існує лише в одному екземплярі, оскільки виготовлені на замовлення.

Окрім кераміки, в експозиції представлені вишиті українські чоловічі та жіночі сорочки, рушники й скатертини, а також близько 100 писанок, зібраних у різних регіонах України, що вражають яскравою кольоровою гамою й багатою символікою.

Також в музеї-садибі Леоніда Сморжа зберігається приватна бібліотека вченого, що становить близько 3000 книг, серед яких є й рідкісні видання. Велика кількість фотографій та особисті речі колекціонера, які представлені в експозиції музею, доповнюють експозицію.

Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа є одним із підрозділів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Меморіальний музей-садиба всесвітньо відомої гончарки Олександри Селюченко в Опішні розповідає про життєвий та творчий шлях заслуженої майстрині народної творчості України, однієї з найвидатніших майстрів традиційної глиняної зоо- та антропоморфної скульптури малих форм.

Вона народилася в 1921 році в родині простих гончарів і все життя прожила в Опішні, лише одного разу деякий час залишивши рідне село. Олександра Селюченко вважається неперевершеним майстром традиційної української глиняної іграшки.

В музеї можна ознайомитися з її творами та технологією виготовлення глиняних виробів у домашніх умовах.

На подвір'ї садиби зберігся старий гончарний горн, який використовувала керамістка.

Музей звареного борщу та Музей живого хліба відкрили в Опішні на базі садиби зеленого туризму "Лялина світлиця" під час етнофестивалю "Живий хліб" у 2020 році.

Власниця садиби Олена Щербань щодня готує гостям борщ за новим рецептом, яких знає щонайменше 365. Серед них – весільний, поминальний, зимовий, літній, білий, коричневий та багато інших.

В одній із хат етносадиби представлена колекція горщиків з різних регонів, рогачі, а також традиційна піч, у якій готують страви. Також представлено інгредієнти, які додають до борщу у різних регіонах України.