Пам'ятки Полтавського району

Пам'ятник письменнику Миколі Гоголю в Полтаві встановлено в 1934 році, хоча він був створений ще до революції.

В 1913 році міська громадськість Полтави почала збирати кошти на пам'ятник своєму видатному землякові, і через 2 роки скульптор Леонід Позен передав місту виготовлену ним скульптуру. Гоголя скульптор зобразив таким, що сидить у задумі з книгою в руці.

Пам'ятник планували встановити на площі перед драмтеатром, проте Перша світова війна стала на заваді цим планам. За більшовиків встановлювати пам'ятник спочатку не хотіли з ідеологічних міркувань, оскільки Гоголь походив із дворянської родини. Лише 1934 році пам'ятник зайняв своє нинішнє місце на бульварній частині вулиці Миколи Гоголя.

Пам'ятник на місці відпочинку Петра I у Полтаві встановлено там, де в XVIII сторіччі знаходився будинок козака Магденка, в якому другого дня після Полтавської битви 1709 року зупинявся російський цар Петро I.

Перший монумент, споруджений в 1817 році, був простим цегляним обеліском. В 1849 році замість нього було встановлено нинішній пам'ятник роботи архітектора Олександра Брюллова, брата знаменитого художника Карла Брюллова.

Відпочинок імператора після перемоги у Полтавській битві символізує увінчаний лавровим вінком давньоруський шолом та круглий щит, що мирно лежать не богатирському мечі. У нижній частині гранітного п'єдесталу розміщено горельєфне зображення сплячого лева. Напис на п'єдесталі говорить: "Петро I спочивав тут після подвигів своїх 27 червня 1709 року".

Пам'ятний знак полтавській галушці, встановлений поруч із оглядовим майданчиком на Івановій горі, вважається одним із символів сучасної Полтави.

Автори пам'ятника - художник Анатолій Чорнощоков та скульптор Микола Цись. Відкриття пам'ятника в 2006 році було присвячене дню народження письменника Миколи Гоголя, який оспівав галушку в своїх творах.

Спочатку пам'ятник встановили біля Успенського кафедрального собору, але на вимогу віруючих згодом перенесли ближче до ресторану "Лілея".

Це місце популярне у молодят та гостей міста. Біля пам'ятника щорічно у першій декаді червня проводиться Свято полтавської галушки.

"Пам'ятник полковнику Келіну та доблесним захисникам Полтави" встановлено в 1909 році на місці Мазурівських воріт Полтавської фортеці на згадку про оборону міста напередодні Полтавської битви 1709 року.

Протягом 3 місяців фортеця витримувала облогу шведської армії Карла XII до підходу основних сил російської Петра I. Обороною керував комендант Полтавської фортеці полковник Олексій Келін, який отримав за це звання генерал-майора.

Монумент захисникам Полтави роботи скульптора-анімаліста Артемія Обера спорудили до 200-річчя Полтавської битви. Пам'ятник є гранітним обеліском на п'єдесталі, на якому розташована бронзова фігура лева. Раніше обеліск був увінчаний імперським двоголовим орлом.

Пам'ятник "Шведам від шведів" під Полтавою споруджений в 1909 році поряд із полем Полтавської битви.

Монолітний гранітний монумент заввишки 6 метрів доставили зі Швеції. За легендою, російська влада висунула вимогу - на пам'ятнику не повинно бути жодних барельєфів, скульптур та будь-яких інших прикрас. Шведи виконали умову, проте щороку в день Полтавської битви рано вранці, коли перші промені сонця, що сходить, падають на граніт, на ньому з'являється силует скорботної жінки.

На двох сторонах пам'ятника мають написи шведською та російською мовами: "На згадку шведам, що загинули тут у 1709 році, споруджено співвітчизниками у 1909 році".

Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського розміщений у колишній будівлі присутніх місць губернського земства.

Будівлю губернського земства було збудовано архітектором Василем Кричевським у стилі модерн з елементами українського народного стилю (цей факт викликав невдоволення імператора Миколи II). Внутрішній розпис виконали видатні художники Сергій Васильківський та Микола Самокиш. Фасад прикрашають герби повітових міст губернії.

Основу експозиції краєзнавчого музею в Полтаві заклав в 1891 році вчений Віктор Докучаєв. Сьогодні в 40 музейних залах та сховищах знаходиться понад 300 тисяч експонатів. Серед раритетів - давньоєгипетська колекція, твори античного та східного мистецтва, козацькі реліквії.

Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського тимчасово зачинений на реставрацію.

Полтавський музей авіації та космонавтики присвячений видатним подіям в аерокосмічній науці та техніці в Україні та світі.

Музей авіаційної та ракетно-космічної тематики засновано в Полтаві у 1987 році з ініціативи творця ракетних двигунів академіка Валентина Глушка.

Експозиція розміщена в колишній будівлі першої пожежної команди Полтави (1810 рік). У 6 залах виставлені особисті речі космонавтів, моделі космічних кораблів та справжні агрегати космічних апаратів.

Значне місце в експозиції відведено уродженцям Полтавщини. Зокрема висвітлено наукову спадщину полтавця Юрія Кондратюка.

Фонди налічують близько 4 тисяч експонатів.

Полтавський художній музей розміщено в новій будівлі Галереї мистецтв (1999 рік побудови; архітектор Юрій Олійник).

Першу в Полтаві картинну галерею започаткував у 1919 році український вчений-археолог Михайло Рудинський на основі подарованої йому колекції художника-передвижника Миколи Ярошенка. Серед 100 живописних творів були роботи Івана Шишкіна, Василя Полєнова, Володимира Маковського, Іллі Репіна, Василя Максимова та інших. До зібрання були включені художні цінності з націоналізованих маєтків Кочубеїв (Диканька), Ґалаґанів (Сокиринці), Капністів (Обухівка), Репніних (Яготин).

Колекція західноєвропейського живопису включає унікальні твори Джованні Тьєполо, Пітера Пауля Рубенса, Мельхіора де Хондекутера, Адріана ван Остаде, Елізабет Віже-Лебрен, Карла Петерса та інших.

Тривалий час Полтавський художній музей розташовувався в колишньому особняку поміщика Болюбаша (1912 рік), проте через аварійний стан приміщення в 2000 році змушений був переїхати на теперішнє місце.

Полтавський Просвітницький Будинок імені Миколи Гоголя збудовано в 1901 році за проєктом академіка Олексія Трамбицького, петербурзького архітектора Дирекції імператорських театрів.

Театральний будинок виконано в стилі неоренесансу. Прямокутний у плані зал для глядачів на 1100 місць з балконами та ложами, оркестровою ямою та компактною сценічною коробкою нагадували в мініатюрі сцену знаменитого міланського театру Ла Скала.

Під час Другої світової війни театр був зруйнований, у повоєнні роки відновлений у початкових архітектурних формах та пристосований під кінотеатр "Wizoria Колос" (зараз 3D-кінотеатр).

Краєзнавчий музей Решетилівської міської ради розташований у приміщенні Центру культури і дозвілля міста Решетилівка. Відкрився у 1965 році з ініціативи місцевої громадськості.

Експозиція розгорнута у трьох кімнатах та налічує понад 3500 експонатів. Історичні розділи музею розповідають про заснування та розвиток Решетилівки у давнину, про період соціальних потрясінь початку XX століття, про радянське панування та події Другої світової війни тощо.

Гордістю музею є відділ ткацтва та килимарства, де можна ознайомитися з витоками та розвивитком народного мистецтва Решетилівщини в умовах натурального господарства, діяльністю Полтавського губернського земства щодо відродження кустарних промислів на початку ХХ століття, роботою місцевих художньо-промислових артілей, фабрики художніх промислів та школи майстрів.

Представлені найкращі зразки решетилівських килимів, вишиванок, вишитих рушників роботи місцевих майстрів. Серед унікальних експонатів: килими "Центаурії та птахи", "Павичі" (Леонід Товстуха), килими "Древо життя", "Осінь", "Червона калина", рушники "Берегиня", "Древо життя" (Надія Бабенко), сорочки роботи Олени Василенко та багато іншого.

Церква преподобного Сампсонія (Сампсона) Прочанолюбця на Шведській могилі в Полтаві закладена в 1852 році на честь перемоги російської армії над шведами в 1709 році.

Храм на полі Полтавської битви хотів збудувати ще сам Петро I, але Священний Синод затягнув із рішенням, а після смерті імператора ідею забули. Виконати волю Петра пізніше вирішив таємний радник Йосип Судієнко, виділивши зі своїх коштів 100 тисяч рублів, але і він не дожив до початку будівництва, а його гроші міська влада почала витрачати не за призначенням. Лише після особистого втручання царя Миколи I почалося будівництво храму за проєктом архітектора Йосипа Шарлеманя, і в 1856 році Сампсоніївська (Самсонівська) церква була урочисто освячена.

В 1893-1895 роках було проведено реконструкцію, до храму було прибудовано другий престол на честь Святого Костянтина. Іконостас виконаний у майстерні московського купця Астаф'єва, ікони написав художник Малишев. В 1909 році добудовано надбрамну дзвіницю.

Церква Вознесіння Господнього на території нинішнього житлового масиву Половки в Полтаві (колишнє село Пушкарівка) побудована в 1762 році коштом полтавського полковника Івана Черняка як соборна церква Пушкарівського Вознесенського монастиря, заснованого тут у 1721 році.

За деякими даними, останні роки життя тут провела в чернецтві Мотря Кочубей, донька страченого гетьманом Іваном Мазепою генерального судді Василя Кочубея (до 30-х років XX століття на монастирському цвинтарі була могила Мотрі).

На початку ХІХ століття монастир закрили, а Вознесенська церква набула статусу парафіяльної. Всі монастирські будівлі занепали і були розібрані. Наразі Вознесенська церква - діючий храм УПЦ московського патріархату.

Скромний Свято-Макаріївський храм із 1962 року є кафедральним собором Полтавської єпархії.

Невелика парафіяльна Макаріївська церква була збудована на околиці міста на початку ХХ століття. Згідно з пророцтвом юродивого Кузьми Івашина з Горбанівки, який жив у 20-х роках минулого століття, цей храм мав вистояти у лихоліття і згодом стати кафедральним, оскільки майже всі інші церкви міста будуть знищені. Так і сталося - хвиля храмових руйнувань за радянських часів обійшла Макаріївську церкву. А після тог, як в 1962 році знесли Преображенський собор, вона справді набула статусу кафедрального собору.

Декілька реставрацій не змінили її початкового вигляду. В інтер'єрі збереглися розписи початку ХХ століття, в північній частині храму знаходиться найбільша святиня собору - Горбанівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці (1786 рік), в Іллінському приділі - шанована Каплунівська чудотворна ікона.

Свято-Миколаївська церква в Диканьці - родовий храм-усипальниця родини Кочубеїв.

Церква збудована в 1794 році графом Віктором Кочубеєм на території графської садиби, на місці старої дерев'яної церкви XVII сторіччя. За легендою, на цьому місці знаходився пень, на якому з'явилася ікона Миколи Чудотворця. Перед цим образм молилася за здоров'я майбутнього сина мати Миколи Гоголя, на його честь дала ім'я дитині.

При спорудженні Миколаївської церкви архітектор Микола Львов використав стиль моравських храмів-ротонд. Внутрішній об'єм перекритий складною системою подвійного куполу з пелюстками скляних рам, які на літо відкриваються. Коли співають певчі на хорах, здається, що звук лунає з неба. Також унікальна система повітряного опалення та провітрювання приміщень.

Зберігся іконостас із мореного дуба, фрагменти оригінального розпису. Надбрамна дзвіниця виконана у стилі, характерному для католицьких храмів.

В підвалі Миколаївської церкви знаходиться склеп з оригінальними саркофагами, в яких спочивають кілька поколінь Кочубеїв.

За радянських часів у приміщенні відкрили музей атеїзму. Нині Миколаївський храм чинний, використовується громадою УПЦ московського патріархату.

Неподалік церкви ростуть Кочубеївські дуби віком 800 років, висаджені на в'їзді до колишнього княжого маєтку з боку Полтави.

Храм Миколая Чудотворця було засновано під час будівництва Полтавської фортеці, розташовувався на одному з її бастіонів на Інститутській горі.

Спочатку він був дерев'яним. У 1774 році було збудовано нову кам'яну Миколаївську церкву. До середини ХІХ століття невеликий храм уже не міг вмістити всіх парафіян, і в 1855 році коштом купця Миколи Вакуленка було зроблено двоповерхову кам'яну прибудову, на другому поверсі якої розташовувалася тепла церква Георгія Побідоносця.

Основний храм було зруйновано під час Другої світової війни (залишилися фрагменти цегляних стін), а прибудова збереглася - за радянських часів її використовували як виробниче приміщення.

Нині храм Свято-Миколаївський храм діє. Належить громаді Православної церкви України.