Пам'ятки Сумської області

Оборонний Молченський монастир-фортецю на березі Сейму в Путивлі споруджено на рубежі XVI-XVII сторічь на основі фортеці литовських часів, яку називали Кремлем.

Обитель заснували в 1570 році ченці, що переселилися в фортецю з розташованої за 20 кілометрів від Путивля Молченської пустині. В 1604 році за стінами монастиря ховався цар-самозванець Лжедмитрій I, виступивши звідси на Москву після смерті Бориса Годунова.

В комплексі Молченського монастиря домінує Собор Різдва Богородиці, збудований у 1575-1585 роках і який неодноразово перебудовувався в XVII-XVIII сторіччях. Дзвіницею служить надбрамна вежа фортеці, також зберігся фрагмент стіни з кутовою вежею.

До комплексу також входять зведені в ХІХ столітті церква Іоанна Предтечі, настоятельський та келійний корпуси, трапезна та господарські споруди.

Роменський краєзнавчий музей є одним із найбагатших в області.

В його фондах налічується 50 тисяч експонатів. Музей розповідає про історію Роменщини та природу краю. Діють постійні експозиції: "Духовні обереги краю", "Роменці - герої Чорнобиля", "Історичний вибір народу", "Життя в ім'я науки", "Віхи історії Роменщини", "Роменщина в роки Другої Світової війни", діорама "Тваринний світ Роменщини".

Біля будівлі музею лежить величезний валун, занесений сюди льодовиком із Карелії 180 тисяч років тому.

Парк імені Івана Асмолова – пам'ятка садово-паркового мистецтва.

Парк площею близько 3 гектарів знаходиться через дорогу від собору Святої Трійці у Сумах. В середині ХІХ століття купець ІІ гільдії Іван Асмолов купив квартал землі на вулиці Троїцькій для будівництва своєї резиденції. Навколо будинку, збудованого за останньою архітектурною модою, було розбито парк. Асмолову, пристрасному мандрівнику та селекціонеру, з усього світу привозили екзотичні рослини, які чудово вживалися з місцевими.

Нині у парку росте близько 100 рідкісних порід хвойних та листяних дерев, близько 30 сортів бузку. На території парку розташований Сумський обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення. Садибний будинок Асмолова є одним із його корпусів.

Невеликий одноповерховий садибний будинок у Лебедині збудований у першій половині ХІХ століття братами Залеськими.

В 1859 році в садибі Залеських зупинявся Тарас Шевченко.

До кінця XX століття тут розташовувався краєзнавчий музей. Зараз будівля порожня, потрібна реставрація.

Садиба Леопольда Кеніга (палац Голіцина) в Тростянці - садибний будинок у стилі неокласицизму з елементами бароко, закладений у 1762 році братами Надаржинськими поряд із садибою "Круглий двір".

Князь Василь Голіцин володів ним майже півстоліття з 1832 року, а в 1881 році садиба перейшла у власність цукрозаводчика Леопольда Кеніга, який провів реконструкцію. Зараз у палаці розміщується Музейно-виставковий центр "Тростянецький".

Будівля прикрашена багатою ліпниною на фасаді та скульптурами в нішах. Палац оточений розкішним парком з озером, альтанкою та парковими скульптурами. В інтер'єрі збереглися парадні дубові сходи на другий поверх, дверні портали з волютами, танцювальна зала, прикрашена ліпниною та скульптурою. Влітку 1864 року в гостях у Олексія Голіцина у цьому будинку жив і працював композитор Петро Чайковський, тут він написав увертюру до драми "Гроза" - свій перший симфонічний твір.

За радянських часів у палаці розміщувався дитячий садок, потім будівля довго пустувала. У 2007-2009 роках проведено реставрацію.

Наразі у бальній залі та інших центральних приміщеннях палацу розташована картинна галерея та невелика експозиція, присвячена Петру Чайковському (на другому поверсі планується відкриття кімнати-музею Чайковського). У правому крилі працює Тростянецький краєзнавчий музей. У 2012 році у лівому крилі відкрився "Музей шоколаду", де представлена ​​продукція Тростянецької шоколадної фабрики "Монделіз" (колишній "Крафт Фудз", "Україна"), що випускається зараз переважно під брендом "Корона". Також відкрито кімнату кави.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році, коли Тростянець протягом місяця перебував під російською окупацією, садиба Леопольда Кеніга зазнала пошкоджень. Було частково зруйноване приміщення з краєзнавчою експозицією. Музей потребує реставрації.

Садибний будинок поміщиків Огієвських у Кролевці відомий тим, що в ньому зупинявся поет Тарас Шевченко.

В 1859 році він востаннє повертався з Києва до Петербурга. Завітавши до своїх друзів Лазаревських у селі Гирівка (нині Шевченка) Конотопського повіту, він заїхав з ними до Кролевця, де жила сестра Лазаревських Глафіра Огієвська. Тут Шевченко й переночував, вирушивши потім до Глухова.

Будинок Огієвських зберігся у первісному вигляді. В 1964 році встановлено чавунну меморіальну дошку.

Наразі в садибі Огієвських розміщується Музей кролевецького ткацтва, в якому представлені традиційні кролевецькі рушники, вишиванки та ткацькі верстати.

Садибний будинок кролевецьких дворян Рудзинських збудовано в 1820-х роках на південно-східній околиці Кролевця біля старої дороги на Глухів.

Виконаний у архітектурних формах пізнього провінційного класицизму, із певним впливом романтизму. Стіни складені з дубового бруса, елементи декору виконані в штукатурній ліпнині. В інтер'єрах частково зберігся початковий декор, зокрема ліпна розетка на стелі.

Існує версія, що в 1845 році тут побував Тарас Шевченко (зберігся датований цим роком портрет Йосипа Рудзинського, виконаний Шевченком). Останнім власником був Володимир Рудзинський, учасник визвольного руху початку XX століття.

За радянських часів тут розмістили клуб, а потім школу. У 1960-х роках на базі садиби було створено дитячий санаторій. Наразі будівля відреставрована, перебуває у приватній власності.

Садиба Суханових-Сумовських - гарний двоповерховий будинок палацового типу в Сумах.

Побудований у 1895 році сумським підприємцем та меценатом Миколою Сухановим. Згодом садиба перейшла у власність родини Сумовських. Садибний будинок розташований у глибині парку за огорожею з кованою брамою та фігурними ґратами.

Двоповерхова житлова будівля з багатими архітектурними прикрасами була з'єднана підземним ходом із конторською будівлею з мансардою в стилі неоренесансу. На межі садибної ділянки стоїть довга будівля господарського корпусу.

Наразі в різних приміщеннях садиби Суханових розміщено Інститут прикладної фізики, служби Академії банківської справи, а також один із підрозділів МВС.

У приміщенні бібліотеки банківської академії відкрито експозицію "Суханови в Сумах", яка розповідає про життя та благодійність родини Суханових.

Садиба Харитоненка в Сумах розташована на березі річки Псел при впаданні до неї річки Сумки на протилежному березі від центру міста.

Знаменитий цукрозаводчик і меценат Іван Харитоненко придбав цю ділянку у 1860-х роках. Побудована ним садиба складалася з трьох будівель: житлового корпусу (трохи у глибині садиби; на зразок цього особняка було збудовано будинок Харитоненка у Москві, де тепер знаходиться британське посольство), та двох службових корпусів. Крім того, до складу садиби входили фонтан перед житловим корпусом та парк над Пслом). У 1912-1913 pоках було збудовано будівлю контори торговельного будинку "Харитоненко та син", в якій за радянських часів розміщувалася поліклініка.

Наразі садиба Харитоненка належить Українській академії банківської справи Національного банку України, яка збирається облаштувати тут Палац творчості та дозвілля студентів.

Свято-Воскресенський кафедральний собор - головний православний храм Сум, найстаріша кам'яна споруда в місті, чудовий зразок українського бароко.

Собор побудований на межі XVII-XVIII століть коштом засновника міста Герасима Кондратьєва та його сина Андрія Кондратьєва. За легендою, при будівництві в стіну храму було замуровано сестру Кондратьєва - Марію, отаманшу розбійницької зграї.

Архітектура двоповерхового кам'яного собору повторює традиційні форми української дерев'яної храмової архітектури - він схожий на тризрубні козацькі церкви. Судячи з товщини стін (до 1,5 метрів), характерної форми вікон-бійниць та розташування на лінії колишніх. міських укріплень, Воскресенський собор входив до оборонної системи Сум. До річки вів підземний хід, який тепер засипаний.

За радянських часів тут був розташований відділ декоративно-ужиткового мистецтва художнього музею. Після 1991 року Воскресенську церкву повернули віруючим, і тепер є кафедральним собором Сумської єпархії Православної церкви України.

Високий Спасо-Преображенський собор є головною спорудою, заснованого в Путивлі в XVI сторіччі Святодухівського жіночого монастиря.

В комплекс монстиря входять Хресто-Воздвиженська надбрамна церква з дзвіницею (XVII сторіччя) та кам'яні стіни з брамою. В інтер'єрах собору - чудовий іконостас та твори живопису.

Храм відновлено в 2006 році.

Імпозантна Свято-Миколаївська церква в Лебедині, що поєднує у своєму архітектурному образі візантійський стиль із ренесансом - яскравий зразок можливостей так званого "цегляного стилю", поширеного у XIX-XX століттях в Україні.

Миколаївська церква збудована в 1890 році за проєктом архітектора Володимира Нємкіна. Автор багато прикрасив стіни храму хитромудрими карнизами, арками та іншими складними елементами.

Свято-Миколаївська церква в Пустовійтівці закладена в 1900 році за проєктом полтавського архітектора Сергія Носова.

Будівництво завершилося в 1906 році.

Нині Миколаївський храм чинний, належить УПЦ московськогог патріархату.

Свято-Миколаївський монастир у Миропіллі – одна з найяскравіших архітектурних пам'яток Сумщини ХІХ століття.

Привертає увагу п'ятиярусною 56-метровою дзвіницею Миколаївської церкви, яка є найвищою в області. Цегляний п'ятиапсидний храм у стилі класицизму має складну структуру та незвичайну форму.

Нині Свято-Миколаївський монастир чинний, триває реставрація.

Свято-Покровський кафедральний собор – головний храм Охтирки, візитна картка міста.

Для його зведення було обрано те місце, де священик Данило Полянський у 1739 році знайшов чудодійну ікону Охтирської Божої Матері.

Проєкт Покровського собору в стилі українського бароко розробив у 1753 році знаменитий архітектор Бартоломео Растреллі. Частину коштів виділила імператриця Єлизавета, яка відвідала місто в 1744 році. Будівництво тривало 15 років і було завершено в 1768 році. У будівництві брав участь відомий російський архітектор Степан Дудинський. Інтер'єр прикрашений пілястрами з капітелями іонічного ордера, ліпленням рослинного та рокайльного мотивів, живописом на вітрилах.

Будівлю було пошкоджено під час Другої світової війни, відреставровано у 1970-1972 роках.

Ікону Охтирської Божої Матері було викрадено в 1903 році під час реставрації в Санкт-Петербурзі, у соборі зберігається список. Інші списки знаходяться в Москві, Петербурзі, Самарі, Харкові та багатьох інших містах.

До ансамблю собору також входять Введенська церква-дзвіниця (1784 рік) та Церква Різдва Христового (1825 рік).