Пам'ятки Рівненської області

Костел Святого Антонія - найстаріший храм міста Корець. Заснований князем Каролем Корецьким в 1533 році (за іншими даними - в 1633 році), названий на честь святого Антонія Падуанського.

В 1706 році на місці дерев'яного храму було збудовано новий кам'яний костел у стилі бароко. В ході реконструкції 1916 року було прибудовано додатковий неф.

За радянської влади в костелі розміщувався склад хімікатів.

В 1990 році храм повернуто католицькій громаді Корця, освячено в 1904 році як костел Святого Антонія.

Збереглися фрагменти настінних розписів, проведено реставрацію.

У другій половині XVII століття магнати Любомирські, яким на той момент належали Великі Межирічі, заснували римо-католицький колегіум.

При ньому в 1702-1725 роках було збудовано величний костел Святого Антонія у стилі бароко за проєктом архітектора Войцеха Ленартовича.

Храм кам'яний, зального типу, з хорами, де колись був орган. Інтер'єри прикрашала багата ліпнина. Костел прикрашений трьома фронтонами пізньобарочного характеру. З вівтарного боку будівлі збереглася двоповерхова прибудова колегіуму з бібліотекою та екзаменаційною залою.

Нині костел Святого Антонія в дуже занедбаному стані, хоч і є пам'яткою архітектури національного значення.

Колишній парафіяльний костел Святого Антонія в неоготичному стилі з гарним годинником на фасаді побудований у Рівному за проєктом Константія Войцеховського коштом Романа Сангушка на місці раннього храму.

Освячений у 1900 році. Спочатку будинок був увінчаний двома шпилями, прикрашений фресками та вітражами.

З радянських часів костел Святого Антонія використовується як Будинок камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії.

Однонефний костел Святого Лаврентія в Тайкурах з витягнутою гранчастою апсидою і двома бічними капелами в половину висоти нефа обнесений з усіх боків напівзруйнованою, але досі міцною кам'яною стіною.

У західному кутку прибудовано дзвіницю у вигляді високого фронтону з трьома вертикальними щілинами для дзвонів. Колись костел мав вінчаючу баштуну пінак над коньком скатного даху. Незважаючи на занедбаний стан, в інтер'єрі добре видно основні елементи архітектурного оформлення: пілястри, горизонтальні пояски, карниз зі складним набором профілів. Завершує композицію головної частини внутрішнього простору циліндричне склепіння з глибокими розпалубками в місцях примикання до вікон, пружними арками і пучками хибних нервюр. Інші приміщення перекриті звичайними хрестовими склепіннями.

За переказами, костел Святого Лаврентія був побудований завдяки випадковості: собака шляхтича Пепловського, шукаючи дичину, підстрелену господарем, викопав із землі золотий скарб. На тому місці на подяку долі шляхтич збудував костел.

Фарний костел святого Яна Непомука - єдиний діючий католицький храм у місті Дубно. Збудований у 1817-1830 роках місцевим парохом Алоїзом Осинським на місці більш давнього костелу. Поруч знаходиться кам'яна дзвіниця.

За радянської влади костел був закритий та перетворений на спортивну залу місцевої спортивної школи.

В 1991 році, після здобуття Україною Незалежності, в костелі відновилися богослужіння. В 1994 році костел святого Яна Непомука в Дубно офіційно передано вірянам римсько-католицької парафії

Входить до складу Державного історико-культурного заповіднику міста Дубно.

Римо-католицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії виник в Острозі в результаті розбудови православної церкви, заснованої ще в XV столітті князем Федором Острозьким.

У 1442 році церкву було перетворено на костел монастиря домініканців. У ті часи це був основний католицький храм в Острозі, який мав велику парафію. У XVIII та XIX століттях костел неодноразово перебудовували та прикрашали пишними барочними вівтарями.

У 1897 році, після великої пожежі, коштом Романа Сангушка костел знову було перебудовано, цього разу у класицистичному стилі зі зведенням бані.

Після депортації поляків костел спорожнів та закрився, служби відновили нещодавно.

Костел Святого Яна Непомука у Мізочі стоїть на місці зруйнованого козацького храму.

Будівлю у стилі ампір почав будувати генерал Кшиштоф Дунін-Карвицького у 1795 році, а закінчив його син Казимир після 1830 року.

Після 1945 році костел був розділений у середині на дві частини балками. Внизу була бібліотека, а зверху знаходився кінотеатр.

У підземеллях костелу було поховано представників роду Дуніних-Карвицьких, а також князівну Ядвігу Любомирську.

Нині це православна церква Різдва Пресвятої Богородиці Православної церкви України. Внутрішнє оздоблення у первісному стилі не збереглося.

Костопільський краєзнавчий музей розташований у маленькому одноповерховому будиночку в центрі міста Костопіль.

Представлено 10 виставок про природу, історію та етнографію краю. В експозиції "Природа рідного краю" найцікавіші діорами "Річка та луг" та "Ліс".

В етнографічному куточку реконструйовано інтер'єр поліського будинку, представлено повний процес виготовлення тканини.

Археологічна колекція включає знаряддя праці доісторичних часів, фрагменти глиняного посуду, бронзові вироби.

Про історію краю розповідає виставка "Костопільщина з ІХ століття по 1921 рік".

Стенди "Костопільщина сьогодні" фактично є рекламною виставкою продукції місцевих підприємств.

На майданчику перед музеєм виставлено велику колекцію військової техніки періоду Другої світової війни, відкриту до 40-річчя перемоги. Серед 17 експонатів - танк ІС-3, реактивний міномет БМ-13 "Катюша", самохідно-артилерійські установки ІСУ-122 та ІСУ-152, 203-мм гаубиця Б-4, автоматична зенітна установка тощо.

Народний етнографічно-краєзнавчий музей села Липки заснований у 1967 році. Носить ім'я свого засновника та багаторічного директора - відомого краєзнавця, поета, літератора та вчителя Івана Шишка.

В експозиції музею в хронологічній послідовності висвітлюється історія села, представлені знаряддя праці, предмети побуту, одяг різних часів, в альбомах зібрані описи обрядів, сільські пісні.

У другій половині 1980-х років силами ентузіастів було відновлено селянську хату зразка XVIII-XIX століть для розміщення частини експозиції, що демонструє традиційний устрій побуту. В хаті є селянська піч, скриня, ткацький верстат, плетена підвісна дитяча колиска, полик для спання, на стінах - образи в рушниках. У коморі - солом’яники, ступа, короби. В сінях - терлиця, жорна.

Літературний музей Уласа Самчука у Рівному відкрито в 2007 році у 102-річницю від дня народження письменника, який народився на Рівненщині.

Більшу частину свого життя письменник прожив у еміграції, завжди залишаючись  літописцем свого часу і народу. Самчука називали українським Гомером ХХ століття.

Музей Уласа Самчука є відділом Рівненського обласного краєзнавчого музею.

Експозиція музею висвітлює головні творчі здобутки Уласа Самчука й зосереджує увагу на впливі особистості письменника на весь український літературний процес ХХ століття. Увазі відвідувачів представлені перші видання трилогії "Волинь", інші твори письменника, листи, фотографії, його особисті речі.

Крім того, музей фокусує увагу на рівненському періоді життя і діяльності письменника (1941-1943 роках), зримо відтворивши побут помешкання Самчука в ті роки (речі з колишньої рівненської квартири, в якій він мешкав) та зберігши основні здобутки письменника в цьому періоді.

Експозиція музею розповідає про життєвий та творчий шлях письменника, показує ту когорту літературних діячів українського слова, з якими Уласа Самчука звела доля.

Літературно-етнографічний музей "Олеся" заснований в селі Кузьмівка на базі Кузьмівської загальноосвітньої школи в 1990 році.

Перша зала музею присвячена життю та творчості Олександра Купріна, який проживав у Кузьмівці (тоді Казимирці) наприкінці ХІХ століття і написав свою відому повість "Олеся". Прототипами героїв твору стали місцеві мешканці, а описані події - відбувалися з ним насправді.

Наступна зала - етнографічна. Тут представлені матеріали про історію Кузьмівки та краю, старовинні речі, якими поліщуки користувалися ще на початку минулого століття, знаряддя праці, предмети побуту, старовинний одяг.

Літературно-меморіальний музей видатного українського письменника та громадського діяча Уласа Самчука відкрився в Дермані в 1995 році за фінансової підтримки торонтівського товариства "Волинь" (Канада).

Музей розташовується в будівлі Дерманської гімназії (колишньої вчительської семінарії), в якій свого часу навчався Самчук.

Музейна експозиція розповідає про дитинство Уласа Самчука, його родину, навчання, можна побачити ікони з хати письменника, а пізніше
його дядька. З цінних експонатів музею – світлини письменника різних років, книги, видані Уласом Самчуком у Мюнхені, кілька особистих речей (палиця, окуляри, візитівки). Окремі експозиції присвячені дослідникам творчості Уласа Самчука й вшануванню його пам’яті.

Протягом кількох останніх років музей зібрав значну кількість додаткових матеріалів, які розширюють і доповнюють експозицію: це фотодокументи, матеріали преси минулих часів і публікацій сьогодення, спогади сучасників Уласа Самчука. Значна кількість книг творчого доробку письменника надійшли від української діаспори Канади, де Улас Самчук провів останні роки, та США (ще не видані в Україні).

На фасаді гімназії встановлено меморіальну дошку на честь Уласа Самчука.

Луцька брама - триярусна кам'яна будівля, яка відігравала в середньовічній системі міської фортифікації Дубна роль західних в'їзних воріт та передової оборонної вежі - барбакана. Зведена в  1623 році архітектором Якубом Мадлайном.

Цей тип оборонної споруди є характерним для Польщі і в Україні більше ніде не зустрічається. Дослідники припускають, що Луцька брама з'єднувалася з Дубенським замком широким підземним ходом. Згодом споруда втратила оборонне значення, ворота були замуровані, а вулиця прокладена поряд. Пам'ятна табличка свідчить, що в 1785 році була проведена реставрація.

За переказами, в кінці ХVIII сторіччя в Луцькій брамі збиралася масонська ложа під проводом великого майстра Михайла Любомирського.

Зараз Луцька брама використовується як адміністративна будівля. Пам'ятка потребує реставрації.

Історичний квартал "Майдан Бергшлосс" відкрився у 2020 році як частина оновленого архітектурного комплексу Рівненського пивоварного заводу з ініціативи директора підприємства Мар'яна Годи.

Невелика брукована площа оточена триповерховими будівлями, що нагадують забудову старого європейського міста. Різнобарвні та різностильові фальшфасади мають польські, німецькі та скандинавські риси.

Більшу частину приміщень нині займає готель Optima Collection Bergshloss Rivne мережі "Рейкарц". Працює ресторан італійської кухні.

Європейський дворик "Бергшлосс" періодично використовується як фестивальний майданчик та культурно-виставковий простір.

Планується відкриття Музею пива та хмелярства.

Видатний архітектурний ансамбль оборонного Межиріцького Свято-Троїцького монастиря ось уже шість століть прикрашає мис, утворений злиттям річок Вілія та Світенька в Межирічі.

Ця пам'ятка волинської архітектурної школи поєднує в собі традиції давньоруських конструктивних прийомів із елементами готично-ренесансного зодчества XV-XVII сторічь.

За переказами, православний монастир на цьому місці був заснований києво-печерськими ченцями за часів монголо-татарської навали. В XV столітті князь Костянтин Острозький розпочав будівництво дерев'яного замку з Троїцькою церквою в центрі двору, які стали основою укріпленого монастиря. Його нащадки невдовзі звели кам'яний храм у давньоруських формах.

На початку XVII століття Межиріцький монастир перейшов у розпорядження католицького ордена францисканців, які додали храму готичний та ренесансний декор, прибудували два двоповерхові корпуси келій з парними круглими вежами по кутах, а також оточили комплекс кам'яними фортечними стінами із зубчастими оборонними вежами в ренесанному стилі. Все це надало обителі вигляду витонченого середньовічного замку.

В середині ХІХ століття комплекс Межиріцького монастиря знищила пожежа, він тривалий час залишався занедбаним.

Нині Межиріцький монастир передано православній церкві московського патріархату. Тут зберігаються коронована католиками Межиріцька ікона Божої Матері "Життєподавниця" (XVI століття) - родова ікона князів Острозьких, а також чудотворна ікона Антонія Великого.