Пам'ятки Кременецького району

Будівля Кременецької школи мистецтв імені Михайла Вериківського збудована в ХІХ століттіц, є пам'яткою архітектури.

За польських часів у ній розміщувалася поліклініка. З 1939 року – музична школа.

Кременецький ботанічний сад при Кременецькому ліцеї заснував в 1806 році ірландський садівник, паркобудівник Діонісій Макклер (Міклер).

На 4,5 гектарах він висадив 460 видів місцевих рослин та 760 завезених із різних місць. Вже до 1809 року чисельність дерев та чагарників досягла 12 тисяч. Серед них: каштан їстівний, сосна канадська, азалія понтійська, араукарія, бук червонолистий, гінкго, шовковиця біла, інжир, ясен білоцвіт, тюльпанове дерево.

Після розформування ліцею в 1832-1834 pоках найцінніші породи перевезли до Києва до саду університету Святого Володимира.

Наразі Кременецький ботанічний сад є пам'яткою садово-паркового мистецтва. Займає 200 гектарів.

Перший у Кременці музей під назвою Muzeum Ziemi Krzemienieckiej виник як частина кременецького ліцею.

Наразі Кременецький краєзнавчий музей налічує 65 тисяч експонатів. Розміщується в будівлі колишньої духовної семінарії Кременця. У 10 залах представлено археологічні знахідки, нумізматичні колекції, старовинну зброю, предмети побуту, вироби народних промислів, перші видання та особисті речі польського поета Юліуша Словацького та інших відомих кременчан.

Музей Уласа Самчука розміщений в Кременці у головному корпусі ліцею імені Уласа Самчука.  Відкрився в 2005 році з нагоди 100-річчя від дня народження письменника як кабінет-музей "Світлиця Уласа Самчука". Статус літературного музей набув з 2010 року.

Експозиція музею висвітлює життєвий та творчий шлях Уласа Самчука, вшанування пам’яті письменника. Серед експонатів - списки учнів, сторінки класних журналів, заява, аркуші учнівського альманаху "Юнацтво" гімназійного періоду Уласа Самчука; світлини, документи часу перебування письменника у Рівному 1941-1943 роки. З цінних експонатів – світлини письменника різних років, його родини, друзів; книги, видані митцем у Мюнхені, Торонто; фотодокументи, матеріали преси минулих років, публікації сьогодення, спогади про Уласа Самчука, твори письменника, видані в незалежній Україні, твори його сучасників. Значна кількість книг творчого доробку письменника надійшла від української діаспори Канади та США. 

Експозиція музею має розділи: "Дитинство та юність Уласа Самчука (1905-1921 роки), "Навчання в Кременецькій гімназії (1921-1927 роки)", "Перша еміграція (1928-1941 роки)", "Повернення на Батьківщину (1941-1943 роки)", "Перебування в таборах для переміщенних осіб (1943-1948 роки)", "Друга еміграція (1948-1987 роки)", "Вшанування пам’яті Уласа Самчука в Україні", "Гаврило Чернихівський – дослідник творчості Уласа Самчука", "Вшанування пам’яті Уласа Самчука в ліцеї".

19 лютого 2016 року на фасаді ліцею відкрито меморіальну таблицю, присвячену пам’яті Уласа Самчука.

Літературно-меморіальний музей поета, громадського діяча, зоолога-ентомолога, вченого, професора Міннесотського університету Олександра Неприцького-Грановського відкритий на його батьківщині, в селі Великі Бережці, в 1996 році. Ініціатором створення музею став Борис Неприцький - двоюрідний племінник Олександра Неприцького-Грановського, що проживає в США.

Музей розташований у приміщенні Великобережецької загальноосвітньої школи у семи кімнатах загальною площею 207 квадратних метрів. Музейний фонд налічує близько 2500 експонатів. Експозиція музею складається з 9 розділів і знайомить з життєвим та творчим шляхом Олександра Неприцького-Грановського в Україні та за кордоном. Серед унікальних експонатів - метрика про народження, ксерокопія атестату про закінчення Білокриницької сільсько-господарської школи, фото членів українського клубу "Родина" (Микола Лисенко, Олена Пчілка, Павло Богацький, Олександр Неприцький-Грановський), диплом доктора філософії, вітальна телеграма Президента США Дуайта Айзенгавера до Олександра Неприцького-Грановського з нагоди 25-річчя Організації державного відродження України, перші збірки віршів поета ("Пелюстки надії", "Намистечко сліз" та "Акорди", портрет Тараса Шевченка виконаний Олександром Неприцьким-Грановським олівцем в 1907 році із власноручним підписом, виготовлені за малюнками Олександра Неприцького-Грановського писанки.

У 2009 році фонди музею поповнилися колекцією з 202 ляльок з майже 60-ти країн світу, яку вчений збирав упродовж багатьох років перебуваючи в різних країнах світу.

Літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького відкрито в Кременці в садибі Янушевського (діда поета), в якій він провів дитячі роки в 1814-1828 роки.

Юліуш Словацький - один із найвідоміших польських поетів часів романтизму. В Кременці він народився й прожив багато років, а потім неодноразово оспівував рідне місто у своїх творах. Багато об'єктів у Коременці пов'язані з ім'ям Словацького: рідний дім, ліцей, в якому викладав його батько, могила матері на Туницькому цвинтарі.

Музейна експозиція розміщена у восьми кімнатах, кожна з яких відбиває певний етап творчого шляху Юліуша Словацікого. Фонди музею налічують 1500 експонатів. З 2004 року в музеї діє розгорнута експозиція "Година думки Юліуша Словацького".

Комплекс-музей "Молотківська трагедія" відкритий в 1985 році як центральна частина меморіального комплексу на згадку про вбитих, спалених живцем та замордованих 29 квітня 1943 року німецькими фашистами 617 мирних жителів села. Автори проєкту - архітектор Іван Осадчук і скульптор Борис Рудий.

Між двома великими земляними валами, що символізують братську могилу, дорога веде на символічну вулицю Смерті - вулицю спаленого села, яка в свою чергу веде до музею „Молотківська трагедія”. Обабіч неї - спалені хати, червоні долівки кольору крові.

В експозиції музею - діорама "Спалення села" (художник Степан Нечай), фрагменти спаленої хати: обгорілі двері, обвуглені колиска та ікона тощо (дизайн - Богдана Бошка і Степана Мамчура), Книга пам'яті, що містить спогади молотківців про трагедію. На стендах - фотографії та списки страчених у Молоткові та сусідніх селах. Зібрані тут експонати розповідають про історію села, участь його жителів у Другій світовій війні.

Музей Арсена Річинського заснований в 2004 році при Кременецькому медичному училищі, яке носить ім'я цього видатного українського громадсько-політичного і церковного діяча, композитора, фотографа, краєзнавця, основоположника української етнології релігії, лікаря. Відкриття музею відбулося в 2008 році.

В експозиції музею зібрані численні та цікаві історичні документи, книги, фотографії, які ілюструють життєвий шлях цієї непересічної особистості. Автором більшості розміщених на музейних стендах фотографій є сам Арсен Річинський, адже він був фаховим фотографом. Підписи до фотографій – його ж авторства.

Лановецька міська комунальна установа "Музей Івана Марчука" створена 2011 року. До її складу входить Музей-кімната Івана Марчука у його рідному селі Москалівка поблизу Ланівців.

Музей Марчука безпосередньо у Ланівцях створюється з 2020 року в колишньому приміщенні кінотеатру "Супутник", що в центрі міста. Це має бути сучасний музей iз картинною галереєю, творчою майстернею та зоною для інсталяцій.

Музей Івана Марчука створений 2010 року в приміщенні Москалівської початкової школи на батьківщині художника – у селі Москалівка поблизу Ланівців. Заклад є підрозділом Лановецької міської комунальної установи "Музей Івана Марчука".

Народний художник України Іван Марчук народився у Москалівці у 1936 році в родині місцевого ткача, закінчив семирічну сільську школу. Згодом навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша. На сьогодні у творчому доробку майстра близько 5000 картин, які експонуються в музеях на всіх континентах світу.

Протягом тривалого часу музей у Москалівці був єдиним музеєм Івана Марчука в Україні. Його започаткували місцеві педагоги-­ентузіасти в одній шкільній кімнаті за особистого сприяння художника. Згодом експозиція розширилася.

Зараз музей має два експозиційні зали, де представлені деякі особисти речі Івана Марчука, документальні матеріали про життя художника у Москалівці, про його творчий шлях та світове визнання. Протягом певного часу в музеї експонувалося понад 40 орігиналів картин Марчука, але тепер пожна побачити лише репродукції. Екскурсії проводять школярі.

Музей історії освіти "Волинські Афіни" створений у Кременці в 2024 році. Є структурним підрозділом Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка.

До складу музею входять: "Музей історії освіти", "Наукова лабораторія "Творчість Уласа Самчука та Бориса Харчука: художній літопис ХХ століття", "Навчально-методичний центр імені Мазурка", "Європейський лінгводидактичний освітній хаб вивчення мов і культур", "Галерея батьків-засновників освітніх закладів міста Кременець" тощо.

Музейна експозиція відображає всі етапи історії Академії.

Народний музей історії села Стіжок відкрито в 1982 році. Статус "Народного музею" отримав у 1993 році.

Від початку музей займав одну кімнату в місцевій школі. У 1985 році в селі збудували новий будинок культури, в який була перенесена музейна експозиція.

Ретельно підібрані експонати, дбайливо оформлені стенди, переважна кількість речей-оригіналів у музеї розповідають про  історію Стіжка, починаючи з часів заселення цієї місцевості і аж до наших днів. 

Окрема експозиція висвітлює події сучасної історії України.

Музей на честь митрополита Луцького і Волинського Якова (Панчука) відкрили в 2013 році у селі Лосятин, де народився владика. Музей відкрито на подвір’ї церкви Архістратига Михаїла.

Експозиція музею ілюструє життєвий шлях і діяльність митрополита архіпастиря, розбудовника української помісної церкви.

Палац у стилі англійської неоготики збудований у Білокриниці поміщиком Чосновським у середині ХІХ століття на місці оборонного замку, закладеного в XVI князями Збаразькими.

Перший дерев'яний замок спалили татари, після чого Юрій Збаразький відбудував його у камені (збереглися стародавні підвали, земляні вали та один бастіон). На початку ХІХ сторіччя замок повністю згорів. Поміщик Чосновський, викупивши Білокриницю у Радзивіллів, реконструював одну із частин замку під парадну резиденцію.

Останнім господарем палацу був чиновник київського генерал-губернатора, таємний радник, граф Олександр Воронін. Після смерті Вороніна, згідно з його заповітом, Білокриницький палац було передано до сільськогосподарського училища. Нині це Кременецький лісотехнічний коледж.

У приміщенні гуртожитку коледжу відкрито невеликий музей історії Білокриниці, коледжу та самого палацу.

Палац графині Кароліни Дзембовської збудований у стилі неокласицизму архітектором Юзефом Гофманом до 1750 року.

Будівля витримана в романтичному стилі з елементами мавританського колориту. Навколо вілли англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито парк.

В кінці ХІХ століття садиба належала графу Павлові Демидову. Нині – це середня школа №2.