Пам'ятки Вінницької області

Краєзнавчий музей села Ольгопіль розташований в центрі села.

Організатором і першим директором Ольгопільського музею був учитель історії місцевої середньої школи Яків Кифоренко, який зібрав багатий матеріал про минуле села Ольгопіль. Музей відкрито в 1979 році, а в 1991році йому присвоєно звання народного.

Сьогодні колекція музею нараховує 1960 предметів, серед яких є речові, образотворчі, декоративно-ужиткові, писемні, фото, природничі, відеоматеріали, які засвідчують життя від далекого минулого до сучасного періоду краю.

Експозиця музею відображає культуру українського народу та традиції села: народний жіночий та чоловічий одяг, взуття, предмети меблювання селянського будинку, господарського та кухонного начиння: стільці, лави, шафи, скрині, корита, кошики, відра, кухлі, рогачі, решета, сита, глеки, дерев'яні та глиняні миски, горщики, макітри.

До другої тематичної групи належать гончарні вироби та знаряддя гончарного виробництва.

Найбільша експозиція – етнографічна колекція ткацтва та вишивки.

Комунальна установа "Оратівський краєзнавчий музей" заснована 1993 року, підпорядковується відділу культури, молоді та спорту Оратівської селищної ради.

Заклад розташовується в колишньому приміщенні бібліотеки в центрі селища Оратів.

Музейна колекція становить більше 2 000 предметів. В етнографічній колекції представлені домоткані вишиті сорочки з сіл Якимівка, Човновиця, Лопатинка, Мервин, смт Оратів, Рожична, керамічні вироби місцевих гончарів, а також різні предмети українського народного побуту.

Особняк капітана Олександра Четкова – одна з найвизначніших будівель Вінниці. Збудований у 1910 році за проєктом київського архітектора Василя Листовничого, власника будинку Булгакова на Андріївському узвозі у Києві (за іншими даними – вінницького архітектора Григорія Артинова).

За вартістю 500 тисяч царських рублів будинок Четкова став найдорожчою житловою будівлею Вінниці. Розкішний особняк виконаний у стилі віденської сецесії (модерну). Масивні вежі поєднуються з ажурним портиком та декоративною ліпниною. Над будинком височить велика оглядова вежа з овальними і круглими вікнами, з якої відкривається дуже мальовничий краєвид на місто. В інтер'єрі раніше було багато скульптур.

Нині в особняку Четкова розміщується вінницьке управління архітектури та містобудування.

Маєток Бахметєвих-Шереметєвих є окрасою села Тиманівка на Вінниччині, пам’яткою архітектури та садово-паркового мистецтва місцевого значення. Попри занедбаний стан, палац і парк залишаються головною туристичною родзинкою села.

Палац у Тиманівці заклав на початку ХІХ століття князь Готфрид Святополк-Четвертинський, а добудовував його наступний власник садиби – генерал Олексій Бахметєв, який отримав Тиманівський маєток після одруження з княжною Наталією Святополк-Четвертинською. Будівля була витримана у рідкісному тоді для Поділля стилі неоготики.

На початку ХХ століття, коли власником Тиманівки стає великий землевласник, почесний мировий суддя Київського та Ямпільського округів Володимир Толлі (Толь), до палацу добудовується бокова прибудова з аркою та терасою, що плавно переходила східцями у парк до штучного водограю.

Наступну добудову палацу здійснив останній власнику Тиманівки – граф Олександр Шереметєв. Він встановив чавунний ганок з колонами на парадному вході, провів у маєток електрику, водогін та каналізацію, збудував у селі пивоварний та спиртовий заводи, створив першу пожежну команду. Садибний парк навколо палацу прикрасили рідкісні породи дерев та кущів.

За радянських часів у палаці Бахметєвих-Шереметєвих розміщувався Тиманівський обласний протитуберкульозний санаторій. Зараз санаторій займає нові корпуси, а палац стоїть пусткою. Його збереженням опікуються місцеві ентузіасти.

З 2024 року в парку біля палацу Бахметєвих-Шереметєвих почали висаджувати плантацію лаванди в межах проєкту "Лавандова мрія".

Княжий палац у Гущинцях збудований у XIX столітті. Належав князю Яну Абамелеку (Абамеліку) зі старовинного грузинського роду вірменського походження, який отримав маєток у посаг за Ганну Гіжицьку.

Двоповерховий палац у стилі класицизму із чотириколонним портиком стоїть на високому березі Південного Бугу. Останньою господаркою була Любов Абамелек.

В 1917 році палац був пограбований більшовиками, маєток розорений. У 1934 році з урахуванням поміщицького господарства у княжому палаці відкрили сільгоспучилище. Пізніше його було реорганізовано в ПТУ.

Нині палац Гіжицьких-Абамелеків перебуває в жалюгідному стані і не має належного пристосування.

Елегантний неоготичний палац з червоної цегли збудував у Малій Ростовці в 1900-1901 роках російський генерал Заботін. В інтер'єрі зберігся старий паркет.

В даний час будівля палацу у приватній власності. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Палац Потоцьких у Носківцях датується XVII сторіччям.

Спочатку будинок у романському стилі був присадкуватим, мав арочний в'їзд та підземний хід. У XVIII столітті Потоцькі перебудували свій садибний будинок, перетворивши його на еклектичний двоповерховий палац (зараз у поганому стані). Парадні приміщення розташовувалися на другому поверсі (збереглися фрагменти декору).

В кінці ХІХ століття поміщиця та меценатка Юлія Пащенко, будучи прихильницею талановитого поета Семена Надсона, запросила його до Носківців на лікування та відпочинок. Природа Поділля надихнула Надсона, який жив тут у 1885-1886 роках, на створення багатьох нових віршів.

Також зберігся парк та руїни манежу зі стайнями вздовж дороги до палацу. У радянські часи на території садиби розмістилася середня школа, при якій зараз працює краєзнавчий музей та кімната-музей Семена Надсона. Нещодавно частину палацу було пошкоджено пожежею.

Палац родини Раковських у Козинцях збудований козинецьким поміщиком Андрієм Раковським, який володів селом у ХІХ столітті.

Спочатку було збудовано малий палац у стилі необароко, який, після спорудження великого триповерхового палацу, став флігелем. Садибні споруди оточує ландшафтний парк площею близько 8 гектарів.

У радянські часи на території маєтку розміщувалася військова частина. Нині в основній будівлі – загальноосвітня школа, а у флігелі – вчительський гуртожиток.

Палац родини Собанських в Ободівці збудований у 1800 році.

Спочатку було збудовано будинок з вежею у стилі романтизму з елементами італійського неоренесанса. Центральний корпус-палаццо з'єднаний двоярусною критою галереєю з чотириярусною вежею та П-подібним корпусом, які утворюють внутрішній дворик.

Парк, що спускається до ставку площею 17 гектарів, створений відомим ірландським паркобудівником Діонісієм Міклером.

Під час реконструкції у 1900 році було надбудовано третій поверх лівого крила палацу, парадну частину палацу прикрасила відкрита тераса, з якої відкривається панорама парку та ставка.

Після більшовицького перевороту 1917 року в палаці Собанських було розміщено Бессарабську комуну, після Другої світової війни в ньому розташувалися райвиконком, райком партії та інші районні організації. У 1959 році палац та парк були передані Ободівській школі-інтернату.

Наразі будівля палацу Собанських в аварійному стані.

Палац Собанських у Михайлівцях збудований на початку ХІХ століття поміщиком Броніславом Собанським, який отримав маєток у спадок.

Двоповерхова прямокутна будівля виконана у стилі класизму. Головний фасад палацу Собанських прикрашений трикутним різолітом з портиком та колонами. Інтер'єри у стилі французького рококо не збереглися.

Нині у палаці розміщується аграрний ліцей.

У садибному парку збереглася палацові флігелі, система ставків із греблями та містками та кам'яна огорожа. Широкі алеї радіально розходяться від палацу. Серед дерев є чимало хвойних. Відомо близько 50 найменувань деревних культур: липи, каштани, модрина європейська, ялина срібляста, сосна чорна, ясен плакучий. Плодоносна реліктова горобина-берека зустрічається лише на Поділлі. Почесне місце посідає 300-річний дуб.

Садиба з палацом та парком у Нападівці закладена в кінці XVIII сторіччя поміщиком Валеріаном Прилуцьким, пізніше належала Юліану Струтинському.

Після реконструкції садиби на початку ХІХ століття первісний садибний будинок, відомий як "жовтий палац", став флігелем, а новою головною спорудою став великий одноповерховий палац у стилі зрілого класицизму. Обидва фасади прикрашені портиками з колонами, ліпними гірляндами.

Наприкінці XIX - на початку XX століття у нападівському маєтку своєї дружини Надії Протопопової жив відомий датський поет та вчений Тор Ланге. Серед його робіт були етнографічні дослідження української культури, переклади датською мовою українських народних пісень.

У радянський період у палаці Ланге була школа. В даний час садиба покинута і поступово руйнується. До наших днів збереглася будівля головного палацу, флігель (колишній "жовтий палац"), ворота, круглий басейн, залишки парку.

Садиба Четвертинських в Антополі закладена в кінці XVIII століття князем Антонієм Яном Святополком-Четвертинським, кастеляном брацлавським.

Спочатку було розбито ландшафтний парк в англійському стилі, а в 1830 році збудовано великий палац у стилі класицизму. Головний фасад палацу прикрашає чотириколонний портик іонічного ордера, увінчаний трикутним фронтоном та ступінчастим аттиком. Відмінною особливістю будівлі є балкони, розташовані по осях ризалітів на рівні другого поверху, огороджені металевими кутими ґратами. Парковий фасад скромніший, його центр відзначений напівциркульним ризалітом.

В інтер'єрах збереглося ліплення плафонів, високохудожньої роботи мармурові каміни. До основної будівлі прибудовані одноповерхові крила у стилі неоренесансу. Також збереглися господарські споруди, зведені переважно на початку XX століття новими господарями садиби Ярошинськими: стайня, гараж та склад, льодовик, голубник, брама, кам'яна огорожа.

Парк площею 27 гектарів закладений у 1880-х роках на основі природного лісового масиву, про що свідчать дерева, що збереглися до теперішнього часу, зокрема гігантські ясені, що досягають 2 метрів в діаметрі. Композиційною віссю парку є система ставків.

За радянських часів у палаці Четвертинських розмістили спочатку будинок відпочинку, а згодом Антопільський будинок-інтернат для душевнохворих, який працює і зараз (відвідування ускладнене).

Палац поміщиків Щеньовських у селі Носиківка – одна з маловідомих архітектурних пам'яток Вінниччини, зразок садибного будівництва кінця XIX – початку XX століття на Поділлі.

До 1905 року маєтком у Носиківці володіли поміщики Коревицькі. Після пожежі, яка знищила панську садибу, Станіслав Коревицький продав її Станіславу Щеньовському, сину польського цукрозаводчика Ігнація Щеньовського з Капустян. Щеньовський збудував новий палац у стилі романтизму та заклав великий декоративний парк зі ставком. За радянських часів у ньому функціонувала лікарня, аптека, школа та відділення пошти.

Садиба розташована на пагорбі посеред старого парку. Її оточує мур з вартівницею біля брами. Палац прикрашає декоративна вежа, з якої відкривається вид на околиці. В інтер'єрі палацу частково зберігся ліпний декор та фрагменти дерев’яних декоративних елементів у неоготичному стилі.

З ініціативи активістів збереження історико-культурної спадщини планується реставрація і перетворення палацу на туристичний об'єкт.

Садибу в Тиврові, на пагорбі над Бугом, збудували в кінці XVIII століття представники роду Ярошинських.

Палац був виконаний у найкращих палладіанських традиціях раннього класицизму. Навколо палацу Ярошинських було розбито парк. Пізніше було створено прибудови, які порушили початкову композицію.

В 1891 році тиврівський палац було продано Подільській єпархії, яка відкрила в ньому духовне училище. Незабаром сталася пожежа, після якої будівля втратила більшу частину декору.

В 1910-1911 роках в училищі викладав спів відомий український композитор Кирило Стеценко, про що нагадує меморіальна дошка. Також тут працював Микола Леонтович, навчався Володимир Свідзинський.

Зараз у будівлі колишнього палацу Ярошинських розміщено Тиврівський ліцей-інтернат. Працює кімната-музей заслуженого журналіста України, фотомайстра, різьбяра Володимира Очеретного.

Пам'ятник молдовському господареві Єремії Могилі, засновнику міста Могилів-Подільський, встановлений у 1995 році до 500-річчя міста.

На цьому місці в 1495 році Єремія Могила збудував замок, який потім передав польському графу Стефану Потоцькому як посаг за свою доньку. Новий господар заснував тут укріплене місто, яке назвав на честь тестя Могилевом.

У 2011 році навколо пам'ятника Єремії Могилі було розбито парк із клумбами та дитячим майданчиком.