Пам'ятки Вінницької області

Міський парк у Погребищі - це все, що залишилося від садиби графів Ржевуських, яким місто належало у XVIII-XIX століттях.

У парку встановлено обеліск пам'яті воїнів, які загинули в Афганістані та інших гарячих точках.

Краєзнавчий музей у Піщанці на Вінничині створе­ний у 1987 році з ініціативи місцевого краєзнавця Володимира Бершадського.

В основній експозиції широко представлені старовинні предмети побуту і знаряддя праці мешканців Поділля. Особливою горді­стю колекції Піщанського краєзнавчого музею є українські сорочки XVIII-XIX століть, де зустрі­чаються вишивки з елементами як українських, так і молдавських традицій.

Друга експозиція розповідає про важливі події XX століття, що мали значний вплив на історію краю, серед яких Українська революція 1917-1921 років, Голодомор 1932–1933 років, Друга світова війна, відбудова народного господарства, здобуття Україною незалежності.

У виставковій залі Піщанського краєзнавчого музею відкрито виставку картин місцевого художника Степана Трубалєвича.

"Подільський зоопарк" у Вінниці – наймолодший в Україні. Вінницький зоопарк створений у 2005 році завдяки зусиллям працівників "Віноблагролісу".

Наразі зоологічний розплідник у Вінниці налічує 45 видів тварин та 35 видів птахів (загалом близько 400 тварин). Зокрема, у зоопарку містяться зубри, бізони, олені, муфлони, лами, ведмеді та інші.

Кам'яна Покровська церква збудована в Старій Прилуці в 1910 році інженером Ріхардом Краусом, про що свідчить вмурована у сходи табличка.

Стародавні розписи не збереглися, але досі вражає висота бані - близько 20 метрів.

У 1960-х роках Покровську церкву закрили, але в 1990 році за сприяння сільської ради вона знову стала чинною.

1 січня 2023 року в Покровській церкві відбулося перше Богослужіння Православної церкви України.

Дерев'яна Покровська церква в Лозовій - найстаріший дерев'яний храм Вінничини, що зберігся. Церква збудована в 1700-1702 pоках.

Це типовий тричастковий триголовий храм подільської школи народної архітектури XVII сторіччя. Покровська церква відрізняється бездоганними пропорціями.

Навпроти західного фасаду розташована масивна триярусна дзвіниця з наскрізним проходом у нижньому ярусі.

Кармелітський монастир був заснований у Барі в 1531 році, проте невдовзі дерев'яні споруди було зруйновано.

В 1616 році на руїнах було розпочато будівництво колегіуму та монастиря єзуїтів. Він, своєю чергою, був зруйнований під час Визвольної війни 1648-1654 років, але кам'яна монастирська споруда частково збереглася. В 1701 році розпочалася реконструкція, що тривала з перервами до 1787 року.

Костел і келійний корпус виконані у вигляді єдиної будівлі в  стилі бароко, яка зовні мало нагадує храм. В 1908 році була споруджена надбрамна дзвіниця.

Якийсь час комплекс належав православній церкві, але зараз його господарями є сестри бенедиктинки-місіонерки.

Садиба генерал-фельдмаршала Петра Вітгенштейна, героя франко-російської війни 1812 році, розташована в Бронниці, передмісті Могилева-Подільського.

Після виходу у відставку за станом здоров'я генерал вирішив влаштуватися тут, оскільки Бронниця відома джерелом цілющої мінеральної води "Бронничанка".

Садибу в німецькому стилі він збудував на високій горі над Дністром поряд із печерою "Бабина дюрка". Зберігся садибний будинок із високою вежею та сторожка, а також ландшафтний парк, на території якого тепер розташований дитячий санаторій "Гірський".

З альтанки в парку відкривається чудовий краєвид на каньйон Дністра і місто Могилів-Подільський, що розкинулося в долині.

Оратівська садиба закладена відставним генералом Михайлом Вороновичем, який переїхав до Оратова з Петербурга в другій половині ХІХ століття.

На березі річки Жива він розбив ландшафтний парк і збудував у 1892 році двоповерховий палац із бічними вежами.

За радянських часів будівлю було перебудовано до невпізнання і обкладено кахлем, використовувалася як дитячий будинок.

Садиба колишнього маєтку графа Дмитра Гейдена розташована на гранітних берегах Південного Бугу на околиці Сутисків з боку Тиврова.

Побудована в другій половині ХІХ століття. Посеред ландшафтного парку зберігся один із флігелів з високою вежею в стилі неоготики, а також деякі господарські будівлі та в'їзна брама зі стилізованою сторожовою вежею.

Зараз на території садиби Гейдена розміщена школа-інтернат, у флігелі знаходиться їдальня.

Садиба в Круподеринцях збудована в кінці ХІХ століття графом Миколою Ігнатьєвим, який оселився тут після відставки з посади міністра внутрішніх справ росії. До того Ігнатьєв прославився як один із найкращих російських дипломатів. Завдяки його зусиллям у 1878 році було підписано вигідний для росії Сан-Стефанський мирний договір з Туреччиною, який завершив російсько-турецьку війну. Одним із найважливіших пунктів договору було відновлення державності Болгарії, за що болгари вважають Ігнатьєва національним героєм.

У Круподерницях граф зі своєю родиною провів останні роки життя, налагоджуючи зразкове господарство. Двоповерховий кам'яний садибний будинок Ігнатьєвих, що зберігся, прикрашений різьбленим портиком та іншими дерев'яними деталями.

Після більшовицького перевороту 1917 року в садибі розмістилася місцева комуна, потім дитячий будинок, а зараз – середня школа.

У 2011 році при школі було відкрито музей Миколи Ігнатьєва, в якому представлені документи та фотографії, пов'язані з його життям.

Палац Орловських у Северинівці збудований на початку ХІХ століття й зберігся донині майже без змін.

Северин Орловський був людиною скупою і не хотів вкладати великі гроші в будівництво пишного палацу за проєктом іменитого архітектора. Зовні будівля була досить скромною, проте зсередини вражала розкішшю та пишнотою.

У палаці було зібрано найбагатші колекції картин, срібла, старовинних монет, марок та інше. На жаль, інтер'єри не збереглися. Деякі картини із северинівського палацу зараз експонуються у музеях Варшави та Києва.

Навколо палацу було розбито парк, архітектором якого був Діонісій Міклер. Наприкінці парку височіє камінь-скеля з пісковика, з якого відкривається чудовий краєвид.

Поруч із палацом Орловських  збереглася масштабна будівля колишнього манежу з брамою.

За радянських часів будинок палацу облицьовували кахельною плиткою. Нині тут знаходиться Северинівська лікарня відновного лікування.

Поміщицький палац у Котюжанах розташований на північній околиці села, серед пейзажного парку, що частково зберігся, з фруктовим садом, джерелами та водоспадом на північній околиці села.

У ХІХ столітті тут була садиба багатого лісопромисловця, яку на початку XX століття придбав відставний царський чиновник Іван Ценін. Його вдова Євгенія Ценіна на місці садиби, що згоріла під час селянських хвилювань, у 1912 році побудувала двоповерховий палац у суворих формах неоренесансу за проєктом петербурзького архітектора Оскара Мунца, стилістично схожий з Лівадійським палацом.

Палац П-образій у плані, з арочною лоджією на другому поверсі. На фасаді розміщені барельєфи з античними сценами та рослинними мотивами. На в'їзді в садибу збереглися два кам'яні арочні мости, перекинуті через струмок і яр. Власниця жила у палаці до більшовицького перевороту 1917 року, після чого виїхала за кордон.

У 1937 році час у колишньому маєтку Ценіних відкрився дитячий будинок. Під час Другої світової війни дітей намагалися евакуювати, але вони були змушені повернутися. На той час будівля була розграбована. 130 сиріт, що залишилися без даху над головою, взяли на виховання місцеві жителі.

Нині у маєтку розташовується Котюжанівська спеціальна школа для дітей із особливими освітніми потребами, які зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку.

До наших днів у колишньому пейзажному парку зберігся мурований триарковий міст. Сам парк перебуває у запустінні.

Свято-Миколаївська церква збудована в Ямполі у 1770 році у вигляді католицької каплиці з окремою дзвіницею.

У 1862 році збудовано восьмерик і купол, із заходу прибудовано кам'яну дзвіницю, зроблено залізний дах.

Нині церква Святого Миколая належить УПЦ московського патріарату. Головна святиня – ікона Геннадія Ямпольського.

Свято-Миколаївська церква в Котюжанах зведена відносно недавно, проте її дзвіниця становить особливий інтерес, оскільки вона датується 1701 роком. Це єдина частина первісного храму, що збереглася.

Свято-Троїцький Браїлівський жіночий монастир, заснований у 1635 році в Вінниці з ініціативи магната Михайла Кропивницького, із середини ХІХ століття займає комплекс колишнього католицького монастиря.

У 1740 році волинський воєвода Францішек Потоцький заснував його як монастир католицького ордену тринітаріїв. Ченці цього екзотичного для України ордена спеціалізувалися на викупі християн із турецького полону. Перші монастирські споруди були дерев'яними. Будівництво нинішнього архітектурного ансамблю було завершено в 1778 році подільським магнатом Станіславом Потоцьким. Монастир складався з костелу з високою вежею у стилі бароко та прибудованих з обох боків келій. У 1787 році польський король Станіслав Август спеціально відвідав Браїлів, щоб помилуватися розписами монастиря роботи художника Іоанна Прахтеля (похований на території), які зараз частково відреставровані.

Після польського повстання 1831 року тринітарський монастир було закрито, і в 1845 році до нього перевели Троїцький жіночий монастир із Вінниці. У ході реконструкції для надання костелу православного вигляду до вежі додали шатрове завершення, над двосхилим дахом звели невеликий восьмерик, а перед входом збудували ворота в стилі московського бароко.

Головна святиня – ікони Браїлівсько-Почаївської Божої Матері та Браїлівсько-Ченстохівської Божої Матері.