Пам'ятки Тернопільської області

Римо-католицький костел святого Яна Непомука в Турильчому збудований в 1871 році коштом графа Яна Старженського, хоча село на той час належало поміщикам Івановським.

Струнка будівля костелу виконана в стилі неоготики. Статуї апостолів Петра та Павла встановлені у нішах на фасаді з боків від головного входу, через що костел іноді називають Петропавлівським.

За часів радянської влади в приміщенні костелу Яна Непомука розміщувався сількогогосподарський склад.

Усередині зберігся різьблений вівтар із розп'яттям та апостолами з боків. Нині костел не діє.

Римо-католицький костел Святої Анни збудовано в Товстому в 1912 році за проєктом архітектора  Теодора Мар'яна Тальовського на місці римо-католицького монастиря, заснованого у 1717 році.

За радянських часів костел Святої Анни було закрито, приміщення використовувалося для господарських потреб.

У роки незалежності України костел Святої Анни повернуто католицькій громаді, йде реставрація.

Прекрасний неоготичний костел Святої Анни в Озерянах збудований в 1875 році князем Леоном Сапєгою.

Проєкт костелу розробив віденський архітектор Адольф Кун, автор палацу Сапєгів у Львові. Вишуканий портал прикрашений багатим декором. На фасаді збереглися герби Сапєгів.

Після Другої світової війни приміщення храму стали використовувати як склад.

Наразі костел Святої Анни повернуто католицькій громаді Озерян. Його високий силует добре помітний над навколишньою забудовою, з якого боку ви не під'їжджали б до села.

Католицький костел Успіння Богородиці був побудований в Бучачі під замковою горою неподалік ратуші коштом власника міста, канівського старости Миколи Василя Потоцького, про що свідчить його родовий герб Пілява на фронтоні. Напис на порталі говорить: "З бажання мати в Пиляві Потоцьких три хрести, Будинок хреста на славу Божу збудував".

Над внутрішнім оформленням Успенського костелу кілька років працював видатний скульптор Іван Пінзель. Монументальна композиція з п'яти вівтарів включає образ Матері Божої з Немовлям Ісусом, постаті Святого Іоанна Євангеліста, Святого Йоахіма, Святої Анни, Святого Зазарія, Архангела Михаїла, Святого Іоанна Непомука, ангелів, алегоричних постатей Розторопності та Любові, та композицію Божої Слави.

Після радянської розрухи костел Успіння Діви Марії в Бучачі відновлено і він знову приймає віруючих.

Римо-католицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії збудований в Ягільниці польськими магнатами Лянцкоронськими.

Кам'яна будівля в стилі бароко зведена в ХІХ столітті на місці першого дерев'яного костелу, заснованого ще в 1478 році. Фасад прикрашає герб Лянцкоронських.

У радянські часи в приміщенні костелу Успіння Пресвятої Діви Марії розташовувалася спортивна зала, потім склад.

У 1992 році за сприяння фонду Кароліни Лянцкоронської храм було відроджено.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Монастириськах збудований у XVIII сторіччі коштом Юзефа Потоцького.

Вівтар колись прикрашали скульптури відомого майстра Івана Георга Пінзеля. Наразі вони експонуються у музеї Пінзеля у Львові.

Навколо храму зростають 200-річні ясені.

З січня 2019 року костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Монастириськах належить до Православної Церкви України.

Римо-католицький костел у Більче-Золотому закладеноий у 1839 році. У нинішньому вигляді відбудований у 1898 році як каплиця-усипальниця роду Сапєг (Сапігів), які володіли цими землями.

Невелика будівля збудована в стилі неоготики. На фасаді зображено литовський герб нащадків Гедиміна "Погоня" (вершник з мечем) та родовий герб Сапєг "Лис" (стріла з подвійною поперечиною).

Нині це храм Святої Параскеви Української греко-католицької церкви.

Костел розташований на території Більче-Золотинецького парку-пам'ятника садово-паркової архітектури (1800 рік, 11 гектарів, 46 видів дерев) на місці колишньої садиби, що належала Сапєгам.

На фундаментах палацу Сапєг за радянських часів збудували будинок культури.

Кам'яний Кременецький замок на місці давньоруського городища виник у XII сторіччі на вершині Замкової гори (Бони). В XV столітті, за наказом Великого князя Литовського Вітовта, його зміцнили оборонними мурами.

Розквіт Кременецького замку пов'язаний з ім'ям неаполітанської принцеси Бони Сфорца, дружини польського короля Сигізмунда I, який подарував їй Кременець у 1536 році. Родичка римського імператора, Бона зміцнила замок, що мав на той час три вежі, високі стіни та озброєний гарматами гарнізон. На замковому дворі розміщувалися казарми, пороховий льох, облоговий колодязь (80 метрів) та палац, який Бона перетворила на розкішну резиденцію. Хоч достовірних відомостей про перебування королеви Бони в Кременці немає, але з тих часів ходять легенди про її красу, темперамент, досвідченість в інтригах, але також і про крайню жорстокість.

В 1648 році Кременецький замок був узятий штурмом і повністю зруйнований козацьким загоном Максима Кривоноса. Збереглися вежа з воротами та оборонні стіни.

Екскурсії проводять працівники Кременецько-Почаївського державного історико-культурного заповідника.

Руїни оборонного замку, що добре збереглися, височіють на горі Стрілка над Збручем.

Кудринецький замок споруджений польськими шляхтичами Гербуртами для захисту від частих на той час татарських і волоських набігів (неподалік знаходився молдавський кордон і проходив Валаський шлях).

Чотирикутна фортеця з трьома кутовими вежами з трьох сторін була захищена стрімкими схилами гори. Слабозахищена північна сторона відокремлювалася від плоскогір'я ровом і валом, а також потужним фортифікаційним вузлом із двома вежами, одна з яких була в'їзною. В 1648 році козацькі загони Максима Кривоноса вигнали із Кудринецького замку польський гарнізон, також його двічі захоплювали турки.

У XVIII сторіччі польські магнати Гуменецькі реконструювали Кудринецький замок, перетворивши його на палац-резиденцію, а наступні господарі Козебродські зібрали тут колекцію творів мистецтва (окремі екземпляри старовинних полотен та меблів зараз можна побачити у Тернопільському краєзнавчому музеї).

Існує легенда про привид - нібито, іноді в замку можна побачити дух молодої дівчини, яку турки замурували в стіні. Інша легенда розповідає про закопані господарями замку в Кудринцях скарби, над якими гуде земля.

Літературно-меморіальний музей видатного українця, письменника, публіциста та громадського діяча Уласа Самчука відкрився у селі Тилявка, на малій батьківщині митця, в 1993 році у приміщенні місцевої школи.

Музей було засновано за ініціативи місцевого етнодослідника, вчителя історії та багаторічного директора музею Петра Панасюка за підтримки дружини Уласа Самчука пані Євгенії Пастернак, яка у 1994 році передала із Торонто великі фонди матеріалів, творів, особисті речі Уласа Самчука та бібліотеку письменника. Тож нині в Тилявському літературно-меморіальному музеї Уласа Самчука можна побачити стіл, за яким творив видатний майстер слова, письмове приладдя, фотоапарат, магнітофон, друкарську машинку, окуляри, телефон, предмети одягу тощо.

Музей Уласа Самчука включає в себе 5 відділів – чотири експозиційних та один науковий. У фондах музею нараховується близько п’яти тисяч експонатів. Особиста бібліотека письменника, яка представлена в музеї, нараховує більше тисячі примірників.

В 2005 році перед школою, в якій розташований меморіальний музей письменника, встановлено погруддя Уласа Самчука.

На околиці Тилявки, по вулиці Дерманській, розташоване обійстя Самчуків – хата, побудована в 1920-х роках, до сьогодні повністю збереглася. На її фасаді встановлено меморіальну табличку на честь Уласа Самчука.

Літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького відкрито в Кременці в садибі Янушевського (діда поета), в якій він провів дитячі роки в 1814-1828 роки.

Юліуш Словацький - один із найвідоміших польських поетів часів романтизму. В Кременці він народився й прожив багато років, а потім неодноразово оспівував рідне місто у своїх творах. Багато об'єктів у Коременці пов'язані з ім'ям Словацького: рідний дім, ліцей, в якому викладав його батько, могила матері на Туницькому цвинтарі.

Музейна експозиція розміщена у восьми кімнатах, кожна з яких відбиває певний етап творчого шляху Юліуша Словацікого. Фонди музею налічують 1500 експонатів. З 2004 року в музеї діє розгорнута експозиція "Година думки Юліуша Словацького".

Парк маєтку Ґолуховських у Скалі-Подільській – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Закладений в кінці ХVІІІ сторіччя польським старостою Адамом Тарло.

До 1939 року це була садиба графа Агенора Ґолуховського. За легендою, граф розбив парк у формі імені своєї коханої Олени.

В 1968 році на фундаменті графського палацу було збудовано турбазу "Збруч" (зараз дитячий оздоровчий комплекс). З оригінальних садибних споруд зберігся флігель, стилізований під середньовічний замок, де зараз розміщується поліклініка.

У парку на 26 гектарах землі ростуть понад 100 видів екзотичних та рідкісних дерев, завезених з різних країн світу, серед яких: червоний японський дуб, чорний клен, ялина срібляста, кедр європейський, сосна чорна та Веймутова, ялівець Віргінський, туя західна та східна, магнолія, платан кленолистий та інші. Перлина парку - стара липа віком понад 550 років і завтовшки стовбура в 7 обхватів.

Марійський духовний центр у Зарваниці – головна святиня греко-католиків України.

Народний переказ розповідає про київського ченця, якому тут з'явилася уві сні Діва Марія і наказала заснувати монастир. На цьому місці забило цілюще джерело і з'явилася ікона Божої Матері, яку назвали Зарваницькою. Тоді ж було засновано печерний монастир.

Вважається, що першу церкву в Зарваниці збудував у XIII сторіччі князь Василько Теребовлянський після свого чудового зцілення.

Письмова згадка про монастир датується 1458 роком. У XVII сторіччі татари кілька разів розоряли монастир, але чудотворну ікону вдалося зберегти.

В 1754 році граф Мйончинський відбудував храм Пресвятої Трійці, який зберігся до наших днів (у ньому зараз зберігається ікона Божої Матері Зарваницької). В 1867 році папа Пій IX коронував Зарваницьку ікону, після чого монастир став великим центром паломництва.

За часів радянської влади монастир у Зарваниці зрівняли із землею, але місцевим жителям вдалося врятувати ікону. До 1988 року богослужіння проводили таємно. Лише в 1991 році почалося відродження святині.

На схилі гори біля річки Стрипа зведено величний Собор Зарваницької Божої Матері з чотириярусною дзвіницею заввишки 75 метрів. Поруч - надбрамна церква, каплиця над джерелом та співоче поле.

Музей просто неба "Табір УПА "Волинь-Південь" заснований у 1992 році в урочищі Дігтярня поряд з Антонівцями, де у 1942-1944 роках діяв штаб військового округу Української повстанської армії.

Штаб був створений легендарним командиром партизанського загону Іваном Климишиним, відомим під псевдонімом "Крук", який прославився рядом успішних бойових операцій проти фашистів. В результаті територія "Антонівецької республіки" серед Шумських лісів була вільна від окупантів. Тут працювала школа старшин, шпиталь, курси медсестер, пекарня, миловарня, видавалася газета УПА "Повстанець". У 1943 році табір витримав удар дивізії СС генерала фон дем Баха за підтримки авіації.

В 1944 році в урочищі Гурби відбувся найбільший бій в історії УПА, коли 5-тисяч повстанців прорвали оточення 35-ти тисячного з'єднання військ НКВС та Радянської армії. В пам'ять про ці події на території Антонівецького табору створено меморіал УПА, відтворено об'єкти табору: штаб військового округу "Волинь-Південь", літній клас школи старшин, табірна каплиця поруч із джерелом, бункер-криївка.

В 2008 році затверджена обласна програма створення духовно-культурного музейного комплексу "Антонівецька республіка". Розпочато реконструкцію музею просто неба "Табір УПА "Волинь-Південь".

Елегантний палац графської родини Бадені збудований у Коропці на початку ХІХ століття.

Спочатку був виконаний у класичному стилі.

У 1906 році граф Станіслав Бадені перебудував старий палац у стилі віденського ренесансу. Фасад будинку прикрашений трьома ризалітами та портиками. Середня частина палацу на першому поверсі була декорована фресками. Фронтон оздоблений декоративним рельєфом. У центральній частині палацу був вестибюль, а з боку саду – велика зала для балів. З трьох сторін вестибюль оточувала галерея, від якої спускалися дубові сходи. У залі був камін із чорного мармуру. Верхню частину стін було вкрито трьома рядами портретів польських королів. Зліва від королівської зали знаходилася їдальня, а за нею – бібліотека. У бальній залі стояв мармуровий стіл із різьбленням у стилі Людовіка XVI. Палац оточував ландшафтний парк.

У роки Першої світової війни палац був пошкоджений, але Бадені встигли відновити його до Другої світової війни.

Нині на території садиби розташований дитячий інтернат, а у приміщенні палацу розміщено музичну школу.