Пам'ятки Обухівського району

Зразковий військово-історичний музей села Трипілля відкрився 2001 року в приміщенні Трипільського ліцею як музей бойової слави.

Основна експозиція розповідає про події, що відбувалися в селі та його околицях у період Другої світової війни, та про жителів  села, які захищали рідний край від загарбників. Зокрема, представлені матеріали про урочище "Розкопана", яке в народі називають "Обухівський Бабин Яр", де нацисти в ніч на 1 липня 1943 року розстріляли більше 700 мирних жителів.

В залі облаштовано імпровізований солдатський окоп, в якому зберігаються рештки зброї, що були знайдені на місцях боїв в околицях села.

Окремі стенди розповідають про трипільчан, що брали участь у війні в Афганістані та у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Постійно поповнюється новими експонатами розділ "Російсько-українська війна". Тут можна дізнатися про мешканців села, що з 2014 року захищають Україну на фронті, а також про роботу волонтерського штабу Трипільського ліцею та інших місцевих волонтерських організацій.

Військово-історичний музей села Трипілля є відділенням Київського обласного археологічного музею.

Воскресенська церква в Бороданях, присілку Дибинців, збудована у 1800 році.

Своїми простими архітектурними формами ця невелика триголова церква нагадує ранні зразки української дерев'яної архітектури.

У Воскресенській церкві зберігається чудова запрестольна ікона Божої Матері.

Картинна галерея в селі Германівка розташована в колишній будівлі магазину, збудованого у 1904 році підприємцем Патлахом, поряд із Музеєм Козаччини.

Офіційне відкриття картинної галереї відбулося в 2005 році.

У музеї представлені полотна художників, життя яких було пов'язане з Германівкою, а також художні роботи мешканців села.

Музей Козаччини та Картинна галерея в Германівці є відділеннями Київського обласного археологічного музею.

Гора Красуха височить на 189 метрів над рівнем моря у північно-східній частині села Витачів. Археологічні дослідження вказують на те, що верхівка гори є штучним курганом ІІ-IV століть, імовірно часів Антського царства.

Існує поширена версія, що курган був насипаний у 375 році на місці загибелі відомого готського короля Германаріха за наказом його наступника Витимира, що і дало початок селу Витачів.

Археологічні дослідження виявили на горі предмети Черняхівської культури ІІ-ІІІ століть, артефакти часів панування гунів (V століття) та залишки язичницького капища VI-VIII століть. Ймовірно, гора в усі часи використовувалася як місце поховань.

Зараз на горі Красуха також функціонує сільське кладовище, тож його вважають найстарішим чинним некрополем Київщини.  Прихильники езотеричних вчень вважають гору "місцем сили".

На захід від гори розташована історична місцевість Окіп, де знаходиться городище давноруського міста Витичів X-XIII століть. Серед приватних садиб там досі простежуються залишки валів та ровів.

Гора Остриця над річкою Стугна навпроти Копачова в давньоруські часи була одним із опорних пунктів першої (північної) лінії оборони Києва, зведеної проти кочівників великим князем Володимиром Великим.

Ще дві групи стугненських земляних укріплень простягалася трьома лініями та кількома відрогами на південь від Стугни. У фортифікаційних спорудах особливе місце займали протиконні оборонні насипи, відомі як "Змієві вали", будівництво яких почалося ще в скіфські часи.

За однією з версій, на Остриці стояла літописна фортеця Тумащ, згадувана з 1150 року (за іншою версією, з Тумащю слід асоціювати городище в Старих Безрадичах).

У 1240 році на полях біля підніжжя гори Остриця невеликий загін київських дружинників вступив у нерівний бій із багатотисячною монголо-татарською армією хана Батия. Це була остання відкрита битва русичів із монголами. Після неї орда захопила та зруйнувала Київ.

У 2008 році на горі Остриця встановлено пам'ятний знак – металевий хрест.

Літописне місто Святополч (Новгород Святополчий) засноване 1095 року київським князем Святополком Ізяславичем на Витачівському пагорбі. Сюди князь переселив жителів зруйнованого половцями міста Юр'їв.

Хроніки свідчать, що після розгрому війська руських князів у битві на Калці 1223 року монголи рушили на Русь, але дійшли тільки до Святополча, звідки повернули назад. Після того Святополч більше не згадується в літописах.

За даними археологічних досліджень, залишки літописного Святополча розташовані в урочищі Городище між селами Витачів і Стайки. Дитинець займав мис трикутної форми площею близько 0,5 гектарів. Збереглися фрагменти земляних оборонних валів із трьома вежами, досліджені залишки жител. З напольного боку та на схилах простежено залишки посаду з гончарною майстерню.

Пам'ятка археології "Городище літописного міста Святополча IX-XIII століття" у 2009 році була внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за номером 100014-Н. Встановлено пам'ятний знак.

Будівля двокласного училища в Германівці збудована у 1883 році за проєктом видатного київського архітектора Володимира Ніколаєва, автора будівлі Національної філармонії.

Нині це Германівська гімназія.

На території встановлено перший в Україні пам'ятник гетьману Іванові Виговському, якого скинули з гетьманства під час Чорної ради, що відбулася у Германівці в 1659 році.

Двоповерховий артилерійсько-кулеметний капонір №152 у Круглику - один із трьох артилерійських ДОТів Київського укріпрайону.

Обладнаний на земляному валу Кругликівського городища. Двома своїми 76-міліметровими гарматами зразка 1900 року прострілював долину річки Сіверки (Віти) та дорогу від хутора Круглик до Віти-Поштової. Вогнем кулемета з амбразури зі зворотного боку контролював міст на дорозі Іванковичі – Хотів.

ДОТ 152 було взято 4 серпня 1941 року.

Всередині зберігся один із артилерійських лафетів конструкції Роберта Дурляхера зразка 1912 року.

Дуб Славень віком понад 300 років росте на подвір'ї садиби ДП "Богуславське лісове господарство", поруч із його адміністративною будівлею в Богуславі. Його висота становить 21 метр, обхват стовбура – 450 сантиметрів.

Це дерево вважається одним із найстаріших дубів Київського регіону, воно має важливе екологічне й історичне значення. Дуб Славень міг вже бути дорослим, коли Богуславщина була в епіцентрі козацьких повстань під проводом полковників Семена Палія та Самійла Самуся, походів гетьмана Пилипа Орлика та гайдамацького руху на Київщині.

З 2024 року Дуб Славень має статус пам'ятки природи місцевого значення, що гарантує йому охорону від пошкоджень і знищення.

Жуківцівський історико-краєзнавчий музей носить ім'я свого засновника – педагога і краєзнавця Петра Топчія. Саме за його ініціативою у 1984 році у Жуківцях була зведена оригінальна двоповерхова будівля музею.

Сьогодні експозиція в чотирьох залах налічує понад 8000 експонатів, що охоплюють всю історичну спадщину села. Зокрема, представлені матеріали трипільської та черняхівської культур, а також велика етнографічна колекція.

Біля будівлі музею у 1990 році встановлено Шевченківський верстовий стовп на згадку про перебування Тараса Шевченка у Жуківцях проїздом з Богуслава до Трипілля у 1845 році. На подвір'ї встановлено трактор Т-74 на честь вшанування праці хліборобів.

Жуківцівський історико-краєзнавчий музей імені Петра Топчія є філією Обухівського краєзнавчого музею.

Замкова гора у Лісниках - один із пагорбів над селом, на якому в XVI сторіччі знаходився середньовічний замок.

Споруджений князем Юхимом Корецьким, який у 1596 році придбав Лісники в Адама Богохвала. З діяльністю князя та його дружини Ганни пов'язаний розквіт села. Подальша доля замку невідома, але ще в ХІХ столітті на горі було видно руїни.

До останнього часу на Замковій горі була пустка. Наразі плато активно забудовується приватними котеджами. На в'їзді встановлено пам'ятний знак у вигляді хреста.

Урочище Іван-гора знаходиться на березі Дніпра на південно-східній околиці Ржищева, праворуч від пристані.

На вершині гори заввишки 174 метри у XIX столітті відкрито давньоруське городище XI-XIII сторічь, ототожнюване з літописним містом-фортецею Іван (згадане в Іпатіївському літописі в 1151 році). Знайдено залишки дерев'яних укріплень.

В XVI столітті на Іван-горі було споруджено польську фортецю, яку в 1663 році використовували війська короля Яна Казимира як плацдарм для вторгнення на Лівобережжя (за однією з версій, гора носить ім'я короля Яна (Івана).

Після спорудження Канівської ГЕС розпочався процес ерозії та підмивання гори водами Канівського водосховища.

Історико-краєзнавчий музей села Карапиші засновано у 1984 році з ініціативи місцевих активістів-краєзнавців Олексія Гури та Михайла Перетятька. Допомогу у зборі місцевого матеріалу їм надавали односельці.

Експозиція у п'яти залах розповідає про історію села Карапиші від найдавніших згадок і до сьогодення, а також про культуру та побут його мешканців.

Зокрема, представлене "Свідоцтво про населені пункти", укладене 25 квітня 1896 року, коли Карапиші належали до Київської губернії Канівського повіту. Також експонуються зразки чоловічого та жіночого одягу початку XX століття, старовинний ткацький верстат та інші знаряддя праці, предмети селянського побуту, зброя часів Другої світової війни.

Гребенівський історико-краєзнавчий музей носить ім'я свого засновника, місцевого краєзнавця Василя Калиновського. Саме за його ініціативою музей у Гребенях відкрився у 1967 році.

В експозиції представлені фрагменти кераміки трипільської культури, прикраси та посуд часів Київської Русі, зброя XVI-XVII століть, матеріали про події Другої світової війни, старовинні предмети побуту місцевих жителів, фотографії і документи знаменитих гребенчан: письменника Олеся Бердника, бандуриста Василя Литвина та інших.

В картинній галереї експонуються роботи місцевих художників, скульпторів і народних умільців. Представлена колекція скульптур радянського періоду.

Кагарлицький історико-краєзнавчий музей з 2023 року розташовується у просторому приміщенні, де колись був читальний зал міської бібліотеки для дітей. Раніше музей знаходився у маленькому будиночку в центрі Кагарлика, збудованому ще в кінці XVIII століття, де колись був гостиний двір, потім поштова станція.

Музей засновано в 1974 році. З 33 тисяч одиниць зберігання у експозиційному залі музею виставлено близько 1,5 тисячі експонатів.

Музейна експозиція охоплює широкий часовий період – від перших поселень на Кагарличчині до сучасності. Розділ природи знайомить з флорою та фауною Кагарличчини. У розділі археології представлені матеріали розкопок на території краю. В етнографічному відділі представлені колекції вишиванок, рушників, хусток, гончарних виробів. Також можна ознайомитися з колеціями зброї, скульптурами, грошових знаків різних часів, історичними документами та старовинними книгами.