Пам'ятки Тернопільської області

Римо-католицький костел у Більче-Золотому закладеноий у 1839 році. У нинішньому вигляді відбудований у 1898 році як каплиця-усипальниця роду Сапєг (Сапігів), які володіли цими землями.

Невелика будівля збудована в стилі неоготики. На фасаді зображено литовський герб нащадків Гедиміна "Погоня" (вершник з мечем) та родовий герб Сапєг "Лис" (стріла з подвійною поперечиною).

Нині це храм Святої Параскеви Української греко-католицької церкви.

Костел розташований на території Більче-Золотинецького парку-пам'ятника садово-паркової архітектури (1800 рік, 11 гектарів, 46 видів дерев) на місці колишньої садиби, що належала Сапєгам.

На фундаментах палацу Сапєг за радянських часів збудували будинок культури.

Будівля Кременецької школи мистецтв імені Михайла Вериківського збудована в ХІХ століттіц, є пам'яткою архітектури.

За польських часів у ній розміщувалася поліклініка. З 1939 року – музична школа.

Кременецький ботанічний сад при Кременецькому ліцеї заснував в 1806 році ірландський садівник, паркобудівник Діонісій Макклер (Міклер).

На 4,5 гектарах він висадив 460 видів місцевих рослин та 760 завезених із різних місць. Вже до 1809 року чисельність дерев та чагарників досягла 12 тисяч. Серед них: каштан їстівний, сосна канадська, азалія понтійська, араукарія, бук червонолистий, гінкго, шовковиця біла, інжир, ясен білоцвіт, тюльпанове дерево.

Після розформування ліцею в 1832-1834 pоках найцінніші породи перевезли до Києва до саду університету Святого Володимира.

Наразі Кременецький ботанічний сад є пам'яткою садово-паркового мистецтва. Займає 200 гектарів.

Перший у Кременці музей під назвою Muzeum Ziemi Krzemienieckiej виник як частина кременецького ліцею.

Наразі Кременецький краєзнавчий музей налічує 65 тисяч експонатів. Розміщується в будівлі колишньої духовної семінарії. У 10 залах представлено археологічні знахідки, нумізматичні колекції, старовинну зброю, предмети побуту, вироби народних промислів, перші видання та особисті речі польського поета Юліуша Словацького та інших відомих кременчан.

Руїни оборонного замку, що добре збереглися, височіють на горі Стрілка над Збручем.

Кудринецький замок споруджений польськими шляхтичами Гербуртами для захисту від частих на той час татарських і волоських набігів (неподалік знаходився молдавський кордон і проходив Валаський шлях).

Чотирикутна фортеця з трьома кутовими вежами з трьох сторін була захищена стрімкими схилами гори. Слабозахищена північна сторона відокремлювалася від плоскогір'я ровом і валом, а також потужним фортифікаційним вузлом із двома вежами, одна з яких була в'їзною. В 1648 році козацькі загони Максима Кривоноса вигнали із замку польський гарнізон, також його двічі захоплювали турки.

У XVIII сторіччі польські магнати Гуменецькі реконструювали Кудринецький замок, перетворивши його на палац-резиденцію, а наступні господарі Козебродські зібрали тут колекцію творів мистецтва (окремі екземпляри старовинних полотен та меблів зараз можна побачити у Тернопільському краєзнавчому музеї).

Існує легенда про привид - нібито, іноді в замку можна побачити дух молодої дівчини, яку турки замурували в стіні. Інша легенда розповідає про закопані господарями замку скарби, над якими гуде земля.

Літературно-меморіальний музей Олени Кисілевської засновано в 1999 році на батьківщині письменниці – у місті Монастириська на Тернопільщині.

Видатна українська письменниця, журналістка, видавчиня, громадсько-політична та культурно-освітня діячка Олена Кисілевська була активісткою жіночого руху на Галичині. Перебуваючи в еміграції, вона очолювала Світову федерацію українських жіночих організацій.

Кімната-музей Олени Кисілевської розташовується у приміщенні Монастириської центральної районної бібліотеки. В музейній експозиції представлено рукописи праць письменниці, світлини, оригінали документів, прижиттєві видання її книг "Вражіння з дороги" (1910), "Швайцарія" (1933), "Українська селянка при праці: як вести працю в жіночих секціях УОТ" (1942).

Експозицію доповнюють вишиті рушники, скатертини, сорочки, запаски, предмети побуту.

Літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького відкрито в Кременці в садибі Янушевського (діда поета), в якій він провів дитячі роки в 1814-1828 роки.

Словацький - один із найвідоміших польських поетів часів романтизму. В Кременці він народився й прожив багато років, а потім неодноразово оспівував рідне місто у своїх творах. Багато об'єктів у місті пов'язані з ім'ям Словацького: рідний дім, ліцей, в якому викладав його батько, могила матері на Туницькому цвинтарі.

Музейна експозиція розміщена у восьми кімнатах, кожна з яких відбиває певний етап творчого шляху поета. Фонди музею становлять 1500 експонатів. З 2004 року в музеї діє розгорнута експозиція "Година думки Юліуша Словацького".

Парк маєтку Ґолуховських у Скалі-Подільській – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Закладений в кінці ХVІІІ сторіччя польським старостою Адамом Тарло.

До 1939 року це була садиба графа Агенора Ґолуховського. За легендою, граф розбив парк у формі імені своєї коханої Олени.

В 1968 році на фундаменті графського палацу було збудовано турбазу "Збруч" (зараз дитячий оздоровчий комплекс). З оригінальних садибних споруд зберігся флігель, стилізований під середньовічний замок, де зараз розміщується поліклініка.

У парку на 26 гектарах землі ростуть понад 100 видів екзотичних та рідкісних дерев, завезених з різних країн світу, серед яких: червоний японський дуб, чорний клен, ялина срібляста, кедр європейський, сосна чорна та Веймутова, ялівець Віргінський, туя західна та східна, магнолія, платан кленолистий та інші. Перлина парку - стара липа віком понад 550 років і завтовшки стовбура в 7 обхватів.

Марійський духовний центр у Зарваниці – головна святиня греко-католиків України.

Народний переказ розповідає про київського ченця, якому тут з'явилася уві сні Діва Марія і наказала заснувати монастир. На цьому місці забило цілюще джерело і з'явилася ікона Божої Матері, яку назвали Зарваницькою. Тоді ж було засновано печерний монастир.

Вважається, що першу церкву в Зарваниці збудував у XIII сторіччі князь Василько Теребовлянський після свого чудового зцілення.

Письмова згадка про монастир датується 1458 роком. У XVII сторіччі татари кілька разів розоряли монастир, але чудотворну ікону вдалося зберегти.

В 1754 році граф Мйончинський відбудував храм Пресвятої Трійці, який зберігся до наших днів (у ньому зараз зберігається ікона Божої Матері Зарваницької). В 1867 році папа Пій IX коронував Зарваницьку ікону, після чого монастир став великим центром паломництва.

За часів радянської влади монастир зрівняли із землею, але місцевим жителям вдалося врятувати ікону. До 1988 року богослужіння проводили таємно. Лише в 1991 році почалося відродження святині.

На схилі гори біля річки Стрипа зведено величний Собор Зарваницької Божої Матері з чотириярусною дзвіницею заввишки 75 метрів. Поруч - надбрамна церква, каплиця над джерелом та співоче поле.

Меморіальний музей Івана Пулюя відкрито в 1990 році в селищі Гримайлів, де він народився в 1845 році.

Український фізик та електротехнік Іван Пулюй прославився як першовідкривач так званих Х-променів (рентгенівського випромінювання) та винахідник першого у світі рентгенівського апарату.

Невелика експозиція, присвячена життю та роботі вченого, розміщена в одній із кімнат у приміщенні Гримайлівської загальноосвітньої школи.

Меморіальний музей-садиба Соломії Крушельницької був відкритий 1963 року в одному з будинків маєтку Крушельницьких у селі Біла поблизу Тернополя (нині територія Білецької загальноосвітньої школи).

Тут пройшли дитячі та юнацькі роки видатної української оперної співачки й педагога Соломії Крушельницької, сюди вона неодноразово приїжджала у гості до батьків і сестри.

Музейна експозиція в хронологічному порядку розповідає про життя і діяльність актриси. Представлені особисті документи співачки, афіші, програми, запрошення, листи, рукописи спогадів сучасників, сценічні прикраси, одяг, предмети побуту та меблі. Зокрема, можна побачити оригінальну платівку фірми Columbia (США) із записом української народної пісні у виконанні Соломії Крушельницької, а також почути голос співачки на першому записі, здійсненому електричним способом з використанням мікрофону.

Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса розташований в селі Старий Скалат, де збереглася меморіальна хата його діда, священика Пилипа Курбаса.

Тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього видатного українського режисера.

Біля церкви, де служив Пилип Курбас, поховані рідні Леся Курбаса: дід та бабуся, батько, молодший брат Нестор.

Церква Святого Миколая в Скалі-Подільській збудована у 1882 році на місці старого дерев'яного греко-католицького храму, заснованого в 1720 році.

Нова кам'яна церква була зведена стараннями отця Келестина Костецького. Це був перший кам'яний греко-католицький храм на околицях.

У 1896 році в Миколаївській церкві історик Михайло Грушевський повінчався з Марією Вояківських, яка працювала в Скалі вчителькою.

У 1946 році храм було передано православній церкві. Вівтарний мур з 2011 року прикрашає мозаїчне панно Святого Миколая. Поруч б'є джерело "Королівка", з якого, за легендою, пив воду князь Данило Галицький.

Замок у Микулинцях відомий як єдиний в Україні житловий середньовічний замок.

Перші дерев'яні укріплення на пагорбі біля річки Серет існували тут ще за княжих часів. Кам'яний замок збудувала в 1550-1555 роках господиня Мікулінців Ганна Йордан (Йорданова) з роду Сенявських, дружина каштеляна краківського Спитко Йордану. Пізніше Микулинецький замок належав магнатам Зборовським, Конецьпольським.

Отримавши ушкодження під час Визвольної війни 1648-1657 років, замок було вдосконалено та розширено. У 1672 році фортеця була взята турками після 15-денної облоги. Тоді знищили все чоловіче населення Микулинців.

Далі фортеця належала Любомирським, Мнішекам, Потоцьким. Саме тоді вона втратила оборонне значення, а представницькі функції став виконувати побудований поруч палац. У ХІХ столітті барон Ян Конопка переобладнав її під сукняну фабрику.

Спорудження чотирикутне у плані, з чотирьох кутових веж збереглося дві. По периметру внутрішній двір забудований житловими та господарськими корпусами, частина з яких також збереглася.

На початку XX століття, коли Микулинці належали графині Юзефі Рей, у замку оселилася її улюблена служниця Анна. Вона залишилася жити там і після приходу радянської влади, коли графиня померла, а її син загинув. Нині власницею житлових приміщень пам'ятки архітектури залишається донька служниці Стефанія Балой.

Микулинецький замок входить до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", але доступ на територію закрито.

Невеликий заміський палац магнатів Потоцьких, яким у ХІХ столітті належали сусідні Бережани, був збудований на місці старого мисливського будиночка Сенявських.

В різні часи гостями маєтку були князь Ференц Ракоці, гетьман Івана Мазепа, цар Петро І.

Нинішня будівля, перебудована на початку ХІХ століття, розташована на території занедбаного ландшафтного парку.

Тривалий час приміщення займав дитячий санаторій.

В 2022 році палац Потоцьких став прихистком для людей, що постраждали від російсько-української війни.