Пам'ятки Тернопільської області

Буданівський замок збудовано на початку XVII століття Яном Ходоровським на місці спаленого татарами дерев'яного замку, закладеного в кінці XVI сторіччя воєводою Якубом Будзановським, чиє ім'я село носить й досі.

Новий кам'яний замок на вершині пагорба був чотирикутним у плані, з чотирма круглими кутовими вежами по периметру. За час свого існування замок кілька разів захоплювали та руйнували війська Богдана Хмельницького, а також турецькі війська. Щоразу його відновлювали, а в середині XVIII століття нові власники замку Потоцькі перебудували західну частину фортифікацій на костел.

До наших днів, крім костелу, збереглися дві круглі вежі та частина замкових стін. На території замку з радянських часів знаходиться жіноча психіатрична лікарня, але замок можна вільно оглядати як зовні, так і з внутрішнього двору.

Будівлю міського Магістрату в Бережанах зведено в середині XIX століття. Її суто адміністративна функціональна роль як органу міського самоврядування пояснює оздоблювальну скромність фасадів.

У 1920-1930-х роках на першому поверсі будівлі було розташовано міський музей. Актова зала Магістрату часто використовувався для проведення різноманітних урочистих подій, зокрема в 1898 році відомий український поет Богдан Лепкий виголошував тут промову на честь 100-річчя від часу видання "Енеїди" Івана Котляревського.

У наші дні приміщення будівлі займають науково-дослідний відділ Державного історико-архітектурного заповідника у місті Бережани, виставкова зала ДІАЗ, художня школа, районний архів.

Замок у селі Новосілка (стара назва Новосілка-Костюкова) був побудований у XVI сторіччі представниками шляхетського роду Костюків-Володієвських (вважається, що хтось із цього роду надихнув Генрика Сенкевича на створення образу пана Володієвського).

Замок був чотирикутний у плані, з чотирма вежами. Розташовувався на вершині пагорба і з трьох боків омивався водами річки Хромава. В 1672 році замок був зруйнований під час турецького вторгнення і відтоді не відновлювався. У руїнах він зберігся до середини ХІХ століття, після чого був розібраний на будматеріали для спорудження церкви та дороги.

В даний час від замку залишилися лише руїни однієї з веж, яка в деяких літературних джерелах називається вежею Володієвського.

Вірменський костел Різдва Діви Марії в Бережанах побудований коштом вірменської громади, яка у XVII-XVIII сторіччях грала значну роль життя міста.

Костел збудований в стилі бароко з оборонними елементами. На фортифікаційне призначення споруди вказують оборонні стіни, що оточували її. Під час пожежі 1810 року костел сильно постраждав, але за 50 років йому повернули первісний вигляд.

Після Другої світової війни, коли львівську вірмено-католицьку архієпархію було ліквідовано, храм було закинуто і перетворено спочатку на зерносховище, пізніше - клуб колгоспника. Згодом будівля костелу тривалий час не використовувалася і почала поступово руйнуватися.

За часів незалежності України, з метою запобігти руйнації костелу, силами греко-католицької громади було проведено капітальний ремонт храму. Наприкінці 2016 року місцева греко-католицька парафія Пресвятої Трійці передала вірменській громаді міста ансамбль колишнього костелу Різдва Діви Марії.

Старовинний кам'яний водяний млин на річці Гнізна у Збаражі - пам'ятка промислової архітектури місцевого значення. У цьому місці на річці під Збаразьким замком влаштовано греблю.

Будівля водяного млина перебуває в занедбаному стані.

Головна синагога в Чорткові - стародавня споруда, побудована в XVII сторіччі, за короля Яна III Собеського.

Відкриття синагоги було пов'язано з тим, що у Чорткові з'явилося кілька багатих єврейських сімей.

Всередині храм був багато розписаний, алтар був прикрашений золотом.

До побудови нової синагоги стара служила резиденцією головного рабина Чорткова.

Бохіт (Богит) є давнім язичницьким городищем на однойменній горі в Медоборах. Окремі елементи, такі як місцевий дольмен, датуються VI-V сторіччями до нашої ери, основні ж споруди відносяться до ІХ-Х сторічь.

Довжина городища - 300 метрів, ширина - 50-100 метрів. У центрі капища виявлена ​​вимощена каменем восьмипелюсткова постать із заглибленнями на краях. Подібний об'єкт має аналогію з елементами капища Перуна у Новгороді. Поруч із капищем виявлено квадратне земляне заглиблення для ідола.

У 1848 році на березі річки Збруч (район села Личківці) було знайдено кам'яний Збручанський ідол, походження якого пов'язують із городищем Бохіт. Існує думка, що після хрещення Русі більшість язичників залишили свої землі та перенесли свій духовний центр із Києва до цих місць. Підтвердженням цієї теорії є наявність поблизу інших городищ (Звенигород, Говда) та його супутників.

Заповідником "Медобори" розроблено туристичний маршрут та прокладено екологічну стежку по городищах.

Гримайлівський ландшафтний парк площею 13 гектарів розташований на березі річки в центрі селища Гримайлів.

Закладений у XVIII-XIX століттях навкола палацу, спорудженого на основі Гримайлівського замку XVII сторіччя графом Леонардом Пінінським. Останнім власником палацу були поміщики Волянські. Палац був розібраний вщент наприкінці Другої світової війни. Збереглися лише фрагменти фундаментів та руїни підвалів з арочними перекриттями.

У парку виростають 17 видів дерев та чагарників. Біля входу до парку встановлено пам'ятник уродженцю Гримайлова Івану Пулюю (1996 рік; скульптор Микола Обезюк), першовідкривачеві рентгенівського випромінювання, а також пам'ятник поетові Тарасу Шевченку (1956 рік).

Гусятинський краєзнавчий музей засновано в 1979 році. До 2006 року експозиція розміщувалася у старовинній будівлі синагоги.

Фонди музею налічують понад 16 тисяч експонатів: кістки копалин тварин, кам'яні та бронзові знаряддя праці, гончарні вироби, старовинна вишивка тощо.

В одній із зал оформлено експозицію городища-святилища Богіт, яке входило до "Збручського культового центру" (село Городниця). Представлено копію знаменитого Збручанського ідола.

Залишки укріплення Данилів град із кам'яною церквою XIII сторіччя розташовані на крутій горі Стіжок (або Трійця) на східній околиці села Стіжок.

Місто оточили три концентричні кола земляних насипів, укріплених дерев'яними, а потім і кам'яними стінами. Розташована у центрі Троїцька церква також виконувала оборонні функції. За легендою, фортецю заклав у 1201 році князь Роман Мстиславич, назвавши її на честь свого сина Данила, але за іншими даними місто існувало і раніше – з X сторіччя.

У 1240 році Данилів град опинився серед трьох волинських міст, які зміг взяти нападом хан Батий. Однак у 1261 році за договором між волинським князем Васильком Романовичем та ханським темником Бурундаєм фортеця була зрита, і з того часу не відновлювалася.

Збереглася лише Троїцька церква. У 1551 році її було реконструйовано. Особливе заступництво їй надавав Святий Іов Почаєвський. Зі східного боку гори збереглися залишки стародавнього печерного монастиря-скиту Х-ХІІ сторіччя, ровесника княжого граду.

Денисівський краєзнавчий музей відкрився в селі Денисів у 1967 році за ініціативи письменниці та видатної громадської діячки Іванни Блажкевич, яка подарувала музею велику кількість народних вишивок, предметів побуту, картини та колекцію старовинних монет.

Від початку експозиція розміщувалась у будинку Денисівської школи. В 1984 році музей було перенесено в будинок визначного музичного та культурно-громадського діяча Галичини отця Йосипа Вітошинського.

В 1989 році Денисівському краєзнавчому музею було надано статус народного, в 1993 році – державного.

Понад сім тисяч експонатів музею розміщені в дев'яти експозиційних залах. Це предмети декоративно-прикладного мистецтва, цінні документи, рідкісні книги та рукописи, колекція нумізматики, у тому числі і й українських ювілейних і пам’ятних монет, старі та цінні фотографії, немала кількість речових предметів, творів образотворчого мистецтва, археологічних знахідок, технічних засобів тощо.
 
Всі вони тематично поділені на окремі експозиції: "Козацькому роду – нема переводу", "Інтер’єр селянської хати кінця ХІХ століття", "Перша світова війна", "Українське січове стрілецтво", "Українська Народна Республіка", "Діяльність ОУН-УПА", "Друга світова війна", "Діорама: Україна повстала 30 червня 1941 року", "УГД УНА", "Репресовані і реабілітовані", "Літературно-мистецький Денисів", "Повоєнні десятиліття: заснування колгоспу, евакуація людей із Лемківщини, Холмщини, Посяння, Поляшшя", "Освіта. Культура", "Політичні партії та культурно-громадські організації", "Наша славна діаспора".

При краєзнавчому музеї функціонує його філія – музей-садиба письменниці Іванни Блажкевич.

У 2002 році Денисівський краєзнавчий музей визнаний найкращим сільським музеєм Тернопільщини.

Етногалерея "Спадок" заснована в Тернополі у 2016 році родиною підприємців Тараса та Ірини Демкур на основі їх приватній колекції автентичного українського національного вбрання, вишиваних рушників, прикрас та ужиткових речей.

Галерейний простір розташовується в бізнес-центрі "Атріум" у центрі міста. Тут представлено близько 5000 рідкісних зразків народно-прикладного мистецтва зі всієї України. Це етнічні українські строї, старовинні жіночі прикраси, колекційні рушники, козацькі та писані домашні ікони, глиняні вироби, рідкісні документи та багато іншого. Також є артефакти трипільської культури, козацької доби та визвольного руху України.

Особливою гордістю Етногалереї "Спадок" є колекція борщівських вишиванок, вишитих чорними нитками на білому полотні. У 2020 році борщівську народну вишивку внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.

Є можливість відвідати галерею з екскурсією.

Етнографічно-меморіальний музей Володимира Гнатюка заснований у селі Велеснів у 1969 році з ініціативи і за участі видатного українського краєзнавця, етнографа, літературознавця та громадського діяча Остапа Черемшинського.

Експозиція музею розміщена у восьми кімнатах та фойє, чотири з яких розповідають про життя і наукову діяльність Володимира Гнатюка – українського етнографа, фольклориста, мовознавця, літературознавця, мистецтвознавця, перекладача та громадського діяча, академіка. Зокрема, містяться світлини Володимира Гнатюка, мапи Австро-Угорщини за 1895-1902 роки, рукописи, альбоми, книжки та окремі збірники з автографами вченого, книжки й збірники праць багатьох письменників і вчених України та інших європейських держав, що видані ним, домоткані рушники, верети, створені батьком академіка – Михайлом Гнатюком.

П’ята кімната присвячена вшануванню пам’яті Володимира Гнатюка – тут зібрано унікальні видання з повідомленнями про його смерть та некрологами.

Шоста кімната відтворює інтер'єр вітальні родини Володимира Гнатюка. В сьомій кімнаті відтворено його робочий кабінет – тут є особисті речі вченого та членів його сім’ї, рукописи і листи Гнатюка, рукописні фольклорні збірки Осипа Бодянського, Франтишека Главачека, Сергія Грабовського, Зориана Доленги-Ходаковського, Івана Франка з архіву Володимира Гнатюка, спогади про нього Івана Крип’якевича, видання праць вченого, книги з його бібліотеки, альбоми.

Восьма кімната – фондова та виставкова.

Загалом в у фондах музею зібрано понад дві тисячі експонатів, понад п'ятсот з яких представлені в експозиції.

В 1971 році перед музеєм встановлено бронзове погруддя академіка (скульптор Лука Біганич, архітектор Володимир Блюсюк).

Етнографічно-мистецький музей імені Якова Гніздовського було відкрито в 1992 році в селі Пилипче, на батьківщині всесвітньо відомого американського художника українського походження Якова Гніздовського, чиї картини ("Зимовий пейзаж" і "Соняшник") прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді в Білому домі.

Яків Гніздовський працював в різних жанрах живопису і графіки – портрет, пейзаж, натюрморт, іконопис, побутовий жанр, екслібрис, прикладна графіка. Малював олійними фарбами й темперою, різними твердими барвниками, гравірував на дерев'яних і металевих дошках, іноді займався скульптурою малих форм. Його спадщина складає сотні картин, а так само більш ніж 300 гравюр (ксилографії, офорти та ліногравюри). 

Музей розташовується в приміщенні Пилипченської загальноосвітньої школи. На початку музей мав невелику експозиційну площу та згодом його було розширено і він став музейним комплексом до якого входять: етнографічно-мистецький музей Якова Гніздовського, де виставлені оригінали його робіт і архівні матеріали з його біографії; музей історії села; музей дитячої творчості. Нині загальна площа музею становить 160 квадратних метрів. 

Етнопарк "Агроленд" відкрився у 2025 році в селі Великий Ходачків за 10 кілометрів від Тернополя в бік Бережан. Це етнографічно-розважальний комплекс для відпочинку та знайомства з історико-культурною спадщиною Тернопільщини.

На території комплексу відтворено точні копії кількох історичних житлових і господарських будівель кінця ХІХ – початку ХХ століття. Серед них типові сільські хати мешканців Волині, Опілля та Поділля, а також лемківська світлиця. Також є діючий тартак (лісопилка). Представлена старовинна сільськогосподарська техніка та знаряддя праці селян. Окрема виставка присвячена подіям сучасної російсько-української війни.

Крім того, на території етнопарку "Агроленд" діє Музей преси та друкарства. Тут можна побачити газети від 1918 року і до сучасних, сфотографуватися на робочому місці головного редактора та побувати у діючій фотолабораторії.

Для відвідувачів "Агроленду" працює ресторан сучасної української кухні "Велика миска", де можна не тільки смачно поїсти, а й побачити близько тисячі розписаних тарілок, зібраних з усіх куточків України. Для дітлахів облаштовано дитячий майданчик та контактний минізоопарк.