Пам'ятки Одеської області

Одеський літературний музей - один із найбільш відвідуваних музеїв Одеси, розташований у палаці ХІХ століття (архітектор Луї Сезар Оттон), що належав князю Дмитру Гагаріну.

В другій половині століття Гагаріни передали палац місту, в 1899-1903 роках тут проходили засідання Літературно-Артистичного товариства. Збереглися шикарні інтер'єри.

Музей заснований в 1977 році. Кожна з 20 зал відображає художній образ десятиліття, якому він присвячений.

У музейному дворику знаходиться сад скульптур із клумбами, фонтаном, середньовічними статуями та сучасними жартівливими бронзовими мініатюрними пам'ятниками на честь героїв одеського фольклору: Вічному єврею Рабиновичу, Прийдешньому генію, Михайлу Жванецькому, Джинсовому Дюку, Кості-моряку тощо.

В ніч на 20 липня 2023 року, в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну, будівля Одеського літературного музею зазнала значних пошкоджень в результаті масованої ракетної атаки Одеси російською армією. Вибуховою хвилею пошкоджено більшість вікон, постраждали інтер'єри музею, впала стеля в двох залах, заподіяно шкоду експонатам.

Перший в Україні спеціалізований нумізматичний музей з'явився в Одесі до 205-річчя міста.

Засновником є ​​найстаріша в Одесі громадська організація - Одеське міське товариство колекціонерів.

Музейна колекція налічує понад 2,5 тисячі монет та інших експонатів. Представлені всі періоди в історії зародження цивілізації та державності на українській землі, а також історії монетної справи та грошового обігу України від античних часів до періоду незалежного розвитку держави.

Також експонується антична кераміка та давньоруська дрібна пластика. Зокрема металеві нагрудні підвіски-жетони зі знаками князівської влади будинку Рюриків.

Одеський муніципальний музей особистих колекцій створено на основі особистих зібрань творів мистецтва знаменитого радянського альпініста Олександра Блещунова.

В його комунальній квартирі проходили збори одеської інтелігенції, представники якої допомагали йому збирати колекцію живопису та антикваріату.

В 1989 році колекціонер подарував свої колекції місту і до смерті в 1991 році залишався завідувачем музеєм.

В експозиції представлені виставки "Російська старовина", "Буддистський схід", "Західна Європа", "Мусульманський схід", "Одеситка" та інші.

Мистецькі скарби Одеси зберігає та популяризує Одеський національний художній музей (OFAM).

Він володіє видатною колекцією всіх видів образотворчого мистецтва: живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, іконопису українських і російських майстрів від XVІ століття до сучасності, нараховуючи більше 10 тисяч оригінальних робіт.

Музей розмістився у старовинному палаці Потоцьких-Наришкіних, який збудувала у 1823-1826 роках графиня Ольга Потоцька (у шлюбі Наришкіна), донька Станіслава та Софії Потоцьких. Будівництвом керував італійський архітектор Франческо Боффо. Це типова дворянська садиба у стилі класицизму з двоповерховим центральним корпусом і бічними флігелями, які з'єднані округлими галереями. Збереглося художнє оформлення стелі, мармурові та паркетні підлоги з інкрустацією. У підвалі будівлі влаштовано штучну печеру з гротом, що з'єднується підземними ходами з одеськими катакомбами (відвідування виключно у супроводі екскурсовода).

У 1888 році палац придбав одеський міський голова Григорій Маразлі, а у 1899 році з ініціативи Одеського товариства образотворчих мистецтв у ньому відкрили Міський музей витончених мистецтв, який функціонує досі, вже як Одеський національний художній музей.

В експозиції представлені роботи Василя Тропініна, Тараса Шевченка, Івана Айвазовського, Олексія Саврасова, Івана Шишкіна, Іллі Рєпіна, Миколи Пимоненка, Олександра Мурашка, Архипа Куїнджі, Михайла Врубеля, Миколи Реріха, Олександра Бенуа, Зінаїди Серебрякової та інших. Шедевром світового рівня вважається "Вулиця, освітлена сонцем" Василя Кандинського.

Ввечері 5 листопада 2023 року росія завдала масованого ракетного удару по історичному центру Одеси. Внаслідок удару ракетами "Онікс" та "Іскандер-М" Одеський національний художній музей, який є частиною світової спадщини ЮНЕСКО, зазнав значних ушкоджень. У музеї пошкоджено стіни, вибито шибки та скло, пошкоджений водогін високого тиску.

Одеський обласний академічний драматичний театр, найстаріший театр на півдні України, був збудований у 1875 році купцем Велікановим, призначався для виступів улюбленої одеситами драматичної трупи відомого провінційного актора та антрепренера Миколи Милославського.

Спочатку театр носив назву на ім'я власника "Театр Веліканова", але в 1875 році Веліканов продав театр Феліксу Рафаловичу, який назвав його російським театром. До більшовицького перевороту 1917 року російський театр служив майданчиком найбільших театральних подій міста. Тут грали зірки світової сцени: Сара Бернар, Володимир Давидов, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марк Кропивницький та інші. В роки радянської влади в цій будівлі було остаточно прописано державний Одеський російський драматичний театр.

У 2003 році він відкрився після майже двох років реконструкції. Зберігши кілька найкращих вистав, створених раніше, театр здійснив цілу низку нових резонансних постановок.

2 березня 2022 року, у зв'язку із широкомасштабним воєнним вторгненням росії в Україну, колективом театру було прийнято рішення про перейменування театру - з його назви прибрали слово "російський".

Одеський фунікулер, розташований поруч із Потьомкінськими сходами, створений у 1902 році за проектом Миколи П'ятницького.

Це перший фунікулер в Україні. Спочатку тут працювали вагончики із зубчастою передачею, які були виписані з Парижа. Нині - сучасні похилі ліфти, тобто кабінки рухаються незалежно одна від одної роздільними шляхами.

Верхня станція Одеського фунікулера знаходиться на Приморському бульварі, поряд із пам'ятником Дюку. У павільйоні працює сувенірна крамниця. У приміщенні нижньої станції відкрито кафе.

Одеський державний цирк - один із найстаріших в Україні та один із перших стаціонарних цирків на території російської імперії.

Перший цирк в Одесі було відкрито в 1879 році, але він проіснував лише 10 років. Нинішня будівля цирку збудована у 1894 році підприємцем Вільгельмом Санценбахєром. Одеський цирк одразу прозвали "залізним", оскільки каркас його зроблено з металу німецького виробництва, склад якого невідомий, але він не іржавіє і не піддається зварюванню. Незвичайність Одеського цирку полягає ще й у тому, що відстань від манежу до купола становить 22 метри, тоді як стандарт – 18 метрів. Зал вміщував 2300 глядачів.

З 1908 року на чолі Одеського цирку стояв жандармський полковник Мальовіч. Влітку будинок цирку використовувався під кінотеатр "Палас-Театр". У цирку проводилися чемпіонати з боротьби за участю найкращих борців росії та зарубіжних країн.

Після подій 1917 року будинок Одеського цирку перейшов у власність міської ради. 1925 року Одеський цирк отримав статус державного.

Олександрівські казарми збудовані у Білгороді-Дністровському в 1828-1838 роках за указом російського імператора Олександра І з метою зміцнення кордону імперії в Бессарабії.

Комплекс займає територію площею 2,6 гекари на високому березі Дністровського лиману. Складається з офіцерських корпусів та солдатських казарм у східному стилі.

Тривалий час Олександрівські казарми використовувалися за прямим призначенням - у них містилася військова частина. У 2001 році комплекс було переведено у комунальну власність міста і з того часу він поступово руйнується. Головну будівлю знищила пожежа.

Палац родини Курісів в Ісаєвому побудований в 1905 році, коли колишній садибний будинок виявився занадто малим для сімейства, що розросталося (у 1903 році в родині народилася п'ята дитина).

Господар маєтку Олександр Куріс був нащадком волинського губернатора Івана Куріса, сподвижника Олександра Суворова, грека за національністю.

Прекрасний палац у стилі модерн з елементами романтизму гармонійно пов'язаний із навколишнім ландшафтом. У будівлі було водяне опалення та електропроводка. На початку ХІХ століття у Курісів кілька місяців гостював французький художник Люсьєн Монод, який писав портрети членів родини.

З 1924 року у палаці розміщувалися різноманітні навчальні заклади: трудова школа, агрономічний технікум, а тепер – професійний аграрний ліцей.

Збереглися фрагменти внутрішньої обробки: дерев'яні сходи, ліпні прикраси стелі, плитка для підлоги, оригінальний круглий розсувний стіл на красивих різьблених ніжках.

З 1991 року палац Куріса в Ісаєвому є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Руїни колись розкішного палацу Дубецьких-Панкеєвих на березі ставка привертають увагу всіх, хто проїжджає Кишинівською трасою через Василівку.

Садиба у Василівці була заснована в 1845 році генерал-майором Василем Дубецьким. Будівництво палацу, за деякими даними, було завершено в 1854 році. Не виключено, що архітектором був автор Потьомкінських сходів, одеський архітектор Франц Боффо. За красою садибний будинок, як то кажуть, не поступався Зимовому палацу в Санкт-Петербурзі. Він був оточений парком із фонтанами та екзотичними деревами.

В кінці ХІХ століття садибу купив у нащадків Дубецького таврійський купець Костянтин Панкеєв, який переїхав до Одеси з Каховки. Тут жив і його син Сергій, який увійшов в історію як "Людина-вовк", один із найзнаменитіших пацієнтів основоположника психоаналізу Зигмунда Фрейда.

Будівля палацу не пережила часи революції та радянсько-української війни, але руїни добре збереглися.

Руїни палацу підполковника Івана Куріса в Покровському, сподвижника Суворова, який прославився під час 2-ї турецької війни, часто називають "Петрівський замок" або "Замок Куріса".

Садибу Покровське підполковник отримав в нагороду за участь у Причорноморській кампанії. Палац він почав будувати в 1810 році, оселившись у Покровському після звільнення зі служби. За формою будівля нагадувала середньовічний замок, в оформленні були використані елементи готики та мавританської архітектури.

В 1892 році нащадки Івана Куріса реконструювали палац, запросивши знаменитого одеського архітектора Миколу Толвінського. Був надбудований третій поверх, з'явилася широка тераса та величні дзеркальні сходи, нові вежі, балкончики та мінарети.

Після більшовицького перевороту садибу Курісів займала сільськогосподарська школа, а під час Другої світової війни - румунська комендатура.

Після пожежі 1990 року палац не відновлювався, проте руїни досі вражають величчю. Також зберігся парк в англійському стилі з каналами та ставком. Наразі "Палац Куріса" знаходиться на території Тилігульського аграрного фахового коледжу.

В 2020 році палац-садибу Курісів визнано пам’яткою культурної спадщини України.

Палеонтологічний музей Одеського національного університету імені Іллі Мечникова - один із найстаріших в Україні і належить до 10 кращих палеонтологічних музеїв світу.

У 1865 році, одночасно з заснуванням університету, був відкритий геологічний кабінет, який мав палеонтологічних відділ з 318 експонатів. У 1873 році видатний зоолог і палеонтолог Володимир Ковалевський подарував першу велику авторську колекцію викопних останків прісноводних молюсків півдня Франції. С цього часу палеонтологічний музей існує як самостійна одиниця.

Музей містить найбагатшу регіональну колекцію викопних останків, зібраних на півдні Східноєвропейської платформи (Україна та Молдова), та унікальні колекції викопної фауни та флори, які відсутні у багатьох інших палеонтологічних музеях світу.

Експозиції палеонтологічного музею розташовані у трьох залах загальною площею 500 квадратних метрів. Колекції музею нараховують понад 60 тисяч експонатів. Бібліотека музею налічує понад 10 тисяч найменувань, більшу частину з яких складають праці засновників палеонтології та геології.

В колекції музею є сім повних кістяків хребетних тварин, які існували у регіоні - мастодонту, трипалого коня, безрогого носорога, пліоценового верблюда, слона, печерного ведмедя, мамонта. Велику цінність мають кістяки мозозавра, іхтіозавра, повний кістяк морської лілії та унікальний скелет дінорніса.

До експозиції палеонтологічного музею входить діорама „Розвиток життя на Землі”. П’ятнадцять секцій діорами послідовно розгортають основні етапи розвитку планети та життя на ній. Кожен етап ілюструється характерними формами викопних організмів, палеогеографічними схемами, що відображають положення суші та моря.

Широко представлений палеоботанічний відділ музею - в ньому експонуються кам’яновугільна флора Донбасу та неогенова флора України та Молдови.

Пам’ятник чорноморським козакам, які у 1789 році заснували місто, встановлено в центрі Біляївки у 2008 році до 219-річниці міста.

Біляївка з’явилася на базі кількох хуторів і мала назву Головківка на честь кошового суді, полковника Чорноморського козачого війська Антона Головатого.

Автор пам'ятника - відомий одеський скульптор Микола Худолій.

Пам'ятний знак на честь генерала Івана Інзова відкрито у 2010 році до 165-річчя від дня смерті засновника Болграда, героя франко-російської війни, піклувальника переселенців південного краю російської імперії.

Перший пам'ятник Інзову в Болграді було створено народним коштом ще 1911 році, але за румунської влади він був демонтований та вивезений до Румунії. Планується створення точної копії.

Нинішній пам'ятний знак є круглим обеліском з рельєфним портретом Інзова. Напис на зворотному боці говорить: "Генерал суворовської та кутузовської школи Інзов зробив собі славне ім'я на військовій та цивільній посаді. Він дав поселенцям нове життя в новій Вітчизні. За його сприяння розпочато будівництво Болграда".

Пам'ятник легендарному засновнику села Липованське, від якого бере початок сучасне Вилкове, встановлено на міському причалі до 250-річчя міста.

Його заснували в XVIII сторіччі православні старообрядці-липовани, що ховалися від гонінь реформованої російської православної церкви. Вважається, що традиції мореплавання у Вилковому були закладені запорозькими козаками-утікачами, що теж селилися тут.

Пам'ятник роботи одеського скульптора Олександра Токарєва зображує липована-першопрохідця з хрестом у руках, що сходить на берег з човна. Скульптура встановлена біля причалу, від якого зазвичай відправляються екскурсії вилківськими каналами-еріками і в дунайські плавні.