Пам'ятки Київської області

Церква Покрови Пресвятої Богородиці - найстаріша на Бориспільщині архітектурна пам'ятка козацької доби.

Покровська церква побудована коштом гетьмана Івана Сулими, була родинною усипальницею - тут поховано 8 представників роду.

Церква відрізняється суворістю форм, властивою оборонній храмовій архітектурі XVII сторіччя. Свого часу могла виконувати фортифікаційні функції. Внутрішнього розпису Покровська церква ніколи не мала. Стіни прикрашені іконами. В 1900 році була прибудована триярусна дзвіниця.

За радянських часів храм розграбували. Наразі проведено реставрацію, відтворено іконостас.

Свято-Покровську церкву часто плутають із церквою Стрітення Господнього однойменного села Сулимівка цього ж району.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Пархомівці збудована в 1906 році за заповітом промисловця та мецената Віктора Голубєва його синами.

Архітектор Володимир Покровський реалізував проєкт у нетрадиційному для православ'я стилі модерн із використанням архітектурних форм новгородських храмів XIII сторіччя. Монументальні мозаїки "Покрови Богоматері" та "Спас Нерукотворний" виконані за ескізами Миколи Реріха, який дружив із сходознавцем Віктором Голубєвим, одним із братів Голубєвих.

У зовнішньому та внутрішньому оформленні Покровської церкви багато елементів східного символізму, через що храм було освячено лише в 1907 році.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Ромашках - один із найбільших та найвеличніших провінційних православних храмів України.

Цю величезну трипрестольну церкву звели в 1843 році коштом поміщиці Трофимової. Два вівтарі присвячені Святому Миколаю Чудотворцю та Святому Антонію Печерському.

Пізній класицизм, підкреслений розмірами будівлі та рідкісними для православних храмів Наддніпрянщини вежами-дзвіницями, ставить Ромашківську церкву в один ряд із найвидатнішими пам'ятками архітектури України. Це визнавала навіть радянська влада, яка не лише зберегла церкву, а й відновила її після руйнувань під час Другої світової війни.

Покровська церква у Ромашках є пам'яткою архітектури національного значення.

Дерев'яна Свято-Покровська церква збудована в Креничах у 1761 році на замовлення ігумені Богословського жіночого монастиря Ксанфії Протанської.

Проста та архаїчна архітектура храму сягає корінням до найдавніших зразків української дерев'яної архітектури "хатнього" типу. Тризрубна церква на кам'яній основі накрита скатним дахом з ледве виступаючим куполом над центром. Поруч розташована така сама архаїчна двоярусна дзвіниця.

Навколо Покровської церкви мальовнича місцевість, що нагадує гори.

Свято-Покровський собор на Солом'янці у Києві – храм роботи Іполита Ніколаєва.

Церкву збудовано на замовлення міської ради Києва протягом 1895-1897 років на згадку про митрополита Київського і Галицького Платона (Городецького). Серед киян відома також під назвою "Платонівська церква".

У 1905-1919 роках настоятелем церкви був майбутній творець та перший митрополит Української автокефальної православної церкви Василь Липківський.

Свято-Покровський собор належить до Православної церкви України.

Церква Святого Спиридона Триміунського збудована в Шамраївці у 1839-1841 роках за заповітом графині Олександри Браницької із Білої Церкви.

На спокуту гріхів графиня Браницька дала обітницю побудувати на своїх землях 12 храмів, і деякі з них добудовувалися вже після її смерті.

Спиридонівська церква у Шамраївці – зразок провінційного класицизму. Храм однокупольний, хрещатий у плані, аскетично оформлений. Пам'ятка архітектури національного значення.

Свято-Троїцька церква споруджена в Богуславі в ХІХ сторіччі на місці старого храму. Більшість коштів на будівництво виділила Олександра Браницька.

Храм виконаний у стилі пізнього класицизму. Пам'ятка архітектури національного значення.

Належить громаді Православної церкви України.

Свято-Троїцький собор було збудовано на центральній площі Яготина в 1800 році з ініціативи гетьмана України Кирила Розумовського.

Храм було виконано у формі ротонди.

Троїцький собор був повністю знищений в 1936 році. В 1999 році почалися відновлювальні роботи, які тривали протягом 17 років. 2 січня 2016 року Святійший Патріарх Київський Філарет освятив новозбудований Свято-Троїцький собор.

Синагога Розенберга на Подолі – головна синагога Києва, найстаріший із юдаїстських храмів міста.

Будівля в мавританському стилі за проєктом архітектора Миколи Горденіна побудована в 1894-1895 роках. Тоді будувати синагоги у Києві було заборонено, тому офіційно єврейський будинок зборів зводився як приватний особняк Габрієля-Якова Геселевича Розенберга. Лише після завершення будівництва Розенберг отримав дозвіл на відкриття молельного будинку.

В 1916 році коштом барона Володимира Гінзбурга та відомого мецената Лева Бродського хоральна синагога була значно розширена.

В 1929 році радянська влада закрила синагогу, в будівлі розмістили клуб. Після Другої світової війни єврейська громада Києва домоглася повернення святині під умову проведення відновлювальних робіт, і тривалий час це була єдина діюча синагога у Києві.

Наразі при синагозі Розенберга діють навчальні заклади, общинний центр (єврейська громада столиці налічує 25 тисяч осіб), мацепекарня, кошерна їдальня та міква (резервуар для обмивання).

Спасо-Преображенський кафедральний собор – головний православний храм Білої Церкви, яскравий зразок переходу у церковній архітектурі від барокових форм до класицизму.

Православний собор споруджено у 1833-1839 роках коштом графині Олександри Браницької на місці напівзруйнованої Микільської церкви, заснованої в 1706 році гетьманом Іваном Мазепою. У місті існувало повір'я, що на того, хто збудує новий храм на місці Микільської церкви, чекає неминуча смерть. Графіня померла в рік закінчення будівництва і була похована в соборі, збудованому за її замовленням.

Кам'яна будівля має висоту 40 метрів, але виглядає доволі присадкуватою. Барабан, розташований над центральною частиною, вінчає масивне склепіння, що має напівсферичну форму. Стіни прикрашають пілястри.

У 1930 році Преображенський собор було закрито, в 1956 році проведено реставрацію. Нині храм діючий. Поруч розташована каплиця, що являє собою фрагмент Микільської церкви, що зберігся.

В 2023 році рішенням міської ради Білої Церкви будівлі Преображенського собору та Микільської церкви передані Білоцерківській єпархії Української Православної Церкви України.

Національний спортивний комплекс (НСК) "Олімпійський" – головна спортивна арена України. Є основним місцем проведення домашніх футбольних матчів національної збірної України з футболу.

Центральний стадіон міста Києва (колишній "Республіканський стадіон") розташований у самому центрі міста, біля підніжжя Черепанової гори. Її схил послужив основою для спорудження південної та східної трибун "Червоного стадіону імені Лева Троцького", який вперше відкрився у 1923 році. Вже 1936 року за проєктом архітектора Михайла Гречини розпочалася реконструкція стадіону з доведенням місткості до 50 тисяч глядацьких місць, але через Другу світову війну відкриття відбулося лише 1946 року.

Після чергової реконструкції 1966-1968 років з добудовою другого ярусу трибун стадіон став вміщати 100 тисяч глядачів, ставши одним із найбільших у СРСР та Європі. Двічі його модернізували, а 2011 року стадіон НСК "Олімпійський" відкрився після повної реконструкції до футбольного чемпіонату "Євро-2012".

Центральною частиною стадіону є велика спортивна арена з футбольним полем, легкоатлетичними доріжками та двоярусними трибунами для глядачів. Місткість поменшала до 70 тисяч місць за рахунок розширення проходів на сектори, VIP-лож, місць для коментаторів та місць для людей з інвалідністю. Над трибунами спорудили навіс із сучасного матеріалу, що накрив усі посадкові місця.

У 2013 році відкрився Музей історії НСК "Олімпійський", де представлені афіші історичних матчів, м'ячі, якими грали великі спортсмени, 3D макети та інтерактивні інсталяції подій, рідкісні експонати з Олімпіади-1980 та багато іншого.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують Олімпійський дворик, арену та роздягальні футболістів.

У комплексі також функціонують Музей футбольного клубу "Динамо Київ" та Музей спортивних досягнень братів Кличків.

Старокиївська гора – історичне серце Києва. Саме тут, за переказами, князь Кий у V сторіччі заснував своє місто, про що нагадує пам'ятний знак – камінь із накресленими словами "Звідси є пішла земля руська…" Зараз тут розташовується Національний музей історії України.

На Старокиївській горі збереглися вали княжого дитинця та фундамент заснованого князем Володимиром на Русі першого кам'яного християнського храму – Десятинної церкви (989-996 роки) у візантійському стилі (князь виділив на утримання десяту частину доходів). Церква була зруйнована під час татаро-монгольської навали, поховавши під собою останніх захисників міста. Відновлена в XIX столітті у візантійсько-московському стилі, в 1929 році знищена більшовиками. Працює Музей історії Десятинної церкви.

Поруч росте посаджена митрополитом Петром Могилою чотирисотрічна липа. Виявлено фундамент палацу княгині Ольги (X сторіччя). В 1937-1939 роках споруджено Музей історії України.

На сусідній Андріївській гірці, де, згідно з легендою, апостол Андрій проголосив виникнення одного з вічних міст світу, споруджено барокову Андріївську церкву (1749-1754 роки) за проєктом Франческа Бартоломео Растреллі. Поруч – пам'ятник героям кінофільму "За двома зайцями" Голохвастову та Проні Прокопівні.

Творчу майстерню-музей відкрила у Богуславі відома українська майстриня-килимарниця та член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Валентини Ткач. Її килими, що зберігають старовинні традиції, перебувають у приватних колекціях по всьому світу - від Китаю до США.

Валентина Ткач називає килимарство справою свого життя. Цим займався ще її дід, батько був директором фабрики художніх виробів "Перемога" у Богуславі, мама майстрині працювала на фабриці ткалею та розробляла власні ескізи килимів. Після закриття фабрики, Валентина викупила десяток станків, орендувала приміщення та разом з мамою та іншими ткалями фабрики відроджують та розвивають ткацтво в Богуславі.

Одним з найбільш важливих для себе проєктів Валентина Ткач вважає школу ткацтва, яку вона відкрила на базі своєї майстерні. В ній майстриня проводить майстер-класи для гостей, під час яких кожен бажаючий може спробувати зробити власний виріб на міні-верстаті.

Комплекс торгових рядів у Білій Церкві збудовано на початку ХІХ століття графом Браницьким. Назва "БрУМ", що прижилася, розшифровується як "Браницьких Універсальний Магазин".

Збудований у стилі раннього класицизму замкнутий Гостинний двір звернений на площу великими арками з парадними портиками по осі чотирьох фасадів. Портики грали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємно перпендикулярних вулиць, спланованих по осях квадратної Базарної площі. Оригінально вирішений торговельний комплекс площею близько 5 тисяч квадратних метрів було розраховано на 85 лавок. Відкриття торгових рядів значно стимулювало торгівлю у Білій Церкві та сприяло розширенню єврейської громади.

Старий БрУМ досі використовується за призначенням - тут розміщені магазини та кафе. На території проходять різноманітні фестивалі та культурні акції.

Тюльпанове дерево або ліріодендрон тюльпановий не має прямого відношення до тюльпанів – це родич магнолії.

Походить із північного сходу Америки, де досягає висоти 50-60 метрів. Має листок незвичайної форми – без кінчика. Свою назву дерево отримало завдяки ніжним жовто-зеленим квітам, схожих на тюльпани.

У Ворзелі тюльпанове дерево посадили в 1914 року на садибі секретаря Київської земської управи Жеребцова. Це тюльпанове дерево – одне з найбільших в Україні (кажуть, що їх у країні лише два, але насправді – близько 30). Його висота становить близько 30 мтрів, а діаметр стовбура – понад один метр. Тюльпанове дерево цвіте наприкінці травня – на початку червня.